Автори /
Ігор Шоха (1947)
|
Рубрики
• КОЛОРИТНИЙ СВІТ
• ЗА ВИДНОКОЛОМ
• ОРНАМЕНТИ ПАНТЕЇЗМУ
• МОЇ БАРИКАДИ
• БЛИЗЬКЕ НА ЗНАЙОМИЙ МОТИВ
• ПОЕТИЧНІ ОСКОЛКИ
• СЬОГОДЕННЯ
• СВІТЛИНИ
• ІЗ ДНА ІСТОРІЇ
• СОНЕТНИЙ КАЛЕЙДОСКОП
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Рекогносцировка на місцевості
•
Ветхі постулати сьогодення
•
Особливості національного полювання на відьом
•
Осінь у розстрочку
•
Несуджені
•
У творчому коловороті
•
Яйце-райце
•
Десерт на потім
•
До читача
•
Лелеча доля
•
Сумна веселка житія
•
Посланіє «бумагомарателям»
•
Пілюлі для серця
•
Ех, якби...
•
Одним залпом
•
Кубок за Україну
•
Порції для пропорції
•
Гопак на витрішки
•
Пелюстки білих руж
•
Поза земними шляхами
•
Останній плацдарм
•
Під одним куполом
•
Поза земними шляхами
•
Що позичив, тим і віддаю
•
Незворотні шляхи
•
До поезії
•
Із окупації ряднянщини
•
Лист у Дніпро
•
Ковчеги спасіння
•
І на волі є ще тролі
•
Із меню без десерту
•
Осипані рої
•
Материки і терикони
•
Профілактика манії
•
Без коментарів
•
Абсолютно секретно
•
Уроки дідизни
•
Доктрина виживання
•
Поетичною ріллею
•
Земне помилування
•
Риторичні запитання
•
Азм єсм
•
Таємне наяву
•
Анемія пам'яті
•
Єдина і одна
•
Росія не Європа
•
Грози і прогнози
•
Досвітнє
•
Всім по черзі
•
Продовження літопису
•
Що минає і чого немає
•
По дорозі на той бік
•
Моя спадщина
•
Інша платівка
•
Нові арії старої опери
•
Пазлики уявних реалій
•
Недавня легенда
•
Еміграція в минуле
•
З різних світів
•
На переправі
•
Крупинки солі, що на рану
•
Дефолтом по бідності
•
Мандрівочки
•
Світанок України
•
Жебрак у метро
•
Містерія судного дня
•
Контури непроглядного
•
Самосуд
•
Бабця-кульбабця
•
Із літа в осінь
•
Контрибуції долі
•
Гетьманіана
•
Антирашики
•
Пташине літо
•
Переосмислення
•
Страсті особистості
•
Перспектива
•
Триптих про звіра із кісткою у горлі
•
Братам-ренегатам
•
Талан
•
Вчорашні інвективи шкільному сьогоденню
•
Митарства
•
Алегорія читаного
•
Слухаймо
•
Зелені мухи
•
Омана
•
За копрами
•
Кряжі і басейни
•
Духовні побратими
•
На старті буття
•
Середньостатистична одиниця
•
Декомунізація
•
Алюзії
•
Прозоро ні про що
•
Горнило часу
•
Тоді, коли не так, як нині
•
Третейське чистилище
•
У травень по-новому
•
Віджимки імперії
•
Іржаве забрало лукавого
•
Від перемоги до перемоги
•
Нічні бдіння
•
На грані можливого
•
Як по нотах
•
Світанок дня
•
Утрачені клейноди
•
Пародія поезії життя
•
Анти-діяння
•
Квіти рідного краю
•
Весна і війна
•
Фініта ля комедія?
•
Урівноваження
•
З’ява
•
Гібридні станси
•
Ретроспектива
•
Тенета долі
•
Навздогін утраченому
•
За полудою вищості
•
Зіронька моя
•
За європейський вибір
•
Украдена тема
•
Крихти дурної слави
•
Тіні і силуети
•
Заціплені мотиви
•
Карикатури чистої поези
•
Блудні вогні
•
Запізнілий рейс
•
Контрасти
•
Діагнози з рецептами і без
•
На Київ?
•
Судіть мене
•
Нашій Надії
•
Козі сузір’я Скорпіона.
•
Вибір і призначення
•
Репліки на злобу дня
•
Не в такт, то в риму
•
Мурка Няша
•
Непоетичні ремарки
•
Опуси Полішинеля
•
Засів на врожай
•
Відповідь патріотам-пацифістам
•
Дума про братів захребетних
•
Із серії можливого
•
Елегійне навіювання
•
Ланцюги соборності
•
Відлуння
•
Без перебільшень
•
Котигорошки
•
Біди і сусіди
•
Кіно і німці
•
Початки торішнього
•
Різдво-2015
•
Сліди на снігу
•
Кати України
•
Будні війни
•
Зазим'я
•
Зимові світлини
•
Волонтери
•
Апокаліпсис Дикого поля
•
Поетична бухгалтерія
•
Одеське АТО
•
Материнський наказ
•
Сіль на рану
•
Прес-конференція диявола
•
Лист на фронт
•
Гаснуча зоря Донбасу
•
Хочу шість
•
Бридні безсоння
•
За себе
•
Творчі майстерні
•
Руська билинна
•
Домашні пенати
•
Песнь о загадочной душе
•
Досвітні натюрморти
•
Наші люди
•
Головоломки
•
Подрузі днів моїх суворих
•
Ударимо по бездоріжжю
•
У гущі всенародної поеми
•
Зловіща тінь Кремля
•
Обеліски осені
•
еСеРеСеРія
•
На коня
•
З душею до рідного
•
У світі тварин
•
Коловорот
•
П'ятигори
•
Доці до Дня Ангела
•
Пропаганда з осічкою
•
Життя триває
•
Україніана
•
Душа здалеку
•
Фатум завойовника
•
Батьківщина-мати
•
Секретна доктрина Росії
•
Цирк на дроті
•
ІІІ
•
ІІ
•
Смертельний брат
•
Дерев’яна любов
•
Ми сьогодні
•
Канікули любові
•
Сонет по ходу п'єси
•
Душа-сорочка
•
За крок до влади
•
Питання віри
•
Холодна «булава» Росії
•
Придибенція Боніфація
•
Нації без агітації
•
Державні браконьєри
•
Тундра-тайга
•
Гастролі на прив’язі
•
Линяюча хустинка
•
Мономанія
•
Мандрівочки Покрови
•
Омофор нації
•
По драбині Якова
•
Сенс небезпечного життя
•
Осінь на спомин
•
Сонет совку
•
Осінь-волонтерка
•
Зоопарк нетанучих бовванів
•
Електорату ДЛНР
•
Затемнення ума
•
Візії кривих дзеркал
•
Знову школа
•
Неузгодження
•
За межею можливого
•
Паралелі-меридіани
•
Люстрація
•
Алегорія життя
•
Молитва Пречистої України
•
Назустріч сонцепаду
•
Лісова журба
•
Лиха година
•
Пупи і лисини землі
•
Гуманітарний конвой
•
Аве, Раша
•
Путьки-бацьки тощо
•
З вершини піраміди
•
Ностальжі без адреси
•
У нижніх шарах ноосфери
•
Зерна історії
•
Осіння смута
•
І не хочеш, то мусиш
•
А роки летять...
•
Світає
•
Несанкціоноване АТО
•
На ланцюгу проминущого
•
Не шротом, то сіллю
•
Любов і війна
•
Смажені куплети
•
Відплата
•
В калейдоскопі гаснучих надій
•
Балада про тишу
•
На границі
•
Варіації на балетну тему
•
Уки і неуки
•
Фронтова колискова
•
Нічого
•
Швидка допомога
•
Перед падінням Вавилону
•
Грані ілюзій
•
Грозове відлуння
•
Чи хоче Рашія війни?
•
Наші реліквії
•
За ширмою літа
•
Храми на крові
•
Гаряче літо
•
Питання без відповіді
•
Епітафія невідомому поету
•
На роздоріжжі
•
Своє і наше
•
За коловоротом весни
•
На круги свої
•
Зозулині літа
•
Хатні вороги
•
Злоба дня
•
Кубки Музи
•
Циганка нашептала
•
Пута метаморфоз
•
Реалії українського простору
•
Політика непередбачувного
•
Я – народ
•
Натхненні солов’ями
•
Страсті по «Чапаю»
•
Повторення пройденого
•
Граждане, послушайте меня…
•
По конях
•
Drang nach Osten
•
Щоб зазирнути в душу
•
Балада про бабу
•
Віртуальне Пу
•
Наждачним язиком плаката
•
Перемога по-українському
•
За єдність
•
Недалекому майбутньому
•
Пародія без іронії
•
Раша - не Росія
•
Сонет одеській сотні
•
Репортаж з невидимого фронту
•
Поточні перспективи
•
Аборигени і пришельці
•
РОЗСИПАНИЙ БІСЕР
•
РУБЕЖІ ЛУКАВОГО
•
Любов до ненависного
•
Неугодні Богу
•
* * *
•
Філософія погибелі
•
Духовики
•
Беззнакова проба пера
•
У колі Сварога
•
На Великдень
•
России - нации, элите и предводителю
•
Із-за хмар видніше
•
Мрії напрокат
•
ПУТТЄРІАНА
•
Дітям підземелля
•
Маргіналам біля корита
•
Пілюлі проти інвазії
•
Капітуляція
•
Побиті горшки на тому світі
•
Опора і оплот
•
Незрозумілим поетам
•
Безпросвітність
•
Хто є хто
•
Кримська весна
•
За гранню реалій
•
Фантасмагорія шизоманії
•
Ліні з шестидесятих
•
Чукачабра у Криму
•
Путлерській сотні
•
Путі́ Пу́ті несповідимі
•
До ювілею Кобзаря
•
Гаранти
•
Самовбивці
•
Мандри в дежавю
•
Кривавий модерн
•
Колиска трьох народів
•
666
•
Особливості жіночого політикуму
•
В дорозі
•
47-го лютого
•
* * *
•
Лютий
•
Гостре питання
•
Земна лепта
•
Мужність проти страху
•
Народження республіки
•
Захисники Вітчизни
•
Напередодні весни
•
Якби не заважали жити
•
До дня злуки і розлуки
•
Коні міражів дитинства
•
Поету
•
Клен ти мій зів'ялий
•
Протистояння
•
Зимова елегія
•
Іду до вас...
Запі́знюсь я до вас десь літ отак на тридцять,
Переглянути всі твори з цієї сторінки
До фінішу лишається зеро
і кілька одиниць до високості.
і кілька одиниць до високості.
Все маємо, аби не жити всує.
А ось еліта і у вус не дує,
А ось еліта і у вус не дує,
І
Нарація
Нарація
І
Вона явилася незримо
Вона явилася незримо
І рідної, і дорогої
ще до любові неземної
ще до любові неземної
Усе потонуло у часі.
Усі гомонять ні про що.
Усі гомонять ні про що.
А ми усе ще онучата голі
і мріємо найти яйце-райце.
і мріємо найти яйце-райце.
Усе дається у роботі,
у сьомому, буває, поті
у сьомому, буває, поті
Якщо мене читають – це хвала,
та не мені, а істині, і слову,
та не мені, а істині, і слову,
Доля не вінчає нас на довго.
Все колись кінчається, на жаль.
Все колись кінчається, на жаль.
Який погожий день...
Яке осіннє літо!
Яке осіннє літо!
Живуча натура блатного совка
для кожного знає догану.
для кожного знає догану.
Любов минає. Інша прибуває.
І є у цьому певна міра зла,
І є у цьому певна міра зла,
Можна пожуритися і тільки.
що усе майнуло і пройшло.
що усе майнуло і пройшло.
У обоймі – тільки шість.
У обіймах буду гість
У обіймах буду гість
нехай квітує рідний край
і випікає коровай
і випікає коровай
Покара – карма чаші серця.
Ну що хотіти із верблюда,
Ну що хотіти із верблюда,
Все, що зав'язане на небі,
не реєструє наших доль.
не реєструє наших доль.
Мені наснилось, як сонце сідало
у небесній імлі,
у небесній імлі,
Війнуло і не падає дощем,
як-то із того світу, що немає,
як-то із того світу, що немає,
Непереборні і невтомні,
ми йдемо до нових висот,
ми йдемо до нових висот,
Всі Буратіни дочекались ласки.
Старий П'єро, але з нової казки,
Старий П'єро, але з нової казки,
Війнуло і не падає дощем,
як-то із того світу, що немає,
як-то із того світу, що немає,
О, як не скористатися випа́дком
і ціле коло рубрик осягти?
і ціле коло рубрик осягти?
Мандруємо і близько, і далеко.
Знайомимося – він, а он – вона:
Знайомимося – він, а он – вона:
Мені б не вискочкою бути,
а титулованою ню.
а титулованою ню.
Жили ми якось і без кро́ві.
І, може, Богові хвала,
І, може, Богові хвала,
Набачилися небо і поля,
що в Україні є іще поети,
що в Україні є іще поети,
Що вірші, що ковчеги будувати –
однакові і засоби, й мета.
однакові і засоби, й мета.
Росія тужиться і п’є,
аж репає у лоні раю.
аж репає у лоні раю.
Комбінуємо, як пазли,
думи, літери, слова
думи, літери, слова
У сивій далині залопотіли знову
уявними крильми дитячі журавлі.
уявними крильми дитячі журавлі.
І журналюги не скупі на вісті,
і графомани теж не помело.
і графомани теж не помело.
З одного боку – є болюча тема,
а з іншого – це знає і профан:
а з іншого – це знає і профан:
Іуда мітить не коментарями.
Інкогніто існує поміж нами.
Інкогніто існує поміж нами.
І у мені, і у сусіди завтра
яріти має не, – огонь! А ватра
яріти має не, – огонь! А ватра
Ой не минає лихо і біда,
які ще устаканює безмов'я.
які ще устаканює безмов'я.
І я, і доля маємо по полю
на волі, незалежно від братів,
на волі, незалежно від братів,
Карета їде із кордебалетом,
який, буває, може зупинитись,
який, буває, може зупинитись,
Погода й та нагадувати стала,
що люди вельми грішні далебі
що люди вельми грішні далебі
Немає вади, то й не буде пліток,
як виїжджають на чужім горбі,
як виїжджають на чужім горбі,
Є в українській мові загадкові,
і несказанні літери-слова,
і несказанні літери-слова,
Я хочу віршем і насолодитись,
і на солоне капнути сльозу,
і на солоне капнути сльозу,
Що не кажи, усі ми діти
і дуже любимо її –
і дуже любимо її –
У мене олії немає
на порцію віщого сну,
на порцію віщого сну,
Америку не відкриваю.
Вона і так була і є
Вона і так була і є
Немає там добра, де відбирає мову,
не радують дощі, не падає роса.
не радують дощі, не падає роса.
Немов на чужині
ще горлиця ридає,
ще горлиця ридає,
Всюди є черги, куди не іди,
всюди сліди
всюди сліди
І
Що ми були, історії відомо.
Що ми були, історії відомо.
Проминає те, чого немає
у лукавій пам'яті людей.
у лукавій пам'яті людей.
Іванович, Васильович –
мої учителі
мої учителі
У данину мені нічого не попало.
А спадщина моя – це не одна сума,
А спадщина моя – це не одна сума,
і юним і малечею
ходив я проти течії
ходив я проти течії
Політика, війна,
паради, шоу, маски –
паради, шоу, маски –
Одне й те саме є і буде знову.
Життя таке, що відбирає мову.
Життя таке, що відбирає мову.
Колись, недавно – ба́йдуже тепер,
коли і як родилася ідея,
коли і як родилася ідея,
Коли залишається мало надій
на успіхи, щастя, кохання,
на успіхи, щастя, кохання,
Виходить сонце із-за хмари
і уміхається з небес.
і уміхається з небес.
Немає філософії, мій друже,
у тому, що ночами не до сну
у тому, що ночами не до сну
Який Пегас не повалявся
на творчій ниві цілини?
на творчій ниві цілини?
Потугіше паски, посполиті,
мало на покріщення надій.
мало на покріщення надій.
Коли міняю стелю на пустелю
і орані поля на цілину,
і орані поля на цілину,
Месія явився! Славімо Його!
Іще не міняється повість,
Іще не міняється повість,
Пронизує вагон підземний простір
від станції до станції метро.
від станції до станції метро.
Я не мамоні, а Богу молився.
У самоті, у чаду суєти
У самоті, у чаду суєти
Біла зима самоти
сивої долі
сивої долі
А я ще є!
І з горя не нап’юся.
І з горя не нап’юся.
І
Дорога, підмітаючи перони,
Дорога, підмітаючи перони,
Досі не знає ніхто до пуття,
як почуваються мерші.
як почуваються мерші.
І у печалі пізнається радість,
у далині, на дні, у однині.
у далині, на дні, у однині.
У Гоголя поеми – не пісні,
але і він єдиний, неділимий.
але і він єдиний, неділимий.
Ми такі і ми сякі,
і фашисти, і не наші
і фашисти, і не наші
Неначе літа і немає,
а нібито і є.
а нібито і є.
Поки минають околицю
і буревії, і опади,
і буревії, і опади,
Не підіймеш не підйомну тушу,
не затулиш рупори чужі.
не затулиш рупори чужі.
Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє.
якому усміхається майбутнє.
I
І у кінці, і на початку віку
І у кінці, і на початку віку
Як мені тебе почути
мого братика-кугута,
мого братика-кугута,
Бурлаці фора звідусіль
як фіміам кадила,
як фіміам кадила,
Перед собою не святим, не вічним,
підтятим злом, окриленим добром,
підтятим злом, окриленим добром,
Немає часу без роботи
у каторжанина життя.
у каторжанина життя.
Запитує душа у серця, –
чого мені бракує сліз,
чого мені бракує сліз,
Я не мовчу, коли душа ярить.
Але моя вага така маленька.
Але моя вага така маленька.
На урвищі завалу і розрухи
конає і трагічне, і смішне,
конає і трагічне, і смішне,
Все, що навколо діється – омана,
неначе це навіяне мені.
неначе це навіяне мені.
У вододілі весня́ної повені
за течією у Лету
за течією у Лету
Ріки, і озера, і моря –
це малий окраєць океану.
це малий окраєць океану.
Не маючи прописки у раю,
не знаю еволюції із глини,
не знаю еволюції із глини,
Як не буде, так і буде,
поки горе – не біда.
поки горе – не біда.
Середньо-пересічний українець
до мови української не звик
до мови української не звик
Культурної люстрації
ніхто і не чекав.
ніхто і не чекав.
Уже не так оте дитинство,
як спомини останніх літ,
як спомини останніх літ,
Таке навіює весна,
що спокою немає.
що спокою немає.
Минає час. Тече потік
у марева, у сни.
у марева, у сни.
Коли прийде нова яса,
і не уміючи літати,
і не уміючи літати,
Це явно, що не пиріжок*,
але ніхто не ахне,
але ніхто не ахне,
Щось не святкується мені.
Не чую барабан,
Не чую барабан,
Висохли оази цілини
у басейні Криму і Донбасу.
у басейні Криму і Донбасу.
Ще древні знали, що нема нового
у сущій Ойкумені суєти.
у сущій Ойкумені суєти.
І ми б ішли парадами, якби
це не була воєнна істерія.
це не була воєнна істерія.
Не знаю, що із цим робити.
А мариться одне і те ж –
А мариться одне і те ж –
Кривава революція минає
на всі віки, як повелять боги.
на всі віки, як повелять боги.
Яка невимовна краса
і сонце...
і сонце...
Зелений гай ще одягає шати.
І ярі, і озимі у полях
І ярі, і озимі у полях
І сотні раз не зайве нагадати,
і повторити тисячі разів
і повторити тисячі разів
Коли поезія – пародія,
тоді і вірші – трин-трава.
тоді і вірші – трин-трава.
Не дивина, що неуки – голодні,
а бувші медалісти рукотворні
а бувші медалісти рукотворні
Тільки пух мережаних сніжинок
все укриє білою габою,
все укриє білою габою,
Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
іншої – своєї перемоги.
Попразникуємо, чи що?
Укусимо від Пасхи!
Укусимо від Пасхи!
Коли цькують, то не байдуже,
що – ось! Помітили таки.
що – ось! Помітили таки.
Ой, леле! Не узрів події.
Алє! Алло! Хе*ло?
Алє! Алло! Хе*ло?
1
Сьогодні день, коли емоцій море
Сьогодні день, коли емоцій море
Намарне філософію учити,
не знаючи абетки житія.
не знаючи абетки житія.
Призначення у кожного своє.
але, на жаль, ніхто його не знає
але, на жаль, ніхто його не знає
У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
така, що й босим підійде.
О надуті булькою нудисти,
як же ви умієте вкусити,
як же ви умієте вкусити,
Наші канікули знову минають, на жаль.
Тихо живицею тане соснова печаль,
Тихо живицею тане соснова печаль,
У ту далеку не мою війну
ходили наші воїни в атаку
ходили наші воїни в атаку
Почута думка не нова за змістом,
але свіженька. Отже, на слуху, –
але свіженька. Отже, на слуху, –
Є люди, для яких і щастя, і удача
людини біля них – природній стан речей.
людини біля них – природній стан речей.
Імла, юрма чи суєта –
моя позиція проста, –
моя позиція проста, –
Є окаянні і мізерні теми,
які не красять наші імена.
які не красять наші імена.
Поезія, гармонія і Муза.
Хамелеон, гадюка і Медуза.
Хамелеон, гадюка і Медуза.
Я у долині погаслих вогнів.
Б’ють ручаї у цямрині.
Б’ють ручаї у цямрині.
Все пройти довелось,
а відведено так не багато.
а відведено так не багато.
посиві́ло диво
білого паперу
білого паперу
Любителю охота до зірок.
Але найлегше – голову в пісок.
Але найлегше – голову в пісок.
Звична сліпа бездуховна реалія –
із інструментом десь метрів на два
із інструментом десь метрів на два
Пригадую часописи дитинства,
пори шкільної і таємних мрій,
пори шкільної і таємних мрій,
Не буду я просити ката
уселюдського майбуття
уселюдського майбуття
Яку тебе у вірі не пізнав я,
це знає явно лише Він один.
це знає явно лише Він один.
Я можу йти куди завгодно:
у веремію суєти,
у веремію суєти,
Біда, коли і рило у пушку
і страшно оглядатись у минуле.
і страшно оглядатись у минуле.
Бувають заяложені думки
а не слова чи, вибачайте, рими...
а не слова чи, вибачайте, рими...
Ценятся и ныне
куклы заводные
куклы заводные
Як не читаємо, то й не почують.
Ліра і Муза взаємоіснують,
Ліра і Муза взаємоіснують,
Чуже по духу виявилось рідним.
Невірогідне стало очевидним.
Невірогідне стало очевидним.
Ми стоїмо
на сторожі землі
на сторожі землі
Не легко встояти на зламі
у веремії віковій.
у веремії віковій.
Йдемо, віками гонимими
з паперті власної церкви.
з паперті власної церкви.
Арії – із опери,
витязі – із казки...
витязі – із казки...
Коли у тебе є ще я,
то є й емоцій ціле море.
то є й емоцій ціле море.
І
Наступає мир у всьому світі –
Наступає мир у всьому світі –
Ну як життю не линути луною,
якщо в погоні ще від юних літ
якщо в погоні ще від юних літ
У цьому світі я бував не раз.
У генах закарбовані навіки
У генах закарбовані навіки
Не час покаже, хто є хто,
а шлях на бойову арену.
а шлях на бойову арену.
І
Галюцинація Росії –
Галюцинація Росії –
Коби-Йоськи – видатні артисти
мирну лепту у війну несуть.
мирну лепту у війну несуть.
У першій фазі рік новий,
а на плечах ще ціла ноша
а на плечах ще ціла ноша
Заріздвяніло шибкою у хату
у цьому році, що майне й мине.
у цьому році, що майне й мине.
Минають і зима, і літо,
і юні роки, й золоті.
і юні роки, й золоті.
Не угодна Україна кату.
Раша видає йому мандат.
Раша видає йому мандат.
Іде війна. Усі до цього звикли –
убиті є, ще більше пропаде́,
убиті є, ще більше пропаде́,
Вже нібито пора змиритись,
що потекли такі літа,
що потекли такі літа,
Зима – пухнаста чепуруха
на умовляння дітвори
на умовляння дітвори
То ласкою, то казкою,
то спогадом, то згадкою
то спогадом, то згадкою
Напередодні першої війни
за другу незалежність України
за другу незалежність України
Не такі ми уже й модерні.
Як Пилипи із конопель,
Як Пилипи із конопель,
Мама-Одеса співає з листа
почесті гідному сину.
почесті гідному сину.
Мої сини і діти України,
обороняйте наші рубежі.
обороняйте наші рубежі.
Ну, як ви там? Є мило і вода?
І ванна є? І Рашія кохана?
І ванна є? І Рашія кохана?
Яка аудиторія!
Нема де впасти міні.
Нема де впасти міні.
Напи́шу колективного листа
від імені дорослої малечі.
від імені дорослої малечі.
Глагол брехні випалює серця.
Машина узурпації у дії,
Машина узурпації у дії,
Упрігшись у тяжке ярмо,
рішили* отамани, –
рішили* отамани, –
І заснув би, та яке спання,
як уява видає картинки:
як уява видає картинки:
Усім світає у віконці,
і хай сіяє житіє,
і хай сіяє житіє,
У кожного є місце у коші,
аби не бути осторонь ніколи,
аби не бути осторонь ніколи,
Разухарилась русская душенька.
Ей всё мало, – даёшь мордобой!
Ей всё мало, – даёшь мордобой!
На те вони і є – пенати,
аби до істини ішов,
аби до істини ішов,
Наполеону отдали Москву.
Адольфу на съедение Отчизну.
Адольфу на съедение Отчизну.
Уже пора пливти за течією
із осені у лебедине літо.
із осені у лебедине літо.
Напоготові торбини і клунки.
Всюди приймає земля.
Всюди приймає земля.
***
Дарунки долі тішать і тривожать.
Дарунки долі тішать і тривожать.
Що не кажіть мені – люблю я іменини,
коли і на столі ще є усе – дай, Бог,
коли і на столі ще є усе – дай, Бог,
Іване, Ви ще тільки почали.
Але серйозно ще ніхто не слухав,
Але серйозно ще ніхто не слухав,
Пригорнуся я душею
до рідного слова,*
до рідного слова,*
І хто ті азіати? – я питаю.
Oті, що нині у сирій землі
Oті, що нині у сирій землі
Корони крон дерев оголених лісів
у то́зі сивини, і розпустили коси,
у то́зі сивини, і розпустили коси,
Немає між людьми
довіри ні на мірку.
довіри ні на мірку.
Коли говорять, – на коня –
це означає – на прощання
це означає – на прощання
У вінок золотий барвінкової мови
я вплітаю своє непомітне ім’я.
я вплітаю своє непомітне ім’я.
Позорище. У світу на виду,
осміяні царями цього світу,
осміяні царями цього світу,
Тече минуле у своє майбутнє.
А нині що – не відає ніхто.
А нині що – не відає ніхто.
Довге село – до цвинтаря. Он де – гора п’ята
і дорога до Києва біля інтернату.
і дорога до Києва біля інтернату.
Сонечко, ти вже сіяєш?!
Бачу – Дунай, ліхтарі...
Бачу – Дунай, ліхтарі...
Йде телеагітація Росії
устами юродивих молодців...
устами юродивих молодців...
Роздаємо останні борги
за збереження рідного краю.
за збереження рідного краю.
Як хочеться найти слова урочі
із істиною для усіх живих
із істиною для усіх живих
Не тужу́ за калиною в лузі,
за копицями із осоки.
за копицями із осоки.
І
Ідуть завойовники нас воювати.
Ідуть завойовники нас воювати.
Не уявити матір іншу
і іншої краси.
і іншої краси.
Указ для дурня не закон,
і поки Ченчика із брами
і поки Ченчика із брами
Капають сльози Мальвіни.
З півночі йде Карабас.
З півночі йде Карабас.
То дивись, поглянь навколо себе.
Бачиш, враже, скаче кацапня.
Бачиш, враже, скаче кацапня.
Гей, совок, оглушений і темний,
недолугий мізками совок,
недолугий мізками совок,
І
За щасливе майбутнє народу
За щасливе майбутнє народу
Листопад роздягає березу.
Гомонить ошелешений сад.
Гомонить ошелешений сад.
Ой, не кожен чув, хто ніби слухав
мегафони, що на барикаді.
мегафони, що на барикаді.
Пережили себе і Пушкін, і Єсенін,
і їх пережила ця осінь золота.
і їх пережила ця осінь золота.
Куди іду? Хіба я знаю,
куди недоля заведе.
куди недоля заведе.
...душе моя заручнице
живого в неживім
живого в неживім
Ну ось вона – народна перемога.
Тепер єднайтесь у одне ядро:
Тепер єднайтесь у одне ядро:
Живемо, як усі. Ті – свідками Єгови,
а іншим Саваот віщує уночі.
а іншим Саваот віщує уночі.
У Раші фаза бойні, бучі і руїни.
Чечня і Сомалі виходять у тираж.
Чечня і Сомалі виходять у тираж.
Аварія? Війна? У Швеції – тривога.
Чорнобилем пашить підводна «булава».
Чорнобилем пашить підводна «булава».
Народе, схаменись,
на тебе уповають
на тебе уповають
Пахне хвоєю й бензином.
«Люба влада» ріже ліс.
«Люба влада» ріже ліс.
Забуті гасла величаві
за вільну працю, і за мир.
за вільну працю, і за мир.
Душа моя любить гастролі
і кличе у мандри мене
і кличе у мандри мене
Я пам’ятаю печальні
вечір і ніч не одну,
вечір і ніч не одну,
...не поїду я до імперії
істеричної навіженої
істеричної навіженої
І
Жовтень усміхнувся на прощання.
Жовтень усміхнувся на прощання.
Одні ізгої б’ють у тулумбаси.
Історія дає урок на час...
Історія дає урок на час...
Росте руїна. Падає Донбас.
Аби високі почуття
не виглядали майже смішно,
не виглядали майже смішно,
І все-таки – осінь. І ось таки знову
у колір веселки одягнений ліс,
у колір веселки одягнений ліс,
Є у мене ще сусіди нині,
що й диявол душу не пойме.
що й диявол душу не пойме.
І
Осінь пише образи крилаті
Осінь пише образи крилаті
Я уявляю зооклас
у зоні нашого Донбасу,
у зоні нашого Донбасу,
Були ви синьо-білі і червоні.
Є й інші марки якості людей.
Є й інші марки якості людей.
Минуле не об’єднує,
сучасне аж зашкалює,
сучасне аж зашкалює,
Я не поет, а лише плагіатор
задивленої в містику душі.
задивленої в містику душі.
ІІ
Знову двері відкриває школа.
Знову двері відкриває школа.
І
Усе на роздоріжжі Україна.
Усе на роздоріжжі Україна.
І
Немає крил, а мусимо летіти.
Немає крил, а мусимо летіти.
І
Ми – за служіння нації, народу,
Ми – за служіння нації, народу,
І
Ура! – чи що?
Ура! – чи що?
Немає муки каяття,
та настає, буває, втома
та настає, буває, втома
Великий Боже, Ти живий єси?
В ім’я Марії і святого Сина
В ім’я Марії і святого Сина
І
Сіяє сонце волі у імлі,
Сіяє сонце волі у імлі,
Ну от.
Живу.
Живу.
Зі сходу насуває западня
і виродок пропащої родини...
і виродок пропащої родини...
Є вічні народи. Є копії,
як демон і ангел зорі.
як демон і ангел зорі.
У котрий раз гуманістична Раша
з усіх усюд везе своє «добро»:
з усіх усюд везе своє «добро»:
Good bye, unwashed our Russia,
країна хамів і рабів.
країна хамів і рабів.
Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
і не малороси-холуї,
І гоноровий істину шукає,
чому не утішає сонця лик,
чому не утішає сонця лик,
І
Існує нібито сім’я.
Існує нібито сім’я.
Все сказане знічев’я, спроквола
не додає у дебет на рахунку
не додає у дебет на рахунку
Є біла Русь, і інших є немало –
мала, велика – там, де нині Рось.
мала, велика – там, де нині Рось.
Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
і паморозь паде на чубчики отав.
і паморозь паде на чубчики отав.
А у мене така поезія,
що не кожному у дорогу.
що не кожному у дорогу.
Ось так і живемо
У тиші нічній.
У тиші нічній.
Світає. І немає сну.
У одіялі грішно щулюсь.
У одіялі грішно щулюсь.
І на діалоги мало часу.
Пасажир – у водія авто:
Пасажир – у водія авто:
Минає час і день за днем
не додає мені до стажу.
не додає мені до стажу.
***
Чого на інших нарікати,
Чого на інших нарікати,
Сонетами не подивуєш світу.
Все більше роздувається сюжет.
Все більше роздувається сюжет.
***
Питається, – а де беруться Путьки,
Питається, – а де беруться Путьки,
Війною очищається народ.
Усі святі, а я грішити мушу, –
Усі святі, а я грішити мушу, –
Поки осінь, то уже й – по літу,
хоч далеко ніби до зими.
хоч далеко ніби до зими.
Інтрига побутує у романі.
І поки дух звитяги не помер,
І поки дух звитяги не помер,
На границі України – тучі.
Ліліпутя, мов козирний туз,
Ліліпутя, мов козирний туз,
І
Заспіваймо пісню веселеньку
Заспіваймо пісню веселеньку
Нас уже учили всі.
Є ази́, і веди, й буки...
Є ази́, і веди, й буки...
Баю-бай, моє дитятко,
слухай мамині пісні.
слухай мамині пісні.
Усе, що маю дорогого,
уже немає наяву,
уже немає наяву,
Коли завмерлу душу зносить вітром
і пульс дає від’ємний градієнт,
і пульс дає від’ємний градієнт,
Те і злодії не чекали,
яке утнув секіст-бутуз –
яке утнув секіст-бутуз –
Настане час, коли із пазурів
повернуться до Києва клейноди,
повернуться до Києва клейноди,
– Що то реве і клекоче?
– Черево осатаніле.
– Черево осатаніле.
Чи хоче Рашія війни,
я не питаю у «страны»,
я не питаю у «страны»,
Аж зашкалює любов до брата.
Мало гуль набили москалі.
Мало гуль набили москалі.
У врунні́ ярини́
вітер сині волошки колише.
вітер сині волошки колише.
Війна минає, як на сонці плями
або на сході чорні міражі.
або на сході чорні міражі.
Літо гаряче прийшло.
Став на сторожі лелека.
Став на сторожі лелека.
Журба зелена, як з тобою жити
і як без тебе вижити ці дні,
і як без тебе вижити ці дні,
«Тут почиє у мирі, у тиші
той, що піснею...»
той, що піснею...»
На перехрестя всіх доріг
ми потрапляємо не часто.
ми потрапляємо не часто.
Чи є таке, що кожному належить?
Все нічиє розвіють небеса.
Все нічиє розвіють небеса.
У мареві оаз буяє ще весна,
а я іду у літо за тобою.
а я іду у літо за тобою.
Забулось:
– А-а-а..., була чи не була...
– А-а-а..., була чи не була...
Накуковує зозуля
житія рясні роки.
житія рясні роки.
Не лукавте. Це не брат на брата.
Ворог на війні, як на війні.
Ворог на війні, як на війні.
І друзі є, і недруги таємні...
І як інакше думати, якщо
І як інакше думати, якщо
Усе дається лиш на час.
Минає все і будьте певні –
Минає все і будьте певні –
Ми на нулі одиниці не множимо.
Ми – за ясне майбуття.
Ми – за ясне майбуття.
Відрізана,
як ворога рука,
як ворога рука,
Не оминає ні старість, ні неміч
наприкінці і на схилі років.
наприкінці і на схилі років.
Все нове – це те, що буде знову.
І забули люди, як на зло,
І забули люди, як на зло,
Беруть за серце, їдять за душу
і словом добрим, і ділом злим.
і словом добрим, і ділом злим.
Ой солов’ї, не надривайте душу
ані свою, ані ось так мою,
ані свою, ані ось так мою,
В найдраматичніші моменти
нам доля жалує презент,
нам доля жалує презент,
Живемо у майбутньому столітті.
А тут і феодали, і тюрма.
А тут і феодали, і тюрма.
Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс»,
а у голові – суцільна єресь,
а у голові – суцільна єресь,
Новий етап. Галопом напролом
або кар’єром, щоб не відставати,
або кар’єром, щоб не відставати,
Усякий має те, чого достоєн,
як он із мінометами бійці,
як он із мінометами бійці,
***
Усім сіяє повновидий місяць
Усім сіяє повновидий місяць
Казала баба, що поети брешуть
так само, як радянські «брехунці».
так само, як радянські «брехунці».
Не так еміру файно, як дуету,
що у Кремлі плює на курултай.
що у Кремлі плює на курултай.
***
Не так важливо, ким сьогодні бути,
Не так важливо, ким сьогодні бути,
Святкуємо підпільно Перемогу.
І порох, і тумани – із Кремля.
І порох, і тумани – із Кремля.
І
О, мій народе, де твій Моісей?
О, мій народе, де твій Моісей?
Не хочу я відходити у вічність.
Я хочу бути, поки не зачах
Я хочу бути, поки не зачах
Усупереч розгнузданому ретро
люблю я розперезані слова,
люблю я розперезані слова,
Наїлися емоціями доста.
Пора настала оцінити зло,
Пора настала оцінити зло,
І знов перо умочене у кров,
і знову у жалобі аж до краю
і знову у жалобі аж до краю
Впала навзнак Земля, як вояк на дуелі,
для якого війна – це один епатаж.
для якого війна – це один епатаж.
Коли пора нове розпочинати,
старе гальмує із останніх сил.
старе гальмує із останніх сил.
Колись аборигени з’їли Кука.
Не явні цілі й засоби мети.
Не явні цілі й засоби мети.
Як сонце у ясній купелі
у лоно чорної тарелі
у лоно чорної тарелі
Ісаія мовчить. І
Єремій
Єремій
Слова ще є.
Поезії немає.
Поезії немає.
Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
не тому, що ми такі-сякі,
Забронзовілою золою
жуки обсіли білий сад.
жуки обсіли білий сад.
Ми ще ніякі. Ні в тяжкім труді,
ні у війні не пожинали плоду,
ні у війні не пожинали плоду,
Яке село без духових музик?
Було.
Було.
глибокої ночі невидимі очі
шукають основу осі висоти
шукають основу осі висоти
Весна о тій порі, коли усе – зненацька:
і листя, і трава, і квіти у саду,
і листя, і трава, і квіти у саду,
Вертається минуле у сьогодні.
Дитячі роки все ще шелестять –
Дитячі роки все ще шелестять –
І
Росіє, ти усіх дивуєш знову
Росіє, ти усіх дивуєш знову
Зібралися запорожці
тай на тому світі,
тай на тому світі,
Іду до себе, як у гості.
Не помічають, то дарма.
Не помічають, то дарма.
Нижче «майдануті» по порядку,
всі, хто попадає у десятку,
всі, хто попадає у десятку,
І
Сім’я народів варта дорогого,
Сім’я народів варта дорогого,
О ви, убогі душами сини,
тяжкі таланти на чужих раменах.
тяжкі таланти на чужих раменах.
Ейфорія доблесті минає.
Інвазія нашесті мине.
Інвазія нашесті мине.
Раз вперед і два – уже назад.
Це дієва місія держави,
Це дієва місія держави,
Яка весна! Давай, як школярі
хоч подумки гайнемо по медунку,
хоч подумки гайнемо по медунку,
Весною і не пахне цього року.
Ні ручаїв, ні проливних дощів.
Ні ручаїв, ні проливних дощів.
Колись я дуже заздрив тим,
хто пише так,
хто пише так,
Я у думці нікому не видимий,
і, буває, що й сам я не свій.
і, буває, що й сам я не свій.
Ми – Русь.
Із глибини тисячоліть –
Із глибини тисячоліть –
Доні берізка явилася біла,
та що у сні не ламає ніхто.
та що у сні не ламає ніхто.
Україна стоїть у молитві, –
відвернути криваву війну.
відвернути криваву війну.
Ось вони і – українські ночі!
Не́чисті – неначе уві сні.
Не́чисті – неначе уві сні.
І ти прийшла в життя моє,
як, наче вчора, обіцяла,
як, наче вчора, обіцяла,
Як не є, а світові відомо,
що переборщили москалі,
що переборщили москалі,
Ви, і зниклі й звиклі на екрані,
генії радянської імли,
генії радянської імли,
Побратались із Москвою.
Всесоюзний лад.
Всесоюзний лад.
Двісті років пам’яті Шевченка
і чекає цілих сорок сім,
і чекає цілих сорок сім,
Гідні справи марно не зів’януть.
Кожного заслужене діжде.
Кожного заслужене діжде.
Іде революція духу.
І годі шукати причини,
І годі шукати причини,
Не до елегії білої...
Магія інше навіює.
Магія інше навіює.
Комфортно жити, мості-пани,
у жерлі в цей буремний час?
у жерлі в цей буремний час?
А ми таки круті, брати слов’яни.
У кожного в Європі по сестрі.
У кожного в Європі по сестрі.
Не перший на стезі мистецькій,
але пізніше, ніж вони –
але пізніше, ніж вони –
І
Іде століття двадцять перше.
Іде століття двадцять перше.
Ти й досі сумна і одна.
А в мене – зупинки, платформи.
А в мене – зупинки, платформи.
Діряві хмари – велетенське сито –
небесну манну сіють на поля.
небесну манну сіють на поля.
* * *
У всьому хочу досягти
У всьому хочу досягти
Мій лютий. Не жалій чорнила!
Давай затужимо з плачем,
Давай затужимо з плачем,
Уже не дивина в уявленні народу
політики й людці осміяного дна:
політики й людці осміяного дна:
Загнали в кут літа, сльозою вмиті.
Є й радощі, та є ще і яса
Є й радощі, та є ще і яса
Триває революція в людині.
Немає істин. Є житейська суть,
Немає істин. Є житейська суть,
Тінь деміурга упала на все, що не проти
йти у окопи і спротиву наперекір.
йти у окопи і спротиву наперекір.
Юнака на позиції
обнімало дівча
обнімало дівча
Боже, як ясно на небі.
Вечір за обрій пливе.
Вечір за обрій пливе.
На будь-яке на світі запитання
є відповідь. Та проповідь стара:
є відповідь. Та проповідь стара:
Епоха – у очікувані дати
нової злуки і близьких розлук
нової злуки і близьких розлук
Небо запахло снігами.
Іній укрив береги.
Іній укрив береги.
Поете, не чекай народної пошани.
І слава й похвала розвіються, як дим.
І слава й похвала розвіються, як дим.
С. Єсенін(вільний переклад)
Клен ти мій опалий і заледенілий,
Клен ти мій опалий і заледенілий,
Шукаємо і досі у пустелі
чужий обітований Ханаан.
чужий обітований Ханаан.
Зима заощаджує чари.
Дарує дощі затяжні.
Дарує дощі затяжні.
Запі́знюсь я до вас десь літ отак на тридцять,