Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Мойсей Фішбейн (1946)
Грудень 2006 року. 60-річчя Мойсея
Фішбейна. Рідне місто поета. Чернівецький
театр. Ювілейний вечір. Початок.
Звучить голос Мойсея Фішбейна


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   У програмі «Вечір з Миколою Княжицьким»
    Мойсей Фішбейн у програмі «Вечір з Миколою Княжицьким». Телеканал TВi, Київ,
    23 червня 201
  •   Нагородження Відзнакою імені Блаженного священномученика Омеляна Ковча
    Київ 23.06.2011
  •   Speech delivered at the ceremony to award the Order «For Intellectual Courage»
    Moses Fishbein has been awarded the Order “For Intellectual Courage”
    Moses FishbeinUkraini
  •   Слово на церемонії вручення Ордена «За інтелектуальну відвагу»
    Орден «За інтелектуальну відвагу» – Мойсеєві ФішбейнуОрдена «За інтелектуальну відвагу», з
  •   Єврейська карта в російських спецопераціях проти України
    Доповідь на 26-й Конференції з української проблематики
    Іллінойський університет, Урбана-
  •   THE JEWISH CARD IN RUSSIAN SPECIAL OPERATIONS AGAINST UKRAINE
    Paper delivered at the 26th Conference on Ukrainian Subjects at the University of Illinois
  •   Голодомор
    Мойсей Фішбейн
    український поет,
  •   Мойсей Фішбейн: «Чекістська настирливість дезінформаторів»
    04 листопада 2008, 23:32
  •   Поет Мойсей Фішбейн: для мене УПА - це святе
    Ольга Бетко
    Бі-Бі-Сі, Лондон
  •   Український поет Мойсей Фішбейн про
    політичний дальтонізм, геніїв слова і героїв України
    Маестро божистої Мови
  •   65-та річниця трагедії Бабиного Яру
    Виступ на міжнародному Форумі «LET MY PEOPLE LIVE!», присвяченому 65-й річниці трагедії Ба
  •   Голодомор
    Виступ на вечорі-реквіємі „Народ мій є!”,
    присвяченому Дню пам’яті жертв голодоморів

  • Огляди

    1. У програмі «Вечір з Миколою Княжицьким»
      Мойсей Фішбейн у програмі «Вечір з Миколою Княжицьким». Телеканал TВi, Київ,
      23 червня 2011 року.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Нагородження Відзнакою імені Блаженного священномученика Омеляна Ковча
      Київ 23.06.2011

      Четверо лауреатів отримали у Києві Відзнаку імені Блаженного Священномученика Омеляна Ковча.

      Омелян Ковч був українським греко-католицьким священиком, який під час Другої світової війни рятував євреїв і загинув у концтаборі Майданек. Відзнаку вручив глава Української Греко-Католицької Церкви Верховний Архієпископ Києво-Галицький Святослав. Відзнаку вручають за значний внесок у діалог культур і народів, міжрелігійне та міжнаціональне порозуміння, за особистий життєвий приклад жертовності та гуманізму.

      Завантажити ВІДЕО
      Перед врученням відзнаки лауреатам глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму вступному слові закликав наслідувати приклад Омеляна Ковча: творити добро і руйнувати мури між націями.

      «Сьогодні в наше українське суспільство повертаються різні стереотипи і кліше минулого. Дуже часто навіть образ священика і Церкви проектується на основі певних ідеологічних рамок, які хочеться назавжди зруйнувати у свідомості українця. Але Дух Святий дозволяє нам перевершити і зламати ці стереотипи. А постать Омеляна Ковча показує нам нове обличчя Церкви і священнослужителя для нової, історичної місії нашого народу», – зауважив голова УГКЦ.

      Грамоти про нагородження та статуетки Янгола з рук очільника Української Греко-Католицької Церкви отримали український поет і перекладач Мойсей Фішбейн, ректор Українського католицького університету у Львові о. Борис Ґудзяк, заступник міністра внутрішніх справ Польщі Томаш Семоньяк, завідувачка реабілітаційного психоневрологічного закладу Ніна Горностай.

      Лауреат Відзнаки імені Священномученика Омеляна Ковча поет Мойсей Фішбейн, зокрема, сказав:

      «Моїх братів і сестер нацистські нелюди вбивали тільки за те, що вони народилися євреями. Рятуючи моїх братів і сестер, рятуючи євреїв, отець Омелян Ковч прийняв муки й віддав власне життя. Він має бути згадуваний у єврейських молитвах. Єгі зіхро барух. Хай буде благословенна його пам’ять.

      Я схиляю голову перед тими праведниками, перед тими українцями, які, ризикуючи власним життям, рятували моїх братів і сестер – рятували євреїв.

      Я схиляю голову перед пам’яттю великого українця – митрополита Андрея Шептицького, який переховував у себе євреїв. Він має бути згадуваний у єврейських молитвах.

      Я схиляю голову перед пам’яттю українських греко-католицьких черниць, які переховували єврейських дітей. Вони мають бути згадувані у єврейських молитвах.

      Я схиляю голову перед сотнями українських родин, які рятували єврейські душі. Вони мають бути згадувані у єврейських молитвах.

      За діяння праведників нехай огорне Україну ласка Господня.

      І вічно тектимуть води Йордана й Дніпра.

      І вічно яскрітимуть Єрусалим і Київ.

      Кен єгі рацон. Амен. Нехай буде воля Його. Амінь».

      Для поляків велика честь, що один із нагороджених є громадянином Польщі

      Гість церемонії Надзвичайний та Повноважний посол Республіки Польща в Україні Генрік Літвін відзначив, що до особистості українського священика Омеляна Ковча в Польщі особлива повага як до «Блаженного з Майданека».

      «Місцем смерті отця Омеляна був концтабір Майданек, де загинув також мій дідусь Янек Літвін. Для нас отець Омелян є Блаженний із Майданека. Це для нас, для поляків, велика честь, що один із нагороджених цією премією є нашим громадянином», – зазначив посол.

      Отець Омелян Ковч визнаний Праведником України. Інститут «Яд Вашем» у Єрусалимі поки що не присвоїв йому титул «Праведника народів світу», на чому наполягають єврейські та українські організації.

      Олеся Бортняк Радіо «СВОБОДА»

      "Радіо «СВОБОДА»"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Speech delivered at the ceremony to award the Order «For Intellectual Courage»

      Moses Fishbein has been awarded the Order “For Intellectual Courage”


      Moses Fishbein

      Ukrainian poet and translator

      Speech delivered at the ceremony
      to award the Order “For Intellectual Courage”

      Potocki Palace, Lviv, Ukraine
      15 December 2010

      Distinguished Members of the Capitula!

      Distinguished Members of the Community!

      It was said: “For Intellectual Courage.” I don’t know what this is.

      Is it courage not to betray and not to sell oneself? Is it courage to say what you think and act as you say? Is it courage to act according to God’s commandments and one’s own conscience? Is it courage to create as the Almighty has given you? Is it courage not to push aside the Lord’s Hand, on which reposes His gift—the godly, God-given, and God-granted Ukrainian Language? Is it courage to hear in the Ukrainian Language God’s symphony and to convey this symphony to others?

      The Almighty gave me a soul—a tiny part of Himself. Is it courage not to profane one’s soul—a tiny part of the Lord?

      I thank the Almighty and my parents.

      I thank my teachers: Mykola Bazhan, Mykola Lukash, Hryhorii Kochur, and Leonid Pervomaisky.

      I thank my wife, who inspires me.

      I thank my children and my little granddaughter, in whom I shall remain.

      I thank those friends of mine who managed not to betray.

      If the distinguished Members of the Capitula truly believe that I deserve this award, I accept it with gratitude.

      Translated from the Ukrainian.

      Moses Fishbein (right) and the rector of Lviv University professor Ivan Vakarchuk.
      Lviv, Potocki Palace, 15 December 2010

      Potocki Palace, Lviv

      Order “For Intellectual Courage”

      The voice of Moses Fishbein

      Moses Fishbein is a distinguished Ukrainian poet and translator, winner of the Vasyl Stus Prize, and a member of the Ukrainian Center of the International PEN Club and the National Union of Writers of Ukraine. Academician Ivan Dziuba calls him a “Poet by the Grace of God.” Moses Fishbein is listed in various world encyclopedias. In Ukraine he has been awarded the Order of Prince Yaroslav Mudry, V Degree, and the Order of Holy Prince Volodymyr the Great, Equal to the Apostles, III Degree.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Слово на церемонії вручення Ордена «За інтелектуальну відвагу»

      Орден «За інтелектуальну відвагу» – Мойсеєві Фішбейну

      Ордена «За інтелектуальну відвагу», за рішенням Капітули культурологічного часопису «Ї», удостоєно Мойсея Фішбейна. Церемонія вручення Ордена відбулася 15 грудня 2010 року у Львові – в Палаці Потоцьких.

      Мойсей Фішбейн
      український поет і перекладач

      Слово на церемонії вручення
      Ордена «За інтелектуальну відвагу»

      Львів, Палац Потоцьких
      15 грудня 2010 року

      Високодостойна Капітуло!

      Високоповажна громадо!

      Сказано: «За інтелектуальну відвагу». Я не знаю, що це таке.

      Хіба то відвага – не продавати й не продаватися? Хіба то відвага – казати те, що думаєш, і чинити так, як кажеш? Хіба то відвага – чинити згідно з Господніми заповітами й власним сумлінням? Хіба то відвага – творити так, як тобі дав Усевишній? Хіба то відвага – не відштовхнути простягнуту до тебе Господню долоню, що на ній лежить Його дар: божиста, богодана, богообрана Українська Мова? Хіба то відвага – чути в Мові Господню симфонію й нести цю симфонію іншим?

      Усевишній дав мені душу – часточку Себе. Хіба то відвага – не оскверняти душу свою – часточку Господа?

      Я дякую Всевишньому й своїм батькам.

      Я дякую своїм навчителям – Миколі Бажанові, Миколі Лукашеві, Григорієві Кочуру, Леонідові Первомайському.

      Я дякую своїй дружині, що надихала мене.

      Я дякую своїм дітям і маленькій онуці, що в них я лишатимусь.

      Я дякую тим своїм друзям, що спромоглися не зрадити.

      Якщо високодостойна Капітула справді вважає, що я заслуговую на її нагороду, я цю нагороду з вдячністю приймаю.

      Мойсей Фішбейн (праворуч) і ректор Львівського національного університету імені Івана Франка професор Іван Вакарчук. Львів, Палац Потоцьких, 15 грудня 2010 року

      Мойсей Фішбейн (праворуч) і ректор Львівського національного університету
      імені Івана Франка професор Іван Вакарчук. Львів, Палац Потоцьких, 15 грудня 2010 року

       

      Палац Потоцьких, Львів

       

      Орден «За інтелектуальну відвагу»

      Голос Мойсея Фішбейна

      Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Єврейська карта в російських спецопераціях проти України
      Доповідь на 26-й Конференції з української проблематики
      Іллінойський університет, Урбана-Шампейн, США
      24 – 27 червня 2009 року


      29 січня 2009 року, виступаючи на розширеному засіданні Федеральної служби безпеки в Москві, президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв буквально однією фразою розкрив спецоперацію ФСБ (цитую мовою оригіналу): «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи». Себто – президент Російської Федерації відкритим текстом заявив, що зрив інтеґрації України до Північноатлантичного альянсу – це заслуга російських спецслужб, наслідок проведених ними спецоперацій. А заявивши, подякував Федеральній службі безпеки. Це пряме визнання того, що російські спецслужби провадять спецоперації проти України, спрямовані на підрив її суверенітету й незалежності. Це брутальне порушення не лише міжнародного права. Це брутальне порушення й російських законів: законодавча база Російської Федерації, що регулює діяльність ФСБ, не дозволяє цій спецслужбі проводити такі спецоперації. У «Федеральному законі про Федеральну службу безпеки», ухваленому Державною Думою Російської Федерації 22 лютого 1995 року (з усіма подальшими редакціями) про жодні спецоперації проти суверенітету інших держав і «кориґування» їхньої зовнішньої політики не сказано анічогісінько. Зазначимо: цей документ 1995 року підписав президент Російської Федерації. В цьому документі немає нічого бодай подібного на спеціальну операцію проти України, що з нею президент Мєдвєдєв привітав ФСБ. Натомість у прямих завданнях ФСБ є інше конкретне визначення: щодо припинення, унеможливлення витоку державних та військових таємниць. Спецоперація ФСБ, спрямована на недопущення вступу України до НАТО, є однією з найбільших таємниць Кремля. І витокові саме цієї таємниці сприяв пан Дмітрій Мєдвєдєв.

      Отже, російські спецслужби провадили й провадять спецоперації, спрямовані на підрив суверенітету й незалежності України. Співробітники ФСБ та Служби зовнішньої розвідки Росії за досягнення в ізоляції України були нагороджені. У структурах ФСБ, що займаються Україною, останнім часом штат збільшено в півтора рази порівняно з періодом 50-х років, коли в Україні діяло підпілля УПА.

      Розглянемо лише один із аспектів спецоперацій російських спецслужб проти України – так звану «єврейську карту». Спочатку – невеличка ретроспектива.
      Коли імперські картярі почали розігрувати на українських теренах оту мічену «єврейську карту»?

      У Російській імперії це практикувалося.
      В СРСР на багато років погромником було оголошено Симона Васильовича Петлюру. І не мало значення, що один із засновників, один із чільних ідеологів сіонізму, видатний публіцист, громадський та політичний діяч Володимир (Зеєв) Жаботинський ставився до пана Петлюри з чималим пієтетом: ім'я Володимира (Зеєва) Жаботинського в СРСР було заборонене.

      Доречно нагадати: невдовзі після вбивства Симона Петлюри в Парижі, саме на сороковий день – 4 липня 1926 року – Володимир (Зеєв) Жаботинський заявив у нью-йоркському The Jewish Morning Journal (цитую):

      Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, "погромниками". (...) я добре знаю цей тип українського інтеліґента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом із ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів – єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів.

      28 травня 2009 року російський сенатор і водночас голова створеного з ініціативи російських спецслужб «Всемирного конгресса русскоязычного еврейства» – Боріс Шпіґєль – під час єрусалимської зустрічі з прем’єр-міністром Держави Ізраїль паном Біньяміном Нетаніягу, порушивши тему антисемітизму, заявив: в Україні, мовляв, «відроджують старих національних героїв», що чинили злочини проти євреїв, і «переписують історію, вибілюючи цих людей». За приклад Борис Шпіґєль навів Симона Петлюру. Згідно з повідомленнями ізраїльських ЗМІ, «реаґуючи на це, пан Біньямін Нетаніягу висловив занепокоєність». Зауважмо: саме ізраїльська партія «Лікуд» репрезентує ідеологічну течію Володимира (Зеєва) Жаботинського, його портрет висить у штаб-квартирі саме цієї партії, яку очолює саме пан Біньямін Нетаніягу.

      А тепер доречно зацитувати самого Симона Васильовича Петлюру.

      З „НАКАЗУ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ ВІЙСЬК УНР 26 серпня 1919 року”

      Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення – їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми – було поневолене й позбавлене своєї національної волі.

      Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю...

      Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд яко зрадників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закликає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення...

      Головний отаман Петлюра


      З ВІДОЗВИ „ПРОТИ ПОГРОМІВ”
      12 жовтня 1919 року


      Наша Народна Армія мусить нести рівність, братерство і визволення українському і єврейському громадянствам, бо останнє активно підтримує Правительство УНР. Всі його партії, як то: Бунд, Об’єднанці, Поалей-Ціон і Фолкс-Партей стали на ґрунті самостійності України і беруть участь у будівництві республіки.

      Я сам знаю, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську і підтримували законну республіканську владу.

      З великою пошаною я ставлюся до тих жертв єврейського населення, які воно понесло на вівтар нашої отчизни в цій боротьбі. (...)

      Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів.

      Головний отаман Петлюра


      Невдовзі відзначатимуть двадцяту річницю установчого з'їзду Народного Руху України. Чи пам'ятає хтось, як двадцять років тому офіційна преса лякала читачів: «рухівці — антисеміти»? Я пам'ятаю. Бо тоді на з'їзді зачитали мою вітальну телеграму, вона закінчувалась єврейським словом — «Шалом!»

      На початку 1990 року влада лякала київських євреїв — приходили двірнички, попереджали: «Зі Львова їдуть рухівці з автоматами. Не виходьте з помешкань. Будуть погроми». Ми з філософом Мирославом Поповичем пробилися на телебачення, провокатори замовкли.

      1 грудня 1991 року в київській синагозі знайдено вибухівку. В день референдуму за незалежність України: ось, мовляв, не встигли стати «нєзалєжнимі» — вже синагоги вибухають. Ця вибухівка була підкладена не під синагогу, а під Українську Незалежність.

      2003 – 2004 роки. За розробками маніпульованих російськими спецслужбами московських політтехнологів супротивники кандидата в президенти України Віктора Ющенка ширять чутки й публікації, починають робити фільм про «антисемітизм Ющенка та його оточення». У грудні 2003 року Віктор Андрійович Ющенко привітав євреїв України зі святом Ханука. В адміністрації президента Кучми такого вітання не підготували. Вітаючи євреїв України зі святом Ханука, а потім зі святом Песах, Віктор Андрійович наголошував: „Історія євреїв багато чого вчить нас усіх”. І цитував Лесю Українку: „І ти колись боролась, мов Ізрaель, Укрaїно моя”. Я був звернувся до євреїв України й розповів, що під час війни родина мами Віктора Ющенка в його рідному селі Хоружівка переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни. Півтора року. Ризикуючи власним життям. Вони рятували єврейські душі.

      Тоді кампанія звинувачень Віктора Ющенка в антисемітизмі зійшла нанівець. Фільм – уже витративши чималі кошти – робити припинили. Ми перемогли на Майдані.

      Але розігрування «єврейської карти» в спецопераціях російських спецслужб проти України не припиняється.

      В середині квітня 2008 року на російському інтернет-сайті «ИА REGNUM» вийшла інформація, буцімто ізраїльський історик Юрій Вільнер видав книжку «Андрей Ющенко: персонаж и „легенда”». І миттєво з сайту на сайт пішла гуляти фраза: «Дослідження доводить, що в роки Другої світової війни батько Президента України міг бути табірним поліцаєм і нацистським інформатором». «Доводить, що міг бути». Стилістичний недогляд, що на нього мало хто звернув увагу. Потім в Інтернет закинуто й сам текст «книжки». Я був почав читати. Над текстом стояла посвята: «Арону Шнеєру – гуманісту». Хто ж такий Арон Шнеєр? Коли він жив? Чи живе? Я почав згадувати. І таки згадав. На Арона Шнеєра в одній із своїх публікацій посилався ізраїльський публіцист Михайло Хейфец – той колишній радянський політв’язень Михайло Хейфец, що свого часу написав блискучі спогади про Василя Стуса. Арон Шнеєр – співробітник ізраїльського Національного інституту пам’яті жертв нацизму «Яд Вашем». Я зателефонував до нього. З’ясувалося, що текст «розслідування» він прочитав у Інтернеті, але уявлення не має, хто такий Юрій Вільнер. Російське інформагентство «REGNUM» твердило: «ця книжка, видана в Ізраїлі, з’явилася в Москві», але ніхто – ні в Ізраїлі, ні в Росії, ні деінде – ні науковці, ні журналісти – ніхто нічого не знав про існування такого «ізраїльтянина». Я зацікавився міжнародним ідентифікаційним кодом книжки, що був зазначений в Інтернеті: ISBN — 969–228–292–5. Перші три цифри позначають країну, де видано книжку. З’ясувалося, що «969» — це Пакистан! Можна було б припустити, що книжка отримала реєстраційний номер саме у цій країні. Але пошук цього видання у базі даних ISBN показав: «Такої книжки не існує». Це означало що міжнародний номер сфальсифіковано. Це означало, що і сама «книжка», і її «автор» – фальшивка, створена й запущена в обіг у межах антиукраїнської спецоперації, що мала на меті ускладнити українсько-ізраїльські взаємини, посварити українців з євреями й налякати цивілізований світ «темними сторінками фашистського минулого» батька президента України Віктора Ющенка. За кілька днів після першої появи фальшивки на сайті «Regnum» викриття було оприлюднене одночасно – в суботу, 18 квітня 2008 року – в київській газеті «Україна молода» і на одному з ізраїльських інтернет-ресурсів, а відтак розійшлося широким інтернет-простором. Антиукраїнська спецоперація захлинулася на самому початку.

      У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво за допомогою своїх спецслужб намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і – через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу – певну частину населення України.

      Розігруючи «єврейську карту» в своїх спецопераціях проти України, російські спецслужби використовують своїх «путін-юден», зокрема, московських рабинів.

      З сайту «Евразийского союза молодёжи» ( цитую мовою оригіналу):

      Раввины и евразийцы объединят усилия в борьбе с нацизмом
      21 Августа 2007 года
      20 августа в синагоге на Спасогленищевском переулке в Москве состоялась официальная встреча лидера Евразийского Союза Молодежи Павла Зарифуллина и главного раввина России Адольфа Шаевича. В процессе переговоров лидер ЕСМ и главный раввин России пришли к выводу, что у них есть один общий враг – современный украинский неонацизм, являющийся квазиофициальной идеологией «оранжевого» режима Ющенко.


      З сайту «Новости портала «Евразия» (цитую мовою оригіналу):

      Евразийцы и евреи за традиционализм и против украинского госфашизма
      11.11.2008

      11 ноября в московской синагоге в Марьиной Роще состоялась встреча между главным раввином России Берлом Лазаром, а также главой администрации Международного "Евразийского Движения" Павлом Зарифуллиным.

      В ходе беседы раввин Лазар выразил глубокую озабоченность в связи с возрождением нацизма на Украине и в Прибалтике. Он рассказал о присуждении награды героя Украины палачу СС Шухевичу. Главный раввин подчеркнул, что следует предотвратить вступление Украины в ЕС и иные международные организации, он призвал гостей воспользоваться своими связями и своим авторитетом в борьбе с реставрацией нацизма.


      Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, про якого його співвітчизники кажуть: «Что у Путина на уме – у Проханова на языке», – той Алєксандр Проханов, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня 2008 року заявив в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»: «Сталин становится лицом России». В тому-таки інтерв’ю він сказав: «Россия – потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется». Відтак Алєксандр Проханов заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». І на запитання журналістки «Что сейчас нужно делать?» відповів: «Нейтрализовать Ющенко».
      Російські високопосадовці (зокрема, мер Москви) вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російськими спецслужбами провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло посольства України в Державі Ізраїль. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на своїй прес-конференції 28 жовтня 2008 року, кажучи про Голодомор 1932-33 років, заявляє: «(…) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (…) какие бы репрессии или действия ни проводились Сталинским режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (…) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно». Не знаю, чи російський дипломат Чуркін читав книгу «Всё течёт» – книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій Ґроссман. Не знаю, чи пан Чуркін узагалі читає щось, крім «інструкцій з Центру». Але ця його заява – безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й інші його заяви, зроблені на цій прес-конференції в штаб-квартирі ООН. Цитую: «Второй вопрос, (…) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым – это вопрос о героизации нацизма. (…) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом. (…) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты».
      «Украинские нацисты»? Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з «айнзатцкоммандо» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? «Шухевич, который был нацистом»? Себто Шухевич, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан Чуркін не є.
      Нагадаймо панові Чуркіну, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39-го по 41-й рік був союзником нацистської Німеччини.

      Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько-німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа Шухевича. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман Шухевич був «капітаном СС». Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа Шухевича на якогось «оберштурмфюрера». Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в «СС», треба було довго доводити своє «арійське походження», якого Роман Шухевич, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера. Дезінформаторам нагадали, що з рук Гітлера військову нагороду отримав лише Гімлер. Що ж до Головного командира УПА Романа Шухевича, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Роман Шухевич узагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою.

      Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала Шухевича, і УПА, і весь український національно-визвольний рух, і президента України Віктора Ющенка.

      Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли «єврейську карту»: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших – у «героїзації» тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську – для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.

      1942-43 років дружина Головного командира УПА Романа Шухевича пані Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини Рижко. Коли Ґестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Позаторік Ірина Рижко померла в Києві. У Києві її син Володимир.

      Про все це я сказав на своєму брифінґу в Міністерстві закордонних справ України 3 листопада 2008 року.

      Президент Віктор Ющенко підніс визнання Української Повстанської Армії на державний рівень. Маніпульовані російськими спецслужбами ЗМІ (і в самій Росії, й поза нею) розгорнули шалену кампанію звинувачень УПА у винищуванні євреїв. 14 жовтня 2008 року – на свято Покрови, в день ушанування пам’яті вояків УПА – я дав інтерв’ю Бі-Бі-Сі. Дозвольте зацитувати фраґмент.

      «“Антиєврейські акції УПА” – то є провокації, що запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий із доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: “Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів”. Так от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе».

      Російські спецслужби намагаються дестабілізувати обстановку в Україні, підірвати її суверенітет і незалежність, створити їй неґативний імідж, а відтак – унеможлививши інтеґрацію до європейських та євроатлантичних структур – перетворити на узалежненого й маніпульованого сателіта. Неабиякого значення у своїх спецопераціях проти України вони надають міченій «єврейській карті».

      Щодо українців і євреїв. Нас хочуть пересварити. Метод відомий: «Розділяй й владарюй». Розділити нас їм не вдасться. Владарювати також.

      Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. THE JEWISH CARD IN RUSSIAN SPECIAL OPERATIONS AGAINST UKRAINE
      Paper delivered at the 26th Conference on Ukrainian Subjects at the University of Illinois at Urbana-Champaign, 24-27 June 2009


      During his speech at an expanded session of Russia’s Federal Security Service (FSB), which was held on 29 January 2009, the president of the Russian Federation, Dmitry Medvedev, revealed an FSB special operation in a few brief sentences: “An unstable sociopolitical situation persisted in a number of neighboring states, there were continued attempts to enlarge NATO, including by means of granting Georgia and Ukraine accelerated membership in the alliance. Naturally, all this required precise and well coordinated work on the part of all special security, defense, and law enforcement structures, and quite a high level of coordination of their activities. I must say straight away that on the whole the Federal Security Service successfully carried out all its tasks.”

      In other words, the president of the Russian Federation openly declared that the wrecking of Ukraine’s planned integration into NATO was the work of the Russian special services, the result of special operations that they had put into motion. Afterwards, the Russian president thanked the FSB. This is direct acknowledgement of the fact that the Russian special services are conducting special ops against Ukraine, which are aimed at undermining its sovereignty and independence. This is a brutal violation not just of international law. This is also a brutal violation of Russian laws: the legislative base of the Russian Federation, which controls the FSB’s activities, does not permit this special service to conduct such specials operations. There is not a single word about any special operations in the “Federal Law on the Federal Security Service” that was passed by the State Duma of the Russian Federation on 22 February 1995 (with all subsequent revisions). Take note: this document, which was signed by the president himself, does not contain a single word about any special operations against Ukraine, in connection with which President Medvedev recently congratulated the FSB.

      However, there is a concrete stipulation among the direct tasks of the FSB concerning the halting and prevention of leaks of state and military secrets. The FSB’s special operation, aimed at preventing Ukraine’s accession to NATO, is one of the Kremlin’s biggest secrets—and Mr. Dmitry Medvedev was instrumental in leaking this very secret.

      The Russian special services continue to carry out special operations aimed at undermining Ukraine’s sovereignty and independence. The members of the FSB and Russia’s Foreign Intelligence Service were rewarded for their success in isolating Ukraine. In recent months, the number of personnel in the FSB structures that deal with Ukraine has increased by 1.5 times, and this increase is reminiscent of the 1950s, when the underground Ukrainian Insurgent Army (UPA) was active in Ukraine.

      One aspect of Russia’s special operations against Ukraine is the so-called “Jewish card.” But first, a little history lesson is in order here. When did the imperialist gamblers begin playing the “Jewish card” on Ukrainian territory?

      This was done in the Russian Empire.

      For many years Symon Petliura was proclaimed a pogromist in the USSR. It was of no importance that one of the founders and key ideologists of Zionism, the distinguished journalist, civic and political leader Vladimir (Ze’ev) Zhabotinsky had a deep and abiding respect for Petliura, because Zhabotinsky’s own name was taboo in the Soviet Union.

      Shortly after Petliura was assassinated in Paris, on the fortieth day after his death—4 July 1926—Zhabotinsky wrote an article that was published in the New York newspaper, The Jewish Morning Journal. It states in part:

      Neither Petliura nor Vynnychenko, nor the rest of the distinguished members of this Ukrainian government, were ever “pogromists,” as they are called…I know this type of Ukrainian intellectual-nationalist with socialist views very well. I grew up with them; together with them I waged a struggle against anti-Semites and Russifiers—Jewish and Ukrainian. No one will ever convince me or the rest of the thinking Zionists of southern Russia that these types of people may be considered anti-Semites.

      On 28 May 2009 Boris Shpigel, a Russian senator and the head of the World Congress of Russian Jewry (WCRJ), which was founded on the initiative of the Russian special services, had a meeting in Jerusalem with Prime Minister Benjamin Netanyahu of Israel, during which he raised the topic of anti-Semitism. During their conversation he declared that “old national heroes are being restored” in Ukraine, those who committed crimes against the Jews, and “history is being rewritten by whitewashing them.” Shpigel cited the example of Symon Petliura. As the Israeli media later reported, “Mr. Netanyahu expressed concern.” It should be noted that Israel’s Likud Party, which is headed by Benjamin Netanyahu, represents the ideological current of Vladimir (Ze’ev) Zhabotinsky whose portrait hangs in this party’s headquarters.

      Here I quote Symon Petliura himself.

      FROM THE “ORDER ISSUED BY THE MAIN COMMAND OF THE ARMIES OF THE UKRAINIAN NATIONAL REPUBLIC”—26 AUGUST 1919

      It is time to realize that the world Jewish population—their children, their women—was enslaved and deprived of its national freedom, just like we were.

      It should not go anywhere away from us; it has been living with us since time immemorial, sharing our fate and misfortune with us…

      I decisively order that all those who will be inciting you to carry out pogroms be expelled from our army and tried as traitors of the Motherland. Let the courts try them for their actions, without sparing the criminals the severest punishments according to the law. The government of the UNR, understanding all the harm that pogroms inflict on the state, has issued a proclamation to the entire population of the land, with the appeal to oppose all measures by enemies that instigate pogroms against the Jewish population…

      Chief otaman Petliura


      FROM THE PROCLAMATION “AGAINST POGROMS”—12 OCTOBER 1919

      Our National Army must bring equality, fraternity, and liberation to Ukrainian and Jewish citizens because the latter actively support the Government of the UNR. All their parties, like the Bund, the United [Jewish Socialists], Poalei-Zion, and the Folks-Partei have adopted the platform of Ukraine’s independence and are taking part in building the republic.

      I myself know of cases where the members of the Jewish population assisted our army and supported the legal republican government.

      I have great respect for those sacrifices that the Jewish population endured on the altar of our motherland in this struggle […]

      The death penalty must fall on the heads of pogromists and provocateurs.

      Chief otaman Petliura


      The twentieth anniversary of the founding congress of the People’s Movement (Rukh) of Ukraine will be marked soon. Does anyone remember how, twenty years ago, the official Soviet press frightened readers with statements, like “The members of Rukh are anti-Semites”? I remember because my congratulatory telegram was read out at Rukh’s founding congress, and it ended with the Hebrew word, “Shalom!”

      In early 1990 the government launched a scare campaign targeting the Jews of Kyiv. Female caretakers went around warning them: “Rukh members armed with machine guns are coming from Lviv. Don’t leave your houses. There will be pogroms.” The Ukrainian philosopher Myroslav Popovych and I made it onto TV, and the provocateurs were silenced.

      On 1 December 1991 an explosive device was found in a Kyiv synagogue—the day that the referendum on Ukraine’s independence was slated to take place. The message was clear: ‘See? They haven’t even managed to become independent and synagogues are being blown up.’ This explosive device was placed beneath Ukrainian Independence.

      According to the fabrications of Moscow’s political technologists, manipulated by Russia’s special services, in 2003 and 2004 the opponents of Ukrainian presidential candidate Victor Yushchenko began disseminating rumors and publications and shooting a film about “the anti-Semitism of Yushchenko and his milieu.” In December 2003 Victor Yushchenko greeted the Jews of Ukraine on Hanukkah. No such message was prepared in the administration of President Leonid Kuchma. In his message to the Jews of Ukraine during Hanukkah, and later during Passover, Victor Yushchenko emphasized: “The history of the Jews has much to teach all of us.” Citing a line from a poem by Ukraine’s greatest female poet Lesia Ukrainka, he said: “And you, my Ukraine, once struggled like Israel.” At that time, I informed the Jewish community of Ukraine that during the Second World War Victor Yushchenko’s mother, who was living in the village of Khoruzhivka, risked her life by hiding three Jewish girls from the city of Romny—for one and a half years.

      At that point the campaign to smear Victor Yushchenko as an anti-Semite fizzled out. The film production, which had already cost a considerable amount of money, was halted. We won on Independence Square.

      But the Russian special services continue to play the “Jewish card” in their special operations against Ukraine.

      In mid-April 2008 the Russian Internet site IA_REGNUM posted information claiming that an Israeli historian named Yury Vilner had published a book entitled Andrii Yushchenko: The Person and the “Legend.” The following sentence instantly began circulating from website to website: “The research proves that during the Second World War the father of the president of Ukraine may have been a camp policeman and Nazi informer.” Few people paid any attention to the stylistic shortcoming of the phrase “proves that…he may have been.” Later, the text of this “book” ended up on the Internet. I started reading it. The book contained the dedication, “To the humanist Aron Shneer.”

      Who is Aron Shneer? I finally remembered that the Israeli journalist Mikhail Kheifetz—the same former Soviet political prisoner who wrote brilliant reminiscences of the Ukrainian poet and political prisoner Vasyl Stus—cited Aron Shneer in one of his articles. Dr. Aron Shneer is a Yad Vashem researcher and scholar. I telephoned him. It turns out that he had read the text of the “investigation” on the Internet, but had no idea who Yury Vilner was. The Russian website www.regnum.ru claimed: “This book, published in Israel, has appeared in Moscow,” but no one either in Israel or in Russia—or anywhere else for that matter—neither scholars nor journalists knew about the existence of this “Israeli.”

      I started looking at the book’s ISBN, the unique numeric commercial identifier, which is 969-228-292-5. The first three numbers indicate the country where the book was published. It turns out that “969” is Pakistan. One could, therefore, assume that the book was assigned its registration number in this country. But a search of this publication in the ISBN databank showed that such a book did not exist. This means that the ISBN was fabricated, and hence the “book” itself and its “author” are fabrications created and launched into circulation by means of anti-Ukrainian special operations whose goal is to create difficulties in Ukrainian-Israeli relations, cause mischief between the Ukrainians and Jews, and alarm the international community by exposing the “dark pages of the fascist past” of the Ukrainian president’s father. Within a few days after this book appeared on the www.regnum.ru website, on 18 April 2008 this fabrication was exposed simultaneously on the pages of the Kyiv-based newspaper Ukraina moloda and an Israeli website, which information quickly spread throughout the Internet. Another anti-Ukrainian special operation was nipped in the bud.

      In its imperialistic frenzy, which stems from its acute inferiority complex, the Russian leadership, with the help of its special services, is trying to brainwash both the international community and Russian society with its Ukrainophobia, and through the mass media and agents of influence which they control—a certain segment of Ukraine’s population.

      In playing the “Jewish card” in their special operations against Ukraine, the Russian special services are exploiting their “Putin-Juden,” particularly Moscow-based rabbis.

      The following statements are taken from the website of the “Eurasian Youth Movement”:

      Rabbis and Eurasians joining forces in the struggle against Nazism
      21 August 2007

      On 20 August an official meeting took place at the synagogue located on Spasoglenishchevskii Pereulok [Lane] in Moscow between the leader of the Eurasian Youth Movement, Pavel Zarifullin, and the chief rabbi of Russia, Adolf Shaevich. During the talks the leader of the EYM and the chief rabbi of Russia reached the conclusion that they have one common enemy—contemporary Ukrainian neo-Nazism, the quasi-official ideology of the “Orange” government of Victor Yushchenko of Ukraine.


      From the Novosti portal “Eurasia”:

      Eurasians and Jews are for traditionalism and against Ukrainian state fascism
      11 November 2008

      On 11 November a meeting took place in the Moscow synagogue located in Mariina Roshcha between the chief rabbi of Russia, Berl Lazar, and the head of the main administration of the International “Eurasian Movement,” Pavel Zarifullin.

      During the talks Rabbi Lazar expressed his profound concern in connection with the revival of Nazism in Ukraine and the Baltic republics. He discussed the awarding of the title of “Hero of Ukraine” to the SS executioner Shukhevych. Russia’s chief rabbi emphasized that Ukraine’s accession to the EU and other international organizations should be prevented, and he appealed to the guests to use their connections and reputations in the struggle against the restoration of Nazism.


      On 17 September 2008 the well-known Russian journalist Aleksandr Prokhanov and editor of the newspaper Zavtra (Tomorrow)—of whom it is said, “What Putin has on his mind, Prokhanov has on his tongue”—the same Prokhanov who openly calls himself an imperialist—was interviewed by the Ekho Moskvy radio station: “Stalin is becoming the face of Russia…Russia is a potential superpower. Otherwise, it will fall apart.” He went on to declare: “We have achieved this very crisis in Ukraine.” In reply to the female journalist’s question, “What must be done right now?” he said: “Yushchenko must be neutralized.”

      High-ranking Russian politicians, particularly the mayor of Moscow, are publicly issuing claims to Ukrainian territory. Cultivated and welcomed by the Russian leadership, provocateurs are plundering national Ukrainian hallowed sites on Mt. Hoverla, and shredding and trampling the Ukrainian flag near the Ukrainian Embassy in Israel. During a press conference held on 28 October 2008 Vitaly Churkin, the Permanent Representative of the Russian Federation at the UN, made the following comment about the Holodomor, the Great Famine of 1932-33 in Ukraine: “…the Ukrainian government is using this question in order to create mischief between our two fraternal nations and sow discord between our peoples…No matter what repressions or actions were carried out by the Stalinist regime, it cannot be called the primary cause of the Famine…And it is wrong to say that the Stalinist regime was against the Ukrainian people.”

      I don’t know if Churkin the diplomat has ever read Forever Flowing, a book about the Holodomor that was written by the famous Russian writer Vasily Grossman. I don’t know if Mr. Churkin reads anything besides “instructions from the Center.” But his statement is nothing but shameless profanity. The other comments that he made during that press conference at the UN headquarters are also nothing but shameless profanity and arrogant lies. I quote: “…The second question…which, in my opinion, has a definite, logical connection with the first, is the question of the heroization of Nazism…In his edict bestowing an award on one of the odious members of the Ukrainian Nazi movement, the President of Ukraine called Mr. Shukhevych, who was a Nazi, a hero…Do you remember that thousands of Jews were killed on the territory of Kyiv? The majority of the people who were killing Jews in Babyn Yar were Ukrainian Nazis.”

      “Ukrainian Nazis”? In other words, some Ukrainians who were supposedly members of Hitler’s National Socialist German Workers Party, the NSDAP, were shooting Jews in Babyn Yar, and not Germans from the Einsatzkommando? “Shukhevych, who was a Nazi”? In other words, Shukhevych, who was supposedly a member of the Nazi Party yet was based in Galicia, was in some fashion involved in the shootings in Babyn Yar? Anyone who says this is either an ignoramus or a disinformation specialist. I hope that Mr. Churkin is at least not an ignoramus.

      I would like to remind Mr. Churkin that from 1939 to 1941 the USSR, whose successor today is the Russian Federation, was an ally of Nazi Germany. How can one forget all those movie reels showing the joint Soviet-German military parades? I would also like to remind him of the way the special disinformation operation targeting Roman Shukhevych, the Commander in Chief of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), is being conducted today. Initially, a story was planted in the mass media, claiming that Shukhevych was an “SS captain.” The rebuttal to the disinformation specialists was that there was never any such rank. Then the disinformation specialists transformed Shukhevych into some sort of Obersturmfuehrer. It was explained to them that in order for an individual to become a member of the SS, he had to expend a lot of effort on proving his Aryan origins, which Shukhevych naturally did not have.

      Then the disinformation specialists planted another story in the mass media, this one claiming that Shukhevych had received a military decoration from Hitler himself. They were reminded that the only person had ever received a military decoration from Hitler was Himmler. According to documents stored in Germany’s Military Archive in Freiburg, the Commander in Chief of the UPA was never awarded any German decoration.

      But the disinformation specialists desperately need to discredit not only General Shukhevych and the UPA but the entire Ukrainian national liberation movement, as well as the president of Ukraine, Viktor Yushchenko.

      So they have resorted to an old Soviet secret police provocation by playing the “Jewish card”: they accuse some Ukrainians of destroying Jews, and others of turning into heroes those whom they were allegedly destroying. This is a well-known device: turn the Jews away from the Ukrainian renaissance, turn the Jews and the entire civilized world away from those who seek to restore a genuine Ukrainian Ukraine—Ukrainian in spirit, language, and remembrance of its geniuses and heroes—a Ukrainian Ukraine for all those who live in that country today, regardless of ethnic origins.

      In 1942-43 Natalia Shukhevych, the wife of UPA Commander in Chief Roman Shukhevych, hid a young Jewish girl named Ira Reichenberg in her home. General Shukhevych prepared a fake passport for the girl in the name of Iryna Ryzhko. When the Gestapo arrested Mrs. Shukhevych, the little girl was brought to an orphanage based at a convent located in the village of Kulykiv in the Lviv region. There the little girl survived the German occupation and the war. In 2007 Iryna Ryzhko died in Kyiv, where her son Volodymyr lives.

      I recounted all this during my briefing at Ukraine’s Ministry of Foreign Affairs on 3 November 2008.

      President Victor Yushchenko has instituted state recognition of the Ukrainian Insurgent Army. The mass media in Russia and beyond its borders, which are manipulated by Russia’s special services, have unfolded a frantic smear campaign against the UPA, which is accused of complicity in the destruction of the Jews. On 14 October 2008, the Feast of the Protection of the Blessed Virgin Mary—the day set aside to pay homage to UPA soldiers—I gave an interview to the BBC. Here is a fragment:

      The claim that “the UPA engaged in anti-Jewish actions” is a provocation engineered by Moscow. It is a provocation. It is a lie that the UPA destroyed Jews. Tell me: how could the UPA have destroyed Jews when Jews were serving members of the UPA? I knew a Jew who served in the UPA. I also knew Dr. Abraham Shtertser, who settled in Israel after the war. There was Samuel Noiman whose [UPA] codename was Maksymovych. There was Shai Varma (codename Skrypal/Violinist). There was Roman Vynnytsky whose codename was Sam.

      There was another distinguished figure in the UPA, a woman by the name of Stella Krenzbach, who later wrote her memoirs. She was born in Bolekhiv, in the Lviv region. She was the daughter of a rabbi, she was a Zionist, and in Bolekhiv she was friends with Olia, the daughter of a [Ukrainian] Greek-Catholic priest. In 1939 Stella Krenzbach graduated from Lviv University’s Faculty of Philosophy. From 1943 she served in the UPA as a nurse and intelligence agent. In the spring of 1945 she was captured by the NKVD while meeting a courier in Rozhniativ. She was imprisoned, tortured, and sentenced to death. Later, this Jewish woman was sprung from prison by UPA soldiers. In the summer of 1945 she crossed into the Carpathian Mountains together with a group of Ukrainian insurgents, and on 1 October 1946 she reached the British Zone of Occupation in Austria. Eventually, she reached Israel. In her memoirs Stella Krenzbach writes:

      “I attribute the fact that I am alive today and devoting all the strength of my thirty-eight years to a free Israel only to God and the Ukrainian Insurgent Army. I became a member of the heroic UPA on 7 November 1943. In our group I counted twelve Jews, eight of whom were doctors.”

      I trust that the Ukrainian state will name all of these individuals. The Ukrainian state will proclaim as heroes these people who, although they were not ethnic Ukrainians, fought for Ukraine’s independence. To me personally, the UPA is sacred. In my opinion, the UPA is sacred to all individuals who, regardless of their ethnic backgrounds, have a bit of Ukraine in their souls.


      Russia’s special services are seeking to destabilize the situation in Ukraine, undermine its sovereignty and independence, create a negative image of this country, block its integration into European and Euro-Atlantic structures, and turn Ukraine into a dependent and manipulated satellite. In their special operations against Ukraine they attribute exceptional importance to the “Jewish card.”

      They want to set the Ukrainians and Jews against each other by means of the well known method of “Divide and conquer.” They will not succeed in either dividing us or ruling over us.


      Moses Fishbein is a distinguished Ukrainian poet and translator, winner of the Vasyl Stus Prize, and a member of the Ukrainian Center of the International PEN Club and the National Union of Writers of Ukraine. Academician Ivan Dziuba calls him a “Poet by the Grace of God.” He is listed in various world encyclopedias. He is the recipient of Ukraine’s Order of Prince Yaroslav Mudry, V Degree, and the Order of Holy Prince Volodymyr the Great, Equal to the Apostles, III Degree.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Голодомор
      Мойсей Фішбейн
      український поет,
      член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
      та Національної спілки письменників України,
      лауреат премії імені Василя Стуса

      Виступ на Міжнародному форумі „Народ мій завжди буде!”,
      присвяченому 75-м роковинам Голодомору в Україні

      Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року



      Високошановний пане Президенте України!

      Ваша Святосте!

      Ваші високоповажності!

      Пані й панове!

      Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну українську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство.

      Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами українське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство.

      Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був народовбивством, також не бояться й не знають Бога.

      Я прошу людей, я прошу людство визнати: Голодомор в Україні був народовбивством,
      Голодомор в Україні був геноцидом.

      Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.

      Подивімося в їхні очі.
      Почуймо їхній передсмертний стогін.
      Уявімо їхню смертну муку.
      Пом’янімо кожного з них.

      Вічна пам’ять убієнним.

      Нашу пам’ять хочуть убити. Але наша пам’ять незнищенна.
      Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. Ми пам’ятатимемо й не простимо.
      Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє.
      Вони хочуть убити самé українство. Але вони не пройдуть.
      Вони не пройдуть!
      Україна божиста. Україна свята. Україна незнищенна. Україна вічна.
      Слава Україні!


      "Почути виступ Мойсея Фішбейна"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    1. Мойсей Фішбейн: «Чекістська настирливість дезінформаторів»
      04 листопада 2008, 23:32


      Вступне слово Мойсея Фішбейна на брифінґу в Міністерстві закордонних справ України 3 листопада 2008 року

      Високошановні пані й панове!


      Древні казали: „De mortuis aut bene, aut nihil” – „Про мертвих або добре, або ніяк”. Упродовж останніх років російські політики, дипломати, політологи, журналісти, ба навіть артисти естради, либонь, уподобали інший вислів: „De Ukraina aut male, aut nihil” – „Про Україну або погано, або ніяк”. І не залежить їм ні на логіці, ні на здоровому глузді, ні на чесності, ні на порядності – Україна у них, як та невістка в лютої свекрухи, як євреї в антисемітів, винна в усьому. У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і – через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу – певну частину населення України.

      Сьогодні дедалі більше громадян Росії вважає найвидатнішою постаттю Сталіна. Ікона Сталіна з’явилася у храмі на околиці Петербурга.

      Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, про якого його співвітчизники кажуть: «Что у Путина на уме – у Проханова на языке», – той Алєксандр Проханов, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня заявив в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»: «Сталин становится лицом России». В тому-таки інтерв’ю він сказав: «Россия – потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется». Відтак Алєксандр Проханов заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». І на запитання журналістки «Что сейчас нужно делать?» відповів: «Нейтрализовать Ющенко».
      Російські високопосадовці вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російським керівництвом провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло одного з посольств України. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на своїй прес-конференції 28 жовтня цього року, кажучи про Голодомор 1932-33 років, заявляє: «(…) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (…) какие бы репрессии или действия ни проводились Сталинским режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (…) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно». Не знаю, чи російський дипломат Чуркін читав книгу «Всё течёт» – книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій Ґроссман. Не знаю, чи пан Чуркін узагалі читає щось, крім «інструкцій з Центру». Але ця його заява – безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й інші його заяви, зроблені на цій прес-конференції в штаб-квартирі ООН. Цитую: «Второй вопрос, (…) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым – это вопрос о героизации нацизма. (…) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом. (…) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты». «Украинские нацисты»?

      Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з «айнзацкоманде» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? «Шухевич, который был нацистом»? Себто Шухевич, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан Чуркін не є.

      Нагадаймо панові Чуркіну, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39-го по 41-й рік був союз¬ником нацистської Німеччини. Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько-німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа Шухевича. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман Шухевич був «капітаном СС». Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа Шухевича на якогось «оберштурмфюрера». Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в «СС», треба було довго доводити своє «арійське походження», якого Роман Шухевич, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера. Дезінформаторам нагадали, що з рук Гітлера військову нагороду отримав лише Гімлер. Що ж до Головного командира УПА Романа Шухевича, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Роман Шухевич взагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою.

      Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала Шухевича, і УПА, і весь український національно-визвольний рух, і президента України Віктора Ющенка.

      Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли «єврейську карту»: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших – у «героїзації» тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську – для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.

      Я шаную Росію Бориса Пастернака, Андрія Сахарова, Андрія та Арсенія Тарковських, Васілія Ґроссмана. Росія Путіна з Медведєвим мені чужа.

      І насамкінець. 1942-43 років дружина Головного командира УПА Романа Шухевича пані Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ.
      Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини Рижко. Коли Ґестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Ось її фотографія. Типове єврейське обличчя. Торік Ірина Рижко померла в Києві. В цій залі перебуває її син Володимир. Ірина Рижко

      "©2002-2008, 4post"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    2. Поет Мойсей Фішбейн: для мене УПА - це святе
      Ольга Бетко
      Бі-Бі-Сі, Лондон


      14 жовтня – на свято Покрови - в Україні традиційно вшановували пам’ять вояків УПА. У вівторок вшанували 66 річницю від часу її створення.

      Епіцентром усіх акцій, як і зазвичай, став Київ. Паркани та велика кількість правоохоронців знову стали чи не головною атрибутикою святкування, адже на площі та майдани вийшли не лише прихильники повстанців, але й їх ідеологічні противники.

      Бі-Бі-Сі розмовляла з українським поетом Мойсеєм Фішбейном.

      Свого часу в інтерв"ю він сказав, що якби жив у той час і був молодою людиною, то пішов би в УПА, але чому?

      Мойсей Фішбейн: Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти!

      Бі-Бі-Сі: Навіщо взагалі УПА воювала, адже шанси тоді на створення української незалежної держави були майже нульові?

      Мойсей Фішбейн: В такому разі я вас запитаю: навіщо була Українська Гельсінкська група? Навіщо були українські політв’язні, які знали, що їх все одно, і Василь Стус знав, і Іван Світличний знав, і інші знали, що їх позаарештовують і вони сидітимуть в буцегарні. Воювали ті, а ці – боролися за незалежну Україну.

      Бі-Бі-Сі: Ви знаєте, що УПА інкримінують дуже серйозні речі – етнічне насильство, антипольські, антиєврейські дії. Чи це вас турбує?

      Мойсей Фішбейн: Я вам скажу: те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА – то є провокації, які запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку.

      Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: “Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів”. Так от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями.

      Бі-Бі-Сі: Таке враження, що це дуже складно виходить в Української держави. Поляки шанують свою Армію Крайову, яка воювала з нацистами, чому, на вашу думку, Україні так важко дається оцей історичний консенсус щодо ролі УПА. Можливо, тому, що такі епізоди, які ви зараз навели, невідомі?

      Мойсей Фішбейн: Насамперед тому, що більша частина Польщі не була ніколи у складі Радянського Союзу. По-друге, Польща набагато далі від Росії, ніж Україна. Дезінформація іде сюди з Москви, люди є дезінформовані, а у нас, на жаль, наша інформаційна політика кульгає. Отак воно і є. А люди не винні, що вони не знають, що таке УПА. Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе.

      http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2008/10/081014_fishbein_ie_ak.shtml

      "Ольга Бетко Бі-Бі-Сі, Лондон"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Український поет Мойсей Фішбейн про
      політичний дальтонізм, геніїв слова і героїв України

      Маестро божистої Мови

      Світлана МАКОВИЦЬКА.
      Інтерв'ю газеті "Україна молода", 28.11.2007.

      Понад чотири роки тому Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. По багатьох роках чужини й самотності. Там, поза Україною, минули й ті 10 років, упродовж яких поет не написав жодного вірша. Почав писати лише тоді, коли з’явилася надія повернутися на Батьківщину.

      Пане Мойсею, нагадайте, чому 1979 року ви поїхали з України?

      — Та не я поїхав. Мене «поїхали». КДБ хотів інфільтрувати мене в українське середовище, аби я був викажчиком, стукачем. Я відмовився. Вони почали дихати мені в потилицю. І — випхали. А потім були мої «дєсять лєт бєз права пєрєпіскі». Я не міг не лише мріяти про повернення в Україну, а й відкрито листуватися.

      Але ви на віддалі намагалися допомогти політв’язням.

      — Волав про них у мікрофони, писав у західну пресу, спричинився до двох заяв Держдепартаменту США... 1985 року хлопців почали поступово випускати з таборів. Я мріяв, що й Стуса випустять. Написав статтю про нього для однієї з найвпливовіших і найшановніших у світі газет — швейцарської «Нойє Цюрхер Цайтунг». Обсяг був досить великий. Назва — «Одна українська доля. Муки Василя Стуса». Коли вийшла стаття, пішов на Східний вокзал у Мюнхені, купив кілька примірників газети. Радів, бо знав: її читають і в посольствах, і в спецслужбах. А увечері до мене подзвонили знайомі: «Маєш удома щось для заспокоєння?». Питаю, що сталося. «Василь Стус загинув». Я почав страшно кричати. Тоді подзвонив до Цюріха, до редакції газети й сказав, що Василя Стуса не стало. Так воно збіглося.

      Розповідають, що в квартирі на вулиці Чорнобильській, де жив Стус, на полиці, що над його письмовим столом, є томики ваших віршів.

      — Так. То остання Стусова оселя в Києві і в Україні. Звідти його забрали вже навіки. Біля того будинку ростуть деревця. Мабуть, це й є київський Сад Гетсиманський... Вулиця Чорнобильська, 13А. Це вельми символічно. Через кілька років після того арешту вибухнув Чорнобиль. Либонь, Господь не завжди прощає вбивство поетів.

      Як, на вашу думку, сьогодні вшановують пам’ять загиблих поетів?

      — Часом вшановують. Але не шанують. Не лише загиблих. Політична попса воліє попси не лише естрадної, а й літературної. Майдан переміг? А я вже третій рік не можу пробити головою свій рідний мур, аби в Україні було видано повну перекладацьку спадщину українського генія Миколи Лукаша. Я наголошую: українського генія. Він помер 1988 року. А родом із Кролевця, з тієї ж Сумщини, що й пан Президент. Микола Лукаш знав близько двадцяти мов. Українською володів, як Паганіні скрипкою. Перекладацька спадщина Лукаша — це весь обшир європейської культури в геніальному українському відтворенні. Зрештою, це й є культурний аспект нашої євроінтеграції. Крім перекладацької спадщини, залишилися (на картках) ще й унікальні Лукашеві словники української мови — це мав би бути прикінцевий том того видання. Якби ми видали й поширили по школах, по університетах, по міських та сільських бібліотеках повну перекладацьку спадщину Лукаша, ми б показали, що маємо таку знакову постать, маємо генія, якого, на мою думку, не має жоден інший народ. Ми б показали, що не потребуємо посередника між нами і Європою у вигляді російської мови. Ми б показали: українська мова — божиста, богодана, богообрана.

      Ваша мова багатюща. Чи вдосконалюєте ви її?

      — Мову треба любити, мову треба обожнювати — як жінку, як квітку, як зорі, як небо, як симфонію... Часом я сам творю якесь слово. Кілька моїх українських слів по мені залишаться. Наприклад, у перекладі з Рільке — «ніжнороді стегна», у вірші — «всепрохолодь», у розмовній мові — «друкопис»... Часом якесь слово знаходить мене. Приклад: у своєму перекладі з нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Агнона я вжив слово «приниза». Вперше я почув його від Віктора Андрійовича Ющенка. Віктор Андрійович не каже «приниження», він каже «приниза». Мабуть, так казали в нього вдома, на Сумщині. Мені це слово сподобалося. Принагідно: Шмуель Йосеф Агнон народився в Україні, в Бучачі на Тернопільщині. Похований в Ізраїлі, писав мовою іврит. Я вже багато років не можу пробити ще одну стіну — щоб у Бучачі була бодай меморіальна дошка, бодай погруддя, бодай музей нобелівського лауреата з літератури. До південноамериканського містечка, де народився нобелівський лауреат з літератури Габріель Гарсія Маркес, який написав «Сто років самотності», щороку паломництва, там влаштовують конференції. Чому в нашому Бучачі цього немає? Чому в нас ніхто про це не думає?

      Звідки цей «комплекс бездіяльності» у влади?

      — На жаль, там є комплекс не лише бездіяльності, а й діяльності. Негативної. Там, де не керманичі, а карманичі. Перетасовується засмальцьована колода мічених карт. «Урррааа! Ми на якісно новому етапі! Вбрання голого короля перелицьовано!» Їм потрібна не Україна. Їм потрібна українська територія. Віцепрем’єр­міністр України (!) заявляє: «Ведь кому нужна «мова», если она вымирает». Коли і на столичному, й на державному рівнях у багатьох структурах керують жлобо­крати — вони роблять і столицю, й державу такою, як вони самі. Йдеться про занепад навіть не української культури, а відтак і Української держави (державу раніше чи пізніше можна відтворити). Йдеться про занепад Української цивілізації. Жлобократія не має кольорів. Хтось із жлобократів називає себе «помаранчевим», хтось — «блакитним», а насправді вони безбарвні. І бачити в них якийсь колір може тільки політичний дальтонік. Вони анаціональні. Це інтернаціонал анаціональних жлобократів.

      Принагідно: нещодавно в Службі безпеки України створено підрозділи для боротьби з проявами ксенофобії. Мені дуже хочеться вірити, що бодай якісь підрозділи боротимуться в Україні з проявами українофобії.

      Що вам найбільш неприємне в людях?

      — Зрадництво й непрофесіоналізм. Часом, стоячи над могилою Василя Стуса, згадую Шевченкове: «За кого ж ти розіп’явся, Христе, Сине Божий?...» Я розумію: коло вузьке, кодло широке. Але від того, що нашою вулицею ходять негідники, ми не оминатимемо нашої вулиці. Від того, що якийсь батюшка чи рабин — не найсвітліша постать, ми не покинемо Храму й не зречемося Віри.

      Ваша книга «Ранній рай» на 500 сторінках умістила майже все, що ви написали за своє попереднє життя. Дехто дивується — чому не більше?

      — Я б дивувався, чому не менше. Гадаю, цієї книги вистачило б не на одне попереднє життя. Я пишу лише тоді, коли дано Звідти. Мабуть, так мені було дано — написати саме стільки. Ви звернули увагу на оформлення книги? Воно належить моїй дружині Олені Добровольській. Вона унікальний художник.

      Хто з сучасних письменників вам до душі?

      — З прозаїків — Марія Матіос. Це український прозаїк світового рівня.

      Упродовж понад 70 років письменники майже не писали, а художники не малювали творів про Голодомор. Ця трагедія залишилася загалом неосмисленою мистецтвом. Сьогодні якщо такі твори й з’являються, вони переважно пафосні, з політичним присмаком, «до дати». Вони не беруть за душу.

      — Є визначні твори: «Жовтий князь» Василя Барки, «Все тече» Васілія Гроссмана. Вони багато років були неприступні для нашого читача. Сама тема була заборонена. Дякувати Богу, наша держава, насамперед на рівні Президента, нині робить усе, щоб світ визнав Голодомор геноцидом. І ми зробимо все, щоб була належно пошанована пам’ять загиблих вояків УПА й щоб було визнано: Українська Повстанська армія була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. А всі ті провокації, всі ті брехні, буцімто УПА винищувала євреїв... Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА? Я був знайомий з євреями, що служили в УПА. Зокрема, з док­тором Абрагамом Штерцером, по війні він жив в Ізраїлі. А Самуель Нойман (псевдо «Максимович»)? А Шай Варма (псевдо «Скрипаль»)? А Роман Винницький (псевдо «Сам»)? А інші? А Стелла Кренцбах? Народилася в Болехові. Донька рабина, сіоністка, товаришувала з донькою греко­католицького священика. 1939 року закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року була в УПА. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти — на зустрічі із зв’язковим у Рожнятові. Тюрма, катування, смертний вирок. Її визволили вояки УПА. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати. 1 жовтня 1946 року Стелла Кренцбах пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. Відтак дісталася Ізраїлю. Працювала в Міністерстві закордонних справ Єврейської держави. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: «Тим, що я сьогодні живу й усі сили моїх 38ми років віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, мабуть, тільки Богові й УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів...» Я сподіваюся: Українська держава назве їх усіх поіменно. Я сподіваюся: їх, що, не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями.

      Досьє «УМ»
      Мойсей Фішбейн — поет, перекладач, прозаїк, есеїст. Народився 1946 року в Чернівцях. Освіта вища філологічна. Працював у Головній редакції Української Радянської Енциклопедії. 1979 року (внаслідок відмови від співпраці з КДБ) був змушений емігрувати. 1989 року організував першу поїздку чорнобильських дітей на лікування за кордон — до Держави Ізраїль. 2003 року повернувся в Україну. Лауреат премії імені Василя Стуса. Член Українського Центру Міжнародного ПЕНклубу та Національної спілки письменників України. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

      "Маестро божистої Мови"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. 65-та річниця трагедії Бабиного Яру
      Виступ на міжнародному Форумі «LET MY PEOPLE LIVE!», присвяченому 65-й річниці трагедії Бабиного Яру

      Київ, Національна Опера, 27 вересня 2006 року

      Високошановний пане Президенте України!

      Квод га-Насі шель медінат Ісраель!

      Високошановний пане Президенте Хорватії!

      Високошановний пане президенте Чорногорії!

      Пані й панове! Друзі!

      Стоячи в цій пишній, цій урочистій залі, я бачу повні жаху очі дитинки, яку женуть до ями. Я бачу повні жаху очі мами, яка притискає до себе немовля, несучи його на смерть, під кулеметні черги. Я бачу їхню смертну муку.

      Моїх братів і сестер убивали в Бабиному Яру тільки за те, що вони народилися євреями. Я схиляю голову перед їхньою пам’яттю.

      Так, у Бабиному Яру, у величезній єврейській могилі лежать не лише євреї. Ми брати по крові. По крові, пролитій у Бабиному Яру. Там лежать роми. Їх убивали тільки за те, що вони народилися ромами. Я схиляю голову перед їхньою пам’яттю. В Бабиному Яру, у величезній єврейській могилі, лежить убита нацистськими нелюдами велика українська поетка, велика українська патріотка Олена Теліга. Я схиляю голову перед її пам’яттю.

      Я схиляю голову перед тими праведниками, перед тими українцями, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. Я схиляю голову перед пам’яттю великого українця – митрополита Андрея Шептицького, який переховував у себе євреїв, серед них був рабин Давид Кахане. Я схиляю голову перед пам’яттю українських греко-католицьких черниць, які переховували єврейських дітей. Я схиляю голову перед сотнями українських родин, які рятували єврейські душі. Серед них селянська родина з Сумщини, яка в своїй хаті переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни, – я схиляю голову перед родиною Варвари Тимофіївни Ющенко, мами Президента України.

      Мертвим не болить. Болить живим. У двадцятому столітті, впродовж дев’яти років Україна зазнала двох геноцидальних гіперкатастроф: Голокост і Голодомор. Про одну з них світ знає. Про другу знати не хоче. Так само, як світ знає про Шиндлера й не хоче знати про українця Шептицького. Ці дві гіперкатастрофи болітимуть нам до скону. Бабин Яр болітиме нам до скону. Бабин Яр болітиме нашим дітям, нашим онукам, нашим правнукам. Бабин Яр – це наш вічний біль. Бабин Яр – це наша незагойна рана.

      ... Ось вони б’ють їх дрючками... Ось вони женуть їх до ями... Ось очі дитинки, яку женуть до ями... Ось очі матері, в якої видирають її немовля...

      Господи! Вічна пам’ять убієнним.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Голодомор
      Виступ на вечорі-реквіємі „Народ мій є!”,
      присвяченому Дню пам’яті жертв голодоморів
      та політичних репресій

      Київ, Національна Опера, 25 листопада 2006 року

      Високошановний пане Президенте!
      Високоповажні пані й панове!

      Друзі!

      Українська нація вбивана й не вбита, винищувана й незнищенна. В українців забирали землю, мову, культуру, історію, волю, самé життя. Винищували під корінь українську інтеліґенцію, українську еліту. Ув’язнювали й розстрілювали. Винищували цвіт української нації – українських хліборобів. Висилали в Сибір. Убивали голодом. Чинили геноцид. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був геноцидом української нації, не бояться й не знають Бога. Вони знають і бояться лише пахана й кілерів. Вони пахолки. „Раби, підніжки, грязь Москви”. Вони не українці. Вони україноподібне чортовиння. Вони виплодки народовбивць. Із тими, хто сміє заперечувати, що Голодомор був геноцидом, мають розмовляти не публіцисти, не політологи, не політики, а українські слідчі (я наголошую: українські слідчі). Щойно український Президент України (я наголошую: український Президент України) зробив кроки назустріч не абстрактним людям, а українській нації, щойно він на повен голос назвав Голодомор геноцидом – україноподібне чортовиння заволало. «Нє нужно слова „ґєноцид”, можно назвать іначє», – заволав один. «Он роєт ров мєжду славянскімі народамі!» – заволав інший. Рів було вирито 1933 року. Величезний рів. Величезну яму. Величезну українську могилу. В неї лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони українських селян: діти, жінки, чоловіки… І не було їм допомоги. Праведників народів світу поруч не було. Панове, чи знаєте ви, як погибало, як конало з голоду українське село в центрі Європи? Спочатку їли рештки картопляного лушпиння. Потім жолуді. Потім бруньки. Потім коріння й листя. Їли собак, котів, горобців, хробаків, шкіру, підошви. Потім село перетворилося на пустелю. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство. Це був геноцид. Я знаю про Голодомор не від істориків, не від публіцистів, не від письменників. Я знаю про Голодомор від моєї мами. Моя мама, Сара Аронівна Матусовська, 1932 – 1933 років була вчителькою ук-раїнської мови та літератури в селі Горожено на Миколаївщині. Додатково її «навантажили» уроками співів. Діти попухли з голоду. Засинають на уроках. Буває, й не прокидаються. А за шкільною програмою — співи. Співи! Навесні почали їсти траву. Йшли на цвинтар — на цвинтарях завжди пишне зело. Сусідський хлопчик вийшов із хати. Ледь доплентав-ся до цвинтаря. Знесилений, упав у траву. Мати чекає — нема. Почала шукати. Знайшла-таки. Раптом побачи-ла — когось ховають. Підводить хлопчика, тягне за руку:
      — Синочку, он ховають когось. Уже й могилка гото-ва є. Ходім, я тебе туди покладу. Все одно тобі не жити. Я скоро помру, хто ж тебе тоді поховає?..
      Ледве люди відборонили дитину. За кілька днів по-мерли і мати, й хлопчик. Люди їх поховали.
      Скільки ж їх, трагічних безіменних горбочків в Украї-ні? Забутих. Незабутніх. Коли ж судитимуть катів? Коли? Я чекаю.
      Вічна пам’ять убієнним.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5