Знов осінь плакала. Примхливий листопад
вередував, немов мала дитина,
сховало небо диво-зорепад
й схиляла голову зажурена калина.

Самотні краплі впали на вікно,
здивовано навколо озирались,
а потім інші, з ними заодно,
з холодним склом по черзі цілувались.

Грайливий вітер бавився дощем,
осінні бризки розкидав повсюди,
немов митець прозорим олівцем
писав на склі причудливі етюди.

Сіла квочка на гніздечко,
там лежать її яєчка,
примостилася зручненько
і сиділа так довге-е-енько.

Запитати ми схотіли:
-Ти чому сидиш без діла?
А заглянули в гніздечко:
- Куди поділися яєчка?

Там вовтузились клубочки,
-Кво,кво, кво,- квоктала квочка,
накривала всіх крильми,
щоб не бачили їх ми.

Ось чому вона сиділа,
бо було важливе діло!
Із яєць зросли малятка,
в мами-квочки є курчатка!

2017

Галя вранці біля тину
берези саджала,
а матуся, проміж тим,
розуму навчала.

Парубків в селі багато,
час іти до шлюбу,
стали думати-гадати,
хто із них їм любий.

- Може підеш за Миколу?
Має гарну хату,
то нічого, що він кволий,
а проте багатий!

А ще краще , йди за Гнатку,
в нього є генделик,
накупаєшся в достатку,
як в маслі вареник.

Гриню краще і не знати,
мамця – зла Орися,
як таку свекруху мати,
то краще втопися.

Клим, Іван для доні – жах,
не для них Галина,
бо стоять у гаражах
дешеві машини.

Доки пару вибирала,
аж кипіли мізки ,
парубків всіх «розібрали»
й засохли берізки.

-Ти іди за мене , Галю, -
дід Василь гукає, -
я про тебе теж подбаю
і транспорта маю .

Хоч підводить вже старого
чоловіча сила,
мене возить до порогу
руденька кобила…

…Зайде Галя у генделик,
як сонечко згасне,
може знайде ще вареник,
що купався в маслі?

2017 рік

Він вже був неподалік,
гарне свято Новий рік!
Все навколо замело,
метушилося село:
у дворах волали свині,
терли руки господині,
хто направо, хто наліво,
сікачем махали сміло.
Кури, гуси, індики,
висунувши язики,
розлітались хто-куди,
тільки б далі від біди!
У хліву принишкли кози,
скушені згадавши рози,
а в сусідського козла
посивіла борода-
кому свято, кому сміх,
кому сльози , кому гріх!
Уже був неподалік
наш чудовий Новий рік!
У кутках стоять ялини,
пахне хвоя й мандарини,
блимають весь час вогні,
мліє курка у вині,
оселедець сидить в шубі,
гріє лапи кіт на грубі,
слушна мить є у дитинки -
тягне іграшки з ялинки.
Новорічна метушня
щохвилини і щодня
не дає спокою люду,
по кишені б`є і всюди
тануть гроші в гаманці,
мов сніжинки на щоці.
В холодильник на полиці
перебралось пів-крамниці ,
та до свята всім табу,
ведіть з шлунком боротьбу!
О дванадцятій ,не диво,
Новий рік заходить сміло,
півень шпорами дзвенить,
в стелю пробка вже летить,
чарка, повна аж по вінця,
шле вітаннячко печінці,
а мартіні з коньяком
йдуть по шлунку гопаком.
Дід Мороз, шампанське, жарти,
була чарка – стала кварта,
хто прокинувсь в холодці,
хто змінився на лиці.
Все, що тиждень готували,
скуштували дуже вдало,
холодильник спорожнів
аж на тридцять довгих днів.
Та чи це когось злякало?
Погулялося на славу!
Тихо винирнув з світанку,
півень проспівав на ганку,
не моргнувши навіть оком,
він тепер господар року!

2016

За вікном розгулялася осінь,
танцювала грайливо в танку,
розпустились нечесані коси,
хто ж полюбить її таку?

- Як же можна красу не любити?-
шепотіли на вухо дощі,
огортав обіймами вітер,
колихаючи сон уночі.

А на ранок відчула холод,
заблукала сльоза на очах-
снігу першого білий порох
вже лежав на її плечах.

Це мороз зазирнув у світанок
і заграв свій зимовий джаз,
але осінь усім на останок
з листопадом кружляла вальс.

листопад 2016

Як же бути у цім світі?
Як же виживати?
Хоче бабця у чинів
правдоньки шукати.

Просить бога, щоб поміг
здолать перепони,
їде вранці до мужів ,
б`є в поріг поклони.

-Я на пенсію таку
прожити не взмозі,
хоч іди та помирай
в кущах при дорозі.

Тиск піднявся, поможіть,
калатає серце,
зовсім нізащо купить
ліки у аптеці.

У лікарні, як завжди,
лікарі хороші,
тільки просять за труди
і хороші гроші…

- Ви в лікарню не ходіть,
загартуйтесь,тітко,
взимку вчиться у «моржів»,
у нудистів – влітку.

Помирати не спішіть,
є до вас ще дільце,
ви спочатку прикупіть
на цвинтарі місце.

2016

Вишиванки,сорочки вишивала мама,
руки мамини давно спокою не знали.
Стелиться на столи біла скатертина,
витирає сльозу мамина хустина.

Вишита, вишита вишиванка квітами,
вишита сонечком, колосками й літом.
Вишивала мама ночі до світанку
доні на весілля нову вишиванку.

Вишитий , вишитий рушничок лебідками,
а обручки вишиті золотими нитками.
Стеляться рушники на щастя ,на долю,
пара білих голубів злетіла на волю.

2016

Купалося літо в дощі,
навколо шуміла гроза,
котилася по щоці
краплина.Чи то може сльоза?

А небо кидало мечі
розгнівано, аж до землі.
Біжу я туди, вдалечінь,
назустріч негоді й грозі.

Від спалахів обрій горить,
тремчу в обіймах дощу,
здається ,іще одна мить,
і пташкою в небо злечу.

Купалося літо в дощі,
тремтіла від вітру лоза,
зустрілися на щоці
краплина дощу і сльоза…

2016

Що на небі сталося?
Дивина та й годі-
зустрілося сонечко
з дощиком в природі.

Закружляла барвами
веселка в таночку,
прикрасила землю
яскравим віночком,

опустила з неба
кольорові стрічки.
-Як же їх дістати?-
питає Марічка.

Стану під веселкою,
простягну долоні
і попрошу в неї
стрічки кольорові.

Не зникай, веселко ,
не ховайся в річку,
приведу до тебе
ще й свою сестричку!

Веселкові стрічечки ,
пелюстки-листочки,
заплети, веселко,
нам диво-віночки!

2016

Ой поленько- поле,
без кінця і без краю,
золоту скатертину
без меж застилає.
Поглянеш на захід,
поглянеш на схід :
тут сіяв добро
твій батько та дід.

Поглянь, зупинись
і відчуєш в ту мить
як поле співає,
як колос дзвенить,
як диха теплом
наша щедра земля-
земля українська ,
твоя і моя!

2016

Не знала баба клопоту-
придбала Інтернет,
тепер її турботи
усі зійшли «на нет».

Їй телек вже не в моді,
газетка не така,
усе, що хоче знати-
дістане з Інтака.

Ось одягу моделі ,
заходить у меню:
«Скоріше присилайте,
пройдусь по авеню!»

Знайшла смачні рецепти-
затрати тут малі,
та тільки біга миша
у баби на столі.

Третю добу бабуся
в «Контактах зависа,
забула і про діда,
корову й порося.

-Куди ж поділась бабця?-
питає пів-села.
-Сьогодні в «Однокласниках» ,
всім «оки» посила.

До діда не говорить,
не варить, не пече,
немає з неї діла –
робота ж не втече.

-То що ж мені робити?
Здуріла геть стара,-
спитав дідусь поради
в сусіда-школяра.

Недовго хлопець думав,
почухавши тімце:
«Продай свиню й корову-
це вирішить усе.

Іще один комп`ютер
пора тобі купить
тоді ти зможеш з бабою
по скайпу говорить».
2016

Дбайливо простелила скатертину,
яку ночами взимку вишивала,
вже на вечерю погукала сина,
буханку хліба на столі поклала.

Тарілка меду й глечик молока,
на перший погляд ця простенька страва,
тягла до столу хлопця-малюка,
як кошеня вмостився він на лаві.

З любов`ю подивилась на дитину:
окраєць хліба в крихітній руці,
молочні вуса «виросли» у сина ,
а краплі меду навіть на щоці.

Присіла поруч ,стомлена до краю,
з зорею встала, з місяцем лягла,
пошерхлі руки спокою не знали-
така вже доля в матінки була.

Палені сонцем і дощами биті,
долоні мамини , що мали мозолі,
окраєць хліба, наче сонцем вмитий,
поклали щедро в рученьки малі.

Квітень 2016

Панове, стійте! Люди, озирніться!
Кінець-кінцем нарешті схаменіться:
прийшла весна, все ожива навколо,
розквітне сад, заколоситься поле.

Та сієте ви щедрою рукою
на цьому полі тільки сльози й горе.
Куди не глянь – покорчені руїни
і чорні вирви, й міни, міни,міни.

То ж скільки будете ви світ цей руйнувати?
На цій землі вас породила мати,
дала життя тобі, а ти життя дав сину,
чи може донечці з блакитними очима.

Побойтесь Бога , господа!
Ведь вы не вечны и тогда
то, что творите вы на свете,
в сто крат вернется вашим детям.

Не нам судить, судить лиш Богу
и , собираясь в путь-дорогу,
тебе решать , что сеять в поле -
пшеницу, рожь иль мины, горе.

Все, что посееш - то пожнеш,
в могилу больше не возьмеш.
Дана для всех одна планета,
ты пожил здесь? Оставь и детям!

Остановитесь , господа!
Пусть не заходит в дом беда!
Панове, стійте, люди, зупиніться!
Рятуйте землю , тільки не баріться!

2016

Життя, життя - написана тобою книга,
а новий день - то значить новий лист,
засипе снігом, потім знов відлига-
до цього доля має гарний хист.

А час летить,минає рік за роком
і сотні сторінок вже написали ми,
то швидким бігом, то повільним кроком
веде нас доля й пишуться томи.

Ти хочеш пригадать? Перегорни сторінку,
знайди потрібний лист, рукою потримай
і в пам`яті зроби життя свого добірку,
навічно закарбуй і вже не відпускай…

2016

Стриба М`ячик, скік та скік:
-В мене є кругленький бік,
прокотюся, де захочу,
усі ямки перескочу.

Я пробігти всюди взмозі,
вмить промчуся по дорозі,
маю вдачу отаку-
не втону я і в ставку.

М`ячик за село подався,
всю дорогу вихвалявся,
задирає М`ячик ніс,
закотився аж у ліс.

Тут на стежці їжачок:
скільки в нього голочок!
М`ячик біг, надувши щоки,
раптом «Лусь!» - і зникли боки!

2016

Рано-вранці Киця
пішла до криниці,
полила швиденько
квіточки гарненькі.

Готувала Киця
обід, як годиться,
наварила борщику
у великім горщику.

Завітала Киця
вдень ще й до крамниці:
-Коли ваша ласка,
продайте ковбаски.

Назбирала Киця
в садку полуниці,
спекла смачних тістечок
для маленьких діточок.

Господиня –Киця
зовсім не ліниться,
має дім гарненький,
бо встає раненько!

Що за гамір? Що за дзвін?
Звідкіля лунає він?
Подивлюся у вікно-
це Весна іде селом!

Веде Березня за руку,
розбудила річку й луки,
попросила: «Любе Сонце,
ти заглянь в кожне віконце!

Свій промінчик простягни
і теплом всіх огорни!
Землю розбуди навколо:
І ліси, й поля, і гори!»

Що за гамір? Що за дзвін?
Звідкіля лунає він?
Це за Березнем йде Квітень,
розсипає всюди квіти.

Прилетіли ластівочки,
розпустилися листочки,
Квітень землю одягає
й брата Травня виглядає.

Що за гамір? Що за дзвін?
Звідкіля лунає він?
Місяць Травень вже в дорозі,
Стеле трави на порозі!

Березень і Квітень, й Травень-
три брати Весну прославлять,
йде Весна із краю в край-
люба земле, розквітай!

2016

Посивіла осінь, посивіла,
розпустила коси до землі,
розлюбить тебе я не зуміла,
нам співають пісню журавлі.

Посивіла осінь , посивіла,
перший сніг посипав на чоло,
червоніє у снігу шипшина,
був напій ,а стало вже вино.

Посивіла осінь, посивіла,
розгубила листя тут і там,
я тебе вином цим напоїла
і любов свою тобі віддам.

Посивіла осінь , посивіла,
перший сніг посипав на чоло,
червоніє у снігу шипшина,
був напій,а стало вже вино…

2016 рік

Жив в селі Сірко, собака,
служив літ дуже багато,
у господаря в дворі
було місце й сухарі.

Іноді біля комори
хапав злодія за ноги,
залишав на дупі мітку,
гнав лихого аж за хвіртку.

За свою собачу службу
мав з господарем він дружбу,
господиня догоджала –
смачну кісточку давала.

Наш Сірко не знає бід:
був завжди в нього обід,
вигрівав на сонці боки,
докучали лихе блохи.

Пролітали рік за роком
і Сірко старів потроху,
було й злодія проспить-
гарні сняться сни в ту мить.

Ось волоче сірий цепа
й господиню перечепе.
Все! Тепер вже не зівай,
швидше в будку залізай.

Та господар добрим дрином
виганяє Сірка в спину.
Скільки не носи вінець-
його знімуть на кінець.

Забігає Сірко в ліс,
наче в нього вдерся біс.
Биті боки, бита спина
ледве дихає наш псина.

Так просидів ніч і день,
замість будки в нього пень,
з голоду живіт бурчить,
виє сірий та скавчить.

Сил не стало вже терпіти,
Сірка нікому жаліти,
бо навколо – ні душі,
раптом Вовк повзе з кущів.

- Бог у поміч, сірий друже,
що ти тут так гірко тужиш?
Тебе вигнали із дому?
Непотрібний вже нікому?

Хоч з тобою мав мороку
не раз дер мені ти боки,
все ж тобі допоможу,
вихід з лиха підкажу.

Тож Сірко з Вовком на пару
вже до ранку мали плани,
обсудивши «за» і «проти»,
приступили до роботи.

На узліссі причаїлись
і з цікавістю дивились,
як, лиш почалася днина,
в полі вся була родина.

Вийшли в поле – жито жали,
потім ще снопи в`язали,
у снопах поклали сина
та й забули про дитину.

А малюк заївсь по вуха,
намагавсь прогнати муху,
чим Вовчисько скористався,
вмить до хлопчика дістався.

Чи господарям здалося,
чи то справді відбулося,
стало все волосся дибом,
на очах здійснилось диво:

ось Сірко біжить щодуху ,
злодія хапа за вуха,
покотилися клубком –
все в порядку з малюком.

А Сірко не зупинився,
на Вовка він навалився,
молоді згадавши роки,
добре потягав за боки.

-Ну, то як, мій сірий друже,
я поскуб тебе не дуже?
Ти того, вже пробачай,
так буває за звичай!

І коли летіли вила ,
десь взялась у Вовка сила,
він чимдуж помчав у ліс,
наче вітер йог ніс.

Ось так друга виручати
можна й голову втрачати.
А Сірко, так, мимоходом:
-Раптом що, так щоб заходив!

…Знову наш Сірко удома,
спить на сіні та соломі,
кісточку щодня він має
й зовсім горя вже не знає.

Так пройшло уже півроку,
настав час Нового року,
у господаря дозвілля,
всі гуляють на весіллі.

У весілля самий пік:
вже напав на когось «ік»,
гості голосно сміються,
в когось вже чуби скубуться,

хтось нарешті сказав «Гірко!»,
замість чарки взяв тарілку,
самогон рікою ллється,
від наїдків стіл аж гнеться.

За столом повно народу,
у Сірка була нагода:
він розлігся під столом
поряд з Мурчиком, котом.

Ось настала гарна мить,
є поїсти і попить:
дехто впустить шматок м`яса,
пиріжок чи то ковбаси.

Серед гамеру такого
чує пес голос знайомий,
вмить Сірка вже підняло –
виє Вовчик за селом.

Не пройшло і півгодини,
Вовк уже , як член родини,
із друзякою Сірком
теж пирує під столом.

А Сірко все запихає,
Вовк лиш пащу роззявляє,
є закуска тут уся,
качка , гуска й порося.

Лиш встига собі ковтати,
час вже й пісню заспівати,
самогончиком запив
й раптом голосно завив…

Все весілля затихає:
із страху жених гикає,
з переляку кум хрестився ,
на столі хтось опинився.

Та є хлопці – молодці,
знову вила у руці.
Ой, пропала вовча шкура,
треба рятувати друга!

Вмить Сірко героя вдав,
за поріг Вовка погнав,
ледве перескочив тин,
бо летів у спину дрин.

Знову гості п`ють, гуляють,
а Сірко з Вовком гикають,
вже пробігли село й стави
та гикать не перестали.

Добре , що лише страхом
відбулися із Вовком,
знову врятував Господь:
- Раптом що, так ти заходь!

2016

Так, це я, Ваша Аринка,
у сім`ї мала перлинка,
хоч мені немає року -
розумнішаю потроху.
Ось татусь прийшов з роботи,
відпочить йому охота,
а приляж-но на подушку
і скуштуй мою пустушку-
з нею спати цікавіше,
сни присняться веселіші.
Поки тато спати буде,
я провірю все і всюди:
щось новеньке хочу взнати,
проповзу по всій кімнаті,
ходять тут якісь вусаті
і пухнасті, і вухаті
так, як я, на чотирьох,
погуляємо утрьох.
Простягніть швиденько лапку,
хочу взять когось в охапку,
є до вас у мене діло -
ну, кому не пощастило?
На підлозі в кухні миска,
я загляну в неї нишком,
кого тато тут годує?
Мені теж обід смакує!
Каже мама: «Вже обід,
випий молочко як слід!»
Татусю віддам я соску ,
заберу у нього ложку,
посмакую його борщик,
може з`їсти увесь горщик?
«Запустю» в тарілку жменьку
і зловлю іще пельменьку,
в татуся смачний обід,
я скуштую все як слід,
всуну руку в холодець,
я. Аринка, молодець!

Січень 2016

В селі зажурена хатина
стоїть покинута давно,
відтоді не скрипіли двері,
не відчинялося вікно.

Старенький дах та сірі стіни,
побиті вітром і дощем,
недовго їй отак стояти,
бо час її зруйнує вщент.

Стоїть замислено хатина,
згадались дні і ті роки,
коли жили в цих стінах люди
і щебетали дітлахи.

Щаслива тут жила родина,
пройшов з тих пір вже цілий вік,
хто вже на цвинтарі, хто в місті
і не луна дитячий сміх.

Роз`їхалися , розлетілись,
лишились ширми на вікні,
старенькі меблі вийшли з моди ,
з портретів рамки на стіні.

Колись я жив у цій хатині
і заглядав у це вікно,
уривки з пам`яті спливають,
немов дивлюсь німе кіно.

Січень 2016

Ой, зима, зима, зима
знову прилетіла,
білим снігом , наче пухом,
землю всю накрила

Налетів сердитий вітер
та мороз лютує,
а ялинонька у лісі
за теплом сумує.

Не сумуй, моя ялинко,
незабаром свято,
буде з ким усій малечі
Новий рік стрічати.

Запросили ми ялинку
до себе у хату,
дарували їй прикраси,
іграшок багато.

Одягнули їй намисто ,
сніжком притрусили
і яскраві золотисті
вогні запалили.

Дід Мороз з червоним носом
всім приніс гостинці,
стало весело на святі
дітям і ялинці.

2015 рік

Ось Дід Мороз зайшов до хати :
і шапка, й вуса, й борода,
усіх з порогу став вітати ,
із торби лялька вигляда.

Онука ляльці дуже рада,
швиденько вірш розповіла,
та, все ж , вона підозру мала
з Морозом мову завела:

-А от обманювать негоже,
твої штани, то де ж вони?
Чому це ти на свято ходиш,
вдягнувши татові штани?

…Минув вже рік. І знову свято.
Ялинка стала у куток.
Замовлень в дівчинки багато,
чека Мороза і мішок.

Гадають дід , бабуся й тато,
все думу думають вони:
-Діда Мороза де узяти,
щоб не спитала про штани?

Кого з села гукать до хати
на роль Мороза – Дідуся,
бо всіх воно могло впізнати
оте маленьке порося?

Нарешті новорічне свято,
Діда Мороза одягли,
наділи шубу і червону шапку,
за руку в хату повели.

Червоні щоки, ніс в помаді,
дарунки в торбі на плечі-
такому гостю усі раді,
лише онука щось бурчить.

Веде Мороза вона в залу
і стала з подивом в кутку ,
на ньому шапку упізнала
і каже репліку таку:

-Знайшла я гарну сукню в шафці,
щоб привітати знов тебе,
а ти в моїй приходиш шапці-
її купили в АТБ!

2015-2016

Пригорну матусю , подивлюся в очі,
в них блищить зрадлива, непрохана сльоза,
і одна сльозинка слухатись не хоче,
падає в долоні , мов з трави роса.

Ні безсонні ночі, ні холодні ранки
не зітерли з часом мамину красу ,
та зима зустріла вчора на світанку ,
присипала снігом мамину косу.

Не турбуйся мамо, не журися люба,
ти, як завжди, будеш кращою для нас,
твою ласку й ніжність повік не забуду,
понесу з собою крізь роки і час.

Одягне матуся білу вишиванку -
не зів`яла з часом мамина краса,
хоч зиму зустріла вчора на світанку,
до лиця матусі, як завжди, коса.

грудень 2015

Мій коник йде, мій коник їде,
з маршруту він ніяк не зійде,
узбіччя вабить , та минає -
дорогу коник добре знає.
І не вмивається він потом,
везе з роботи й на роботу,
і у село , і у райцентр ,
біжить, рахує кілометри.
То як би це сказати м`яко,
в дорозі в нас бувало всяко,
бо на шляху яма на ямі,
неначе тут пройшло цунамі-
після дощу заллє водою -
веду коня до водопою.
Із коником йдемо уперто,
розмову маємо відверту,
хоч їхати ми «маєм тяму»,
встигаєм всі помірять ями.
З гори мій коник швидко їде,
бо хоче встигнуть до обіду,
і у негоду, і у спеку
поїде близько і далеко.
Та тільки-но побачить гору –
не піддається уговору,
скрипить, рипить собі, тріскоче,
на гору їхати не хоче,
буває губить і підкови
і тут уже не до розмови:
веду, тягну його, штовхаю ,
на гору пхну та все зітхаю.
В суху , тихесеньку погоду
бере мій кінь швидкого ходу,
свої показує алюри ,
та не потрапити б в бордюри.
Коли ж негода підступає,
мій коник враз характер має ,
по вітру їхати не хоче,
тоді вже не заплющуй очі:
і не поїдеш вже верхом,
бо коник стане віслюком,
буває викине з сідла ,
немов нечиста повела.
Та коник все ж мені годить:
не просить сіна і води,
не страшно, що один скилет ,
бо коник мій – велосипед.

Давай посидимо з тобою,
лиш ти і я - душа одна,
смачну вечерю приготую
і пляшку білого вина.

Що буде далі - нам не знати,
а дні проходять в суєті,
пора нам знову пригадати,
що головне у нас в житті.

У мрії й спогади пориним,
турботи скинувши з плечей,
скупу сльозу більше не стримуй,
що проситься з твоїх очей.

Спливає час - несе години,
потріскують в плиті дрова
і на душі стає спокійно
від щирості в твоїх словах.

Минає вечір у розмові
і сказано вже геть усе,
а час з годинником у змові
нас знову в дійсність принесе.

листопад 2015

А він поїхав, вона знову
вдома лишилася сама,
нема кому сказати й слово
та чи її в цьому вина.
Одна-однісінька, нікого,
лиш кіт дрімає на вікні
і віє холодом з порогу,
холоне кава на столі.
Затихло все, лиш чути шелех
і дим з ментолом проплива,
а у руках неспитий келих
п`янкого терпкого вина…

листопад 2015

-Я сьогодні дуже хворий,
не піду мабуть до школи-
в мене голова болить,
горло, вухо і живіт,
ще болить у мене шия,
я ходити не зумію.
Краще в школу не збиратись
і удома відлежатись,
а контрольні всі роботи
інші пишуть без турботи.
Кажуть сину мама й тато:
- Час «швидку» нам викликати,
так хворіти – це негоже,
мабуть клізма допоможе,
і пігулки і уколи…
- Мамо!Я уже не хворий!

Один, два, три, чотири, п`ять,
я навчився рахувать
і коли іду до школи
то рахую все навколо.

Проминув ОДНУ хатину,
ТРИ проїхало машини,
ДВІ собаки за містком
грались в «лова» із котом.

Та й цікава у них гра,
в «лова» грає й дітвора:
я кота зумів спіймати,
встиг він кігті показати.

Трішки з ними я погрався
і до школи знов подався,
тільки знову зупинився –
на ставочок задивився.

У ставку всього ЧОТИРИ
качечки полощуть крила,
поруч хлопчик- молодець
мив свій дзьобик горобець.

Що там робить цей нахабко?
Я у нього кинув «жабку»,
«жабка» почала стрибати,
треба хвильки рахувати.

Як цікаво все навколо,
почекає мене школа.
Один, два, три, чотири, п`ять,
що іще порахувать?

листопад 2015

Сюди приходжу досить часто,
бо спочивають тут батьки,
матуся перша, потім татко,
могили родичів рядки.

Завжди доглянуті та поряд
горбок полином зароста,
нема ні підпису, ні фото,
а ні надгробка, ні хреста.

Горбочок той дощі розмили
і вітер пилом рознесе –
чиєсь життя давно згоріло
та стерлось в попіл от і все…

І знову йду на кладовище ,
щоб пом`янути й зрозуміть :
наше життя, як попелище ,
спочатку сяє та все ж згорить.

І що залишиться від нього ,
твого, мого, його життя?
Чи пригадають нас потому,
коли підемо в небуття?

2015 рік

Гортаю на стіні календаря листки
і погляд зупиняється на даті -
колись давно, в тридцяті ще роки,
в цей день осінній народивсь мій тато.

Який той вік? То ніби день скінчивсь:
спочатку рано, потім уже пізно,
неначе вчора тільки народивсь,
а вже сьогодні люди правлять тризну.

Чому так швидко крутиться земля?
То нам дарує день, то присилає ніч?
Чому так швидко час нас розділя
із долею лишивши віч-на-віч?

21.10.2015

У небі зіронька упала
і я бажання загадала:
щоб закінчилася війна,
а я щасливою була,
щоб в небі журавлі літали ,
а не снаряди розривались,
щоб діти знов були веселі
і повернулися в оселі,
щоб маму не долала втома,
щоб тато повернусь додому.
А чи повернеться ? Не знаю…
Про це у зірки запитаю.

- Ой, болить в мене животик, -
занявчав матусин котик,
бо потрапив я раптово
до господарів в комору.

Там розбіглись в мене очі –
можу їсти все, що хочу,
всюди є смачне добро,
з`їв я сиру аж кіло.

Апетит мій розгулявся
і я більше не вагався,
вподобав копчене сало
та мені здалося мало.

На рибалку не ходи –
всюди рибка без води,
зняв з стіни я окунців,
з`їв з десяток карасів,

зхрумав ще кільце ковбаски,
випив з глечика закваску,
потім ще злизав сметанку,
пирував я аж до ранку.

Вранці миша із шпаринки
мимо мене йшла навшпиньках,
подивився одним оком –
повернувся іншим боком:

і навіщо одна мишка –
біля мене сала діжка.
Треба буде скуштувати,
а тепер вже час поспати.

І отут все й почалося,
бо в ту мить мені здалося,
що тріщить по швах живіт
й вибухає динаміт.

Довелось мені нявчати
і господарів гукати,
на все горло так кричав,
про що потім шкодував.


Пригадали мені сало
та все ж їм здалося мало,
пригадали й окунців
і десяток карасів,

шкодували про ковбаску
і про випиту закваску,
я також пошкодував ,
що так довго пирував…

липень 2015

Провести вибори нам треба,
бо це нагальна є потреба
і у законах є дива –
в комісіях вже півсела.
Засідання одне за одним,
чи теплий день, чи то холодний –
хто їде на велосипеді,
хто пішки йде , хто на мопеді,
комісія уся працює
і це нікого не дивує.
Роботи вистачить усім,
бо вибори передусім
і ми неначе олівці :
нас точать всі,
гризуть, пиляють,
підстругують , бува й ламають,
а ми все пишемо, малюєм,
і списуємо, і нотуєм
то акти різні , протоколи,
то постанови, договори.
І мліють рученьки та пальці,
і терпнуть спиноньки на лавці,
від холоду носи синіють
та наші грітися уміють:
вже хтось за ширмою дрімає,
а хтось під градусом співає,
хтось лямку тягне та потіє ,
від нервів голова сивіє,
а хто потроху байдикує
та робить вигляд , що працює.
Кабінки, скриньки, бюлетені,
та дайте ж кисню у легені,
щоб ми могли ніч не поспати
і голоси підрахувати.
Цю ніч ще треба пережити,
то як же нам усім зуміти
в район відвезти бюлетені
і щоб ми не були зелені
і від безсоння , і від стресу,
та й не потрапити у пресу?
То ж стрес уже нам зняти треба
і це нагальна є потреба!

25.10.2015

Білокрилая голубонька
прилетіла до подруженьки,
довго з нею воркувала ,
про свою любов зітхала.

Ой, голубонько , голубонько,
ти не вір своїй подруженьці,
як з тобою воркувала ,
тобі в душу заглядала.

Білокрилая голубонько,
прожени свою подруженьку,
бо до тебе заздрість мала,
твого хлопця чарувала.

Будеш знати як, голубонько,
довірять своїм подруженькам,
вибирай з ким воркувати ,
про свою любов казати.

Ти лети, моя голубонько
і забудь лиху подруженьку,
прожени гірке кохання,
що несло розчарування.

червень 2015

Ой, у мене, Марусеньки,
та й личко гарненьке,
чорні брови, карі очі,
щічки рум`яненькі.

А у тебе, любий Грицю,
пика вся синенька,
косоокий та кривий,
чубрина ріденька.

А у мене, а у мене
гарна є обнова,
нова сукня , ще й намисто
та хустка шовкова.

А у тебе, а у тебе,
старі шаровари,
драна шапка, сорочечка,
чоботи без пари.

А у мене, а у мене
червоні чоботи,
я щоденно рано - вранці ,
йду в них на роботу.

А у тебе, а у тебе,
порвані калоші,
ти лише у них танцюєш
вибрики хороші.

А у мене, Марусеньки,
є худоба й птиця,
я посію ще й пожну
житечко-пшеницю.

А у тебе, любий Грицю,
бур`ян на городі,
ще й будяк серед подвір`я
пишався у вроді.

А у мене, а у мене
мальви біля тину
і до мене парубочки
шлють сватів щоднини.

А у тебе, а у тебе,
в`януть в руках маки,
як по вулиці ідеш -
гавкають собаки.

І у тебе, і у мене,
є своя дорога,
не ходи до мене, Грицю
та не бий порогу!

Ой , у мене, Марусеньки,
та й гарненьке личко…

червень 2015

В ніч на Івана , в ніч на Купала
квітку чарівну в лісі шукала,
папороть – квітка силоньку має,
хай мене з милим швидше з`єднає.

Ой на Івана, ой на Купала
рано-раненько віночок в`язала,
квітка до квітки ще й пелюсточок –
гарний у мене вийшов віночок.

Я понесу той віночок до річки
і на світанку підпалюю свічку,
папороть-квітка хай милому сниться,
щоб із сватами він не барився.

Ой покладу я віночок у воду,
хлопці й дівчата ведуть хороводи,
пісня єднається з нашим таночком,
а тиха річенька разом з віночком.

Ой на Івана ,ой на Купала
через багаття з милим стрибала,
міцно тримає коханий за руку,
щоб нас минала горе-розлука.

У далекому лісочку,
на зеленому горбочку
примостилось зайченятко,
загубилося малятко.

Зайченятко дуже плаче,
на горбочку воно скаче,
опустило довгі вуха і
нікого вже не слуха.

Лиш гукає все бабусю
та ріднесеньку матусю,
заливається слізьми
і питає: «Де вони?»

З лісу звірі прибігали,
зайченятко обнімали,
ну-мо всі разом втішати,
ласощами пригощати.

Білочки несуть горішки
та ще жолудів он трішки,
їжачок несе грибочки ,
ведмежата – меду бочку.

А сорока –білобока бачить:
ось яка морока,
навкруги вона літає
та зайчиху все шукає.

Так літала цілий день,
бачить – в лісі стоїть пень,
гірко плачуть там бабуся
й зайченяткова матуся.

-Годі плакати, бабусю,
заспокойся вже, матусю,
знаю, де стоїть горбочок,
там чекає вас синочок.

І в сороки - білобоки
закінчилася морока,
гарну звістку принесла :
-Вже зустрілася сім`я!

лютий 2015

Я хочу рахувати слоненят,
яких в мультфільмі Петрик все рахує:
один, чотири, десять, вісім, п`ять –
і знову слоненят мені бракує.

Зелене слоненя - під кущиком лежить,
рожеве он під сонцем загорає,
білесеньке - за м`ячиком біжить,
смугасте – в нього м`ячик забирає.

А жовте слоненя все бульбашки пуська,
п`ятнисте слоненя йому допомагає,
червоне он з`явилось і знов його нема,
а синє слоненя всім пісеньку співає.

Я їх рахую знову: вісім… сім…
та їх порахувати не вдається,
вони всі бігають і весело усім,
благаю слоненяток : «Зупиніться!

Мені потрібно вас порахувать,
щоб я могла спокійно лягти спати!»
Запрошую і вас, усіх малят,
зі мною слоненяток рахувати.

лютий 2015 рік

Лежить в покої стомлена земля,
навколо розгулялася негода,
оголена, неначе немовля,
зніма вбрання зажурена природа.

Короткі ночі ,зорі мерехтять,
мов світлячки купаються у морі,
простягнеш руку – й зможеш ти дістать
безкрає небо й загадкові зорі.

Осінній подих стеле килими,
тремтять від холоду листочки верболозу,
висить на дереві, чекаючи зими
забуте яблуко, ціловане морозом.

В Ніни вдача – неледача,
в неї страви всі - ух ти!
Наче кізонька все скаче,
не відходить від плити.

Всю родину нагодує,
чоловікові годить,
за фігурою слідкує,
на дієті все сидить.

Приклад діточкам покаже
і пораду дасть, навчить,
а міцненьке слово скаже –
то вже краще помовчить.

Всі таланти вона має:
шиє, в`яже, та пече,
під роботу підставляє
спину ще й одне плече.

І на службу поспішає,
діло знає - не дива,
у «Контакти» заглядає,
в «Однокласниках» бува.

Не завжди вона й працює,
а з «міцненькою» бува,
посміється, потанцює,
гарну пісню заспіва.

То ж нехай, тебе Ніночок,
таку любить чоловік,
любить донечка й синочок
і сьогодні , і повік.

Тетяна Сахно 09.10.2015

До бабусі з дідусем
їхала раненько,
бо завжди в стареньких
було щось смачненьке:
були в них цукерки,
пироги духм`яні,
смачненьке морозиво,
яблука рум`яні,
робили пельмені,
м`ясо та котлети,
смачні бутерброди
та різні рулети.
Та сьогодні в шафі
не знайшла, що мріяла,
то чого ж до тебе
я , бабусю, їхала?

серпень 2014

Щороку в день цей дивна осінь
тобі під ноги знову простила
багрянцем вкриті з листя коси ,
дарує кольорів дива.

Тихенько так, неначе боса,
навшпиньках вийшла із воріт,
в твоє життя прокралась осінь,
в скарбницю додаючи літ.

Та не сумуй – зима твоя далеко,
а літо бабине порадує теплом,
онуків нам ще принесуть лелеки
й покажеш їм ти батькове село.

Нехай твої посивіли вже скроні
і став не раз ти гарним дідусем –
твоє серденько , наче на кордоні,
далеку юність й досі стереже.

Ти не сумуй, що вже настала осінь,
у кожної пори є і свої плюси:
рука за руку ми з тобою й досі
берем любов з осінньої краси.

03.10.2015

Спи, маленька внученько,
спи , наша Аринко,
ти неначе сонечко
на пухкій хмаринкі,

наче в небі зіронька
у яскравім сяйві,
чи рожева квітонька
на квітучій мальві.

Сон тобі загадую,
сплять вже оченята,
стала ти відрадою
для матусі й тата.

Спи, маленька крихітко,
стих твій голосочок,
сон твій боронитиме
Божий ангелочок.

Скажіть мені чому
хмаринка полетіла?
А як її спіймать?
Куди вона поділась?

Коли співає пташка?
А де її дитинка?
А як плете павук
тоненьку павутинку?

Навіщо зайцю хвіст,
слону великі вуха?
А може довгим носом
він пісеньку послуха?

Чому? Чому? Чому?
Мені не зрозуміти:
собака із котом
не можуть подружитись?

Чому курчата в квочки,
а в гуски - гусенята?
А може їх потрібно
нам нишком поміняти?

Ой, скільки ще Чому?
Навіщо? і Для чого?
Багато запитань
у хлопчика малого.

Хто може малюку
всі відповіді дати,
аби дитя могло
усе на світі знати?
2015

Запитає мене хлопчик,
запита дівчатко:
-Хто такий цей Капітошка?
Звідки це малятко?

Коли піде з неба дощик,
веселка засяє,
Капітошка свою пісню
знову заспіває.

То він з дощиком танцює
кольоровим блиском,
розсипається навколо
золотим намистом,

то він котиться росою,
то пірна в струмочок -
Що за диво – Капітошка?
Чий же він синочок?

Я дам відповідь малятам,
швидко розберуся:
літній дощик - його тато,
хмаринка - матуся.

2015

Вербонько- вербо, зламані віти,
що похилилась ти вітром повита?
Може згадала ти юність далеку,
як прилітали і вились лелеки,
як біля тебе Гайчур широкий
ніс свої води, був ще глибокий?
Ти приголубила наше кохання,
з трепетом чула тихі зітхання.
Вербонько-вербо, стала ти свідком,
як прилетіли білі лебідки,
нам побажали щастя та долі,
свій рушничок постелили під ноги.
Скільки ти років так простояла?
Скільки ночей ти самотньо зітхала?
Вітер зламав твої довгії віти,
вербонько-вербо, де ж твої діти?
…Знов пригадаю стежину до річки,
знову прийду до своєї вербички,
онукам вкажу я до неї дорогу,
що простяглася від мого порогу.

Тетяна Сахно 2014 рік

А пам`ятаєш, братику,
бабусину хатину,
охайний чистий дворик,
стару абрикосину?

І ми тоді малесенькі,
щасливі й безтурботні,
бабусею доглянуті –
батьки ж то на роботі.

Бабуся Галя й дід Василь
для нас авторитети,
дідусь читати нас учив,
гортаючи газети.

А пам`ятаєш, братику,
холодні довгі зими?
Кататись на санчатах
старенькі нас водили.

В бабусі Галі шаль була,
дідусь Василь в ушанці,
а потім всі дружнесенько
ми грілись на лежанці.

Внучата добавлялись,
а старші йшли до школи,
в бабусі з дідусем
все починалось знову.

І вже у нас онуки,
і час летить невпинно,
а пам`ятаєш, братику,
бабусину хатину?

Тетяна Сахно 2015 рік

Величавий краю Гуляйпільський!
Знов душа твоя розкрилася у пісні,
щирим словом ти гостей зустрінеш,
хлібом-сіллю всі столи накриєш.

Щедра господиня свого краю
пригостить чудовим короваєм,
медом-хмелем наливає чари,
веселися, край мій величавий!

І поллється задушевна мова,
щоб родина вся була здорова,
щоб щасливими були онуки, діти
і росли немов під сонцем квіти.

Величавий краю Гуляйпільський!
хай душа твоя розкриється у пісні,
лине пісня та від хати і до хати
Гуляйпільщина талантами багата!

Вкиється багрянцем осінь золотиста,
дівчата одягнуть червоні намиста,
рушники-полотна простелять навколо
з радісною піснею на щастя, на долю.

Нехай пісня лине у широкім полі,
озирнись навколо, посміхнися долі,
хай душа проснеться й стиснеться від болю,
степом пронесеться , наче кінь на волі.

Будь щасливий долею,Гуляйпільський краю!
Наймилішу в світі я вкраїну маю,
і звучить мов пісня, пісня солов`їна:
«Ти єдина в світі, ненька-Україна!»

Я помолюся за вкраїну,
за рідну неньку –Україну,
для нас усіх вона- єдина.
І ненька ця- вона не згине!
Лиш набереться сили, волі,
тиранам скаже: «Геть, доволі!
Доволі сліз! Доволі горя!
Чи ви гадаєте, панове,
що та земля , що вкрита горем,
полита кров`ю і слізьми
отих людей, що полягли,
вона віддячить вам? Та ні!
Хорошого не ждіть, бо встануть
із пеплу мертві і живі
і скажуть: «Зась!», тоді біжіть!
Бо є ще сила бумеранга,
що не подивиться на ранги
і ви відчуєте її!»
Так помолись за Україну,
стань на коліна у мольбі,
бо діти хочуть лише миру
і хочуть щастя на землі!

Шкільний дзвінок до класу кличе,
він не мовчатиме і дня,
вбрання святкове тобі личить
та ти подумай про знання.

Бо вересень теплом зігріє
і жовтень золотом вкрива,
а листопад дощем умиє
і ось зими уже пора.

Нас пригостять свята різдвяні,
з коханням Валентин віта,
теплом зігріють дні весняні,
бузок навколо розквіта.

Швиденько рік шкільний проходить
для наших донечок, синів
і на поріг уже виходять -
в дорогу дзвоник задзвенів…

Завітало літечко,
землю всю зігріло,
розбудило сонечком,
росою умило.

Запросило літечко
хмари й блискавицю,
зашуміло грозами,
налило криниці,

Посміхнулось літечко
веселкою в небі,
злетіло хмаринкою
наче білий лебідь.

Заплело нам літечко
у коси віночок,
завели метелики
веселий таночок.

Нас частує літечко
медом із горняток
і посипе золотом
з колосків зернятка.

Подякуєм літечку
за врожай багатий
і на нашій вулиці
знову буде свято.

Тетяна Сахно 2014 рік

В старенькому саду плететься виноград,
ховає від очей свої налиті грона,
прийшла пора - рубають люди сад
і падає лоза, оголюючи скроні.

Рубають сад і котиться сльоза,
благаю вас, залиште йому корінь,
бо навесні відродиться лоза
й знов покладе вам гроно у долоні.

Тетяна Сахно 2015 рік

Буде донечка до школи
в перший клас ходити
запитала у матусі,
що їй там робити.

-Доведеться тобі , доню,
читати й писати,
бо в житті, маленька, треба
багато що знати.

Будеш ти ходить до школи,
як на працю тато,
за свої знання хороші
отримаєш плату.

Як навчишся ти гарненькі
літери писати,
«Молодець!» тоді отримаєш,-
каже доні мати.

Пише дівча літери,
старанно виводить,
у кімнату до батьків
з зошитом заходить.

-Подивись,-каже, - матусю,
літер тут багато,
куди ж будемо з тобою
молодців складати?

…Ось літо вже минає і діти знов в дорозі,
бабусю з дідусем залишили самих,
забрали онучат й лишили на порозі
дитячі іграшки та спогади про них.

Дідусь стоїть сумний, бабуся тихо плаче,
махаючи услід хустинкою з плеча,
машина вже за рогом, у двір скотився м`ячик
й маленьке цуценя скавчить без онучат.

І літо вже пройшло, і осінь вже в дорозі,
а там дивись - і скоро вже зима,
бабуся з дідусем ще довго на порозі
чекатимуть дітей , а їх нема й нема…

Тетяна Сахно 2015 рік

-Кізонько люба, кізонько мила,
де ти сьогодні знову ходила?
Може ти в полі десь заблукала?
Чи на городі капусту збирала?

-Ні, я сьогодні у лузі була,
там соковита, зелена трава,
сині волошки мені посміхались,
білі ромашки зі мною вітались,

сонечко ясне теплом зігрівало,
чисте джерельце мене напувало.
Дуже смакує мені ця травичка
та кришталева холодна водичка.

-Кізонько люба, ти вже прийшла,
що до вечері ти нам принесла?
Може із печі пухкі паляниці?
Може із саду смачні полуниці?

-Вам принесла я своє молоко,
дуже корисне діткам воно,
будеш моє молоко випивати,
будеш здоровою ти підростати!

Тетяна Сахно 2015 рік

Знову літечко прийшло,
щоб нам сумно не було
треба брати в руки сапки
та виходити на грядки.

Всюди зграї горобців,
колосяться пшениці,
а капуста на городі
достигає в своїй вроді.

Соняшник із ряду в ряд-
він стоїть немов солдат,
одягнувши капелюха,
опустивши жовті вуха.

А зелені кавуни
шлють сватів до жовтих динь.
досить вже вам залицятись,
до комори час збиратись.

Кавуни і кавуниці
поховались в густім листі,
все одно знайду вас скоро,
понесу до свого столу.

Он маленькі огірочки,
огіркові сини й дочки,
всі за руки дружно взялись
і під кущиком сховались.

Ой, не хочуть огірочки
та й потрапити до бочки,
всі листочками накрились
і тихенько зажурились.

Гарбузи в нас городі
розляглися, як на морі,
сонцю боки підставляють,
цілий день відпочивають.

Годі, годі вам валятись,
вже пора за розум братись
і забудьте ви про море
та котіться до комори.

Скоро прийде зла зима
та спитає нас вона:
«Що ви літечком робили?
До комори що носили?»

Тетяна Сахно 2014 рік

Я стану знов під образами,
не буде смутку і жалю ,
коли тремтячими руками
тендітну свічку підпалю.

Коли печаль стискає груди,
коли від щастя я сміюсь,
чи сльози котяться від туги-
тобі я, Боже, помолюсь.

І підніму до неба очі,
і хрест на груди покладу,
Всевишнього просити хочу,
щоб від дітей відвів біду.

Я попрошу з мольбою Бога
і Матір Божу, і святих,
щоб діти знову були вдома
і хліб насущний був у них.

Я стану знов під образами,
не буде смутку і жалю ,
коли тремтячими руками
тендітну свічку підпалю...

Тетяна Сахно 2015 рік

Дуже я люблю свята
і причина тут проста,
бо на свято є сальце -
й підростає черевце.
Занесу сальце до хати:
гарне в мене буде свято.
Сало їсти – це наука,
ти лише мене послухай:
сало з перцем - до обіду,
на вечерю - сало з хріном,
з рум`янесеньким бочком,
ще й натерте часничком,
а м`якесенька шкуринка -
гарна мабуть була свинка.
До сніданку - сальтисон:
салу змінено фасон.
Для гостей - сальце в духовку:
не давати ж їм перловку?
Щоб сальце їм подавати,
треба ще й чарчину мати.
Салу гості раді будуть:
вас ніколи не забудуть!
Навіть сплю і сало бачу:
я до сала не ледачий,
бо завжди сальця до свята
не буває забагато.
Правду люди ніде діти-
салу треба нам радіти,
коли сало на столі
значить в нас хороші дні.

-Ой , бабусю, можна в гості піду до Макара?-
маленька онука в мене запитала.
І дівча не стало відповідь чекати,
на п`яті крутнулось і побігло з хати.

Та не довго з другом дівчинка погралась:
мчить через дорогу, мов собаки гнались.
- Що там знову сталось?- питаю онуку,
а дівча свою бабусю хватає за руку:

-Ой, Макара покарали, пішли в куток ставити,
бо маленьке кошеня вчив в тазочку плавати!
- Ну , а ти чому прибігла і мерщій до хати?
- Я теж плавати учила- йду в куток ставати.

2015 рік

Ой у полі вітерець весело гуляє
і червоний мак-мачок голову схиляє,
закружляли у танку васильки синенькі,
зайченятко заблукав: все шукає неньку.

В полі віє вітерець, купається в житі,
між собою шепочуться колоски налиті,
перепілочка гніздечко крильцями вкриває
і маленьких пташенят від вітру ховає.

Розгулявся вітерець, запросив хмаринку-
хоче дощиком умити Іванка й Маринку.
Поспішають діточки, щічечки рум`яні,
притискають до грудей квіточки духм`яні.

І ромашки й васильки самі назбирали-
ці букети дітлахи подарують мамі.
Підганяє вітерець Іванка й Маринку,
теплим дощиком вмиває весела хмаринка.
Тетяна Сахно 2015 рік

Озирнися, сину…

Озирнися ,сину, озирнися
і поглянь на батьківський поріг,
на прощання рідним посміхнися
і вклонися їм до самих ніг.

Батькові і матері вклонися,
що вели тебе в життєву путь,
дякуючи в очі подивися,
погляд їх ніколи не забудь.

Озирнися сину і побачиш
очі мамини, наповнені слізьми,
строге слово батькові пробачиш
і його пораду вслід візьми.

Полишивши смуток і тривогу,
переступиш рідний ти поріг,
мамин рушничок візьми в дорогу
і на груди божий оберіг.

А тепер іди й не озирайся:
хай дорога буде, як рушник,
чистою, щоб часто не спіткався
й повернувсь на батьківський поріг.

Колискову пісню мамину згадаю
пригадаю голос, руки пригадаю,
із душі полине пісня та ласкава:
мені у дитинстві так співала мама.

Колискову пісню доні заспіваю,
пригорну до серця: «Баю-баю-баю,
хай господь дарує тобі світлу долю,
щоб в житті не знала ні краплини горя».

Час летить стрілою, вічність поглинає,
колискову пісню доня пригадає,
дитятко пригорне й знову пролунає:
«Люлі -люлі- люлі, баю- баю-баю…»

Зоря ще не зійшла, росою вкрите поле,
раненько босоніж, згадавши своє горе,
вона у степ пішла.
Роси холодної сльоза покрила її ноги
та не відчула холод,
все далі по стежині йшла…
Стежина тут одна: роками тут ходила
Відтоді , як його провівши, попросила:
«Коханий повернись! Живим лиш повернись!»
Та більше не судилось
припасти до грудей, відчути його силу,
поцілувать уста, почути знов слова:
«Моя кохана, мила…»
…Не повернувся, ні…І знову по стежині
вона у степ іде :«А може ще зустріну?»
Роки пройшли, мов у гіркому сні,
пройшло життя, залишилась стежина…

2014