Я помню мамины глаза.
И даже в радости грустинка.
Как надоевшая пластинка,
Туманила свет глаз слеза.
Я помню мамины глаза

Я помню мамы добрый взгляд.
Он не был строгим изначально.
Он мог тревожным быть, печальным.
Он всматривался в прошлое, назад…
Я помню мамы добрый взгляд.

Я помню маму лишь такой,
Всегда спешащей и в заботах,
Всегда заваленной работой
И в ночь не снился ей покой.
Я помню маму лишь такой.

В глазах её не зги я зла,
Когда был глух и непослушен.
Когда опаздывал на ужин,
Или под утро приходил…
Её глаза не знали зла…

Она любила нас троих.
Всех одинаково, всех разом.
Не разделяла нас ни разу
Мы были все ей сыновья.
Она любила нас троих…

Чи не додати гостроти
Нам в дні холодної весни
Ми з вами все і ще на Ви,
А шлях мабуть не близький буде.

Давайте будемо в ці дні,
Дні, що в тумані.
Не одинокими в імлі
Ждать подаяній.

Не будем плакати з дощем,
Летіть сніжинкою.
Навіщо жить минулим днем,
Шить паутинкою.

Сурова нитка у життя,
Щоб правду шити.
Без сентиментів вже буття
Бо треба жити.

Та промінь світла, жовтий лист
Все ще літає…
А доля – юний піаніст
Ноктюрн нам грає…

Було добре, було мило
Під горою у селі.
Там кіно собі крутило (сь).
Всі жили, мов куркулі…
Ну не всі звичайно які,
Бо були і не такі.
Але двом коханням дякі
Маєм БОгдана в кіні.

Маємо твої дві доньки
І синочка згодом вже.
А тепер свій список внуки
Хай мережать ще і ще!

Ну згадаю я ще ролі:
Був солдат із милом? – Був !
Конотопський кум з яйцЯми,
Також сотником ти був…

Був якимсь револьцьйонером,
Звідником для Марти був.
Був на сцені мільйонером,
А в кіні… ким ти не був…

Козаком, коханцем, мачо.
Навіть Цахесом побув…
Збудував свій дім, не дачу,
Бо труб мідних не почув.


От тому тобі бажаю
Я бажань багато ще.
А що ще бажать не знаю
Ну хіба любові ще (м)….

Будь здоров не зазнавайся!
Все було і буде знов…
Сам собі в собі тримайся.
Най є Віра і Любов.
На 26.05.2021 рррррр ЮВ.

А що чекаєм ми, на що надіємось?
Чого ми хочемо?
Але ж не змінимось.
І все що відбувається під небом
Залишиться, засипле снігом.
І лише тільки чистий дощ
Зцілить,
Омиє нам обличчя,
Навіть душі
Очистить нам.
Відкриє очі
Вгамує помисли,
Отверзне вухи,
Щоб ми могли почути крик
В пустуючій пустині наших душ
І хай благим той буде душ
Омиє нам всі рани.
А хто з нас звик грішити й жити?
Нехай покається!
І зарозумілим буть не варто
Вже все поставлено на карту
Нам треба просто жить…
Листком, колючкою, травою буть
І дочекатись, коли нас випадок
До храму приведе
Як шори суєта спаде
І буде лише Слово -
Слухай,
Не говори
Мовчи.

Кому потрібні оправдання?
Про щастя просьби і страждання?
Ми як метелики в ночі
На світло линем без вагання
І не почує покаяння
Ні Бог,
Ні Син,
Ні Дух Святий!

А нам би крикнути, - Постій
Нас зрозумій,
прости,
помилуй!

Ти ж нас такими і створив
Що образ наш уже не Твій?
Тоді прости,
Прощай,
Не милуй!

Помилуй Господи,
Помилуй
Я грішний дуже тут стою
І ще немало нагрішу
Але помилуй,
Господи,
Прошу
Молю,
Мою,
Ти
Душу!

Ти не народна, лише - золота.
Твій шлях природний, хоч не в житах.
Збулися мрії, твої й мої,
Злетіли в вирій роки твої.
Зоря не згасла, іще горить,
Хоч пам‘ять власна - бува болить.
Ще попереду ціле життя.
А твоє кредо - цвітне шиття!
Іди спокійно - вперед і в даль,
А твої мрії не про печаль.
Усе минеться любов і сум,
Хай повернеться - крилатість дум.
Не все так просто в житті бува,
Все що посієш – збереш в жнива.
Вже осінь злато тобі несе.
За все відплата - життя твоє.
Омега, Альфа - не в тому річ.
Марія, Соля, як зорі в ніч.
Ти не турбуйся - ще буде все…
Та лиш у Вірі Надія є!
01.11.2020 р.

Ти не народна, вже - золота.
Твій шлях природний, хоч не в житах.
Збулися мрії, твої й мої,
Злетіли в вирій роки твої.
Зоря не згасла, вона горить,
Хоч пам‘ять власна - бува болить.
Ще попереду ціле життя.
А твоє кредо - цвітне шиття!
Іди спокійно - вперед і в даль,
А твої мрії... не про печаль.
Усе минеться любов і сум,
Хай повернеться - крилатість дум.
Не все так просто в житті бува,
Все що посієш – збереш в жнива.
Вже осінь злато тобі несе.
За все відплата - життя твоє.
Омега, Альфа - не в тому річ.
Марія, Соля, як зорі в ніч.
Ти не хвилюйся - ще буде все
Бо лиш у Вірі Надія є!
01.11.2020 р.

Слухняна сльоза

В житті все склалось!

І склалось безсумнівно.

Хоча були, я думаю сумні

Життя моменти.

Та все минуло вже,

Та все вже утряслось…

І відстоялось…

ЗагалОм,

Живемо, творимо, не киснем.

Мабуть забули вже маленькі ролі,

А може й не було таких.

За це звичайно вдячні долі…

І так від ролі і до ролі

ЙдетЕ…
В кіно і по життю,
Спектаклях…
Можливо щось втрачається

По краплях?

Неначе шкіра, що шагрені

Зжимається…

Але ж і жест, і голос, і сльоза

Все – та ж….

Вона слухняно, так по бороді
У променях юпітера щезає,
Бринить, як тремола, зникає
У шелесті партЕра.

Собі ви кажете, - я не покаюсь!

І долі іншої не хочу я…

Це мій Ковчег і Ноя роль –
Моя!

Так, ви із Могікан останній

І королівський ваш, по праву, трон

А ваші ролі камертон

колегам вашим і не тільки.

А ще зробити треба стільки…

Ви не жалкуйте ні про що…

Хай заздрість злиться, вам то що…

І не судіть себе ви строго,

Бо ви Актор…..
Актор від Бога!!!.

Актори носять маски
І з часом вже мудріше,
Вони не люблять кАзки
Трагедії миліше.
Актори носять маски,
Вони їх не знімають.
Міняються лиш фарби,
А маски не міняють.
Актори носять маски,
А маски наче діти,
Уваги хочуть, ласки
І в славі щоб зігрітись.
Актори маски носять,
Не можуть зупинитись.
І нових масок просять,
Неначе похмелитись!
Актори носять маски
І з кожним роком старші.
І від нестачі масок
Стає їм уже страшно.
Актори носять маски,
Під масками старіють.
Уже забуті кАзки,
Вони уже не гріють!
Актори маски носять,
Вони їх не знімають.
Та лише в геніальних
Посмертно маску знімуть!
Актори маски носять,
І маски їх втішають,-
«Ну й що, що ми старієм,
Зате ж все краще граєм!»

Все що було колись змістом життя
Вже потускніло, округлилось, стихло.
Вранішні фарби, пастельне шиття.
Нас не хвилює вже радість і лихо.

Ми проводжаємо близьких своїх
Вже однаково у вічність і вирій.
Душу не рве нам предвічний сувій
Де записали дитинства ми мрії.

Стерлись кути, вже нема вороття
Ні у дитинство, ні в юність, ні вчора…
І визначає тепер нам життя
Все що було колись: радість і сором.

Та все ж, до поки ми ходимо тут,
Бачим зірки і ще чуєм молитви,
Треба давно вже позбутися пут,
Що заважають нам праведно – жити…

А гра ж забудеться, важливий результат!
Сказав колись відомий коуч журналісту.
Так тож футбол, ну а у вас театр
І режисеру зовсім не до формалізму.
Він мучить, мучиться, не їсть, не спить.
Він хоче обійняти те що не обнімеш.
І якщо Муза усміхнеться хоч на мить,
То звісно Глорія прийме в свої обійми!.
Ну а акторам і актрисам що?
Вони як пластилін, чи фарба, може глина?
Та ні – це нерви, сльози, біль і ще
Постійні сумніви і самота глибинна.
Вони, як діти, хочуть гратися в життя,
Як вчили метри, професОри і колеги.
Життя на сцені – чорно біле в них шиття -
Жага червоного та Альфи і Омеги.
Вони всі зіткані із комплексів і слів,
Із нот, із такту, сумнівів і злості…
А заздрість їх, із кольорових снів
В буденність висипається, мов кості…
Буває боляче, але ця біль різдвяна!
Хто не пройшов її, той не створив чудес!
І кожна ваша роль для вас вона остання,
І кожна ваша роль це благодать Небес!!!
Якосьтак 29.01.2020 р. ЮВ

Про гарячі Серця, про гарячий Майдан
Дуже важко писать по гарячих слідах.
На гарячих пісках, всі звичайно стояли,
На гарячих снігах, ще ніхто не стояв...

Вони юні були майже, діти загалом.
І не знали війни та законів її.
З чистотою сердець і відкритим забралом,
Йшли, щоб сонячний день був надалі для всіх.

Так було страшно їм, попереду фатальність.
Їх чекали щити і омона оскал!
Снайпер все розумів, перевів мить на вічність,
Подих зАтамувавши спокійно стріляв!

Розривались серця, в небо душі злітали,
Повертаючись слізьми-дощів матерів!
Син за батька вставав, та даремно вмовляли,
Він ніколи не бачив свинцевих дощів!

І летить над Майданом Небесная Сотня
Омиваючи кров,ю всі наші гріхи!
Та не всім зрозуміла і Жертва Христова.
Від подальшого Зла, Боже, нас вбережи!!!

не позволяй себя любить,
не принимай жертовность чувства.
ведь по всем правилам искусства
тебе ж придется отвечать...

не говори не нужных фраз.
глаза всегда красноречивей.
старайся быть добрей, учтивей
и не придется прятать глаз…

не предавай слова свои,
уж если вырвалось признанье,
то не поможет покаянье
хоть сколь потом не говори…

не откажись в беде помочь,
но не надейся на взаимность.
добро оказывай интимно8,
как вечер утекает в ночь…

не будь последней каплей там,
где чувств бокал уже наполнен.
где чей то взгляд уже заполнен,
а лунный свет уже не вам…

*интимно, от лат. intimus «нижний; внутренний; задушевный», превосходная степень от interior «внутренний, глубинный». Антоним - общественный, публичный

А что?
Народная…
Я заслужила.
Ведь я давно по сцене той кружила…
И кто-то смеет говорить
И упрекать меня
В моих заслугах?
и пусть попробуют сыграть,
как я!
Слабо!
А щеки надувать и дуться…
Мне кости
мыть!?
Умоются пускай слезами злости..
Ведь злым, всегда за злая воздадут…
Пускай прославятся!
Потом падут!
Прочувствуют по чем
успеха фунт…
Фунт лиха...
Завистники,
Двуликие ..
Носы по ветру,
флюгера
Держащие.
Что с сирых взять…
Распять?…
Не стоит,
Пусть живут…
Съедят
себя…
ведь сами….
И флаг им… в руки…

Вечереет...
И за окном моим - огни.

Почему то грустно.
Что там впереди?

Почему то эти мысли
Лишь по вечерам,

По субботам, и по средам,
Даже четвергам…

Потому что если будет
Дождичек в четверг,

Ты напишешь пару строчек
И придёшь в тот сквер,

Где с тобой мы не гуляли,
Ни в дожди , ни в снег.

Ведь никак не остановим
Друг от друга бег…

Топчем разные асфальты,
Разных улиц мы.
Нас замучили фальстарты …
Жёлтые цветы…
И нам встретится друг с другом,
Видно не судьба.

Вот такая нам с тобою
Доля вручена.

И одна для нас отрада,
И беда – одна…
Что нам счастия не надо.
Все прошло...
давно...

А бумеранг химерний крутить круг,
Він слідує чіткому алгоритму.
Йому все рівно ворог ти чи друг,
Він шлях не змінить свій піддавшись ритму.

Забули приказку ми всі давно
Проте, що як гукнеш, так озоветься.
Якщо ти вступиш лівою в лайно,
То права чистою не довго збережеться…

Химерно знов тасується колода карт,
Коли зЕро у джокера врядився.
То березень вдягнувся в в март
А квітень, на апрєль перетворився.

А що ж тепер чекає нас в весні?
Звичайно зелень і квіток розливи!
Хай нам співають лише солов’ї,
Хай краще солов’ї, а не - по соло вілі….

Хай буде все.
Хай буде все іще, і свіжий вітер,
Парад галактик і парад планет.
Парад бажань у теплий літній вечір
І вранці росипад хай нас не омине.
Та хай вогонь горить і не згорає
І хай ржавіють не потрібні нам замки.
Гостей вино хай з рук твоїх зігріє,
А душі освятЯть поезії рядки.

Живи, радій теперешній хвилині
Що видана з тобою нам в кредит
І всі бажання, завтра й нині
Хай збудуться! Це мій вердикт!

Чоловік-батько.
Як ділиться доба на дні і ночі,
Так поділила все війна на після й до.
І я був зрячий – до, та втратив очі…
Тепер і синє небо мені – дно!
І був у мене пес, і дім… кохана.
Були і діти – гарні, гарні… брат…
На цвинтарі лежать батьки, та рана
Ще кровоточить … ну а як без втрат?

Дружина-мати.
А я була весела і гарненька
Була газдиня у своїм домів.
Війна прийшла в Країну, запалила Неньку,
Принесла смерть і звичаї вовків…
Дітей перетворила в шльондр, в лахміття!
Любов, кохання, сором, совість – де?
Було життя – веселок розмаїття….
Тепер зійшло на пси… в тумані все!

Донька.
Була я донечкою в тата й мами.
Була сестричка в мене навіть – пес.
Ми виростали в полі, між хлібами
І сонце лагідне світило нам з небес.
Та враз змінилось все, прийшли солдати.
Мужчин забрали, зґвалтували нас!
Спалили хату, осліпили тата…
І нас повіями війна зробила враз….

Глаза Горгоны хорошы...
Как Яблоко, как стрелы Купидона…
Они, как Жизнь и Смерть – бездонны.
Взглянул… остался без души…
А кривизна уставших губ
Жемчужный ряд вдруг открывая,
Не к Смерти- к Жизни призывает!
Но... не понять... – ты чужд иль люб…?
И опыт ранних… разных лет
Ни чем уже помочь не может!
А то что снова сердце гложет
Классифицировать? О нет!....
............................
И снова дождь, гроза и снег
Ростку травинки не помеха.
Пусть будет так! хоть ради смеха…
А что года? Какой мой век?
.............................
Паяц смеётся…поделом….
Любви он горечи не знает!
Он патоку любви лакает…
Хоть и прослыл он простаком…
.............................
Что жизни новый, вдруг, изгиб
Готовит нам? - не угадаешь…
А если о любви мечтаешь?
Придет она…и ты погиб!!!

Мой жизни путь еще вначале,
Еще есть время у меня.
Мне ни к чему слеза-печали
Еще хватает мне огня

И сил, желаний, даже мыслей.
Еще есть планов громадье,
И над бокалом я не кисну,
А кто здесь грустный – тем адье.

Мое ускоренное время
Мне на дает лениться, спать.
И потому я молча бремя
Свое несу вперед, не вспять ……

А мой шестой десяток, кстати,
Лишь, так, разминка для меня.
И даже за седьмым - эмпатий
Не буду ждать я для себя.

Ну да, мой путь еще вначале,
Вначале своего конца.
И сколько б мне вы не вещали
Я не сверну с пути… юнца…

Війна війною, а життя триває,
Не дивлячись на втрати, біль і кров.
Та все одно і навіть смерть перемагає
Вічно жива для нас, для всіх любов!

Неначе потяга колеса
Роки нам стукають у скронях.
Не гріє голубінь небесна,
Не тішить нас розквітлий сонях…
Дорога наша не у гору
І скоро нас зимові сани
Вже понесуть з гори до долу
Тамуючи і біль і рани…
Нас зігрівають тільки - діти
Вони. як той промінчик сонця
Та нікуди все ж правду діти
Все рідше світить нам в віконця…
Та не зважаючи на вітер
Що все сильніший з кожним роком
Ми одягнем на душу світер
Та й виглядатимем нівроку.
Ми вже достатньо помудріли,
Начулися і надивились
І поки зовсім не здуріли
Покаємось, - бо не молились…

Життя продовжує свій плин...
Знов листя в лісі пожовтіло,
У вирій птахи полетіли...
На борошно все меле млин...
..........................................
А ти продовжуєш свій шлях
Хоть зазіхав на тебе лях,
Єврей був око положив,
Та галицький твій дух ожив
І в українських, у житах
Збираєш зерна ти в жнива...
Уже дві квітки розцвіли
І радість в смуток принесли...
Полий їх теплими слізьми
На старість подадуть – води...
Лиш серед них не загубись,
Живи сьогодні - не колись...
Хай подарує тобі Бог,
Щоб ми старенькими у двох
Ще внуків няньчили четвірко!
І не було щоб й трішки гірко
За діточок, за їхній шлях...
І щоб колись, уже в літах
Знайшов нас спокій, наче птах
Забрав з собою на крилах...
Хай так і буде... буде так...

Життя продовжує свій плин...
Знов листя в лісі пожовтіло,
У вирій птахи полетіли
І на муку все меле млин...
..........................................
А ти продовжуєш свій шлях
Хоть зазіхав на тебе лях,
Єврей був око положив,
Та галицький твій дух ожив
І в українських, у житах
Збираєш зерна ти в жнива...
Уже дві квітки розцвіли
І радість в смуток принесли...
Полий їх теплими слізьми
На старість подадуть – води...
Лиш серед них не загубись,
Живи сьогодні - не колись...
Хай подарує тобі Бог,
Щоб ми старенькими у двох
Ще внуків няньчили четвірко!
І не було щоб й трішки гірко
За діточок, за їхній шлях...
І щоб колись, уже в літах
Знайшов нас спокій, наче птах
Забрав з собою на крилах...
Хай так і буде... буде так...

«Образи, обрАзи, образИ»
Всі цей шлях приречені пройти.
Є лиш три складові на вазі-
Де-коли, і з ким, і як… іти?

Десь у спогадах уже весна…
І дитинства… тіні … лише… в снах,
Заблудилась (загубилась) юність у полях,
А веселка… над проваллям… у житах…

Та не все так сумно у житті!
Є ж червоний колір у шитті!
Є дорога, є дороговказ,
Що веде до Храму - тебе, нас…

Ти щаслива вже- сьогодні, тут,
Бо живеш з Надією - без пут.
Бо Любов і Віра є в тобі.
Ця тріада головна в житті…

А на хмари, дощ та буревій
Не зважай, минеться все. Не стій.
Йди вперед і ворогів прощай,
І не грай в житті, на сцені ж – грай.

Укроп, петрушка, сельдерей
От ныне запрещен в России,
Сепары кончились, - налей
За упокой хильнем «мессии».
Орк русских вытоптал людей
Несет с экранов ахинею
А в думе сборище блядей
Скосил маразм их за идею…
Что с русским людом стало вдруг,
Куда их кормчий бриг направил?
Перековали в танки плуг.
И в пропасть прут без всяких правил!
Закон и веру – всё поправ,
Залив мозги враньем и брагой.
Оскал медведя, зверя нрав -
Для нищих духом - герб и плаха!

И… лето катится к закату…

К рассвету ночь бредёт по звездам…

А август тихий, теплый, добрый
Границу с осенью встречает…

Уже спокойней стали краски…
И грозы с ветрами устали…

И люди поменяли маски…
А лебеди - собрались в стаи…

Последний раз траву скосили…
Под солнцем нежась – стала сеном…

А ласточки вчера носились
Сегодня тихо…нет их крика…

Хранит еще вода тепло…
Ведь лето в озеро стекло…

А неба синь…ни тучки нет…
И я ловлю в себе ответ:

Вся нежность летняя пришла
Ведь расставаться нам…пора…

Коли всі рівні - тихо спить талан.
Коли всі рівні - кожен є атлант.
У тихому болоті є чорти.
Змія повзе тихенько до мети.
І тільки якщо хтось в фаворі
Включаються вже інші сили долі.
Спрацьовує девіз, не завдяки, а проти.
Потрібно всіх і вся, й себе збороти.
І не зважаючи на спротив долі
Відчути знов себе в сідлі, на волі.
Зустрічний вітер розвіває коси.
З очей сльоза, на листі роси…
Та тільки не спинятися, іти!
І лише десь, з-за обрієм знайти
Себе і місце своє в світі.
І дякувати Богу, долі, миті,
І не зважаючи продовжувати жити!
А полотно життя малюнками розшити.

Свеча, лучина, лик луны
Воодушевляют на плетенье
Стихов, и приближение волны
От Музы, что в движеньи
И безмятежности своей
Вдруг походя теряет облаченье
У ног твоих, а ты молчишь
И тупо смотришь на протёкший кран
Обвисшие обои, бормочишь
Чушь про руки, что растут не там.
И слесаря все нет.
И полночь на часах,
а он не входит.
Уже ты чувствуешь, что холодит рассвет
И даже песенка Эдит
Не вдохновляет…

Ніжніше ніжного серпанку
У серпні можуть буть світанки
Зоря вечірня, тепла нічка
І тихі води, спляча річка.
Роса на квітах, шепіт листя
Веселка в небі, цвіт намиста.
Пташиний спів, бджолині танці,
Туман над берегом уранці...
і тихий спокій, плин думок.
над озером в кутку димок
все заспокоїлось чекає...
вже скоро осінь завітає....

У нас в семье идиллия
У каждого смартфон.
Забыл твое уж имя я
А ты мой телефон...
И так живем не тужим мы
В невременьи меж строк.
Не стрАшны уже стужи нам
И краткий жизни срок.
К экрану мы прикованы
Не видим зги вокруг.
И все что нам даровано
Меняем на лубок...

Сирены песнь и взгляд горгоны
Неотвратимые, как месть,
Как звезды новые в погоны
Вам за предательство и смерть.

Кинжал освячен, плащ накинут.
Перст указующий в глазах.
Мозги отключены, не пикнут
И правды тоже нет в словах.

Вам индульгенцию вручили.
Все разрешили - кровь и смрад.
Вас ваши деды научили
Всё убивать и всех подряд.

И вы - их славные нащадки,
Достойны памяти убийц.
На тридцать сребренников падки,
А пред "царём" в поклоне- ниц...

Вы все в грязи, в крови, в болоте
С колен вас больше не поднять.
За крысой к пропасти идите
На грабли старые ступать...

Замкнулся круг. Болеет совесть.
Глотаю виски, правлю повесть.
Ищу строку, а может рифму
Повсюду камни, ямы, рифы...

Глава, как бубен - там гормоны
И взгляд напротив что - Горгоны
Сирены песня, песнь о старом
И вновь ждет омут, что осталось?

В стакане виски... цвет и запах
И солнце к вечеру на запад
Ещё цикад слышны хоралы
Но листьевпад уже не малый

Последний промельк золотой...
Не надо мной... и не тобой...

привет дружище...как дела?
вот осень снова на крылАх
уносит лето за моря...
осталось - ох, а где же - ах?
не уж то в юности местах?

Привет, привет…и вовсе нет!
Всё еще будет по весне…
Хоть ты и прав, что скоро снег,
Но он растает словно смех.
А лужи весело звеня
Разбудят снова в тебе Ах…

Впервые слышу про звон луж !?
Не выношу, ты знаешь, стуж …
Я стал похожим на кота
И жизнь моя уже не та
Хочу покоя и тепла
Чтоб капля по стеклу стекла
С той стороны, - ну а слеза
Была не горькою моя.

Свеча, лучина, лик луны
Воодушевляют на плетенье
Стихов, и приближение волны
От Музы, что в движеньи
И безмятежности своей
Вдруг походя теряет облаченье
У ног твоих, а ты молчишь
И тупо смотришь на протёкший кран
Обвисшие обои, бормочишь
Чушь про руки, что растут не там.
И слесаря все нет.
И полночь на часах,
а он не входит
Уже ты чувствуешь, что холодит рассвет
И даже песенка Эдит
Не вдохновляет…

Роки то що? Нехай летять
Їх Вітер з Часом підганяє
Їм наші діти помагають
А нам то що? Нам не звикать!

Років багато? Хто докаже!
Розумникам ми скажем так, -
Допоки є у нас п,ятак -
Легкою нам дорога ляже!

Горить вогонь ще нам в печі,
Навпроти нас горять ще очі!
І добре, що вони жіночі…
Тримаєм в піхвах ми мечі…


Ми будем жити і живем,
А як, це зовсім не важливо.
Бо у житті ще все можливо!
Бо можемо і хід конем!

А зміст життя – саме життя!
І сперечатися не варто
Вже все поставлено на карту.
Червоно-чорне в нас шиття.

Придите друзья, придите ко мне,
Придите ко мне на могилу…
Несите цветы, несите вино,
Но так, что бы не было мало.
Опять абрикосы и вишни цветут,
И снова весна вас собрала.
Найдите, прошу вас, хоть пару минут
Для тех, кого Лета забрала.
А после весны будет лето опять,
Для вас, для вас всех. Пусть надолго!
Но время, увы, не воротится вспять
И я вместе с ним, я в дороге.
Встречайтесь, любите, дарите цветы
Друг другу при жизни, при жизни!
Держитесь за руки, давайте взаймы,
Не нужно ждать времени тризны!

12.04.2017 Ю.В.

И… лето катится к закату…

К рассвету ночь бредёт по звездам…

А август тихий, теплый, добрый
Границу с осенью встречает…

Уже спокойней стали краски…
И грозы с ветрами устали…

И люди поменяли маски…
А лебеди - собрались в стаи…

Последний раз траву скосили…
Под солнцем нежась – стала сеном…

А ласточки вчера носились
Сегодня тихо…нет их крика…

Хранит еще вода тепло…
Ведь лето в озеро стекло…

А неба синь…ни тучки нет…
И я ловлю в себе ответ:
Вся нежность летняя пришла
Ведь расставаться нам…пора…

Глаза Горгоны хорошы...
Как Яблоко, как стрелы Купидона…
Они, как Жизнь и Смерть – бездонны.
Взглянул… остался без души…
А кривизна уставших губ
Жемчужный ряд вдруг открывая,
Не к Смерти- к Жизни призывает!
Но... не понять... – ты чужд иль люб…?
И опыт ранних… разных лет
Ни чем уже помочь не может!
А то что снова сердце гложет
Классифицировать? О нет!....
............................
И снова дождь, гроза и снег
Ростку травинки не помеха.
Пусть будет так! хоть ради смеха…
А что года? Какой мой век?
.............................
Паяц смеётся…поделом….
Любви он горечи не знает!
Он патоку любви лакает…
Хоть и прослыл он простаком…
.............................
Что жизни новый, вдруг, изгиб
Готовит нам? - не угадаешь…
А если о любви мечтаешь?
Придет она…и ты погиб!!!

Життя сповідує – буття…

І та ж наука - є цікава штука.

Хоча чотири – два плюс два…

Та все ж бувають поняття

Що не вкладаються у форми

Прямих банальностей життя.



Ну як, скажіть, нам розглядіти

У світлі білому rainbow ?

А в чорно-білому кіно

Палітру кольорів узріти?



Секрет доволі є простим-

Допоки з серцем молодим

Вночі і в день душа літає,

Буває мокне і страждає...

Та не боїться, лиш... співає…

Ось вам і відповідь на «як»

Нащо натяк? А просто так…

Хай буде так!

Ніяк інакше!

20.10.2015 Ю.В.

Вновь долгожданная Весна!
Конец зиме и звонким стужам!
И лед звенящий тает в лужах,
И воробьи поют – пришла
Весна…
И ярче солнце, тает снег
Уходят горести и страхи…
Слышны повсюду охи, ахи…
Мы вновь рождаемся на свет…
Весна…
Цветут подснежники в лесах
Цветут улыбки на устах.
И женские глаза сияют,
Сердца ж мужчин от взглядов тают…
А что поделаешь –
Весна.
Она всегда не зримо входит…
И хороводы чувств приводит…
И загораются глаза!
И планов новых громадьё.
Зиме ж сказали мы – адьё.
А впереди Надежда, Вера,
Любовь, конечно, не карьера…
И всем стремлениям вконец
Для нас есть Женщина – венец
Творения из нашей плоти.
И в благодарность, что живете
И любите нас иногда…
За это любим вас всегда.
И потому для вас
Весна
И наши руки…
И сердца!