Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вікторія Торон

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Не загравай зі злом
    Не загравай зі злом! Будь пильною, дивись
    на тремори земні і гуркоту відлунки.
  •   Автори, які вже не повернуться
    Автори, які вже не повернуться,
    Ті, чиї сліди давно завіяно...
  •   Софія
    Заговорила кодом українським –
    безшумно сірі стіни розійшлися,
  •   ФБ
    Не стрималась.
  •   Народи-хмари йшли у небуття
    Народи-хмари йшли у небуття,
    по собі не залишивши нічого...
  •   Спостерігаючи світові тенденції
    Куди іще тікать? Перемагає глупство.
    «Новий звитяжний світ»* -- це гасла і борня.
  •   Гроти
    Далека від красот манливої природи,
    підтримуєш вагу щоденного буття,
  •   Раніше...
    Раніше – нікуди без книжки в руках,
    ідей обнадійливих прядив,
  •   Регресія
    Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
    слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
  •   Дарунки
    Вона дари вернула пам’ятні твої,
    дбайливо обрані, довірені, знайомі...
  •   Із карнавалом -- самота
    Нема з ким вести діалог,
    мінятись скарбом із кишень,
  •   Лицар без батьківщини
    Немов підбитий Сірано*, на глум узятий Дон Кіхот,
    Крізь підлий натовп гомінкий я пронесу свою біду.
  •   ПОЇЗД, АБО ДОВЛІЄ ДНЕВІ ЗЛОБА ЙОГО
    О переможна і стрімка прямолінійність,
    з якою в русі залишається позаду
  •   Зайнялася пожежна блакить (переклад)
    Зайнялася пожежна блакить,
    З рідним краєм забулось прощання.
  •   Втрата
    Куди поділась та кохана цілість,
    що дихала, любила і шукала
  •   Стоїть німа обпльована країна
    Стоїть німа обпльована країна,
    віджевріли надії і слова,
  •   Небесні корені
    Коли підземні сили коливають
    Пухкі чарунки карликових гнізд,
  •   Час
    Чи прямий, як стріла, чи петель пелюстки --
    що ми знаєм про час? про віки -- як вінки?
  •   Оплакую Європи дивну смерть
    Оплакую Європи дивну смерть*,
    розмислюю про вежу Вавілонську.
  •   Буденності благословенні жорна
    цю мить, здається, бачила вві сні
    (і упізнання вразило, як хворість),
  •   Тривога
    Мчать просвітки межи стовбурів дерев,
    насторожено пульсує кожен нерв.
  •   Всі ідеї – птахи
    Всі ідеї – птахи, що летять до сильця.
    Очеретом блакитним здіймаються вени.
  •   Розкуркулення (фото* 1930-х рр., с. Удачне, Донбас)
    Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
    якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
  •   Служити моді?
    Служити моді? Відмовляюсь.
    Вона невдячна і пуста,
  •   Споріднені душі
    Споріднені душі на спінених конях
    стриміли крізь час і пустелі безсоння,
  •   Голоси
    Він ріс життєлюбом, високим і гарним,
    невпинно дотепним, чарівно-свавільним...
  •   Все дороге тобі
    Все дороге тобі крізь пальці витікає,
    було, здавалось, а подивишся – немає.
  •   Без жару пристрасті
    Без жару пристрасті, із тихим розумінням
    я напишу тобі чи віддано промовчу,
  •   Я дружбу вищою вважала за любов
    Я дружбу вищою вважала за любов.
    У серці відданість видзвонювала лунко,
  •   Ця рубінова мова
    Ця рубінова мова – вино в кришталі,
    бархат уст і розбурханий шепіт,
  •   Бруківка намірів
    Бруківка намірів залишилась по смерті,
    бруківка намірів – і більше не вдалося...
  •   Поставити на карту – і програти
    Поставити на карту – і програти,
    бо спомин давньолітній підморгнув,
  •   Спить пес
    Спить пес, і коло нього спить тривога,
    і тчеться сірувате світло дня.
  •   Імпресії
    Виткі, роздмухані, розбиті
    сніжать повз білі відчуття
  •   О. (3)
    Якби могла до тебе притулитись,
    Мене б ніякі далі не зманили,
  •   Вітряки твоїх думок (переклад)
    Кругові
    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
  •   І смерті не бути володарем (переклад)
    Ділан Томас
  •   І хочеться сказать собі
    І хочеться сказать собі: пожди.
    Нехай життя прокочується мимо,
  •   Без відповідей
    Чи вирваний шматок
    років твоїх уряд
  •   І «вічна пам’ять», і «не забудем»
    І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
    але забудуть і не згадають.
  •   Не помилитись
    Складніш знайти гармонію в світах,
    коли «вільніші» люди і стихії.
  •   Старі газети
    Cтарі газети. Вижовтілі крильця
    метеликів, затиснутих у часі;
  •   Стрічались. Лагідно всміхались
    Стрічались. Лагідно всміхались.
    Розпитували. Обіймались.
  •   Коли замислив він тебе
    За гранню доброго і злого, де позавидимість гуде,
    зросла раптова примха Бога, коли замислив він тебе,
  •   Їм байдуже, що нас вбивають
    Їм байдуже, що нас вбивають,
    тим юнакам, що я їх знала
  •   Поминання
    Линуть душі до священних берегів...
    Після спраглого земного перестою
  •   Зве листя зелене (переклад)
    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    зве листя зелене крізь далі й роки.
  •   Дороті Паркер і невідомий автор (вільний переклад)
    ПІДСУМОК Дороті Паркер
  •   Ти хвиля і частка
    Ти хвиля і частка, ти частка і хвиля.
    У різноголосся щоранку улившись,
  •   Услід
    Кількасот нічних годин -- найсолодша із пісень.
    Веретено споминань. Коло серця – Божий схлип.
  •   Серце, забудь свої мрії
    Серце, забудь свої мрії,
    Спрагло за хмари не рвися,
  •   Сонячний хлопчик (переклад)* **
    Покинутий песик – в густих порохах --
    застиг, непорушно-стійкий,
  •   Не знаю
    -- Де ти мандруєш? Де ти пропала?
    -- На роздоріжжях у хмарі буденності:
  •   Після Вегасу*
    Що це було -- тяжкий урок
    чи попередження суворе?
  •   Вегас 2017*
    З хащі гілок дивляться очі:
    чорні яблука
  •   ...І страшно
    Під ліхтарями — тепло, непорушно,
    немов у ваті.
  •   Пломінці
    Новинами зіжмакані думки
       впиваються, примушують до росту.
  •   ...Із залишків загиблої любові
    Це — час відталих і щасливих сліз
    (хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
  •   Чи ми зустрінемось в садах
    Чи ми зустрінемось в садах,
    отих небесних, на дозвіллі,
  •   В минулість кохання чужого упасти
    В минулість кохання чужого упасти,
    тужити за їхнім утраченим раєм,
  •   Під незагойне, рване небо
    Під незагойне, рване небо,
    де буря з посвистом гуде,
  •   Якби
    Куди полинула любов,
       коли не стрілись більше руки,
  •   О ти, життя солодка таємнице! (переклад)*
    О ти, життя солодка таємнице!
    Нарешті, зрозумілий мені зміст
  •   Напередодні прощання (старому другові)
    Все більш розпливається значення слів і речей,
    і тоне у далечі погляд коханих очей.
  •   Люди б'ються*
    Люди б’ються за міфи, ідеї, фантоми,
    за портрет у піску на краю океану,
  •   Нічна западина. Сповільнення годин
    Нічна западина. Сповільнення годин.
    Душа теплішає у стані перемовин,
  •   Сяйні лимони в крижаній воді
    Сяйні лимони в крижаній воді
    виловлюю замерзлими руками,
  •   Ясніє свято пряжкою століть
    Химерними сплетіннями вогнів,
    буденносте, лови дитячу казку,
  •   Розчуленість*
    ФІГУРКИ НА СЕРВАНТІ
  •   Він поруч, але вся його душа...
    Він поруч, але вся його душа
    обвіяна холодними вітрами,
  •   Куди ж ти дивився, Господи?
    (пам’яті членів артистичного товариства та їхніх гостей, які загинули в пожежі 2 грудня)
  •   О, скільки їх з’явилось і пішло!
    О, скільки їх з’явилось і пішло,
    розкидавши заплутані відбитки
  •   Світ Дікенса. Коричнева пастель
    Світ Дікенса. Коричнева пастель.
    Свіча, скорботно схилене обличчя.
  •   Останкіно
    Неначе зграя, вчувши кров,
    надсадно бреше,
  •   Коли страждаєш, і мовчиш...
    Коли страждаєш, і мовчиш,
    і бережеш безсилля звичне,
  •   Я обіцяла бути — й не була
    Я обіцяла бути — й не була,
    приїхати хотіла — й не з’явилась.
  •   Стан опісля
    Земля під ногами—хмара,
    Світло—як білий шовк,
  •   По Хелоуїн-і — дощ з самого ранку
    По Хелоуїн-і — дощ з самого ранку...
    Усміхнені опудала промокли
  •   У світі, німому, як здиблений айсберг
    У світі, німому, як здиблений айсберг,
    ми всі обдаровані (так видається)
  •   Відкриті архіви
    Як уціліли їх сліди?
    Піщаним змієм шарудить
  •   Ця тиша ночі — як ріка
    Ця тиша ночі — як ріка, як покривало з оксамиту.
    Якою хвилею чи сном тебе принесено сюди?
  •   Світе вечірній, із синього скла!
    Світе вечірній, із синього скла,
    День мій невтолений, у запитаннях!
  •   Catcher in the rye*
    Am I your keeper оn this Earth? Аm I your “catcher in the rye”?*
    Is it my duty to explore your land of permanent despair?
  •   За Вашим часом це було вже пізно
    За Вашим часом це було вже пізно.
    О тій порі не слід було дзвонити,
  •   Коли мине зачарування
    Коли мине зачарування,
    чи ти любитимеш мене?
  •   Озвався Бог живим серцебиттям
    Озвався Бог живим серцебиттям
    дерев, які щовечора минаю.
  •   Розпадається все на пісок і вітрила
    Розпадається все на пісок і вітрила,
    на скорбот якорі і на відгомін щастя,
  •   Немає заборон—немає правил
    Немає заборон—немає правил,
    у космосі нема орієнтирів,
  •   Щонеділі
    ...Cпізнюєшся в церкву (стиснуте каміння
    бруку --горбкувате, мов життя)
  •   Байдуже пишеш – відповідь приходить
    Байдуже пишеш – відповідь приходить,
    вкладаєш душу – слова не почуєш.
  •   Портрети
    ...І виплакатись, знаючи, що – всує,
    бо не повернеш той життєвий цвіт.
  •   Залишеним друзям
    Я зникну на роки і на країни,
    Стривожена, без цілі і керма.
  •   Комахами дрібними на вітрах
    Комахами дрібними на вітрах,
    захопленими в кручені потоки,
  •   Дорватись до книжок
    Дорватись до книжок, перегортати
    заглиблено – у кріслі, на колінах,
  •   Здрастуй, тишо...
    Здрастуй, тишо—і трояндо запашна!
    Здрастуй, ноче—і сюрчання цвіркунів!
  •   Куди зникли всі квіти? (переклад)
    Куди зникли всі квіти? Стільки часу спливло.
    Куди зникли всі квіти? Зникли давно.
  •   Неспокій
    Неспокій мій ховається між слів.
    Вітрила напівсферами тугими,
  •   Г.П. (прикутій до ліжка)
    З необхідності виникла дружба між нами
    (і у долях--ніким не сподівана зв’язність),
  •   Твердий горішок
    Як ворог не вступається нітрішки
    І лють його не можна загасить,
  •   І вигляд зроби, що її ти не бачиш (переклад)
    Вона наближається – вдай, що не бачиш,
    серце моє,
  •   На гострих піках сяючих ідей
    На гострих піках сяючих ідей
    чи встигнеш запідозрити підміну,
  •   Я тиші жду
    Я тиші жду, коли б розтанув хор
    і запитання в намірі б зостались,
  •   Немов форель в потоці
    Сліпуче плетиво повітряних ниток,
    навперебій містками з’єднаних думок,
  •   До себе приміряєм смерть
    До себе приміряєм смерть—
    чи довго це? чи швидко?
  •   Двійник
    Життя свого пройшовши половину
    (напевно — більше, та не в тому річ),
  •   Щасливо усміхаються з дисплея...
    Благав він — і ожила Галатея.
    Постав «новий хоробрий»* без границь.
  •   Які ми судді?
    Які ми судді? Що ми знаєм?
  •   Мир тоді настає
    Мир тоді настає, коли ти вже про нього не мрієш,
    коли ти вже не молишся різним у світі богам.
  •   О. (2)
    Це не краплі дощу стугоніли по ринвах,
    Це хвилини пливли, це стікало життя.
  •   Подрузі, втраченій в дорозі
    Як всі були ми «росіяни»,
    із мови судячи, тоді
  •   Дерево в тумані
    Небо дощовите. Сірувата днина.
    Змочений росою килим трав’яний.
  •   Хоч дивне
    Хоч дивне, але кращого не буде
    побічного немріяного щастя,
  •   Мости історії
    Зариті в мох історії мости --
    провалені, щербаті, непрохідні...
  •   Він мав продовження — дитячий наш роман
    Він мав продовження — дитячий наш роман.
    Був страх засвідчити сумні тілесні зміни
  •   Я слухаю нічну порожню мушлю
    Я слухаю нічну порожню мушлю
    у плямах і прожилках синюватих
  •   Назад до Джейн
    Хапатися, давати інструктаж,
    ключі шукати, трубку телефону...
  •   Охапки полевых цветов
    Охапки полевых цветов—
    всем, кто стоит на рубеже
  •   Навчи мене не сперечатись, або молитва про здатність до пасивного опору
    Навчи мене не сперечатись —
    — крізь запітнілі крильця лінз
  •   Червневий вітер
    Чудес не буде — лиш червневий вітер
    підноситиме випрану білизну
  •   Тиняюся, як пісня Сольвейг
    Тиняюся, як пісня Сольвейг – загублено і мелодійно,
    а ти, Пер Гюнте, все у мандрах, на списах зраджених сердець.
  •   Шнурами змій розстрільні списки...(Биківня)
    Шнурами змій розстрільні списки
    повзуть мовчазно в звивах літ.
  •   Час мінливості і непевності
    Час мінливості і непевності,
    мов сипучі піски -- реальності,
  •   Підхопи мене, мить
    Підхопи мене, мить, на похилій ілюзій,
    На межі непривітного серцю прозріння,
  •   Лиш той повірив би мені...
    Ніколи не кружляти сном,
    в якому б Він мене чекав?
  •   Не вір словам --слова нас розділили
    Не вір словам – слова нас розділили,
    знекровили двобічністю понять,
  •   Пересмішник
    Свистить і щебече, кує і скрегоче,
    витьохкує вправно, милуючи слух,
  •   Настане час...
    Настане час — і зміни заберуть
    цю містику стрімкого упізнання
  •   Вона
    Вона буває метушлива, з нервовим сміхом недоречним,
    книжок роками не читає і не вжива розумних слів,
  •   Здавалося, в душі є стільки сил
    Здавалося, в душі є стільки сил,
    що можемо всі драми пережити,
  •   Запустіння*
    За рік без людей заніміють стежки,
    село бур’яни покрадуть,
  •   Недоростки
    Новини, страх і поголоски –
    і ти міркуєш день-у-день
  •   Страсний тиждень
    І спала я, і плакала вві сні
    під лампами безжалісного слідства,
  •   Я покинула себе
    Я покинула себе і у тобі заблукала,
    А твоя мені країна вдвоє краща, ніж моя.
  •   Я у печерах пам'яті своєї
    Я у печерах пам’яті своєї
    в цю ніч блукала довго із тобою.
  •   Колиска теплого дощу
    Колиска теплого дощу—
    У плиннім шелесті первиннім,
  •   Я визнаю одразу --ти правий
    Я визнаю одразу --ти правий
    джерельною гіркою правотою.
  •   Страшний момент, коли цілує сонце
    Страшний момент, коли цілує сонце,
    бо знаєш—після цього буде морок.
  •   О. (1)
    Коли ідеш до маминого поля
    дорогою, що сива від морозу,
  •   Прощання з кавою
    О, шляк би трафив цю турецьку каву!
    Навколо після неї –все не так.
  •   В цю герметичну теплу ніч
    В цю герметичну теплу ніч,
    у скрині запахів і тиші
  •   Молодість --космічний корабель
    Молодість –космічний корабель;
    радісне і збуджене, стогриве
  •   Ользі, або чоловіки в стосунках полохливі
    (під враженням від мемуарів та щоденників О. Кобилянської «Слова зворушеного серця», «Дніпро», 1982).
  •   Ти кажеш мені --правда переможе (песимістичне)
    Ти кажеш мені — правда переможе.
    Вона перемагає або ні.
  •   Сім'я з тамтої сторони
    Сьогодні знов розлігся крик у тій сім’ї через дорогу.
    З гаражних піднятих дверей котились каменем слова.
  •   Переможці (досвід античності)
    Перемагає бог війни, перемагає груба сила.
    Ахейців лютим торжеством кривавий вітер налетів.
  •   Подруги на Подолі (у 80-х рр.)
    (пам’яті Поліни і Христини)
  •   Палата розбитих сердець
    Я дзвоню їй —вона не бере телефон,
    передзвонює —голос ледь чути.
  •   Доки слово не сказане
    Доки слово* не сказане, ти – не абсурд, не невдаха,
    Ти ще просто блукаєш в розхристанім вітром житті.
  •   Картки, і PIN-и, і паролі...
    Картки, і PIN-и, і паролі,
    і кабелі, що «не від того»...
  •   Немічний лицар
    Ви написали мені лист з дитинства знаною рукою
    (непевні літери у нім були знекровлено-хисткі),
  •   З родинного альбому
    Верталися назад на батьківщину
    з сусідньої чужої чужини.
  •   Прибудуть стиглі вечори
    Прибудуть стиглі вечори,
    з дороги пильні прохачі,
  •   Бензозаправка
    Цей вечір став вмістилищем утрат,
    Обманутих бажань, нерозуміння.
  •   He was the coldest S-O-B
    He was the coldest S-O-B,
    who had a warm and friendly smile,
  •   Дитинство (Позаду мовчазного піаніно)
    Позаду мовчазного піаніно,
    де затишно і злегка павутинно,
  •   І Львів не той, і Київ спить
    І Львів не той, і Київ спить,
    нервовим спазмом перейнятий.
  •   Дерева (вільний переклад)
    Не знайдеш в світі жодної поеми,
    Яка могла б із деревом зрівнятись,
  •   Смерть від формальностей звільня
    Смерть від формальностей звільня,
    І коли сліз мені не стало,
  •   Олені на дорозі
    Людяність –неначе те казкове диво
    в вимірах асфальтових пустель.
  •   Піти і повернутись
    Піти на гамірний базар,
    в різноголосся лайок, жартів,
  •   Коли свою земну закінчать путь
    Коли свою земну закінчать путь,
    нехай святяться, Боже триєдиний,
  •   Ти мовчиш -- невже все безнадійно?
    Ти мовчиш—невже все безнадійно?
    День-у-день тріпочемось безкрило.
  •   На картини Е.Хоппера
    Поміж життєвими сюжетами—холодне скло в панельних стінах,
    В кафе стоять порожні столики, де двоє нудяться розсіяно.
  •   Як нудно робить необхідне!
    Як нудно робить необхідне!
    Я краще робитиму зайве.
  •   Прогулянка з місяцем
    Той місяць ізбоку ішов невідступно,
    ставав, коли я зупинялась,
  •   O leave me my illusion
    O leave me my illusion, dear sir!
    It’s such a dreary world without your presence.
  •   Як дерево огненне у вікні
    Як дерево огненне у вікні,
    так я збираю фібрами коріння
  •   Ті перші*
    Ті перші, що стали на захист країни,
    яка розгубилась, завмерла, змаліла,
  •   У свята
    Буденність -- зорана рілля,
    де серце ниділо на споді,
  •   Не зникай
    Як бідне серце стрепенулось, лиш тільки ти промовив слово,
    як заяснів холодний вечір і підморгнули ліхтарі!
  •   Ми з нею подруги--сто літ
    Ми з нею подруги—сто літ, і двісті літ вона-- киянка,
    і розмовляли ми завжди російською, як мало бути,
  •   Сфера відкрилася...
    Сфера відкрилася вищих частот,
    світ захлинається від розуміння
  •   Лабіринт
    Коли сльоза холоне на щоці,
    прийди нечутно, ангеле спасіння,
  •   He didn't break the spell
    He didn’t break the spell, the same as many others.
    My hopes were dashed again, but still to my surprise,
  •   То змін нема, а то багато
    То змін нема, а то багато—
    різноголосся, біль і страх.
  •   Швачка
    Схилилась мовчки над шиттям,
    щоб про життя своє гадати,
  •   Все згідно з планом
    Все згідно з планом— серця свіжий щем
    і слово «ні», підсвічене екраном,
  •   Кінець року
    Нічне холодне небо, в’язь зірок,
    скляних гірлянд усміхнені вітання,
  •   На вірш В. Сосюри ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!
    Нікого ніхто не любив за декретом,
    за закликом чи за наказом,
  •   Ця дівчинка в червонім сарафані
    Ця дівчинка в червонім сарафані—
    вона хотіла, щоб її любили,
  •   Не буде С ЛЁГКИМ ПАРОМ у цю ніч
    Не буде «С лёгким паром» у цю ніч.
    «Служебного романа» теж не буде*.
  •   Ти знаєш, кохане...(розмова із серцем)
    Ти знаєш, кохане, що цього не буде—
    ми так вже про це говорили багато!
  •   Як везли назад його, мертвого
    Як везли назад його, мертвого,
    голова тряслась на вибоїнах,
  •   Жорсткі свободи правила учить
    Жорсткі свободи правила учить--
    неначе в крижану ступати воду,
  •   Усмішка
    І знову, по захмарених роках,
    коли із неминучим мирить досвід,
  •   Звірятка
    Як рада я їм служити, пухнастим отим звіряткам!
    Для них відчиняти двері, хоч поруч є kitty door,
  •   Земля питає збурена--коли
    Земля питає збурена—коли,
    душа питає зболена—коли,
  •   Невидимі
    Навколо нас не дихають, стоять
    громадою згуртовано-німою,
  •   Молитва перед вмиканням комп'ютера
    Не дай Господь зайти мені на сайт
    і прорости у нім коментарями,
  •   Себе полюби, мій народе
    Ніхто тобі, знай, не завадить сповна
    любити себе, українцю.
  •   Серце жінки
    Тому і не навчилась вибирати,
    бо їй усе здавалося—це гріх:
  •   Танець
    Вони нанизуються колом на хід невидимої нитки
    і спільним рухом поступають-- вперед, назад, на крок убік.
  •   Крихітка Цахес (O Fortuna)
    Зло тримає нас в чеканні, у бунтуючій тривозі,
    аутичне і безбарвне, із лицем мучної маски.
  •   Гейша
    Дріботять ощадні мої кроки; рівна, під кутом належним, спина
    злегка нахиляється до тебе — гостя дорогого на цей вечір,—
  •   Я--зло, яке вміє чекати ((монолог лідера)
    Я --зло, яке вміє чекати
    і бачити шанс у нагоді.
  •   Ця мелодійність мови спокушає (самокритичне)
    Ця мелодійність мови спокушає — і ось уже римуєш беззмістовність,
    потуги непрацюючих амбіцій і виплески банальних сентиментів...
  •   Я в драми рукотворені не граю
    Я в драми рукотворені не граю.
    Ми всі несем у собі —я і ти—
  •   Мати й син (Україна й Росія в аспекті історичному та космічному)
    Як лава--з гарячих відкритих ротів,
    І як не своя--Україна.
  •   Колесо часів, або—що є вісь?
    З гори униз гуркоче колесо часів
    і миготить тривожно спицями епох,
  •   Коли рідшає пошта
    Коли рідшає пошта, дзвінки і привіти,
    і на двох не розділиш підслуханий жарт,
  •   Почти по Фрейду
    Умный Фрейд в просветлённом старании
    бросил нас в непростой круговерти:
  •   Мег вийшла із душу
    Мег вийшла із душу, рум’яна й пахуча.
    Джон митись іде після неї.
  •   А може, легше померти?
    А може, легше померти? Надіятись на воскресіння?
    Священний Грааль безсмертя хто впевнений, що заслужив?
  •   Синій колір
    Синій колір—колір смутку і далекої дороги,
    ліхтарів, сумних, як птиці, сплячих вервечкою авто,
  •   Колишня однокласниця, львів'янка
    Колишня однокласниця, львів’янка
    знайшла мене, приїхавши у Київ,
  •   О, краще б я, вступаючи в життя
    О, краще б я, вступаючи в життя,
    вхопила дар взаємної любові—
  •   Камінь
    Зрухнувся сірий камінь, покотився
    з крутої, непривітної гори,
  •   Коли звертаюсь я на Ви
    Коли звертаюсь я на «Ви»--до багатьох говорю, схожих
    на Вас, хто в вимірах своїх мене б, блукаючи, зустрів.
  •   Suzie
    Four husbands and six children—and alone.
    “Don’t leave this one” (I begged her)-- “I’ll OD*”.
  •   Вандея
    Розмите світло відмира крізь товщу сірих вод Луари,
    і затихає звук волань і реготи берегові...
  •   О ти, у кому тиша і любов!
    О ти, у кому тиша і любов!
    Цю землю обіймаєш ти до втоми;
  •   Мой друг, учи повадки зла
    Мой друг, учи повадки зла. Жизнь не даёт спасенье даром.
    И миллионы до тебя бросали в небо вопли гнева,
  •   Смерть, пританцьовуючи, суне по землі
    Смерть, пританцьовуючи, суне по землі, у дзеркальці милуючись собою
    (гніздовища людей під каблуками тріщать, немов горіхові шкарлупи),
  •   На концерті
    Співає музика і плаче,
    Переливається за межі почуття.
  •   Благословен
    Благословен,
    хто не сприяв навальній силі,
  •   Катари
    Тоді, як гинули катари,
    стовпи стояли вогняні
  •   В останні хвилини
    В останні хвилини їм зла не бажай.
    Їх крики брутальні, і звужені очі,
  •   Страшна казка
    ...І буде твій ворог безжальний і хитрий.
    В болотній гарячці, отруйнім повітрі,
  •   Лушпинням слів засмічено думки
    Лушпинням слів засмічено думки,
    порожній пафос виїв серцевину,
  •   Розмова з істотами ночі
    Приспіть моє серце—вечірня годино,
    чорних дерев розперезаний дух,
  •   Есть романтика нетерпимости
    Есть романтика нетерпимости—
    трубку бросить, руки не подать,
  •   Ніхто не вчив нас падати, малих
    Ніхто не вчив нас падати, малих,
    клубочком покотитися на мати,
  •   Два поэта, или Всё на свете--только песня на украинском языке (поэту Л. Киселёву, 1946-1968)
    Эпиграф 1--И. Бродский, эпиграф 2--Л. Киселёв
  •   Старий записник
    Цей старий записник ніби з мертвих воскрес,
    повний стертих імен, застарілих адрес,
  •   Боже, храни нетерплячих
    Боже, храни нетерплячих,
    тих, що їм ворог—чекання,
  •   Сніг падав
    Сніг падав на спини терплячих трамваїв,
    на зошити, списані з краю до краю,
  •   Як заєць ходив топитись (за мотивами української народної байки)
    Іде по лісі заєць, вмивається сльозами,
    Іде на став топитись, хоч знає, що це гріх.
  •   De profundis* (несучи портрет Сталіна)
    Ти знаєш, а з догмами—легше,
    життя було... непогане,
  •   Страх, або бабушка тримає на шнурочку
    «Бабушка» тримає на шнурочку
    світ, що був простим і зрозумілим.
  •   Гойдатися в колисці натяків
    Гойдатися в колисці натяків,
    напівшукань, напіввідвертості,
  •   Якби себе ми шанували
    Якби себе ми шанували
    в дорожній куряві років,
  •   Груди--напнуте вітрило
    Груди—напнуте вітрило!
    Упирається у спину
  •   Невже умре ця мова ніжнорука...
    Невже умре ця мова ніжнорука
    і світ її ніколи не оцінить,
  •   Функціонери
    (гра для дорослих у серйозних установах)
  •   Той, хто скраю
    Коли ти в натовпі стоїш--і вир людський навколо тебе,
    і поєднавшись з усіма,ти в ейфорії, як в бою,
  •   О ніченько, солодка і жадана!
    О ніченько, солодка і жадана!
    Здається, все довершу, що не встигла,
  •   Я олів'є на свята не кришу...
    Я «олів’є на свята не кришу,
    не добираю в дзеркалі обнови
  •   В нічнім тумані ліхтарі
    В нічнім тумані ліхтарі,
    і зачепившись за деталь—
  •   Що буде, те буде
    Що буде, те буде. Уклін перед Богом,
    і гідність—для себе, сусідів і світу.
  •   Короткий український ренесанс*
    Короткий український ренесанс
    шестидесятих і семидесятих...
  •   А ті, хто з нами однієї крові...
    А ті, хто з нами однієї крові,
    одного роду, спільного дитинства—
  •   «Життя—театр", -- сказав поет
    «Життя—театр, -- сказав поет, -- в якому люди—лиш актори,
    всі ролі завчені давно, слова — лиш звук, реальність --сон.
  •   Наші втрати
    Ворожбою чи обманом—не сказати—
    Розливаються туманом наші втрати.
  •   Пустуни
    А пам’ять плугом вивертає скиби
    минулого, яке не повернуть,
  •   Який є простір в німоті!
    Який є простір в німоті, який протяжний білий шовк!
    Вгорнусь у нього з головою і пропуcкатиму крізь пальці.
  •   Сповинуті в тумані
    Що Бог нам присудив в своєму плані?
    Як ляжуть карти долі на столі?
  •   Дніпро печаль мою обмиє
    Дніпро печаль мою обмиє
    (а вітер висушить лице),

  • Огляди

    1. Не загравай зі злом
      Не загравай зі злом! Будь пильною, дивись
      на тремори земні і гуркоту відлунки.
      Якщо не цього дня, то завтра чи колись
      обернеться воно і вкусить пострибунку.

      Не думай, що воно на інших нападе,
      тебе ж бо обійде по-лицарському гречно.
      Потрапиш у приціл -- не дінешся ніде,
      питатимеш «за що?» кумедно й недоречно.

      Є зло, що сліпаком і жалить, і дзижчить,
      є гнівно-громіздке, разить куди попало,
      є зло, яке петлю захльостує умить...
      Якого тільки зла у світі не бувало!

      Не бався із вогнем, зі злом не загравай
      під настрій запальний, з раптової охоти.
      Тебе не захистить хвалебний водограй,
      і в світі не на всіх стачає Дон Кіхотів.

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Автори, які вже не повернуться
      Автори, які вже не повернуться,
      Ті, чиї сліди давно завіяно...
      Так раптово перервались вервечки,
      І вібрує смуток несподіваний!

      На щоках – сліди чужого дихання,
      Бризки штормів і пашіння сповідей.
      Бунтівні, насуплені, усміхнені,
      Де вони тепер – живі-здорові?

      Хтось на ранок безнадійно видужав:
      В буднях, полірованих до полиску,
      Музика не вальсова, розніжена --
      Сарабанда прози і обов’язку.

      Дехто перед душами залізними
      Розкидатись утомився перлами,
      Дехто вже пішов з юдолі слізної,
      На гілках -- вірші птахами змерзлими.

      Поміж голосами невоскреслими
      Так ночами сумно мені плинути!
      Ходжу між травою безшелесною–
      Доглядачка пам’яток покинутих.

      2020



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Софія
      Заговорила кодом українським –
      безшумно сірі стіни розійшлися,
      постав у силі гармонійний Всесвіт,
      відкрились зору потаємні висі.
      Неначе ключ незримий повернула –
      і світ зітхнув, розкинувся вільніше,
      ожилий сад повів розмову з Богом
      на хвилях, повних гомонів і смислів.

      ...Коли уб’ють цю мову і забудуть,
      без сліду зникне плем’я українське,
      не з’єднане ні помстою, ні кров’ю,
      не викуплене жодною ціною,
      я бачитиму страчену Софію,
      змарновану безглуздо, по-ординськи,
      і вірність справі програній послужить
      останньою утіхою земною.

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ФБ
      Не стрималась.

      Розходилась, написала гори слів
      «ми --- один народ!»* зомбованим хористам,
      буйнотрав’ю із неораних полів,
      лицемірним чи наївним «пацифістам».
      Потім голову затиснула між рук:
      скільки слів подібних вимовлено всує!
      Ними можна загатити і ріку,
      та потік усе змиває і руйнує.
      І надія із бідою пополам
      у пінливих псевдоістинах зникають,
      де – ні вірності забитим землякам,
      ні ненависті за те, що їх вбивають.
      О, свинцева неухильність течії!
      Не зрівняються й надсаджені гармати
      із могутністю інерції – її,
      як не пружся, неможливо подолати.
      І пливе народ затято крізь життя
      в битім дзеркалі себе не упізнавши,
      без державницького спільного чуття,
      так сьогодні, як учора і як завше.

      *Мається на увазі "один народ" із агресором.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Народи-хмари йшли у небуття
      Народи-хмари йшли у небуття,
      по собі не залишивши нічого...
      Під хутрами пісків – пересторога
      й зотліле помережане шиття
      утіленого задуму цілого
      без дріб’язку деталей...
      Вороття
      немає їм, а нам -- ані повчань,
      ні помаху руки з віків далеких,
      лише уламки безіменних глеків,
      на кістяку – зчорніла пектораль,
      і відлетілі з клекотом лелеки
      тих душ, що вже нікому їх не жаль.
      Утім,
      чи не усі ми, як один –
      примітки під сліпучими рядками,
      закладки між цупкими сторінками
      з космічним кодом наслідків-причин?

      Історія бурхливі грає гами
      і кришку опускає на спочин.

      2019




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Спостерігаючи світові тенденції
      Куди іще тікать? Перемагає глупство.
      «Новий звитяжний світ»* -- це гасла і борня.
      Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
      Й розбурханих ідей роїться комашня.
      Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
      Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.
      І вже давно живеш, неначе в сновидінні
      Наступний поворот – і знов якийсь абсурд.
      Лісами піднялись намріяні образи --
      цих важелів ряди, щоб світ перевернуть.
      Розшарпано уми, й тасуються колажі
      роздутих самолюбств і слівна каламуть.
      Як стійкість зберегти в розхитаному світі?
      Занедбаних овець від козлищ відділить?
      Примар -- без ліку на обтяженому вітті.
      Нас від самих себе ніщо не захистить.

      *“Brave New World” – роман-дистопія А.Хакслі

      2019




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Гроти
      Далека від красот манливої природи,
      підтримуєш вагу щоденного буття,
      і світло ліхтаря кружком невпинно бродить
      по вигинах плавких безшовного лиття
      німотних сіро-днів, наповнених, обтічних,
      що їх не обминуть, не збути самохіть...
      Щось вічне проступа між проявів невічних –
      ні оком охопить, ні думкою зловить.

      Слова тепер -- чужі, і образи – намарні,
      і їх чомусь не жаль, як листя на воді.
      Такі холодні дні, розхристані, негарні,
      така в них глибина -- століття молоді!
      Така рясна краса в урочищах скорботи!
      Солоністю від них, правдивістю несе.
      Ріка в сталевім сні лункі будує гроти,
      і марять в глибині про все вони, про все...

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Раніше...
      Раніше – нікуди без книжки в руках,
      ідей обнадійливих прядив,
      а нині вростаєш в роботу комах
      і пінний язик водоспадів.

      Раніш – суперечки, дискусії, сміх,
      де всяк – красномовець і речник,
      а нині – уникнути б звірів людських
      і їх голосів недоречних.

      Застигли дерева, підваживши світ,
      підлісок несе малу частку;
      свій до абсолюту повільний політ
      ведуть вони довго і важко.

      Несе вся природа служіння своє
      свідомонадійно і гідно.
      Ось дощ м’якошерстими лапами б’є,
      на хвильку прикинувшись тигром.

      Тепер – не до книжки; занедбаний друг
      в півтемній кімнаті чекає.
      Ти дивишся, наче прозріла, навкруг,
      і світ простотою лякає.

      2019



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Регресія
      Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
      слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
      немов отруйна брость, брунькується і квітне
      щуроподібних лиць ошкірений загін.
      Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
      і ти вже белькотиш від наступу погроз:
      «Та це ми – жартома, бо ж знаєм, що невдатні,
      ми бавились самі у себе невсерйоз»...

      Це сором наш і гніт, землі «печальна повість»,
      це наша таїна на протязі століть,
      їх винесла на світ та меркла підсвідомість,
      де – лоно забуття, де – сховок, бо болить.
      Калачиком малим в тісній утробній позі,
      аби не на виду, якось аби жилось:
      не рухайте-бо нас, бо ми – такі хороші,
      з городів – за екран і з себе сміємось.

      Як буйно пророста те зернятко поразки,
      що в теплій глибині невидиме лежить,
      як виразно сюжет усотаної казки
      відтворює себе і перед нас біжить!

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Дарунки
      Вона дари вернула пам’ятні твої,
      дбайливо обрані, довірені, знайомі...
      Вони в руках твоїх -- як сироти малі,
      що їм відмовлено у хлібі і у домі.

      Вони вернулися розгублені, ні з чим,
      ти їх відвів туди, де їх не захотіли
      і у досаді, без пояснення причин,
      у них за спиною ворота зачинили.

      Це ніби діти, що не відають про світ
      людських стосунків, їх динаміки складної.
      Поміж веселих, ніби сонячний привіт –
      ті, хто в ошатності обгортки шелесткої.

      І ти сидиш в машині, стиснувши кермо,
      знайшовши перший на шляху безпечний клапоть,
      сердито дивишся, не бачачи, у скло,
      себе долаючи, щоб тільки не заплакать.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Із карнавалом -- самота
      Нема з ким вести діалог,
      мінятись скарбом із кишень,
      локомотивами тривог
      гриміти в парі кожен день
      і чути – легшає вантаж,
      просвітки-спалахи – між ним,
      і десь з’являється кураж
      перед майбутнім грозовим.

      А світ же повен голосів,
      волокна щільності пряде,
      вселенський збуджений посів
      розлого-хвилисто гуде,
      але й сьогодні, як колись,
      не досягається мета,
      і співіснують з сумом – блиск,
      із карнавалом – самота.

      Лиш найправдивіші, як дзвін,
      слова ледь чутно гомонять.
      Хіба шукати їх по скін
      і, коли знайдеш, записать?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Лицар без батьківщини
      Немов підбитий Сірано*, на глум узятий Дон Кіхот,
      Крізь підлий натовп гомінкий я пронесу свою біду.
      Посеред реготу потвор, що гідність стягують з висот,
      Поміж обрубаних умів я, не схиляючись, іду.

      Я нині -- лицар без мети, мій кінь утомлено ступа.
      У взорі внутрішнім моїм загас омріяний Грааль.
      Усе намарно, чую я -- і безнадія, як ропа,
      Пече, доринувши до ран, пустошить дух, з’їдає сталь.

      Мене каратимуть -- я взнав – не віковічні вороги,
      А ці, що юрмами в своїм утробнім захваті гудуть.
      Тут інші лицарі були, засвідчать знаки навкруги:
      Отут стягнули їх з коня, отам скінчилась їхня путь.

      Між вами виріс я і жив, стирав підошви у цей брук,
      До серця розпач ваш узяв, яким намарила земля,
      Від вас я, плачучи, ішов, щоб вивчить тисячі наук,
      І говорив собі: ви – Бог, свята релігія моя.

      Я знаю – мій це гріх, не ваш (у вас хибніші є гріхи).
      «Не сотвори!», --кричало все: і глиб історії, і шир.
      Я це колись переживу, а поки в бруд і порохи
      Мене жбурнете ви не раз на втіху масці з-поза ширм.

      Як півосліплий Сірано примари шпагою вражав,
      Що їх ховає у собі людських сердець дволика мла,
      На землю падаючи, я ще випускаю вістря жал
      В самовдоволену пиху й невдячність сірого кубла.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ПОЇЗД, АБО ДОВЛІЄ ДНЕВІ ЗЛОБА ЙОГО
      О переможна і стрімка прямолінійність,
      з якою в русі залишається позаду
      знайома станція, де тліє точка болю!

      Хоч і не хочеш – а підхоплять твою волю
      доріг оглушливі чавунні водоспади,
      і поїзд в даль тебе котитиме без збою.

      Ось у вагоні ти і серце відірвала
      від острівця того із паростю живою --
      те, що за спиною, лишилося безликим.

      Воно розгойдується дзвоном без’язиким,
      під вітром ходить нетутешньою травою
      і віддаляється із віхами і віком.

      Прийшло "сьогодні" -- і «злоба довліє дневі»,
      «довліють» в ньому час, тривога, люди, речі,
      назустріч – товпища, базари, перегуки,

      новітні станції, видовища і бруки...
      В минуле дивишся, в вікно ввернувши плечі,
      але навколо вже -- коліс ритмічні стуки.


      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Зайнялася пожежна блакить (переклад)
      Зайнялася пожежна блакить,
      З рідним краєм забулось прощання.
      Перший раз в моїй пісні дзвенить
      Не скандалу надрив, а кохання.

      Був я ніби занедбаний сад,
      Ласий був до жінок і пиятик.
      Та гульба мені більше не в смак,
      І не хочу хмелів аніяких.

      Все б дивився у очі твої,
      В злото-каре у них темноводдя,
      Щоб в минулі любові і дні
      Не зронити тебе із «сьогодні».

      Легкість поступу, ніжний стан.
      Горде серце твоє чи пробудить
      Те, як ніжним стає хуліган
      І смиренно, слухняно любить?

      Я б забув про шинки навік,
      Віршування б одрікся зовсім,
      Задля доторку рук тонких
      І волосся твого, мов осінь.

      Я б пішов за тобою услід --
      Хоч у землі чужі -- без вагання.
      Перший раз в моїй пісні дзвенить
      Не скандалу надрив, а кохання.

      2019



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Втрата
      Куди поділась та кохана цілість,
      що дихала, любила і шукала
      твого тепла, до ніг твоїх тулилась
      і запитально в очі заглядала?
      Розбилась у невидимі бар’єри?
      Молекулами рвучко розлетілась
      (говорять, що матерія -- незникна
      й енергія у просторі витає)?
      Що толку є в енергії безликій?
      Я хочу те знайоме поєднання:
      приземкуватість, голос і кудлатість,
      дарунок цілковитої довіри
      і голову, що вм’ятину лишала
      на постілі своїй і спала довго,
      похрапуючи в темних сновидіннях,
      або краєчком ока слідкувала.
      Я в порожнечі марними руками
      обводжу стиха контури знайомі,
      ловлю терпляче віддане сопінння
      у тиші, що запала непорушно...
      В кімнаті – у задушливій печері --
      застигли довгі миті–сталактити,
      слизькі суглоби відчаю тупого,
      що наростами скупчились у часі.
      Я -- майже добровільно -- натикаюсь
      на жадані прикмети, співпадіння,
      які могли б засвідчити ознаки
      життя, що в інших вимірах триває;
      хапаю у пожадливій увазі
      невизначені натяки, щоб збути
      сухотну мовчазну безповоротність --
      і знов лечу за втратою своєю...

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Стоїть німа обпльована країна
      Стоїть німа обпльована країна,
      віджевріли надії і слова,
      і простота, злочинно-безневинна,
      утверджує сліпі свої права.

      Байдуже споглядають зверху вниз,
      глузливо-іронічно кривлять рот
      ті, для яких -- замшілий архаїзм
      поняття "самобутність" і "народ".

      Не криючись, пильнує свій посів
      біда сусідня – хижа і слизька,
      бо знов з її драконових зубів
      залізні проростатимуть війська,

      і ні гарячій крові викупній,
      ні вибуховій ясності ідей
      не зрушити напівіржавий стрій
      застиглих міфів в головах людей.

      То що ж тепер? Куди тепер іти?
      Зима укрила зорані поля,
      і крутяться поламані світи,
      а паніки заплутане гілля

      захарастило вражені уми,
      і круговерть затягує стрімка...
      Та є у світі відданість – і ми,
      і у біді простягнута рука,

      і є маяк край моря безнадій --
      його безумний вітер не згасив,
      є побратимства острів рятівний
      помежи руйнівних ворожих сил,

      і мовний код, що лине до зірок,
      що ним, як сіттю, вловлюючи суть,
      протягнено пульсуючий зв’язок
      і діалог із вічністю ведуть.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Небесні корені
      Коли підземні сили коливають
      Пухкі чарунки карликових гнізд,
      Хай корені небесні нас тримають,
      Щоб з горя не зірватися униз.
      Хай витримкою душі проростають,
      В них буде не розрухана сльота,
      А помислів високо-рівна зграя –
      Скорботна заворожена чота.
      Прийде хвилина – сил уже не стане,
      То чи не краще, вжалившись у терн,
      У ваті хмар зализувати рани,
      Аніж у горлі сморідних каверн?
      Обняти світ невидимим дозором,
      Допоки вакханалія кружля,
      І думати над тим, яким узором
      Криволінійно тріснула земля,
      Смолою – деревним стікати здором,
      Без звуку – через тисячі причин,
      І не лише біду – пекучий сором
      Прийняти, як належить, стоячи.

      2019



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    18. Час
      Чи прямий, як стріла, чи петель пелюстки --
      що ми знаєм про час? про віки -- як вінки?
      геометрію давніх і свіжих подій?
      ...Під ногами – щоденного ворсу сувій
      уперед на короткий розгорнеться строк
      на годину, добу, на один лише крок.
      Чи майбутнє впливає сьогодні на нас?
      Чи сучасника нашого болісний спазм
      відкриває іржаву безвихідну кліть,
      виправляє образу минулих століть,
      в революцію слово «невинність» рече,
      підставляє «Титаніку» мужнє плече,
      на дві миті підтримує тисячі душ
      і «святу простоту»* научає: «не руш»,
      на костри інквізиції сипле дощем,
      «Гінденбург» попередити прагне, і ще...?

      Що ми знаєм про час? Про ходи навпростець,
      про обтічність доріг, де початок-- кінець,
      про незнані місця, що такими здались
      ніби бачиш ізнов те, що бачив колись,
      про September Eleven, що вчора зросло,
      «коридори зелені» і хлопців, як скло,
      про обличчя їх білі, що в оці мети
      тріпотять прапорцями – до них ще іти --?
      Чи розмова вогнів перекличних зника,
      й зостається безсила досада терпка?
      Чи спізнілих жалів розтривожений гурт
      навперейми, незграбно лікує абсурд
      клишоногих подій в голограмах часів,
      і минуле прийма ретроградний посів,
      там, де все відшуміло колись, відбулось,
      відійшло, відболіло, але не зрослось?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Оплакую Європи дивну смерть
      Оплакую Європи дивну смерть*,
      розмислюю про вежу Вавілонську.
      Історії байдужа круговерть
      поглинула й шоломи македонські,
      і мужності шарпку холодну твердь...
      На обрії – Європи дивна смерть.

      Вишукую в сьогоднішнім піску
      сліди цивілізацій невідомих.
      Чи в куряву обернеться м’яку
      слід нашого пустіючого дому,
      що так багато виніс на віку?
      Згасають артефакти у піску.

      Ні складно-філософські письмена,
      ні обережні зважені закони
      стареньку, що заплуталась сама
      у мареннях – ніщо не оборонить,
      бо сил катма і розуму нема,
      лише культура, храми й письмена.

      Історія зриває, сміючись,
      плоди цивілізацій перезрілих,
      і козирем сухих фатальних числ
      б’є карти, що стікають із спітнілих
      непевних рук, що правили колись...
      І світ спостерігає, сміючись.

      Отак долає мудрість простота**,
      якій -- не грані множити у смислах,
      а множитись чисельністю – мета.
      Реальність – чорним деревом, безлиста,
      стоїть, така подібна до хреста!
      Перемогла наріжна простота.

      * "The Strange Death of Europe" by Douglas Murray, 2017
      ** тут – демографічний фактор




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Буденності благословенні жорна
      Вона
      цю мить, здається, бачила вві сні
      (і упізнання вразило, як хворість),
      була у ній не звична випадковість,
      а щось кільцеве, і на вишині
      підозри -- що отак саме життя
      не йде нікуди, тільки лиш по колу,
      набридлі міти нам являє знову
      і видає за свіжі відкриття --
      відчула, як потьмарилась її
      свідомість, що колись була ясною,
      й предмети карусельною юрбою
      поплили у немитому вікні
      обмежених можливостей душі
      щось цілісно і вірно відчувати,
      і раптом їй схотілося тікати
      від заданості...
      Вкрадливий рушій
      всього, що зупинилося на мить,
      посунув враз годинникові стрілки,
      ввімкнув шуми екрану, стук тарілки,
      шепнув їй про обов’язок крутить –
      -- засапано – педалі денних справ
      (пісок з руки пересипати в руку),
      вона убік штовхнула лже-науку
      про весь отой surreal (дивний) стан,
      і знов навколо все було нове,
      а кожна мить рутини -- неповторна.
      Буденності благословенні жорна,
      хай труд ваш неоспіваний живе!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    21. Тривога
      Мчать просвітки межи стовбурів дерев,
      насторожено пульсує кожен нерв.
      «Де ти? Де ти?» -- безугавний перестук,
      б’є по мозкові настійливий п’ястук.
      О, ці відстані -- не бачити тебе!
      Висить небо, шите тінями, рябе,
      страху – нападами — спалахи в очах,
      видив-домислів з тунеля паротяг.
      Все, що поруч, видається -- за версту,
      і провалюються кроки в пустоту,
      перевтомлена не вдержує земля,
      і слідкуєш за собою звіддаля,
      як тривоги диск у черепі завис,
      і гойдання – до нудоти – вгору-вниз.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Всі ідеї – птахи

      Всі ідеї – птахи, що летять до сильця.
      Очеретом блакитним здіймаються вени.
      Розвиваєш ідеї свої до кінця,
      а кінець – це початок нової проблеми.

      У нестримного духу нема майбуття,
      в безоглядній відвертості зріє помилка.
      Йдеш до царствених рік неземного злиття --
      опиняєшся в місці, де грузько і мілко.

      І як мантру твердиш на ходу, на бігу:
      чи в черницях живеш, чи в обіймах богеми,
      не доводь до кінця свою думку-жагу,
      бо кінець – це початок нової проблеми.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Розкуркулення (фото* 1930-х рр., с. Удачне, Донбас)
      Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
      якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
      Та нагло сяйнув об’єктив -- хтось в позі завмер від утіхи,
      хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.

      На дні міліонів умів, між коренів душ зціпенілих,
      як бистра вода між корчів – дві постаті – більша й мала --
      з опалістю згублених лиць, від білого розпачу білих,
      із мулу на світ піднялись, і тиша навколо лягла.

      Чи прийняв до себе їх хтось? Чи всі одцурались, злякавшись?
      Чи з рік ще пожили вони, чи кригою десь заросли?
      Й дівча в черевиках тяжких загибіло, так і не взнавши,
      що значив короткий цей шлях, цей викид сліпучий з імли?

      І що їм від того було, що їхня загарбана хата –
      це був український Донбас, де предки лежали в землі?
      Їх силою хтось поріднив із усміхом смерті щербатим,
      їх голод, пов’язаних, вів, і люди сміялися, злі.

      Ці постаті – мати й дочка – на скорбнім шляху, на розломі,
      ще руки вчепились у світ, а серце замерзло в біді,
      це з них витискають життя, це скорчено розум в судомі,
      приреченість на небуття у спільній – за руку – ході.

      Так хрест необтесаний ліг на тих, хто дожив до 30-х,
      так в небо насуплене йшли – у парах, самотньо, гуртом.
      Упали основи основ – їх владно тепер коливати
      примарам, як ґрона, рясним, не скутим примирливим сном.

      Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки,
      Якби я не бачила їх, так начебто їх не було...


      *Фотограф -- Марко Залізняк

      "https://gdb.rferl.org/AC0B7657-7550-47DE-9305-C7B8122AD50B_w1023_s.jpg"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Служити моді?
      Служити моді? Відмовляюсь.
      Вона невдячна і пуста,
      грімка, розхристано-безкрая
      і непотрібна, як сльота.

      Вертка, насмішкувато-звабна,
      перемішає з мулом глиб
      і ловить підступом за зябра
      до слави ласих людо-риб.

      У світі справжні нагороди --
      тепла вечірнього атлас
      і відчуття, як ми проходим
      або крізь нас проходить час.

      Усе, що треба, перепрати...
      Думки утішені, незлі,
      нагріті руки від горняти,
      яскравість лампи на столі,

      антична форма супокою
      «сама розпущу й знову тчу»,
      і мокра, витерта тобою
      собача шерсть після дощу.

      Це почуття, найбільш обжите, –
      хоч не сучасне, а корюсь --
      що в тебе є кому служити,
      комусь – важливо – не чомусь,

      примхлива містика в союзі,
      коли осяде каламуть,
      і стос книжок – терплячих друзів,
      що так незрадно тебе ждуть.

      Чи все покинеш ти і згаїш
      щільних турбот добірну ткань
      заради тих, кого не знаєш,
      пустих амбіцій і змагань?

      2019



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Споріднені душі
      Споріднені душі на спінених конях
      стриміли крізь час і пустелі безсоння,
      летіли до цілі, стрічались нечасто
      під небом холодним примарного щастя,
      і що їх ріднило? і що їх єднало?
      та кров, що водночас в обох пульсувала?
      взаємне відлуння? задавнений спогад
      у зарослях сонних, де більше – нікого,
      і де лиш єдине дає тобі сили –
      тепло перелітне сердець розпашілих,
      отих, що прямують нечутно і струнко
      по різних дорогах в одному керунку?

      Одна завершила призначену міру,
      та тінь її лине розпластаним звіром
      у смертнім високім своїм супокої
      по темних вибоїнах тверді земної,
      від неї – не суму одвічного клекіт,
      а чуда гарячий євангельський шепіт.

      2019



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Голоси
      Він ріс життєлюбом, високим і гарним,
      невпинно дотепним, чарівно-свавільним...
         Клубочився космос кошлатим туманом
         і втягував горлом – бездонним, тваринним.
      Він легко долав перепони науки,
      збираючи друзів, батьківські надії...
       У прірві небесній складались сполуки
         судьби, що вкраде і по вітру розвіє.
      Він штучно сміявся, та темний неспокій
      вужем заповзав у напружений мозок,
         і щось шепотіло у тиші глибокій,
         і щось слідкувало, втаївши загрозу.
      А потім він чув, як у ньому постали
      шамкі голоси, що прибули нізвідки,
         невидимі очі за ним чатували,
         немов всюдисущі нав’язливі свідки.
      Навколо усе гомоніло про нього,
      і слало таємні сигнали дротами,
         впливав на людей і звертався до Бога
         він телепатично – самими думками.
      А потім, схилившись, з лицем пожовтілим,
      складав він листи в лікарнянім покої,
         і пильні прохання бентежно летіли
         у пошуках марних руки помічної.
      2018



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Все дороге тобі
      Все дороге тобі крізь пальці витікає,
      було, здавалось, а подивишся – немає.
      Усі слова, що їх промовлено без ліку,
      як жмені снігу, розчинилися навіки.
      Роками вчишся з дна морського добувати,
      щоб потім мовчки і невидимо втрачати.
      Росте в повітрі, заповзає тобі в груди
      набрякле запитом, задушливе «що буде?».
      І ніби осторонь, відчужено і плинно
      в сухий пісок тікає краплею хвилина.

      2019



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Без жару пристрасті
      Без жару пристрасті, із тихим розумінням
      я напишу тобі чи віддано промовчу,
      і слово вдумливе не гратиме промінням
      і не звучатиме вагомо і пророче.

      Його я з досвіду сплітатиму поволі
      (така освіченість дається не одразу),
      щоб вистеляло завитки твоєї долі,
      без тіні осуду, без прикрої образи.

      З роками стало все прозоріше, простіше,
      турботна лагідність доглядачкою вкралась,
      і найприроднішим здається серед тиші
      в досвітніх помислах утвердити: «так сталось».

      І що ті пристрасті, минучі і буремні?
      Гілки у вікнах – перестуджені і голі.
      Далеким поглядом вимірюються темні
      і зачаровані шляхи твоєї долі.

      2018



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Я дружбу вищою вважала за любов
      Я дружбу вищою вважала за любов.
      У серці відданість видзвонювала лунко,
      ставала зустріч кожна віщим подарунком
      і розбиттям залізних дарвінських основ
      про потяг вижити – усупереч всьому,
      людську розділеність, суперництво, самотність.
      І не лякали вже років невідворотність
      і засторога про суму і про тюрму.

      Та дружба теж, бува, подібна на міраж,
      що тішить око, виринаючи в пустелі,
      в душі розкручує барвисті каруселі,
      з глибин викопує зухвалість і кураж,
      в траві одружує синицю з журавлем,
      їм обіцяє в шлюбі радості по вінця,
      і серцю ссохлому наказує «розвинься!» --
      -- і пломенить воно розкриленим кущем.

      А потім стиха і невпинно відступа
      ця близькість – щира, напівсправжня чи уявна,
      і вже орудують настійливо і справно
      вітри відчуження... Ганебного стовпа
      ніхто не ставить, бо не названо причин,
      ані образ, ані свідомих винуватців.
      Це повернувся хтось із дружби, як з вакацій,
      без довгих роздумів, без жалю і провин.

      Не згірше любощів, минає і тепло
      того, що прийняте за дружбу випадково,
      і ти готуєшся, що час розвіє знову
      усе, що серце із довірою знайшло.

      2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    30. Ця рубінова мова
      Ця рубінова мова – вино в кришталі,
      бархат уст і розбурханий шепіт,
      це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
      листя спогадів звіяний шерхіт.
      Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
      у поклоні покладені квіти,
      це оживлення істин, що вмерли в світах,
      і багаття, щоб їх обігріти.
      Мова вдумливих друзів, що тихо гудуть
      про життя, задивившись у вечір,
      (млосно світяться перли античних погрудь,
      Бог провинно торкає за плечі).
      Мова таїн співочих – великих, малих,
      кожне слово – мов знаючий усміх.
      Чуєш відгук збережених бур світових
      у віками шліфованій мушлі?
      Вихор мови -- долання на довгих шляхах,
      згуба душ, перегуки, прозріння,
      і зринає вона на відважних устах,
      оживляючи неба коріння.

      2018



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Бруківка намірів
      Бруківка намірів залишилась по смерті,
      бруківка намірів – і більше не вдалося...
      Бо – недорікуватість і селянська впертість,
      чуже незатишне міське різноголосся.
      Бо -- маска стійкості, під нею – безпорадність,
      в душі – сум’яття, а незгоди -- принципові,
      з війни – контузія, страх виказати слабкість
      і навіть більший страх – віддатися любові.
      Ще -- ненадійні і насмішкуваті друзі,
      уперта вірність, що нікому не потрібна,
      твоя довіра, що на смертнім виднокрузі
      така обдурена була, така безплідна!
      Давно нема тебе, нові в роботі кросна,
      але чому живе у пам’яті так гірко
      ота ніким не поцінована, заросла
      ідеалізму одинокого бруківка?

      2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    32. Поставити на карту – і програти
      Поставити на карту – і програти,
      бо спомин давньолітній підморгнув,
      бо знов надія вбралась, як на свято,
      а човен, що протік і затонув,
      якимось дивом винісся на хвилю
      й, лукаво роззираючись, пливе,
      любов, колись зачахла від безсилля,
      заворушилась, стріпується, зве...
      Поставити на ту ж пропащу карту –
      і втратити себе, немов колись,
      хоч знала – нерозважливо, не варто,
      і ось тепер --- милуйся і дивись
      на розклад той самий, тієї ж масті,
      із тими же очима короля,
      в яких – чи знов судилося пропасти?
      Та вже запізно...
      Простором гуля
      порожній місяць – зім’ята бляшанка,
      і валяться зірки, як доміно...
      Ти ж думала, наївна, як школярка,
      що з тим усім покінчено давно.

      2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Спить пес
      Спить пес, і коло нього спить тривога,
      і тчеться сірувате світло дня.
      Щоденних справ гуртована облога
      тісниться і примирливо куня.
      Пускає час невидиме коріння
      і травами нагрітими стримить,
      бо пес летить в солодких сновидіннях,
      похрапує і спокій золотить.
      Як Брахма волохатий, неквапливо
      вдихає й видихає теплий міх,
      і лапами обмацує напливи
      розпаленілих спогадів своїх.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Імпресії
      Виткі, роздмухані, розбиті
      сніжать повз білі відчуття
      рясні метеликові миті
      в конічнім просторі життя.

      Ранкове плетиво німує
      тісних обов’язів і норм.
      Свідомість плинно співіснує
      із світом твердості і форм.

      І кожний образ – ніби празник,
      дарунок щедрої суми,
      що незбагненного виразник,
      такий минущий, як і ми...

      Новонароджені, умиті,
      немов у райдужнім вікні,
      бринять мазки – летючі миті
      на почуттєвім полотні.

      ***

      Ми клялись, що життя – це є ми, молоді,
      з нерозмінним дарунком таємних богів,
      а воно мерехтить на біжучій воді,
      що струмує неспішно поміж берегів.

      Тут немає розлук, і пейзаж не такий,
      вузлуваті дерева з глибин не ростуть,
      тільки брижів зміїстих перебіг тонкий,
      перемінні відбитки, що долею звуть.

      Тільки неба завислого й спалахів в’язь,
      пережитих років невибагливий крій,
      і не хочеться знати, коли почалась
      наша спільна мандрівка по гладі річній.

      Стиха тягнеться оповідь давня, стара,
      і качалки рогозу кивають, руді:
      це хистких відображень тасується гра,
      це життя розтеклось – по воді, по воді...

      2018







      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. О. (3)
      Якби могла до тебе притулитись,
      Мене б ніякі далі не зманили,
      Мене б ніякі біди не зломили.
      Живильними потоками умитись
      Відрадно би було нам із тобою,
      І світ би золотів над головою,
      Якби могла до тебе притулитись!

      Якби не руйнівна буремна драма,
      Мені б і ноша видалась легкою,
      В надійному святому супокою
      Гостинно би тепліла панорама
      Того, що нам судилося прожити.
      Були би ми дорослі вічні діти,
      Якби не руйнівна буремна драма.

      Було б усе природно і невинно.
      Легкі недоговорені звіряння,
      Гарячі опівнічні сповідання
      Текли би незамулено й первинно,
      Бо все навколо так цього хотіло
      І нас обох на те благословило!
      Було б усе природно і невинно.

      Кому тепер із сумом розказати,
      Про те, як поміж нас можливість щастя
      Недовго пожила – й не прижилася,
      І мусимо ми нарізно блукати,
      Когось шукати, ходячи по колу,
      І знати, що не стрінемось ніколи --
      Кому тепер із сумом розказати?

      2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Вітряки твоїх думок (переклад)
      Кругові
      Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
      Без кінця і без початку на верткім веретені
      Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
      Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
      Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
      Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
      Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

      Як тунель в самім тунелі – не відвести пильних віч
      Як каверна у печері, де панує вічна ніч
      Ніби двері, що круг вісі ходять сліпо без кінця
      На воді -- біжучі брижі від стрибкого камінця
      Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
      Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
      Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

      В голові – набридлі фрази, у кишені – дзвін ключів
      Чом пройшло так швидко літо, може, зайвого наплів?
      На піску – сліди коханців перед привидом розлук
      Звук далеких барабанів – чи не пальців твоїх стук?
      Пісні давньої уривок і картини на стіні
      Імена напівзабуті, лиця крутяться – чиї?
      І коли вже все скінчилось, враз свідомість пророста
      Що її волосся колір – фарба листя золота!

      Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
      Без кінця і без початку на верткім веретені
      В’ється образів шнурок, як розмотаний клубок –
      Вітряки твоїх думок.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. І смерті не бути володарем (переклад)
      Ділан Томас

      І смерті не бути володарем.
      Задубілі мерці – вони стануть одним
      Із блукальцем під західним місяцем.
      Лиш кістки стануть білі й розсипляться в дим,
      В їхніх стопах і ліктях заcяють зірки;
      Просвітліють усі, божевіллям охоплені,
      І піднімуться з дна на поверхню утоплені,
      Розійдуться коханці – кохання не згубиться.
      І смерті не бути володарем.

      І смерті не бути володарем.
      На дні моря хисткого
      Вони вік не кружлятимуть.
      У корчах на дибі, із жилами рваними,
      Прип’яті до колеса, будуть не знищені.
      В руках їхніх віра на дві розпадеться,
      І зло однорогом крізь них пронесеться;
      Кінці всі розщепляться, в них – ані тріщини;
      І смерті не бути володарем.

      І смерті не бути володарем.
      Вже не чути їм буде ні крику чаїного
      Ні хвиль, що у берег морський розбиваються,
      Квітка буяла – і не піднімається
      Ніжна голівка, пригнічена зливами.
      В безумі, в смерті, холодні, як цвяхи,
      Чола піднімуть, траву прориваючи,
      Прямо до сонця – аж сонце розколеться.
      І смерті не бути володарем.
      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. І хочеться сказать собі
      І хочеться сказать собі: пожди.
      Нехай життя прокочується мимо,
      А ти лиш споглядай неполохливо
      І часом доторкнися до води...
      Будь німо-непорушною, пожди.

      Бо що втручання змінить ? Тільки тінь
      Твоя впаде на воду ненароком.
      Усе живе біжить собі потоком
      Над каменями бур і потрясінь.
      Ковзне і промине безслідно тінь...

      Вже рідшають зірниці запитань.
      Плавцями стиха рухаються руки.
      Тасуються сплетіння і сполуки,
      Являє світ то лінію, то грань.
      І що йому до наших запитань?

      «Усе – як має бути», -- шелестить
      Чи то вода, чи вичерпана думка.
      В душі твоїй і затишно і мулко,
      І чуєш, ніби світ тобою снить.
      Безмежний подих біло шелестить.

      2018



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Без відповідей
      Чи вирваний шматок
      років твоїх уряд
      вплететься у намічені узори?
      Чи захистить мольба,
      обернена назад,
      в розстріляні «зелені коридори»?

      Чи вистоять із слів
      змережані світи,
      чи всі вони – лиш плетиво ілюзій?
      А нам – аби забутись,
      нам – аби іти
      по мовному тріскучому галуззі?

      Чи зміряє душа
      самотності узвіз,
      що виріс перед очі крутизною?
      Чи це вже – назавжди?
      А чи Великий піст,
      і книга книг лежить на аналою?

      Я звідси не вступлюсь.
      Із впертістю, як глід,
      стоятиму від вечора до рання
      і думатиму над,
      і кидатиму в світ
      без відповідей – знаю – запитання.

      2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. І «вічна пам’ять», і «не забудем»
      І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
      але забудуть і не згадають.
      Мине війна, як мине застуда.
      Життя – як хутро у теплій зграї.

      А ті, що вийшли колись з толоки,
      де гул бджолиний, спасіння в числах,
      де мудрі стали завчасно збоку,
      коли планета прогнило трісла,

      вже в інших царствах живуть–князюють,
      із гурту випали -- і не знали,
      та не здригнуться, бо не почують,
      що «ми туди вас не посилали».

      І пів-народу про те забуде,
      не озирнеться, піде брататись.
      Бо ж треба якось...бо також люди...
      зачим сваритись і рахуватись?

      Усе минеться, підуть у бізнес,
      в «життя триває», в космополіти,
      в любов, кав’ярні, дзвінки трамваїв,
      у сонцетіні, гарячі плити...

      А в кому спогади уціліли,
      поринуть скрушно у безголосся,
      чужі, самотні, розпорошилі...
      Так споконвіку тут повелося.

      20І8



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Не помилитись
      Складніш знайти гармонію в світах,
      коли «вільніші» люди і стихії.
      Густіш знання, і розцвітає страх,
      і всі праві в сувоях безнадії.

      Так витончились ниточки зв’язків
      поміж людьми, аж страшно потривожить!
      Хитнеш, і з роздратованих умів --
      грім відповідей, голосно- несхожих.

      Куди ж тепер, і як тепер знайти
      загублену у сутені дорогу
      і повз ілюміновані світи
      досвідчену пронести осторогу?

      Інтуїтивно, стримуючи крок,
      без права обернутись чи спинитись,
      ступаєш – і прохання до зірок
      єдине у душі – не помилитись.

      20І8



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Старі газети
      Cтарі газети. Вижовтілі крильця
      метеликів, затиснутих у часі;
      жалке й сумне колишнє сьогодення,
      укрите миготливою лускою.
      Чіпляються тонкі газетні клапті,
      новинами, портретами, статтями,
      пневматикою збуджених амбіцій,
      гадками про усе, що нас чекає.

      Якими ж бо були їдкими чвари
      суперників затятих на турнірах,
      людей, які спочили непомітно,
      іржа – на стрілах їхнього сарказму!
      Без вітру поздувались заголовки,
      вагомих дум осіли каруселі,
      забулись театральні поєдинки,
      на конях відлетіла позолота.

      Давно пірнули вершники у темінь,
      нові на місці їхньому гарцюють.

      ...А круговерть заведено триває,
      і все вкінці відбудеться інакше.

      20І8



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Стрічались. Лагідно всміхались
      Стрічались. Лагідно всміхались.
      Розпитували. Обіймались.
      За стіл сідали. Тостувались.
      Ще підкладали – відмовлялись.
      В припадку щирім довірялись.
      Бідою часом переймались.
      У дверях гаряче прощались.
      Ізнов зустрітись домовлялись...

      Вночі застигнеш над плитою,
      самотньо гріючи долоні,
      а думка десь сама собою
      в заціпенілому безсонні
      на волі бродить без припону,
      туди зирне, сюди загляне,
      відтак надибає на спомин,
      незряче вдариться і стане.
      І враз проступлять із туману
      блискучі очі, голос, жести,
      і всі ознаки того стану,
      коли зійшлися -- і воскресли.
      Минуле здасться як Великдень,
      в нім золотитись будуть паски,
      і вся душа – чужим і рідним,
      і все в душі – тепло і ласка.
      Отак стоїш сама у кухні
      в обіймах холоду нічного,
      з тих, що колись були присутні
      в твоїм житті, нема нікого.
      Роки просіялись крізь сито
      рідких дзвінків, тривких небачень,
      дверей, що гостям не відкрито,
      чиїхось спогадів ледачих.
      Охопить жаль – не за роками,
      за тим строкатим Великоднем,
      за тою церквою з дарами,
      що нас чекає досьогодні.
      Чи пам’ятають їхні очі
      давно минулу панораму?
      Замерзли руки серед ночі,
      і знаю я – у них так само.

      20І8



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Коли замислив він тебе
      За гранню доброго і злого, де позавидимість гуде,
      зросла раптова примха Бога, коли замислив він тебе,
      бо так бродив у нім неспокій, піймавши ум його сильцем,
      що сотворив він хмарний профіль напівуламком-олівцем.

      Він гуркотів, дощами крапав, жалями зливи обливавсь,
      сміявся він і гірко плакав, і без надії сподівавсь;
      струмки з вершин спадали шпарко, і гори кидались у них,
      злітали гейзери у парках в кошлатих шапках парових.

      І у потугах верхолазів, у тім, що сталось і гряде,
      він малював тебе в екстазі в надії виразить себе
      і розділить самотність Бога... Коли ж йому забракло сил,
      він безборонного, тремкого тебе в долину опустив,

      де часу рухаються жорна, і погляд в небо – тільки мить,
      де необхідність невідпорна і де любов не захистить...

      2018



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Їм байдуже, що нас вбивають
      Їм байдуже, що нас вбивають,
      тим юнакам, що я їх знала
      (тепер вони -- давно в пошані
      і мають книги та онуків).
      Один, неначе у припадку,
      кричить: «Росію ображають!
      Не дам уразити Росію!
      Усіх наклепників – на муки!»

      Вони байдужі до портретів,
      пекучих лиць у чорних рамках,
      до тіл, скалічених навіки,
      сиріт з космічними очима.
      А що колись сиділи поруч,
      у скверах вештались і парках?
      Принади дружби тимчасові,
      і спільна пам’ять незначима.

      Їм байдуже, що нас вбивають,
      і це гіркіше від полині.
      Що з того нам, що також люди
      вони в душі своїй основі?
      Це час у книгу записати,
      навік затямити віднині,
      що сила топче справедливість,
      зневага дужча від любові.

      Вони невтомно пишуть вірші
      і дружать сім’ями своїми,
      вони співають про природу
      і колос зрілого кохання.
      «Хто дав вам право нас вбивати?!» --
      Мовчать вороже їхні рими.
      ...У кожного – свої уроки
      і шлях скорботного зростання.


      2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Поминання
      Линуть душі до священних берегів...
      Після спраглого земного перестою
      по лискучому, із відблисками, морю
      плинуть хмари вутконосих кораблів.
      Все співає – і вітрила, і корма,
      заясніли очі, вдячністю умиті,
      і двомірного життя минулі миті
      розчиняються, мов пінна бахрома.
      І свідомість, перетворена, ясна, --
      мов сорочка, що напнулась перед себе,
      і прощення осипається із неба,
      несподіване, як манна рятівна.
      О хвилююче повернення домів
      в мерехтливому і вічному потоці,
      в давніх спогадів заплутаному сонці
      із тіснини відшарованих жалів!

      2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Зве листя зелене (переклад)
      Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
      зве листя зелене крізь далі й роки.
      О юність минула в життєвих щедротах,
      де риба стрибала до неба з ріки!

      Це час, щоби жити і дзвінко сміятись,
      і ту обіймати, що буде твоя,
      в народження мить при дружині стояти
      і чути, як силою живить земля.

      Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
      улітку додому звуть крони рясні.
      Як молодо запахи яблук п’янили
      і блимали очі совині в гіллі!

      Це час, щоб саджати, пора, щоб орати,
      і місце, де любляча прийме земля.
      О, молодість мила, солодка й далека!
      Зве сонячним листям домівка моя.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Дороті Паркер і невідомий автор (вільний переклад)

      ПІДСУМОК Дороті Паркер

      Порізи болять,
      Вода в ріці мочить,
      Кислоти бруднять,
      Від «хімії» корчить.
      За зброєю стежать,
      Газ буде смердіти,
      Мотузка не вдержить;
      Лишається жити.

      Resumé by Dorothy Parker

      Razors pain you;
      Rivers are damp;
      Acids stain you;
      And drugs cause cramp.
      Guns aren’t lawful;
      Nooses give;
      Gas smells awful;
      You might as well live.


      ДУЖЕ КОРОТКА ПІСНЯ Дороті Паркер

      Я юна й віддана була,
      І зранив хтось мене.
      Зцілити серця не могла,
      І чулася так зле!

      В любові радості нема,
      Вона – мов гостре скло.
      Когось я зранила сама,
      І це – найгірше зло.


      A Very Short Song by Dorothy Parker

      Once, when I was young and true,
      Someone left me sad-
      Broke my brittle heart in two;
      And that is very bad.

      Love is for unlucky folk,
      Love is but a curse.
      Once there was a heart I broke;
      And that, I think, is worse.


      УТІХА Дороті Паркер

      Троянди висохла краса;
      Її голівка обвиса
      На зламанім стеблі.
      Мені говорять: «Не журись!
      Троянд є море, подивись!»
      Лиш змовчати мені.

      Вмирає пташка у руках,
      І чую: «Сотні в небесах
      Побачиш на віку!»
      Коханий дівчину лишив;
      І я не стала ждати слів:
      «Тих хлопців – як піску!»

      Solace by Dorothy Parker

      There was a rose that faded young;
      I saw its shattered beauty hung
      Upon a broken stem.
      I heard them say, "What need to care
      With roses budding everywhere?"
      I did not answer them.
      There was a bird brought down to die;
      They said, "A hundred fill the sky--
      What reason to be sad?"
      There was a girl whose love fled;
      I did not wait the while they said,
      "There's many another lad."


      ВСЕВИШНІЙ! Автор невідомий

      Всевишній!
      Мав я дотепер
      чудовий день--
      не лаявсь і не пліткував
      кота не копав, не плював,
      не матюкався, не брехав,
      даремно бучі не здіймав.
      Звитягу всю збираю нишком,
      аби тепер устати з ліжка.

      Dear God,
      So far it’s been a good day —
      I haven’t yelled, I haven’t spat.
      I haven’t gossiped or kicked the cat.
      I haven’t lied & haven’t cussed.
      I haven’t whined or even fussed.
      But great the task that lies ahead,
      For now I must get out of bed.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Ти хвиля і частка
      Ти хвиля і частка, ти частка і хвиля.
      У різноголосся щоранку улившись,
      Рухливим вітрильником перехилившись,
      Чужими життями у бризках умившись,
      Ти – повінь всесилля.

      Ти тиша і буря, ти буря і тиша.
      Ногами сколочена труйна образа,
      У пам’ять запала непрощена фраза,
      В мовчанні – немов вертикаль верхолаза,
      Стрімкіша і зліша.

      Ти крила і очі, ти очі і крила.
      Пливе твоя тінь розчепіреним птахом,
      Мандрує задимленим вічним ландшафтом
      В століттях, назавжди просолених страхом —
      від фронту до тила.

      Ти подив і втома, ти втома і подив.
      Усе, що здавалось -- правдиво, первинно,
      Не склалось, не сталось як статись повинно,
      Доріжку у морі зворушує пінно
      Буденності подув.

      Та знову назатра -- ти хвиля і частка...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    50. Услід

      Кількасот нічних годин -- найсолодша із пісень.
      Веретено споминань. Коло серця – Божий схлип.
      Одне одному ми — сон? Силуети у вікні?
      Під ногами в нас одна шахівниця: ніч і день.

      Де ти? Голос ще живе й квітне в пам’яті моїй.
      Обертається в ніщо пара сміху, суму, слів.
      З пряжі спогадів моїх – жменя гаснучих вогнів.
      Жданий образ дорогий розлітаєься, як рій.

      Вже на місці на твоїм – сивокоса ковила.
      Розійшовся білий шов у захмарній вишині.
      Ти не знаєш, як в цю ніч віє холодом мені,
      бо закінчився твій сон, але ти в моїм жива.


      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Серце, забудь свої мрії
      Серце, забудь свої мрії,
      Спрагло за хмари не рвися,
      В межах реальності крийся,
      В межах реальності смійся.

      Море у камені б’ється
      й, зранене, знов відступає
      і ні про що не питає,
      плану і цілі не знає.

      Вітер відносить провини—
      Сітями не упіймаєш.
      Пругом піщаним ступаєш,
      Cпогадів піну збиваєш.

      Лиця піднімеш до неба:
      Доля—на білому біла.
      Серцеві постановили
      І присудили світила

      Колесом їхать рипучим,
      Тертись в путі без упину
      В далеч неісповідиму—
      Ніби волами до Криму.








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Сонячний хлопчик (переклад)* **
      Покинутий песик – в густих порохах --
      застиг, непорушно-стійкий,
      солдатик з трухлявим мушкетом в руках
      від часу -- іржаво-рудий.
      Колись же – і песик був зовсім новим,
      солдатик яскраво блищав.
      Наш сонячний хлопчик їх палко любив
      і, спати йдучи, цілував.
      «Отут зачекайте, нікуди не йдіть
      і не галасуйте мені», --
      щасливий, він міцно заснув у ту ніч
      і забавки бачив у сні.
      Та в час потаємний під ангельський спів
      хлопчина наш сонячний зник...
      Без міри скорботних пролинуло днів,
      та відданість друзів – навік.
      Терпляче чекають -- не зрушитись їм,
      завмерлим на довгі роки! --
      і мріють про усміх на личку малім
      і дотик знайомий руки.
      Тихенько дивуються – де ж він пропав,
      що трапилось в темряві днів
      із хлопчиком тим, що їх поцілував,
      поставив і ждати звелів?

      Little Boy Blue

      The little toy dog is covered with dust,
      But sturdy and staunch he stands;
      The little toy soldier is red with rust,
      And his musket molds in his hands.
      Time was when the little toy dog was new
      And the soldier was passing fair;
      And that was the time when our Little Boy Blue
      Kissed them and put them there.
      “Now, don’t you go till I come,” he said,
      “And don’t you make any noise!”
      So, toddling off to his trundle-bed,
      He dreamed of the pretty toys;
      And as he was dreaming, an angel song
      Awakened our Little Boy Blue —
      Oh! the years are many, the years are long,
      But the little toy friends are true!
      Aye, faithful to Little Boy Blue they stand,
      Each in the same old place —
      Awaiting the touch of a little hand,
      And the smile of a little face;
      And they wonder, as waiting these long years through
      In the dust of that little chair,
      What has become of our Little Boy Blue
      Since he kissed them and put them there.

      by Eugene Field (1850-1895)






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Не знаю
      -- Де ти мандруєш? Де ти пропала?
      -- На роздоріжжях у хмарі буденності:
      глянеш додолу – котяться чвалом
      дні і години, відблиски, темності.
      Їх поганяє турбота-німотниця,
      лине життя , мов чуже, перебіжками,
      сліпо іде по руках – не соромиться,
      хтось незнайомий посмикує віжками.
      Форми змішались у швидкісній сутіні,
      звуки словесні – мов шуми на проводі,
      миті, окремі лиш миті заплутані
      у павутині прогалистих спогадів.
      Гадка приб’ється (чи знала це завше?),
      стане самотньо, і холод проймає:
      наше життя – чи таке воно «наше»?
      що нам належить у ньому?
      -- Не знаю.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Після Вегасу*
      Що це було -- тяжкий урок
      чи попередження суворе?
      В якому світі живемо
      тепер – старому чи новому?
      Вдяглись травою забуття
      метеоритні свіжі рани,
      і вовче космосу виття
      лякливих духом не дістане.
      У повсякденність увійдем,
      в її тісні знайомі схрони,
      вози поставимо кільцем,
      мов атаковані мормони.
      Перетрусило – і пройшло.
      Вразлива думка відступає.
      І безіменне сите зло
      у напівтемряві дрімає.

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Вегас 2017*
      З хащі гілок дивляться очі:
      чорні яблука
      чорної ночі.
      Липне туман до сирого розламу:
      погляд -- стовбур,
      постріли—прямо.
      Червінню квітів вибухнуть рани,
      нагла теплінь
      хтиво постане.
      Тіло розтулить зламані стулки –
      смертній судомі
      для поцілунку.
      Дух покидає напризволяще
      зниклого світу
      плутані хащі.
      Чуєш -- свідомість мишами точать
      чорні яблука
      чорної ночі?

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. ...І страшно

      Під ліхтарями — тепло, непорушно,
      немов у ваті.
      Культі асфальту втоплені у тінях
      і ніздрюваті.
      Поснули люди. Блякла скатертина —
      в нерівних складках.
      Слідкує тиша. Скніє недопите
      вино в карафках.
      Життя застигло в спазмових обіймах
      чужої форми —
      в рідких зірках, кошлатому тер’єрі,
      деревах чорних.
      Навкруг стоять істоти без обличчя,
      мовчать уважно.
      ...Тривожно між пришельців незнайомих —
      і страшно.

      2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Пломінці
      Новинами зіжмакані думки
         впиваються, примушують до росту.
      Втопаєш у безвиході нічній --
         і бачиш пересохлими очима,
      як сходяться ворожих дві руки,
         мов механізм, заведено і просто
      на схриплому у валці світовій,
         надсадженому горлі пілігрима.


      У кожного – чистилище своє:
         у мстивих, перебіжчиків, героїв;
      насмішники у натовпі бредуть,
         із губ своїх не витерши зловтіхи.
      Урочий час у мороці проб’є,
         і рушить всяк – без голосу і зброї,
      забравши все добро своє і лють,
         туди, де вищі запити і віхи.


      Ми жертвували частками себе,
         мільйонами безмовних і зотлілих,
      заради прав на ситий самоплин
         і на подачку вічного дитинства.
      Прозорий дзвін розхитано гуде,
         щоденності основи побіліли,
      не вирісши, ти платиш сорок цін
         за прикру школу пізнього учнівства.


      І ось уже -- пронизливий тунель,
         без права на повернення і відчай.
      Чи досягнемо світла у кінці,
         чи згинемо без сили і без руху?
      Чи зійдуть над антенами осель,
         над вбогим і занедбаним узбіччям
      танцюючі мигливі пломінці
         з незримих рук одержаного духу?


      2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. ...Із залишків загиблої любові
      Це — час відталих і щасливих сліз
      (хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
      окриленої щирості поріз
      в зустрічному – до єдності – напорі,
      нежданніша з усіх земних погод,
      стрімка, непрогнозована, раптова,
      що укрива цілунками щедрот
      правдивого зворушеного слова.
      Чи ж серце пожаліється на те,
      що мре надія, марна і остання,
      коли воно, як соняшник, цвіте
      на пагорбі полеглого кохання?
      О, плач-щеміння зрушених пластів
      що – у гарячій первісній основі!
      О, гул новонароджених світів
      із залишків загиблої любові!

      2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Чи ми зустрінемось в садах
      Чи ми зустрінемось в садах,
      отих небесних, на дозвіллі,
      де -- ані вузькості, ні цвілі,
      яка збирається в кутках
      земних життів, що поросли
      турбот чіпкими бур’янами, --
      ми їх прополюєм роками
      й відходим, ніби не жили?..

      Як юний запал повернуть,
      і віру в те, що все можливо,
      і що життя – веселе диво,
      привітна, тепла каламуть,
      в якій зустрінемось не раз,
      здолавши всі бічні проблеми.
      А озирнешся раптом – де ми?
      Відлинув гомін, менше нас.

      ...Надходить тихе відкриття,
      коли вже пусто за столами:
      нікчемний побут – це життя,
      і так заведено не нами.
      Могутня крапля розсікла,
      сточила в порох і потраву
      єднання наше й нашу славу,
      що так ніколи й не прийшла.

      2017



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. В минулість кохання чужого упасти
      В минулість кохання чужого упасти,
      тужити за їхнім утраченим раєм,
      надривним прощанням, жалями навзаєм
      (у світі холоднім, залізнім, зубастім),

      відчути обійми, які — без повторів,
      того, що намріялось — знаєш — не буде,
      залишиться фото, де вклинені люди —
      такі недоречні, цілком випадкові.

      Обіцянки й плани нічим не поможуть
      зустрітися їм у наступному році,
      дощі прошумлять у виткім водостоці,
      і нарізно ночі спекотні знеможуть.

      Все довшою буде затримка в посланнях,
      народяться сумніви, перші образи,
      любов, що у силі, помре не одразу,
      пручається довго надія остання.

      І буде боліти їм – молодо, яро,
      так буде щеміти, як більше – ніколи.
      ...Чуже незагойне хапає за поли,
      коли вже боліти своє перестало.

      2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Під незагойне, рване небо
      Під незагойне, рване небо,
      де буря з посвистом гуде,
      досади сповнений на себе,
      хтось розтривожений іде
      і, крок долаючи за кроком,
      благає силу неземну
      про рівновагу і про спокій,
      і гармонійність осяйну.
      Вітрами ніч його збиває,
      навскіс зриваються дощі,
      а він молитву промовляє
      за справність компасу в душі,
      щоб хтось йому в глухі години
      стихії грізного виття
      дав золотої середини,
      благої міри відчуття.
      У порятункові від себе,
      своїх безтямних протиріч –
      його спасення і потреба
      у розперезану цю ніч .
      ...Утихомирилось в природі,
      звисають крапельки води,
      а неборака – у незгоді
      з самим собою, як завжди.

      2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    62. Якби
      Куди полинула любов,
         коли не стрілись більше руки,
      в які краї перенеслась
          складна симфонія світів?
      Ця лихоманка – назавжди;
        замало каменів розлуки,
      щоб спогад гейзером пружним
         з гарячих надр не скипів.
      В які завіялось світи
         дитя серцевого єднання,
      яке ніколи не помре,
         але й ніколи не зросте?
      Я вчора бачила його –
         серед рожевого світання
      воно стуляло небуття
         в кулясте щастя золоте.
      Цвіте зупинена любов,
         альтернативно і стихійно,
      там, де залишено її
         в родильних витоках судьби.
      Вона до сліз морочить нас,
         коли панічно, безнадійно
      ми розвертаємось назад
         на поклик вічного «якби?»

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    63. О ти, життя солодка таємнице! (переклад)*
      О ти, життя солодка таємнице!
      Нарешті, зрозумілий мені зміст
      Бажань, сум’яття, пошуків одвічних,
      Щемких пустих надій, палючих сліз.

      Ввесь світ шукає тільки лиш любові,
      Усіх чуттів веде до неї шлях,
      І серце поривається на поклик,
      Любові, що керує у віках. (4 рази)

      2015



      Ah! Sweet mystery of life, at last I've found thee
      Ah! at last I know the secret of it all
      All the longing, seeking, striving, waiting, yearning
      The idle hopes and joy and burning tears that fall.

      For 'tis love and love alone the world is seeking
      And 'tis love and love alone I’ve waited for
      And my heart has heard the answer to its calling
      For it is love that rules for evermore. (4 times)

      (Lyrics by Rida Johnson Young, music by Victor Herbert, 1910)

      (scenes from “Naughty Marietta”, 1935, with Jeanette McDonald and Nelson Eddy)




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Напередодні прощання (старому другові)
      Все більш розпливається значення слів і речей,
      і тоне у далечі погляд коханих очей.
      Позаду лишаються кривди, тривоги, труди,
      життя постає ніби символів знаних ряди.
      І ти ще за сміхом ховаєш цікавість і страх,
      а очі виказують ту найпильнішу з уваг,
      що – в гіллі ряснім новозрубаних впалих дерев,
      в стрілі антилопи, яку переслідує лев.
      Твій зір понад голови лине і понад часи,
      в обставинах місця – ні сенсу нема, ні краси,
      і тільки одне гріє душу, холодну, як скло,
      протяжливе – тих, хто лишається вдома – тепло.
      Ти знаєш – доходить до краю ця п’єса чи гра,
      щось тихо чекає, а значить – в дорогу пора,
      і двері відкриті, і світлими стали труди,
      і ти, як лосось, відчуваєш підказку – куди.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Люди б'ються*
      Люди б’ються за міфи, ідеї, фантоми,
      за портрет у піску на краю океану,
      за уроки пори початкової школи,
      за ведучу, від штучного пафосу п’яну,
      за слова мерехтливі – «велика», «культура»,
      що забилися в пам’ять твердіш «отченашу»,
      так, що пружиться зверхності мускулатура,
      і душа поривається в бій рукопашний.

      Люди йдуть убивати за гордості рану,
      за навіяну пам’ять уявної слави,
      за напій одурманливий самообману,
      маячливий делірій сліпої розправи,
      за відлуння книжок, недочитаних змалку
      (а дочитані – з пам’яті стерті, забуті),
      і за те, щоб віддати себе до останку
      добровільно незрячій, розбурханій люті.

      Люди прірви розхитують в древніх глибинах,
      давні струпи зривають, горять в лихоманці,
      у чужих – власну хитрість ховають – провинах
      і втрачають себе в макабричному танці.

      2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    66. Нічна западина. Сповільнення годин
      Нічна западина. Сповільнення годин.
      Душа теплішає у стані перемовин,
      і крізь зірчастий, лунко вичищений комин
      шукає зір когось у плетиві судин

      святої тиші, що, мов виснажений птах,
      злітає махом на земні затвердлі крихти,
      на дні зіниць його гуляють жовті віхті,
      і чорні крила спочивають на кущах.

      Я міркувала – світ великий і чужий,
      але в украдені нічні глухі години
      замерзлим гостем він в оселю мою лине,
      за день приборканий, з утоми півживий.

      Я тереблю його, та носом він клює,
      ми сидимо за ненакритими столами,
      він вислуховує мої набридлі драми
      або цікавість напівсонно удає.

      2017



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    67. Сяйні лимони в крижаній воді
      Сяйні лимони в крижаній воді
      виловлюю замерзлими руками,
      збираю їх, духмяні і тугі,
      обвита невиразними думками.
      На дні долоні – зимного ковша –
      округла твердь, просвітлена і стала,
      дивує, як оті, чия душа
      ухильна і мовчазно досконала.
      Як відблиск не любити у воді
      (хоч він і не жаліє, і не гріє),
      заплутавшись у радісній біді
      захоплено-ясної безнадії?
      Нехай в руках від холоду щемить,
      сріблиться радість у душі на споді
      від того, що на все в належну мить
      є відповідь таємна у природі.

      2017



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    68. Ясніє свято пряжкою століть
      Химерними сплетіннями вогнів,
      буденносте, лови дитячу казку,
      створи для неї тисячу мостів,
      збудуй хитливі сходинки і зв’язки
      із світом, що розплився по воді,
      у жорнах року змелений на порох,
      належний ні тобі і ні собі,
      не друг в своїй байдужості, не ворог.
      Розкинь навкіл густу широку сіть
      (рідкої і короткої – замало),
      у холоді лови за миттю мить,
      щоб жодна не втекла і не пропала.
      Сьогодні пощастить тобі сповна,
      і поміж ритуалів лицедійства
      піймається жар-птиця осяйна
      наївного далекого дитинства.
      Усе, усе, описане в книжках,
      що снилося вночі під колискові,
      збувається – заплутаність і страх,
      і чорна волохата невідомість;
      а далі, між погрозливих дерев
      окраєць неба скромно рожевіє,
      і радістю засвічується нерв,
      рятуючи з безодні безнадії.
      Ясніє свято пряжкою століть,
      охоплені роки сріблястим паском.
      Чи ж ми дарма сплітали мрії в сіть,
      щоб крихтам чуда марно не пропасти?

      2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Розчуленість*

      ФІГУРКИ НА СЕРВАНТІ

      Ковзанка. Вікторіанські часи.
      Личка з тендітної порцеляни.
      Всі троє сповнені лагідної краси,
      жіночні капелюшки в дочки і мами.
      Хлопчик сидить і дивиться, як
      мама сестричку підтримує ніжно.
      Стільки турботи в його очах!
      І ручки склав він утішно.
      В нахиленій позі його—порив
      допомогти, коли треба.
      Дікенс їх, певно, такими творив
      дивлячись в сіре небо.
      Він з ідеального їх полотна
      кроїв у мрячнім тумані.
      Раю загубленого луна—
      в музиці, книгах і порцеляні.


      CЛОВА
      «Ну що б, здавалося, слова?..»
      (Т.Шевченко)

      Слова—ніщо, лиш музика за ними,
      лиш дивно розтривожена печаль.
      «Іди за нами», -- прошепочуть рими.
      «Почуй мене», -- озветься стиха даль.

      І в їхнім потаємнім діалозі
      звучатиме бездонна таїна,
      і стане лиш єдина в допомозі
      нервова і вібруюча струна,

      що між чуттями змішано-складними
      озветься і покаже тобі курс.
      Слова—ніщо, лиш музика за ними:
      короткий схлип, і дихання, і пульс.


      ДВОЄ

      У неї є його дитячий голос --
            дзвінкий, настійний,
      любов'ю довгожданою — обручка
            з його обіймів.

      Йому ще тільки сім, і їй належать
         усі одразу
      і відкриття його малого віку,
            й гіркі образи.

      До загадки життя у неї виник
          безцінний ключик,
      і подарунок цей дивує, тішить,
         лякає, мучить.

      Тікає сон вночі, щемлять повільні
          світанки сині.
      Вона одна із ним в цілому світі,
         в чужій країні.

      Якої помочі в кого питати?
         Вона не просить.
      Не поведе їх в путь від небезпеки
         розважний Йосип.

      Сім літ — перлинами з дитячих вуст,
         пухнастим скоком.
      Дорослішання мчить назустріч
         тунельним оком.





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Він поруч, але вся його душа...
      Він поруч, але вся його душа
      обвіяна холодними вітрами,
      чужинне щось блакитними дарами
      манить її, як здиблене лоша.
      Луною поміж нами — дисонанс,
      і нарізно течуть життєві ріки,
      мовчання білосніжні зимні піки
      розріджують сумний останній шанс.
      Це сталося не вчора і не тут,
      далеко, поза межами прозріння,
      вродилась таїна нерозуміння
      і танучих, як сніг, родинних пут.
      Привільно, без вузди і без гроша,
      далеко від залишеного дому
      блукає по орбітах незнайомих
      зухвале неприборкане лоша.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Куди ж ти дивився, Господи?
      (пам’яті членів артистичного товариства та їхніх гостей, які загинули в пожежі 2 грудня)

      Куди ж ти дивився, Господи,
      як сорок згоряли в вогні?
      Перебираю в просторі
      слова біблійні твої.
      Як же це: «Ні волосина
      не впаде без моєї волі»?
      Чиєїсь дочки чи сина
      тіло корчилось долі.
      Ті троє, що танцювали
      в печі, узявшись за руки?
      А ці не змогли, упали,
      пекельні прийняли муки.
      Як же це? Зовсім юні,
      студенти і музиканти.
      На золотому руні
      стрічали б іще світанки.
      Вдягали б дзвінкі браслети,
      молились Христу чи Шиві,
      писали б пейзажі, портрети,
      розхристані і щасливі.
      Часом через несплату
      жили без води і світла,
      зате їм було де спати
      в череві звіра-міста.
      Сьогодні вони — богема,
      а завтра — круті спартанці,
      писали б свої поеми,
      давали б концерти, танці.
      І шанувальники їхні,
      випускники із Берклі,
      пішли б собі в програмісти,
      лінгвісти — якби не мертві.
      Жаліли б тварин бездомних,
      котів би тягнули в хату,
      щось кинули б тому старому
      (грошей в самих небагато),
      старому чи молодому,
      бідному чи наркоману,
      не мешканцям спільного дому
      читати комусь догану.
      Куди ж ти дивився, Боже,
      це ж душі твої хоробрі —
      ні, на святих не схожі —
      безладні були і добрі.
      Хто ж захистить, як не ти їх?
      Не захистив ти їх, Боже.
      Як тепер радість їхня
      силу твою помножить?
      Чи із небес Говерли
      не розібрав ти, може?
      Ті, що в вогні померли,
      діти були твої, Боже.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. О, скільки їх з’явилось і пішло!
      О, скільки їх з’явилось і пішло,
      розкидавши заплутані відбитки
      в оманливо-м’якій словесній глині!

      О, скільки їх у віршах прогуло!
      І почуття,оголені при свідках,
      лежать в заціпенілості осінній.

      Мов сироти — римовані рядки,
      колишніх рук, обведених старанно,
      з малюнком ліній, контури зірчасті.

      Слова були, здавалось — на віки,
      душа співала радісно і п’яно
      від славою обіцяного щастя.

      Ще гроно віршотворення росте —
      а вже лежать забуто під ногами
      плоди опалі витворів минулих.

      Ще голоси ворушаться — проте,
      відрізані шляхами і вітрами,
      їх власники пішли й не озирнулись.

      І де ж вони,загублені в роках,
      і по яких дорогах невідомих
      ідуть вони,коли живі на світі?

      Чуття минулі піймані, як птах,
      у темряві залишеного дому,
      де в порохах -- давно загаслі миті...


      2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    73. Світ Дікенса. Коричнева пастель
      Світ Дікенса. Коричнева пастель.
      Свіча, скорботно схилене обличчя.
      Рипуча дерев’яна карусель
      картин позаминулого сторіччя.
      Жіноцтво — оберегом — у чепцях
      і хлопчаки в розбитих черевиках,
      і таїна походження — мов цвях,
      останній козир в картах без’язиких.
      Незнані бенефактори мовчать
      над згарищем старої таємниці.
      Зловмисники улесливо сюрчать,
      пастки плетуть, пожадливі і ниці.
      Ексцентрики, далекі від життя,
      а поруч — в’язні демона земного,
      без совісті, жалю і каяття,
      похмурі буревісники нового
      дешевого і сірого, як жерсть,
      технічно побудованого світу.
      Хтось грає ще по-давньому у честь
      і підлість закликає до одвіту.
      Ще так далеко сонячний рубіж,
      щоб друзям одне одного обняти
      в кінці сирих самотніх бездоріж,
      ганьби тюрми, розорення і втрати!
      Світ Дікенса. Усе, як і тепер.
      Атракціон призначеної долі
      крізь димних сліз вікторіанський флер
      надсадно обертається поволі.

      2016




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Останкіно
      Неначе зграя, вчувши кров,
      надсадно бреше,
      чиясь долоня вже ребром
      повітря креше.
      Слова — мов ядра, і летить
      гаряча слина
      тому, хто спереду сидить,
      у тім’я й спину.
      Ось і слабка прекрасна стать
      вогнем палає
      в крикливій спробі не відстать
      від шалу зграї.
      Усі кричать навперебій,
      обличчя вперті,
      ведучий в усмішці кривій
      заледве терпить,
      щоб не убити за слова,
      що просочились:
      «Чи в Україні ми, бува,
      не помилились?».

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Коли страждаєш, і мовчиш...
      Коли страждаєш, і мовчиш,
      і бережеш безсилля звичне,
      у нерухомості душі
      росте щось гідне і величне.

      Твій сон життя, твої сини —
      ліпні деталі панорами,
      стоїчні греки давнини
      стають названими братами.

      Ти вирушаєш з ними в путь,
      грудьми – на весла, без вітрила,
      холодні біди підождуть,
      коли свої розгорнеш крила.

      І хоч згори дарів нема
      і все життя — трагічний будень,
      ти проголошуєш: дарма!
      благословенними пребудуть

      найгрозовитіше із знань,
      що може землю охопити,
      і в часі мить — урвистий край,
      який дає тобі злетіти.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Я обіцяла бути — й не була
      Я обіцяла бути — й не була,
      приїхати хотіла — й не з’явилась.
      Якоїсь ночі, року і числа
      не при мені життя твоє зносилось.

      І як з жалю не падала б я ниць,
      ні наша вдвох історія, ні фатум,
      ні кулі, що злітають в дні річниць
      не виправлять вкоріненого факту.

      І рана не затягнеться в мені
      гоїнням ані першим, ані другим,
      і ти не раз навернешся у сні
      докірливим і безголосим другом.

      2016



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    77. Стан опісля
      Земля під ногами—хмара,
      Світло—як білий шовк,
      Речі навколо—пара,
      Форм видозмінний полк.
      Печерний вогонь незгасний,
      Спектри і вітражі.
      Світе мій дивний, здрастуй,
      Хто я тепер?—скажи.
      Вийшла з старого дому,
      Дивне моє ім’я.
      В світі німого грому
      Хто це стоїть?—не я.
      В дзеркало обережно
      Кидаю погляд свій.
      Тінь на лиці належна—
      Довго тривати їй.

      2014




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. По Хелоуїн-і — дощ з самого ранку
      По Хелоуїн-і — дощ з самого ранку...
      Усміхнені опудала промокли
      так, що сухої нитки не знайти.
      Таке життя — вони це розуміють,
      а надто той, що розуму шукав
      в країні Оз... Прибитий до землі
      загублений кульочок m&m's,
      ще навіть не початий...
      Як це добре —
      коли б і що не коїлось у нас,
      завжди гряде Його Величність Дощ,
      з поблажливістю змиє всі сліди
      й покаже — все повинно бути чистим,
      умитим, мовчазним, простоволосим,
      ледь сонним, нерішучим, вайлуватим,
      мов знову народилося в цей день
      і дивиться на світ короткозоро...

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. У світі, німому, як здиблений айсберг
      У світі, німому, як здиблений айсберг,
      ми всі обдаровані (так видається)
      свободою волі.
      У часі, що плине, куди —невідомо,
      де прудко ховається ящірка суті,
      у чому — свобода?

      Можливо, праві вони, ті, хто шукає
      народного батька, вождя і "світило" —
      із ним буде легше?
      Усім розтолкує, що треба любити,
      для чого страждати, для чого старатись
      і що усе значить.

      Щоранку незаймана свіжа палітра
      розкішних емоцій на тебе чекає —
      які з них обрати?
      Кого пожаліти, кого засудити,
      кому не пробачить, кому присягнути,
      чим день заяснити?

      З морозу самотності вскочити в хутро
      спітнілих обіймів, щоб тануло серце, —
      чи радість не в цьому?
      Проблем екзистенції щоб не бувало,
      холодних питань, що звіряєш у небо
      (а з неба — ні слова)!

      У світі, німому, як здиблений айсберг,
      ми всі обдаровані (так видається)
      свободою волі.
      У часі, що плине, куди — невідомо,
      де прудко ховається ящірка суті,
      у чому — свобода?

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    80. Відкриті архіви

      Як уціліли їх сліди?
      Піщаним змієм шарудить
      повільна валка чорнова,
      у жорнах змелений потік
      біблійно совісних селян,
      блакитновимерлих дітей,
      високочолих освітян,
      державотворців запальних...

      Он тихі мрійники ідуть,
      забиті кулями в серця,
      і буйночубі юнаки
      з очима сивими бредуть,
      згубивши голос від тортур
      в зацементованих мішках.
      Від світової німоти –
      багряні опіки на них.

      Із мертвих довідок сухих
      виходять люди з небуття
      зів’ялим шелестом імен,
      пожовклим спалахом облич
      і забирають наші сни:
      «Отак згубили нас усіх,
      якби сказав хто наперед —
      ми б не повірили самі».

      Ідуть худі поводирі,
      вожді відторгнутих отар,
      несуть на плечах, як дітей,
      важкі несказані слова.
      Що там у дзеркалі? Ось наш
      навік живий павучий страх —
      у двері грюкіт, хамський рик,
      в брудному сміху голова...


      2016




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Ця тиша ночі — як ріка
      Ця тиша ночі — як ріка, як покривало з оксамиту.
      Якою хвилею чи сном тебе принесено сюди?
      Дерева конями бредуть, ступають маревом копита,
      І шиї тягнуться відпить з туману вічної води.

      Безсмертя дихає, як ліс, і проростає в ніжні рани
      З прозорих коренів і пор первинним променем життя.
      Вночі обірвані зв’язки, є тільки порухи і стани,
      Співають камені доріг, цвітуть до самозабуття.

      Якого задуму цей плід — в нічному шепоті дорога?
      Земне призначення твоє — неначе карти на столі.
      Признайся — ти вже тут була, і розливалася знемога,
      І безтілесний праліс душ зітхав, невидимий, в імлі.

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Світе вечірній, із синього скла!

      Світе вечірній, із синього скла,
      День мій невтолений, у запитаннях!
      Де моя спрага, відчута сповна,
      Ліній готичних в небо спинання?

      Відповідь прагну зусиллям знайти,
      Гостру і точну, як вістря собору,
      Що обертає барвисті світи,
      Рухом єдиним мчить їх по колу.

      Та не давайте розгадку мені,
      Ту, яку серце незважено просить.
      Зайвого я не бажаю, о ні,
      Знати, що є вона — досить.

      2016




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Catcher in the rye*
      Am I your keeper оn this Earth? Аm I your “catcher in the rye”?*
      Is it my duty to explore your land of permanent despair?
      Thanks God you moved and I can breathe… But then beneath the brooding sky
      My cat has killed a singing bird and put it neatly on the stair.

      And he was looking back at me with his transparent knowing eyes
      As though commenting: “This is life, and there is nothing you can do”.
      And rushing memory of you broke through deliberate disguise
      of all the "peacefulness" of my enlightened journey without you.

      They call it “toxic” nowadays — it’s either friendship or a lie,
      Or rather sickness, but to think — who can be healthy in this life?
      I know — tomorrow I will call and you will rave, complain, and cry.
      I’ll be your keeper once again and stupid “catcher in the rye”.

      2016




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. За Вашим часом це було вже пізно
      За Вашим часом це було вже пізно.
      О тій порі не слід було дзвонити,
      та я дзвінок так довго відкладала,
      додаючи годин отой десяток.
      І мала я одне лиш запитання —
      чи Ви мій лист одержали останній
      (листи чомусь так часто не доходять,
      а надто ті — з поштівками чи фото...).
      І я почула Ваш старечий голос —
      розгублений, хоч Ви іще не спали.
      Мені здалось, що Ви мене, далеку,
      неначе й не одразу упізнали,
      а потім засоромились, і стиха,
      із поспіхом догідливим, сказали:
      «Так, так, одержав лист, усе в порядку.
      Як справи, чи усе у тебе добре?»
      І потім, коли трубку я поклала,
      сиділа я спустошена, роздерта
      на клаптики свідомості, в якої
      не стало лету. Все зійшло на шелест
      сухого листя, і у нім гуділа
      зненацька усвідомлена реальність...
      Я Вас втрачаю — мій, з дитинства, друже!
      Я Вас втрачаю — рідний мій знайомцю,
      що був містком для мене в світ дорослих,
      чий погляд був — ясного оксамиту
      запрошенням у чоловічу ніжність
      (хоч не лише — збагнула я — для мене,
      але й мене також вінчав на царство!..).
      Що буду я у світі цім робити,
      без Вас, мій світлий лицарю любові,
      що поклонявся загадці жіноцтва
      усюди, хоч би де її побачив?..
      Як далі мені йти по цій дорозі
      до тої віхи, позначки чи миті,
      де далечінь між датами народжень,
      уже не означатиме нічого?
      Чи варто йти, як Вас не дожену я,
      коли дійду, то Вас уже не буде,
      перехилюсь за край лункої прірви,
      гукатиму — та Ви не обізветесь.
      О бідний мій, невірний, любий друже,
      стою на місці — і біжу за Вами...
      Чому я так невдало подзвонила?
      За Вашим часом це було вже пізно...

      2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Коли мине зачарування
      Коли мине зачарування,
      чи ти любитимеш мене?
      Чи годуватимеш з руки
      пташиних днів моїх дрібниці?
      Чи мерехтітимуть дарма
      мого життя сталеві спиці,
      тужні сплітаючи роки
      у безголосся вовняне?

      Куди вертатися мені,
      як любий край твій охолоне?
      Нема сумнішого за дім,
      що був роками без тепла.
      Я повернуся, мов чужа,
      із самовільного полону
      і на колінах розкладу
      в дорозі знайдені дива.


      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Озвався Бог живим серцебиттям
      Озвався Бог живим серцебиттям
      дерев, які щовечора минаю.
      Збентежена, уперше споглядаю
      за пристрасно заломленим гіллям
      цих стовбурів, що світяться вночі,
      неначе артистичні стильні руки.
      ...Хто біг отут, німіючи з розпуки?
      Стужавів хто, на поміч зовучи?
      Я чуюсь роду спільного з одним,
      хто звик мене опівночі стрічати.
      Яка — Овідій міг би розказати —
      фатальна зміна скоїлась із ним,
      що я, глуха й незряча до пори,
      спорідненість відчувши, як основу,
      в годину цю магічну, вечорову,
      пливу руками до його кори?

      2016



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Розпадається все на пісок і вітрила
      Розпадається все на пісок і вітрила,
      на скорбот якорі і на відгомін щастя,
      на могильні заломлені білі зап’ястя
      мармурових фігур, що уклякли безсило,

      на ухоплені в вічності рідкісні миті,
      коли сонце наносить призахідні плями
      і дитина охоплена передчуттями,
      зовом інших життів, що народженням змиті.

      Кожна хвиля розщеплена на подолання,
      на невтішний ридаючий плач Альбіноні*
      і до предків німих на захмарнім осонні
      «Чи зустрінемось знову?» твій крик-запитання.

      Мить – огнистий корал неземного намиста,
      що запав безнадією в тебе і святом,
      вибухаючий світ, як розщеплений атом,
      ієрогліф, сліпучим наповнений змістом.

      2016





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    88. Немає заборон—немає правил

      Немає заборон—немає правил,
      у космосі нема орієнтирів,
      немає дружби й теплого туману
      помноженого дихання людського.
      Давно нема до ближнього уваги
      і душ, які зрослися в подоланні
      спокус або у вірності завітам.
      І кожен сам собі—законодавець,
      суддя і адвокат, і суд присяжних,
      і автор винахідливий амністій,
      борець зі страхом в камері своїй,
      з якої назавжди відкриті двері...
      Ми вільні—і ми бранці самоти
      і піддані невільницького страху
      перед лицем фантомів, де колись
      жило одухотворене, високе...
      О, неможлива праведність образ
      на втрачених і легковажних друзів
      у пустці, де лиш людяність одна
      іще спускається на голубиних крилах
      ізверху, і у затишку очей
      сплять золоті, такі знайомі далі...




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Щонеділі
      ...Cпізнюєшся в церкву (стиснуте каміння
      бруку --горбкувате, мов життя)
      і несеш у собі ківш нерозуміння
      без грайливих променів знаття.

      Хусткою-трикутником, кольоровим клином
      в ранній завинутись би порі
      і комусь хоробрим видатись вітрилом
      на побитім бурями човні.

      Віднайдеш надію в помічній цитаті,
      що струмочком мудрості біжить:
      не усі проблеми можна розв’язати--
      не питай, навчися з ними жить.

      Відповідь відсутня, притча незнайома,
      думаєш--у чому твій урок?
      Стиха озираєшся-- всім усе відомо,
      і на головах нема хусток...





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Байдуже пишеш – відповідь приходить
      Байдуже пишеш – відповідь приходить,
      вкладаєш душу – слова не почуєш.
      Стежками невідомими кочує
      послання електронної природи.

      Листком осіннім, пущеним за вітром,
      сухими ланцюжками кодування...
      Це плід мого смішного сподівання,
      мій віхоть випроміненого світла.

      Гудуть вітри, однаково застудні,
      обманюють надії перелесні
      чи то на електроннім перехресті,
      чи то на чорноземному безлюдді.

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Портрети
      ...І виплакатись, знаючи, що – всує,
      бо не повернеш той життєвий цвіт.
      Старий Завіт живе і торжествує
      поміж трудів євангельських просвіт.
      З портретом кожним згаснути, померти,
      упавши у липку багнисту млость,
      і відчувать, як втягуються жертви
      у пащу ненаситного когось.
      І марні наші всі «чому?» і «нащо?»,
      і «де любов поділась золота?».
      Земля старозавітна в людях важча,
      раціональність в ній не пророста.
      Росте у ній товста ядуча помста
      із сміхом у м’ясистих пелюстках,
      і снайперів прихована короста,
      і пострілу худий голодний птах.
      Живущому – вимога і карання
      в зім’яті ночі мучитись без снів
      і зводити в одне хистке рівняння
      безтямність розшарованих світів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Залишеним друзям
      Я зникну на роки і на країни,
      Стривожена, без цілі і керма.
      В раптовій екзальтації—без зміни,
      В нерозумінні тихому—сама.

      Як уві сні з відкритими очима
      Кружлятиму --ви будете в той час
      На запитання знизувать плечима
      І думати про тих, хто біля вас.

      Але зненацька, боячись не встигнуть,
      Я побіжу, як знайдене дитя,
      Коли човни при березі застигнуть,
      До скорого готові відплиття.

      І стане мені ясно до нестями,
      Чого мені ніколи не забуть.
      І доторкнусь до кожного устами—
      До кожного, хто наладнався в Путь.

      В години ці скорботні і урочі,
      Що напливають десь із давнини,
      В тумані будуть голови і очі,
      В тумані будуть люди і човни.

      Я розіллюсь як повінь і як повість,
      Щоби піймать останній дотик рук.
      Я не навчилась жить, але натомість
      Скінчила академію розлук.

      2011



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Комахами дрібними на вітрах
      Комахами дрібними на вітрах,
      захопленими в кручені потоки,
      рецепторами внутрішніх антен
      епохи ми уловлюємо зсуви.
      І знов занепадає вічний Рим,
      у небі, понад варварів наскоки
      злі ангели розгнівано сурмлять —
      — розплати тріумфуючі склодуви.

      О, скільки людних стоптаних полів,
      поглинутих пожежами й мечами,
      загублених без думки і жалю
      до всього, що меткі плекали руки,
      осяде Атлантидою на дно,
      прудкими заснується павуками,
      і сни цивілізації минуть,
      мов ефемерні никнучі сполуки!

      Ногою не дістать твердого дна,
      нас кидає у збурених стихіях,
      де видимий оголений абсурд,
      не криючись, сміється і панує,
      знайомий світ зіщулено тремтить
      і на очах безпомічно старіє,
      твій голос за порогом помира,
      і слово, що вихоплюється, — всує.

      Зігнешся над травою забуття,
      що споконвічні вистелила схили, —
      багато відшуміло і пройшло
      поміж земних спотворених проекцій.
      Що діяти захопленим в потік
      подій, яких не ждали й не просили?
      ...«Розраду філософією» нам
      записував приречений Боецій*.

      * Бое́цій (лат. Boethius) (біля 480– 524 рр. н.е.) — римський державний діяч, філософ, математик, християнський теолог, який займав високу державну посаду при Теодоріху Великому (королі остготів, що завоював весь Апеннінський півострів і Сицилію) і, заступившись за невинного, сам був несправедливо звинувачений у державній зраді і жорстоко страчений. В ув’язненні написав головний твір свого життя — «Розрада (або утіха) філософією», яка стала «золотою книгою» середньовіччя.

      2016




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Дорватись до книжок
      Дорватись до книжок, перегортати
      заглиблено – у кріслі, на колінах,
      в чужий потік ввійти й не виринати,
      в епохах загубитись і годинах,

      вгорнутись у тісний гарячий кокон
      всіх промислів, призначених людині,
      лозою заплестися ненароком
      в чужих світах, зачаєних у сині.

      Уяву, ніби дзигу кольорову,
      заводити, поставивши на вістря,
      і вірити написаному слову,
      як вірують легені у повітря.

      І довго не вертати серце будням,
      коли прибудеш здалеку додому,
      а линути з негаснучим відлунням
      всередині розхитаного дзвону.



      2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Здрастуй, тишо...
      Здрастуй, тишо—і трояндо запашна!
      Здрастуй, ноче—і сюрчання цвіркунів!
      Струни стрілок вже відтяли сектор дня
      На сліпучім циферблаті дивоснів.

      Затинаючись у діях і думках,
      Як схитнула я речей незримий стан,
      То тасуючи щоденність у руках,
      То без пам’яті поринувши в екран?

      Пахне холодом нічний, в трояндах, двір,
      І голчаста зірка, що вінчає мить,
      Срібним вістрям проникає через зір,
      І запитання метеликом тремтить...

      2010




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Куди зникли всі квіти? (переклад)
      Куди зникли всі квіти? Стільки часу спливло.
      Куди зникли всі квіти? Зникли давно.
      Куди зникли всі квіти?
      Дівчатами зірвані – всі як одна.
      Тож коли вони помудрішають? (2)

      Куди зникли дівчата? Стільки часу спливло.
      Куди зникли дівчата? Зникли давно.
      Куди зникли дівчата?
      До хлопців полинули – всі як одна.
      Тож коли вони помудрішають? (2)

      Куди зникли всі хлопці? Стільки часу спливло.
      Куди зникли всі хлопці? Зникли давно.
      Куди зникли всі хлопці?
      В одностроях військових – всі як один.
      Тож коли вони помудрішають? (2)

      Куди зникли солдати? Стільки часу спливло.
      Куди зникли солдати? Зникли давно.
      Куди зникли солдати?
      Лежать у могилах -- усі як один.
      Тож коли вони помудрішають? (2)

      Куди зникли могили? Стільки часу спливло.
      Куди зникли могили? Зникли давно.
      Куди зникли могили?
      Укрилися квітами -- всі як одна.
      Тож коли ми всі помудрішаєм? (2)

      Куди зникли всі квіти? Стільки часу спливло.
      Куди зникли всі квіти? Зникли давно.
      Куди зникли всі квіти?
      Дівчатами зірвані – всі як одна.
      Тож коли вони помудрішають? (2)

      2016







      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Неспокій

      Неспокій мій ховається між слів.
      Вітрила напівсферами тугими,
      зловивши безпритульні білі рими,
      несуть мій корабель від островів,
      і він безладно хилиться набік
      від вітру, неприп’ятого у танці,
      страхи у перестудній лихоманці
      розхитують нервовий його біг.
      Страждає без гармонії душа
      і прагне рятівної рівноваги,
      у морі знань судомиться від спраги
      жебрачкою без цвілого гроша.
      Сум’яття розчленований вантаж
      зсувається від борту і до борту,
      і в корабля націлившись аорту
      загрожує його і екіпаж
      пустить на дно...
      Розгойдані думки
      плин руху, гризучись,перебивають,
      високу щоглу зосліпу ламають
      і кидаються пінно навтьоки.
      Подерлися канати назавжди,
      і вітер, що у просторах гуляє,
      безвладний корабель мій нахиляє
      до холоду зеленої води.

      2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Г.П. (прикутій до ліжка)

      З необхідності виникла дружба між нами
      (і у долях--ніким не сподівана зв’язність),
      чи піде вона далі за обмін листами,
      за взаємні привіти і світську люб’язність?


      Чи вдається з висот Вам мене розглядіти,
      чи своєю появою тільки тривожу
      сині очі, що прагнуть усе зрозуміти,
      довго дивляться — і зрозуміти не можуть?


      Я візьму Вас за руку, Ви сядете в човен,
      що пливе по ріці, де вода не схлюпнеться,
      ми розділим мандрівки оці присмеркові,
      що голублять довіру і втишують серце.


      І розчиниться немічна наша свідомість,
      тільки ніжність довкола--тремка, неосяжна.
      Ви мене не пізнаєте, я — невідомість,
      але й загадка Ваша з землі недосяжна.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Твердий горішок
      Як ворог не вступається нітрішки
      І лють його не можна загасить,
      Вдягни шкарлупу, стань твердим горішком
      Із тих, що неможливо розкусить.

      Якщо вже не униткнуть тобі згуби,
      Що хлюпає на дні його зіниць,
      Нехай зламає хижі свої зуби
      Через твою закам’янілу міць.

      Ще радості засвітяться окрайці
      І справедливість збудиться стара,
      Як ворог твій грабкі зламає пальці,
      Дістаючись до ніжного нутра.

      І навіть як сьогодні ненароком
      поглине він ім'я твоє і рід,
      Нехай йому назавтра вийде боком
      Безумством завойований обід.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. І вигляд зроби, що її ти не бачиш (переклад)

      Вона наближається – вдай, що не бачиш,
      серце моє,
      Жартуй, ніби мало для тебе це значить,
      серце моє.

      Тепер вже запізно від неї тікати,
      Лиш тільки обличчя устигни підняти,
      Як здіймуться сльози рясні.
      Свій погляд спрямуй понад нею байдужий,
      Удати зумій, що її ти не любиш
      І навіть не бачиш її.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. На гострих піках сяючих ідей
      На гострих піках сяючих ідей
      чи встигнеш запідозрити підміну,
      коли уже не Бог дарує силу,
      а вічний ошуканець?..
      Із грудей
      росте у нього вітер перемог,
      що радісно жене тебе до цілі,
      і руки його чуючи зіпрілі,
      ти думаєш сп’яніло — то є Бог.
      Та Бог пішов, і враз ожило все,
      що винесло тебе понад закони:
      занадто легко падають кордони,
      зашвидко хвиля успіху несе.
      І сповнившись обманного знаття,
      ти рвешся за облудою запекло
      прямою — що скеровує у пекло —
      дорогою без шансу вороття.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Я тиші жду
      Я тиші жду, коли б розтанув хор
      і запитання в намірі б зостались,
      і значення без звуку і без форм
      за межі берегів переливались.

      Нехай розумні, завчені слова
      сипнуть урозтіч конями баскими,
      і буде тиша, тиша світова,
      де спроба мови — марна й непростима.

      Полеміка по рейках відгримить,
      і пауза наповниться світами.
      Можливо, нам зустрітись пощастить
      у мовчазних провулках між словами?



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    103. Немов форель в потоці
      Сліпуче плетиво повітряних ниток,
      навперебій містками з’єднаних думок,
      тремтячих нервів, фейєричних сновидінь,
      футуристичних доброзичливих створінь,
      химерні витвори фламандської доби —
      з-під пензля вихлюпом — "утіх земних сади",
      і розкіш музики — цариці всіх доріг,
      і шовку мовного нестримний в небо біг —
      все має напрямок, і зірку, і мету,
      у сфери вищого спрямовану чоту,
      немов форель в потоці вічного отця —
      згори униз і знову вгору без кінця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. До себе приміряєм смерть
      До себе приміряєм смерть—
      чи довго це? чи швидко?
      чи смерть подібна до стрибка?
      чи, може, до падіння?
      на сірих подушках палат--
      під стогони, при свідках?
      а чи забутому в траві--
      у маячних видіннях?


      До себе приміряєм страх—
      під обстрілом і в тиші,
      про що подумаєш тоді—
      про матір? про сім’ю?
      або про цього юнака,
      що так нерівно дише
      і дума: «він мене уб’є,
      як я його не вб’ю»?



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    105. Двійник
      Життя свого пройшовши половину
      (напевно — більше, та не в тому річ),
      я пригадала з юності людину
      загублену в димах десятиріч.

      І все частіше серед сухостою
      безжальним сонцем виснажених днів,
      коли сама спілкуєшся з собою,
      спада на думку: «Він би зрозумів».

      Та він пішов, зоставивши в закладі
      звірянь палких миттєвості вночі.
      Двійник його заховує в шухляді
      спустілого помешкання ключі

      та удає, що він і є той перший,
      який лиш подорослішав — не зник
      (даремно, бо тонку подібність стерши,
      я миттю самозванця бачу лик).

      Чуже ім’я поцупивши і гідність,
      нехай живе, якщо вже так зумів.
      Та от біда — є голос і подібність,
      але нема того, хто розумів...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    106. Щасливо усміхаються з дисплея...
      Благав він — і ожила Галатея.
      Постав «новий хоробрий»* без границь.
      Щасливо усміхаються з дисплея
      Обличчя і убитих, і убивць.

      Усі зібрались, ніби на терасі —
      Шахрай і хто за правилами грав,
      Поліція, розстріляна в Техасі,
      І поруч з ними — той, хто розстріляв.

      Сімейне фото вихоплене з плину
      Приватно-каламутної ріки.
      Він винищив усю свою родину,
      А тут вони щасливі на віки.

      Клубочаться туманним кровозмістом
      У хмарні переплутані рої
      Сьогодні вбиті жертви терористів
      І поруч — терористи, як свої.

      Усе кладе її величність гласність,
      Ніщо не розділяючи, на стіл.
      І винороб наповнює всечасність
      Вином із перемішаних сортів.

      І ти з повзучим острахом рептильним,
      Наповнена сивушним тягарем,
      Хрипиш, як дзвін, калатанням похмільним,
      Розгойдана шаленим дзвонарем.

      2016

      * «Brave New World» --роман-антиутопія англійського письменника Олдоса Хакслі (1932р.), в якому він змальовує майбутнє технократичне суспільство. Заголовок роману взято із п’єси Шекспіра «Буря».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Які ми судді?


      Які ми судді? Що ми знаєм?

      І скільки важить славослів’я?

      Багато—при житті людському,

      Нічого—за порогом смерті.

      Як добре, що шумлива піна

      Екстазу людського вмирає

      В підніжжі Божого закону—

      Давно би Сталін був у раї...





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Мир тоді настає
      Мир тоді настає, коли ти вже про нього не мрієш,
      коли ти вже не молишся різним у світі богам.
      Просто жар відпустив, і гостинна дорога біліє,
      недалеко — нічліг, і привільно ступати ногам.

      Пам’ятатимеш все, що спіткало бідою раніше,
      тих, хто кривди віків, ніби спалах болючий, прошив.
      Шкіра душ наших зміниться – в коконі, темряві, тиші,
      і, очима усіяні, крила розгорнем ушир.

      Відшукаєм загублену в часі себе половину –
      — сокровенну, несуєтну, гідну, без пафосних сцен,
      і мозаїка битих сторіч укладеться в картину,
      що є більшим за щастя відчути – усе мало сенс?

      Не долине до вуха зухвале : «Нє всьо лі равно лі?»,
      вітер гратиме словом зневаги, мов глеком пустим,
      і космічна розгадка «хто ми?» осягнеться у школі,
      і подружиться зрілість із нами, немов побратим.

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. О. (2)
      Це не краплі дощу стугоніли по ринвах,
      Це хвилини пливли, це стікало життя.
      За сирими хисткими нічними дверима
      Я втрачала зв’язок наш, трагічне дитя.

      У розхлюпанім блиску грудневої ночі,
      У розвиненій хустці — ні добра, ні зла —
      Чорна вічність масними цілунками смокче
      В твоїм диханні краплі живого тепла.

      Мені страшно—закони природи суворі,
      мені лячно, бо я затискаю плече,
      ще живе, у тіснині родинної крові,
      на останньому краї, де вітер січе.

      Хай цей дощ лупотить по землі і по ганку,
      Негустий, як розмірена, в безвість, хода.
      Ніч закінчиться — я не повірю світанку.
      Твоя спина у краплях блищить, як слюда.

      День постане палатою новонароджень,
      Із дитячих років килимком на стіні.
      Нас не буде, бо гострими лезами ножиць
      Перетнуто зв’язок — ні тобі, ні мені.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Подрузі, втраченій в дорозі
      Як всі були ми «росіяни»,
      із мови судячи, тоді
      нас "подружили" наші мами,
      ще говіркі і молоді.

      Звалась Наташею в той час ти
      (тепер солідніше, мабуть).
      Як богомольці до причастя,
      три роки ми ділили путь,

      йдучи до школи і зі школи
      і виринаючи з пітьми
      на Городецькій, в рейках колій,
      в трамваях, заспаних, як ми.

      Мов пара човників з паперу,
      недбало пущених у плин
      на втіху злому фантазеру,
      у синіх відтинках хвилин

      заціпенілої мовчанки
      ми йшли в покірності сумній
      в недоспані зимові ранки
      під хрускіт снігу і надій.

      Ще не свідомі чуда дружби,
      крокуючи через роки
      за звичкою, немов до служби,
      із ранцями, як вояки,

      ми мали впевненість в запасі
      одна в одній, тому усмак
      ми раз побилися у класі,
      на втіху іншим, просто так.

      Всі наші витівки бешкетні,
      й оті — дві пари в ряд — сліди,
      і «Шёл по городу волшебник»
      в мені осіли назавжди.

      А ми з тобою і не знали,
      що в безпритульній тій імлі
      ми одна одну рятували
      в дитинства ранки зимові.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Дерево в тумані
      Небо дощовите. Сірувата днина.
      Змочений росою килим трав’яний.
      Крізь туман чорніє дерево єдине --
      мовчазний і вірний древній вартовий.

      Прошиває час він, лицар твердокорий.
      Спробуєш вселенський стовбур обхопить –
      радісно відчуєш, як в рослинні пори
      вся душа із тіла звільнено стримить.

      З репано-вогкою чорною корою
      світ також – притихлий, сірий, дощовий.
      І ніхто не скаже, мудрості якої
      дерево в тумані – вічний вартовий.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Хоч дивне
      Хоч дивне, але кращого не буде
      побічного немріяного щастя,
      ніж те, що ми вже маєм. До остуди
      обставинами, відстанями, часом

      нас приведе чуже холодне «завтра»,
      якого я навчилася боятись.
      Не заглядаймо в нього, бо не варто
      від нього нам дарунків сподіватись.

      Любім «сьогодні», навіть як печалі
      майбутнього заповнять нотні стани.
      Можливо, як не думати : «Що далі?»,
      воно про нас забуде й не настане?

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Мости історії
      Зариті в мох історії мости --
      провалені, щербаті, непрохідні...
      Як сторожко доводиться брести,
      зриваючись, в туманному сновидді,
      і мотузяний поручень в руці
      стискати гулом пальців побілілих!
      У спину -- віддих втомлених бійців,
      колись живих, навіки вже зомлілих.

      Вогке коняче пирхання і біг,
      тремтячі крупи в пінних білих клаптях...
      О порохи нелічених доріг —
      утомленого людства сіре плаття!
      Напівживі обірвані мости
      на кожнім метрі з’єднують з минулим,
      і легко провалитись у світи,
      над часом переходячи заснулим --

      туди, де вже давно тебе нема,
      лише луна обірвана — від інших.
      На камені — розмиті письмена
      і слід меча — в тужній останній ніші.
      Несамовитий вершника політ —
      застерегти когось від небезпеки,
      століттями давно затертий слід,
      відчайний крик -- загублений, далекий!

      Вони живуть -- невидимі мости —
      занедбані, зруйновані, забуті.
      Один у одний вкладені світи
      на кожному життєвому розпутті.
      Їм байдуже до часу і до нас —
      чи ми про них згадаєм і оціним.
      В глибинах переховує їх час,
      в ущелинах під небом буйно-синім.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Він мав продовження — дитячий наш роман
      Він мав продовження — дитячий наш роман.
      Був страх засвідчити сумні тілесні зміни
      І недомовками, хоча б до половини
      Відкрити іншому рубці життєвих ран.

      В належну паузу, на спогадів межі
      З’явилось віяло поблідлих фотографій,
      Де всі були не в міру радісні, завзяті,
      В припадках сміху бешкетливі і... чужі.

      Кудись раптово розкотилися слова,
      І ти сказав мені «поплач на моїх грудях...»
      В яких не знаних мені вистудах і буднях
      Ця люба памороззю вкрилась голова?

      Не вболівай — мені нітрішечки не жаль
      Тієї юності, зухвалої й пружної,
      Твого волосся, ніби хвилі золотої,
      Твоєї усмішки, мов сонячний кришталь,

      І нетривкої оболонки, що врочисто
      Колись доручено нам було до пори.
      Її ми в юності бездумно прийняли —
      І, як приречені, наповнюємо змістом…




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Я слухаю нічну порожню мушлю
      Я слухаю нічну порожню мушлю
      у плямах і прожилках синюватих
      розкритого над вулицями неба,

      перетинаю тишу непорушну,
      що пружиться губами розказати
      про сни віків, задивлених у себе.

      І доки я витягуюсь струною
      в передчутті уловлених вібрацій
      у відгомонах внутрішнього слуху,

      уважний всесвіт слідує за мною
      і, взявши у дерев затвердлі пальці,
      немов до мушлі, припадає вухом.

      Стоять дозорці з гривами чудними,
      в біжучих хмар -- розірвані сорочки,
      дорога—мов невільниця розкута.

      Ми з тишею йдемо глухонімими,
      обмінюємось символами мовчки
      в надії щось приховане збагнути.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Назад до Джейн
      Хапатися, давати інструктаж,
      ключі шукати, трубку телефону...
      Нагадує щоденності пейзаж
      стовекторну індустріальну зону.

      Хвилини рахувать до закриття
      і бігти стрімголов до магазину...
      Джейн Остин! Потребую відчуття
      пріоритетів – прямо до загину!

      Я згідна пізнавати глибину
      похмуро-інтригуючого Дарсі*
      і пробивать невидиму стіну
      умовностей, що зібрані на марші,

      повірити у будучність без хмар
      щасливих пар (життя було недовгим)
      і вигострити вишуканий дар
      до довгих церемонних діалогів.

      Я етикета вивченням займусь
      і відшукаю ноти, книги, п’яльця.
      Ні Уілоубі, ні Уікем** – присягнусь! --
      не обведуть мене навколо пальця.

      В твою епоху жадібно стрибну,
      де все у ритмі задано-врочистім.
      ...Лише антибіотики візьму,
      запас зубної пасти і дентистів.

      2016


      *Дарсі – позитивний персонаж роману Джейн Остин «Гордість і упередження»
      **Уілоубі та Уікем – негативні персонажі романів Джейн Остин «Гордість і упередження» та «Розум і почуття».





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Охапки полевых цветов
      Охапки полевых цветов—
      всем, кто стоит на рубеже
      неотвратимых перемен,
      что придвигают нас к концу.
      Цветочный вал—учителям,
      с годами позабывшим нас,
      уткнувшись лодкою в песок,
      с сиделкой платной у бортов.
      Цветочный залп — друзьям, родным,
      которые по виду стойки
      и, как солдатики, идут
      на дно, не закрывая глаз.
      На помощь стыдно им позвать,
      тебе неловко их окликнуть,
      со всеми происходит жизнь,
      как безнадёжная болезнь.
      Собрать бы целые поля
      цветов и за живой пургой
      не различить, как уходя,
      бесшумно затворяют дверь...

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Навчи мене не сперечатись, або молитва про здатність до пасивного опору
      Навчи мене не сперечатись —
      — крізь запітнілі крильця лінз
      у щось невидиме вдивлятись
      і усміхатися, як сфінкс,

      пізнаючи за ураганом
      чужих надуманих образ
      то самолюбства ржаву рану,
      то рик зневаги без прикрас.

      Нехай простяться мені втрати
      хитких словесних рубежів,
      коли, щоб правду відстояти,
      немає сил, немає слів.

      Але не дай мені, загравшись,
      згубити компас і весло,
      нехотячи, не розібравшись,
      несамохіть підтримать зло,

      утратить пильність ненароком,
      щоб ані воля, ні рука
      не проросли в пасивний опір —
      — останню зброю бідака.

      Не дай під спів чужої казки
      забуть, що виніс мій народ,
      й шукати схвалення і ласки,
      немов догідливий холоп.

      2016





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Червневий вітер

      Чудес не буде — лиш червневий вітер
      підноситиме випрану білизну
      на мотузках, і три троянди білі
      гойдатимуться разом у вікні,
      яке б давно годилося помити...
      Вона погляне дійсності у вічі—
      — холодна правда виламає двері
      солодкої довіри і позбавить
      безпечних снів у коконі ілюзій.

      Її потягне кинутись у вир
      розбурханого юрмища людського,
      де душі перестрашені шукають
      простої справедливості для себе —
      — але й її на всіх не вистачає...
      Як це життя прожити без чудес
      або без боротьби, яка п’янить
      обіцянкою гордого здобутку?
      Образитись? Дозволить, щоб зневіра
      підточувала страх самої смерті —
      хоча б одним із страхів стане менше?
      Як можна зберегти лице своє,
      надію, що тебе пізнають предки,
      батьки і друзі, що пішли у вічніть?

      І доки вона гірко спогляда,
      просочуються краплями в минуле
      вона сама,її червневий день,
      розвіяні врочисті простирадла
      на мотузках, і вже вони стають
      неправильним тремким конгломератом,
      що осідає в пам’яті на дно
      і виринає чудом випадковим...




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Тиняюся, як пісня Сольвейг
      Тиняюся, як пісня Сольвейг – загублено і мелодійно,
      а ти, Пер Гюнте, все у мандрах, на списах зраджених сердець.
      Яка дошкульна ця морока -- шукати довго, безнадійно
      що намагався -– в хвилю темну— “тобою виразить творець”!*.

      Стара Осе -- у вічнім домі, а я чекаю і співаю,
      і стесую, йдучи по колу, усі нерівності й кути.
      Якщо мене ти не застанеш — зустрінемось в пустельнім краю,
      де лиця сірих мегалітів в бездонні дивляться світи.

      Стою норвезькою сосною -- корінням вросла і пасивна.
      Час зволікає біля мене й дрібними рухами гострить
      те, що розділить нас з тобою — від серця серце є відривне.
      Я озиратимуся довго-- мигливий образ твій вхопить...

      *вираз із драми Генріха Ібсена «Пер Гюнт»

      2015




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Шнурами змій розстрільні списки...(Биківня)
      Шнурами змій розстрільні списки
      повзуть мовчазно в звивах літ.
      В кривавих вискалився бризках
      нових часів Старий Завіт,
      де племена, у порох стерті
      в підніжжі буйних восхвалінь,
      тілами битими простерті,
      з синцем розверзлих піднебінь,
      усе течуть, зламавши руки,
      під непочутий схлип «чому?»,
      усе тужавіють з розпуки
      і глухо валяться в пітьму.

      І розколихується морем
      мурашник жирної землі—
      первісним морем неозорим,
      що топить власні кораблі,
      жбурляє вниз, приймає злочин,
      стягає сонце у імлу,
      в тужне виття жертвоприношень
      завжди голодному—кому?

      Боки Сатурнові глибокі—
      маля звивається в руці,
      засіли «трійки», скляноокі
      і незворушні, як жерці.
      Самі собою «Ave Caesar!”
      кричать розтріскані вуста,
      і вже душа твоя належить
      кошлатій ночі до Христа...

      Були жнива. З людей копиці
      захланно ставили у ряд,
      під ухкання нічної птиці
      справляли первісний обряд.
      І без’язикі ці дерева
      ковтають тихо, як в диму
      питання, виштовхнуті з чрева—
      за що убито їх? чому?

      2015



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Час мінливості і непевності
      Час мінливості і непевності,
      мов сипучі піски -- реальності,
      відлетілої одностайності
      спотикання подолом темності,

      щоб спішити вперед, де гамірно,
      від осель із сумними ларами
      чи в гіпнозі людськими хмарами
      за сопілкою йти із Гамельна.

      Час, в якому дражливі жителі
      починають війну за спогади,
      бо підламуються світогляди,
      мов античні колони Крітові.

      Обертається у зацвілий крам
      спадок той, що дідами зібраний,
      світ — у хаосі, наче зібганий.
      ..."Ще не було так", — видається нам.

      2016



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Підхопи мене, мить
      Підхопи мене, мить, на похилій ілюзій,
      На межі непривітного серцю прозріння,
      Доки я ще в хмільнім і сумнівнім союзі
      З розмальованим витвором свого хотіння.

      Коли тільки у думці почне розвиднятись,
      Згаснуть бажані сни, небокрай засіріє,
      Я відпущу тебе й буду гірко втішатись
      З усієї халепи, сміху́, веремії.

      І коли повернусь—винувата, змаліла,
      До нудьги і тверезості в денному крузі,
      Я не раз пригадаю ще, як було мило
      В швидкоплинних обіймах затишних ілюзій.

      2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Лиш той повірив би мені...
      Ніколи не кружляти сном,
      в якому б Він мене чекав?
      Не стати хвилею й човном
      під “Dance me to the end of love”?*

      Біжучих, ламаних вогнів
      не чути в розквіті судин,
      щемливі русла всіх часів--
      у жмені стиснутих хвилин ?

      Не плакать сліпо, навмання,
      і у зірок питати знов,
      як на балконі хлопченя,
      що вперше звідало любов?**

      У хмизі витоптать вогні,
      не допустить нових заграв?
      Лиш той повірив би мені,
      хто би цілком мене не знав...


      *Leonard Cohan https://www.youtube.com/watch?v=IEVow6kr5nI
      ** Максим Тарасівський "О множественности миров" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497538

      2014




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Не вір словам --слова нас розділили
      Не вір словам – слова нас розділили,
      знекровили двобічністю понять,
      і це не ми – вони вже нами снять
      і для двобою в нас черпають сили.

      Вони до нас з’явились як кінець,
      як зламане стебло в сваволі пальців,
      згубили вітрогонів і блукальців,
      якими нас задумував творець.

      О близькосте, утрачена до слів,
      до воєн самоствердження й руїни!
      Лежать у збитім полі паланкіни
      затоптаними свідками боїв.

      Одна лиш тільки музика збира
      суперників у первісні обійми --
      і в зародку закінчуються війни,
      і милість неушкоджена трива...

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Пересмішник
      Свистить і щебече, кує і скрегоче,
      витьохкує вправно, милуючи слух,
      і серце своє виливає щоночі
      прогулянок пізніх невидимий друг.

      Під деревом йдеш –він на хвильку замовкне,
      і знову — в екстазі або в забутті —
      із горлечка в небо вібруючі крокви
      здіймаються — і завмирають святі.

      Непрохані сльози бринять від подяки
      нуртуючій пташці із серцем палким,
      що мить обертає у виблиски й знаки
      первинної радості шалом лунким.

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Настане час...
      Настане час — і зміни заберуть
      цю містику стрімкого упізнання
      себе в чужому; випаде в кристал
      між нами все й закам’яніє в «досвід»...
      А, може, зачарованих сновид
      танцююче підмісячне купання,
      почавшись у потокові земнім,
      триватиме в позачасовий простір?

      Як добре — не гадати наперед,
      коли загасне зустріч випадкова,
      круті падіння знаючи давно,
      віддатися розгойданому морю
      і чути, як стихії гомонять —
      до глибини сягає їхня мова!
      Як хочеш — ти про все їх розпитай,
      бо я про найдорожче не говорю.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Вона
      Вона буває метушлива, з нервовим сміхом недоречним,
      книжок роками не читає і не вжива розумних слів,
      а чоловік її на людях -- в манерах вишукано-гречний,
      із бурштиновими очима з темно-палких жіночих снів.

      Вона завжди в життєвій прозі —чи у дворі, чи на городі;
      час розмежований натроє —вечеря, снідання, обід...
      Невпинно рухаються крила, в завзятті юному пророслі
      у ті роки, як прокладали вони у парі перший слід.

      Її би можна пожаліти, але сміється вона вголос,
      біжить, розхитуючи кладку, понад обмани і роки;
      і так заведено між ними --усе, що мужем розкололось,
      їй треба склеювать довіку, що Божий день, у дві руки.

      Вона живе, неначе пісня, земного й вічного на стику,
      в кишенях бляклого халату —прощення й вірності ключі.
      І я чомусь її згадала під звук схвильованого крику
      гусей, що клином розщепили небесну сферу уночі.

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Здавалося, в душі є стільки сил
      Здавалося, в душі є стільки сил,
      що можемо всі драми пережити,
      аби було із ким поговорити,
      усе обмацать, перегнуть навпіл
      й, зачудувавшись, у собі зложити.

      Та ось уже обтяжують слова
      і необхідність бесіди лякає,
      світ пружиться і раптом вибухає
      в чужій руці, як в бою тятива,
      стріла летить і в бік тобі влучає

      або у серце. Все міняє мить
      і не дає з минулим попрощатись--
      від неї неможливо заховатись.
      Ось телефон панічно верещить...
      Як нам назад до берега дістатись,

      щоб мати спокій? Від життєвих драм,
      хоч би яких отруйних і барвистих,
      і від чужих гріхів, чи то навмисних,
      чи випадкових -- здавна любих нам --
      сахаємось, немов від скель урвистих.

      Куди подівся емоційний струм
      колишніх бесід? Хочеться мовчати,
      молитися, в тривозі пильнувати...
      Не повімо нікому про свій сум.
      Хіба хто має сили розказати?

      Насичені тяжким передчуттям
      і сутінки, й годинникові кроки;
      слова не є достатні і глибокі,
      щоб змірять мовчазні безодні драм,
      які колись би ми долали скоком.

      2010



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Запустіння*
      За рік без людей заніміють стежки,
      село бур’яни покрадуть,
      оселі, де зріли хліби, як зірки,
      по вікна у землю ввійдуть.
      Розмови розвіються вітром з дощем,
      людини поглинеться слід,
      густа павутиця зеленим плащем
      задушить повалений пліт.
      Старенька не буде сварити щодень
      нальоти прудких горобців,
      розпорпана стріха для їхніх сімей –
      недовгий, та затишний дім.
      Високих акацій мережаний шум
      (чи зрубані вже? чи живі?)
      в вітрах заколишуть злочинства і глум,
      безумства людей світові.
      О час, не малюй запустіння картин –
      я бачила їх досхочу,
      забуті селянки в прозорий твій плин
      вгортались, немов у парчу.
      Навчи мене мужності йти по стерні
      і далеччю міряти путь,
      бо їхні життя протекли, як у сні,
      і наші так само минуть.

      2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Недоростки
      Новини, страх і поголоски –
      і ти міркуєш день-у-день
      про роль пихатих недоростків
      в чадній історії людей.
      Себе питаєш — як це сталось?
      Ким було наслано мару?
      Коли планета обривалась,
      хто розпочав пекельну гру?
      Казали їм, що всі узнають
      про їхню міць, «духовний код»,
      а вождь лискучим горностаєм
      збігав на сходинки висот
      і говорив –немов у вену
      текли дохідливі слова –
      про особливі їхні гени
      і «невід’ємливі» права...

      Ти топиш зір нічний у простір
      в завислій думі без надій
      про роль пихатих недоростків
      в людській історії чадній.

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Страсний тиждень
      І спала я, і плакала вві сні
      під лампами безжалісного слідства,
      і прялось на земнім веретені
      видіння триєдиного сирітства;

      воно було як п’ятниця страсна,
      як у війні—неміряність покосу,
      гарячий зойк останнього вікна
      в стрибку із вогняного хмарочосу,

      як погляд намагнічений у тих,
      кому до ночі з голоду померти,
      як аутодафе скорботний хід
      у ковпаках огидно-гостроверхих.

      І знала я, застигши на краю
      над прірвою розбурханого сміху,--
      епоху цю, заплакану, мою
      знов радісно розхитувати лиху.

      І в час глухий тернового вінця,
      коли душа, здавалося, пропаща,
      хотілося волати до Отця:
      «За що ти нас лишив напризволяще?»

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Я покинула себе
      Я покинула себе і у тобі заблукала,
      А твоя мені країна вдвоє краща, ніж моя.
      Я б в ній гралась, як дитина, і днювала б в ній, і спала,
      Все в ній —любо, все —новіше, лиш хазяйка в ній -- не я.

      Знаю, скоро доведеться покидати мені казку,
      Доки нам обом не стало вкрай незручно, на біду,
      Та до того, як прощатись, ти розрадь мене, будь ласка:
      Що, якщо назад дороги я до себе не знайду?

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Я у печерах пам'яті своєї
      Я у печерах пам’яті своєї
      в цю ніч блукала довго із тобою.
      О радосте —зійтись у сновидінні,
      немов у краю спільного дитинства!
      Мовчання жебоніло поміж нами
      нехитрими прозорими струмками,
      привільне, як родинне піклування,
      природнє, як оте пливуче листя...

      Я у реальність знову повернулась,
      у виміри вселюдського сирітства,
      в якому ти —несказано-далеко,
      і навіть слід назавжди загубився.
      Та цілий день я слухала, як щастя
      розхлюпувалось в серці і бриніло
      луною стоголосого мовчання,
      що в сонних зачаїлося кавернах...

      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    10. Колиска теплого дощу
      Колиска теплого дощу—
      У плиннім шелесті первиннім,
      І вся небесна благодать
      Стіка, співаючи, крізь ринви.

      Ожилий простір позира
      І ловить чулим сірим оком,
      Як блискітливих міріад
      Стібки зшивають ненароком

      Учора й завтра, верх і низ,
      Дахи, машини, лиця, брами,
      І ті, кого давно нема,
      Здається, знову поруч з нами.

      Ми знали—збудеться усе,
      Що серце снило і бажало,
      Тугі розв’яжуться вузли,
      Неначе їх і не бувало,

      Бо наступає теплий дощ,
      Нас обіймає, як рослини,
      І переносить на руках
      У паралельний світ гостинний.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Я визнаю одразу --ти правий
      Я визнаю одразу --ти правий
      джерельною гіркою правотою.
      Негоже заперечувать мені,
      говорячи: реальність —стошарова.
      Хотіла б я це визнати чи ні,
      жорстка і неспростована основа
      тримає цей порядок світовий
      і вберігає волю від застою.

      І навіть наш старий облізлий пес —
      боржник твого похмурого сумління,
      холодної твоєї сторони
      й природно-недовірливого стану.
      А як із ним вистибували ми,
      забігши на батут самообману
      в надії, що страховкою чудес
      ймовірність виключається падіння!

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Страшний момент, коли цілує сонце


      Страшний момент, коли цілує сонце,
      бо знаєш—після цього буде морок.
      Розбиті крила з залишками воску
      гойдатимуться на зеленій хвилі.
      В очах іще танцюють чорні віхті
      в жовто-гарячих вогняних коронах,
      тебе ж нічого більше не тримає
      в раптовім вертикальному безсиллі.

      Ще хвильку майорять перед очима
      відбитки неба на грайливих водах,
      і обриси покинутого Кріта
      востаннє закликають повернути,
      і батько, враз посивілий від страху,
      зайшовся криком здавленим, нечутним,
      в крові ж у тебе—поцілунок сонця--
      у світі найсмертельніша отрута.

      Сягнувши оком світу олімпійців,
      засліплий, ти крізь слози їх не бачив,
      та в спазмах неможливого екстазу,
      коли бриніли музикою груди,
      ти, смертний, що наважився торкнутись
      палаючої осі колісниці,
      здобув і найпалкіший поцілунок,
      і ту, що все загашує, остуду...

      2014




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. О. (1)
      Коли ідеш до маминого поля
      дорогою, що сива від морозу,
      У новорічну ніч, коли всі люди
      за стіл сідають в затишних оселях,
      Згадай мене—як буде твоя воля,--
      сховавши синій обшир, як мімозу,
      В замерзлі руки, білі від остуди,
      в голубуватих венах-акварелях.

      Згадай те незакінчене дитинство,
      якого будем в’язнями довіку,
      З небесними квадратами крізь грати,
      де істини нещадно-дострокові,
      І --з паростків палкого побратимства—
      такі цілющі і жадані ліки,
      що звикли одне одному давати
      у черепках дитячої любові.

      Я відданості кращої не знала
      і не узнаю більшої ніколи.
      Я хочу, щоб бриніло це в повітрі,
      яке безсилі плечі обтікає
      Твої, коли ідеш серед навали
      дзвінкої тиші в задубіле поле
      Й здається-- у години передсвітні
      хтось знову, розіп’ятий, умирає.

      В житті, коли за ближнього в одвіті,
      чи можна іскру гаснучу догнати
      Не в просторових обсягах і часі—
      а в судорогах здибленої долі?
      Розділені і памороззю вкриті,
      такі, що неможливо упізнати,
      Ми знову розминаємось, безгласі,
      на спільному, на маминому полі.


      2015 р.





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Прощання з кавою
      О, шляк би трафив цю турецьку каву!
      Навколо після неї –все не так.
      В очах горить неспокою заграва,
      скрізь —золото, смарагд, червоний мак.
      Яскравий світ зухвало нахабніє,
      немов дитя, бешкетне і пусте,
      і задерикуватість моя змієм
      повітряним строкатиться й росте.
      Сновид довкола хочеться чіпати,
      життя усіх поставити на «старт»,
      зібрать, розцілувати, об’єднати,
      струсити сміхом на невдалий жарт.
      Сто бісиків клопочуться тобою,
      як вправні самовіддані пажі,
      і заростають буйною травою
      обачності пристойні рубежі.
      Все. Досить. За які такі дарунки
      світ смаженими зернами пропах?
      Час розірвати з кавою стосунки
      І чай вживати. Бажано «декаф».

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. В цю герметичну теплу ніч
      В цю герметичну теплу ніч,
      у скрині запахів і тиші
      ковзає хутром моя тінь,
      мов по натертому паркеті,
      і є задушливе чуття--
      все це сплановане раніше
      і ми у ватному бутті--
      немов фігурки у макеті.


      Знайомо тьохнув соловей—
      пристав, невидимий, до гурту,
      і все це ніби вже було
      в тісному сні в якомусь часі:
      усіх зібрали нас тоді,
      і хтось затишну неба стулку
      як ляду, тихо опустив,
      в оббивці ситцево- квітчастій.


      Як завершить експеримент,
      мета якого невідома?
      Чи пальми пластикові ці
      хтось планомірно переставить?
      Мов порожнистий той горіх,
      ця ніч підступно- невагома.
      Хтось в ній слідкує і мовчить,
      і безіменним правом править.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Молодість --космічний корабель
      Молодість –космічний корабель;
      радісне і збуджене, стогриве
      полум’я в душі палахкотливе,
      дружба – як гранітна цитадель.

      Тріщини у камені –тонкі,
      скрадливі, побіжні, непомітні;
      блиском сонця в парковому квітні
      миготять пришпорені думки.

      Скорої судьби передчуття
      холодком обвітрює єдиним,
      золотим в уяві апельсином
      крутиться над обрієм життя.

      Мчить без нас космічний корабель --
      промайнули скупані у диві
      очі, коли всі були щасливі
      в той єдиний паморочний день...

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    17. Ользі, або чоловіки в стосунках полохливі
      (під враженням від мемуарів та щоденників О. Кобилянської «Слова зворушеного серця», «Дніпро», 1982).


      Чоловіки в стосунках полохливі—
      чудне й незрозуміле їх лякає,
      і серед них одвіту не знаходять
      найвідданіші порухи душі.
      О, дівчино в любовнім бездоріжжі!
      Танцюй, як хореограф вимагає,
      умовною балетною ходою
      й ні в чому проти правил не гріши.


      Хоча... забудь! Любов існує вища--
      розвіяна в миттєвості текучій,
      коли ж в сліпім ув’язнена бажанні--
      то ти її, затворену, звільни
      і в кровообіг цілісного світу
      пірни, як є, вхопивши в ньому участь,
      і полюби в нервовому тремтінні
      відбитки сонця в першоджерелі.


      Не вір, і не проси, і не надійся—
      надія нас прив’язує до пастки
      нав’язливих шукань—забудь про неї
      і серцем нестриноженим лети:
      взаємністю насичений світанок
      і барв навальних пестощі і ласки,
      й від музики, розлитої в повітрі
      між подихами Брами, не втекти.


      Це тільки брижі на воді осінній—
      серця, що ціпеніють перед чудом,
      це лиш відпале і пливуче листя—
      очей побіжний випадковий збіг.
      У тім краю, де кожен порух серця
      вінчається таємним пересудом,
      збирай сама врожай душі своєї
      і, як блаженна, наділяй усіх.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Ти кажеш мені --правда переможе (песимістичне)
      Ти кажеш мені — правда переможе.
      Вона перемагає або ні.
      Ув’язнена в підземній глибині,
      навпомацки вона готує ложе
      для низки несподіваних нещасть,
      здавалося б — химерних, безпричинних,
      де не розділиш винних і невинних
      і навіть смерті мало чого вчать.
      Тож розвиток можливий не один,
      хай навіть правота на нашім боці.
      Шукають люди збурених емоцій
      знайомий, вже утоптаний загін,
      щоб бить копитом і бажати згуби
      усіх, кого не можуть досягти.
      А правда? Правда може прорости,
      коли уже нікого з нас не буде...

      2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Сім'я з тамтої сторони
      Сьогодні знов розлігся крик у тій сім’ї через дорогу.
      З гаражних піднятих дверей котились каменем слова.
      Завмерла вулиця, немов лякливий звір учув тривогу,
      і з кожним поштовхом новим земна розходилась кора.

      У чоловічий дужий крик вплітавсь слабкий жіночий голос,
      та нищівна обвальна лють межі не знала й берегів,
      він зупинитися не міг – і від прокльонів щось кололось,
      немов важкий більярдний шар по жерсті вулиці гримів.

      Він ревно дбає про сім’ю і сам займається ремонтом,
      але неспокій із глибин чадними пасмами пливе.
      У чорнім вихорі душі — торнадо моторошне «око»,
      що в нім «крокуючий мертвець»* наосліп нищить все живе.

      Обоє підлітків-дітей, немов слухняні автомати,
      із пильним страхом стережуть шкарлупку спокою крихку,
      одне бажання в них живе — зло потривожене приспати,
      щоб зачаїлося воно з глухим гарчанням у кутку.

      О, як мені цього не знать — рефлексу вдаваної смерті
      в кільці невидимого зла, мов непробивної стіни!
      ...Як всі, закрию я вікно — напівприглушені і стерті,
      нас не терзатимуть тепер діла тамтої сторони.

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Переможці (досвід античності)
      Перемагає бог війни, перемагає груба сила.
      Ахейців лютим торжеством кривавий вітер налетів.
      Бурхлива мантія вогню троянців зраджених накрила,
      і тисячі ідуть під меч гарячим місивом із тіл.

      Настане день — скінчиться бій пустельним згарищем і димом,
      терпкими ріками рабів і воєм зляканих дітей.
      Спеленуте у каламуть, життя гетерою без гриму
      бреде, кульгаючи, з арен залитих кровію ночей.

      Вони збагнуть — життя трива, триває після перемоги,
      пробиті груди ворогів цей не облегшують тягар.
      У нім — повернення назад, холодні, гибельні дороги,
      і невловимість забуття, й від свіжих ран — недужний жар.

      Ридання, марення у снах: з воріт укріпленого міста —
      троянський вихор колісниць — чи ти із ворогом зріднивсь? —
      бо аж не чується душа в фантомній радості, що звісно,
      хоч їх давно уже нема, живі і Гектор, і Паріс.

      Єлену візьме Менелай (війна давно вже не за неї),
      в невиліковному чаду від білосніжних тих грудей,
      і десять років по морях в жаданні Ітаки своєї,
      в полоні насланих негод тинятись буде Одісей.

      Гнів Клітемнестри не простить жертвоприношення страшного,
      і переможець-чоловік їй буде гірший, ніж чужий,
      тож Агамемнона тріумф скінчиться скоро за порогом,
      коли до отчих стін прийде змивати піт утоми свій.

      Так переможців з прахом жертв у пил земний мішають боги.
      Назад три тисячі років перегриміло і вляглось.
      Війни засліплений циклоп, глумливий усміх перемоги —
      усе з кістками поколінь під спільним насипом зійшлось.

      Сценарій кинуто убік, актори всі зіграли ролі,
      хтось вимушено, а отой — віддаючись з останніх сил.
      Прорив єдиний із тенет богами пійманої волі —
      як над Пріамом у сльозах зненацька зглянувся Ахіл.

      2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Подруги на Подолі (у 80-х рр.)

      (пам’яті Поліни і Христини)

      У нічником освітленій кімнаті
      Старенькі дві—обидві глухуваті—
      Ведуть розмову—кожна про своє.
      В подолах—руки, теплі і великі,
      І спогади, як паралельні ріки,
      Задума з срібла пам’яті кує.

      Одна—з старого київського «панства»,
      подільського заможного міщанства,
      давно згубивши статки родові,
      пригадує, як їздили на санях
      у сутінках, засніжених і ранніх,
      як всі були ще юні і живі.

      А потім—і Різдва уже не стало,
      І всі її брати кудись пропали
      ( Мовчання заморожує чоло),
      Робота у пекарні в довгі ночі
      І Куренівка в селевім потоці,
      І молодість—неначе й не було.

      У неї—срібна пряжка у шкатулці
      І стопка—у кустарній палітурці—
      Журналів принципового зразка,
      Де хтось суворий, з грізною бровою
      Трима за шкірку сильною рукою
      Хирлявенького горе-шкідника.

      Там заголовок кожному чеканно,
      Мов з неба, сповіщає невблаганно,
      Що «Сорную траву из поля—вон!»,
      Й вона, що разом з «сорною травою»
      Лиш дивом не наклала головою,
      Розплутує минуле, ніби сон.

      Щоденно, в окулярах і хустині,
      В старенькій, але випраній кофтині,
      Іде вона, кульгаючи, крізь двір
      Відвідати ровесницю-селянку,
      Спрацьовану в колгоспі вінничанку,
      Занесену вітрами на Поділ.

      Гойдаються дві сповіді-трамваї.
      Киянка української не знає,
      Тож часто, розігнавшись попервах,
      Обидві зупиняються в напрузі
      Й одна на одну дивляться в конфузі,
      Заплутавшись у значеннях-словах.

      І знов рушають пам’яті вагони,
      що в різні боки перетнуть кордони
      й опиняться на різних полюсах.
      Одна з них говоритиме про гОрод,
      А інша їй—про поле і про голод,
      І як зерно ховали у трусах.

      Тут-- «заговор врачей» (в колишній пресі),
      А поруч йдеться про селянський всесвіт,
      Що пульсував у полі і дворі,
      Про подруг незабутніх і про ланку,
      Стерню, литки у крові від світанку
      І сон в стіжках під небом до зорі...

      Сидять вони і сяєвом сіяють,
      Обдзвонені тринадцятим трамваєм,
      Зміряючи глибини лихоліть.
      І пам’яті схвильованій належить
      Це золото, вціліле від пожежі
      Найгіршого з розбурханих століть.

      2015














      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. Палата розбитих сердець
      Я дзвоню їй —вона не бере телефон,
      передзвонює —голос ледь чути.
      Я для неї —блакитний із Індії слон,
      па-де-де після чаші цикути.

      Я така недоречна, що страшно самій,
      кожне слово —лунке і порожнє.
      Вона слухає краплі в каверні своїй,
      що видзьобують в камені ложе.

      Я б діагноз сказала медичній сестрі—
      саме так, як у книжці зоветься.
      В білосніжну палату поклали б її
      із синдромом розбитого серця.

      І голубили там би її без кінця,
      і складали б уламки терпляче —
      розбиваються в світі найкращі серця,
      нерозбиті нічого не значать.

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Доки слово не сказане
      Доки слово* не сказане, ти – не абсурд, не невдаха,
      Ти ще просто блукаєш в розхристанім вітром житті.
      Ти годуєш себе, як буденного сірого птаха,
      Що під стелю зліта чи похмуро сидить у куті.

      Доки слово не сказане, все ще ціле і можливе,
      І в полоні не скніє підступно упійманий дух.
      Слово спрощує світ і буває холодне і мстиве,
      і подібне до тих, що утратили в старості слух.

      Балансуєш на грані чужого можливого слова,
      Що печатку поставить на всю твою кручену путь,
      Так що виляск піде і здригнеться тривожно основа
      Павутинно-тонкої ілюзії значення «буть».

      О безжальні породження втрати, падіння і злому!
      Я втомилась від букв, категорій, означень, понять.
      Розуміти без слів –ніби радо вертатись додому,
      Де в німім діалозі всі тихим вогнем майорять.

      *"failure"

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Картки, і PIN-и, і паролі...
      Картки, і PIN-и, і паролі,
      і кабелі, що «не від того»...
      Обвили щупальцями тролі
      із порубіжжя цифрового.
      Мигтять зіниці їх залізні,
      вони забудьків не прощають
      і, то послужливі, то грізні,
      завжди уваги вимагають.
      Нервові юрмища блукальців --
      у тісноті мобільних шлунків,
      під механічним бігом пальців—
      дражливі китиці стосунків.
      У недосяжнім піднебінні
      гуртом отарами гуляють
      напівзабуті хмари PIN-ів,
      що люди в паніці шукають.
      ...В автобусі застрягши боком,
      аж усміхнешся потай радо,
      коли зіткнешся ненароком
      з живих очей вишневим садом.
      І видасться, що мимоволі
      світ повертається до тями,
      забувши шифри і паролі,
      і у перерві між дзвінками.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Немічний лицар
      Ви написали мені лист з дитинства знаною рукою
      (непевні літери у нім були знекровлено-хисткі),
      розповідаючи, як Ви отямились в передпокої
      близької смерті, що на час недбалим помахом руки
      Вас відпустила доживать, вселивши зимний страх у душу,
      який ніщо не розжене — ні дух стоїчний, ні книжки...
      Ми б говорили про святе, але боюсь, що не зворушу
      я вищі сили, як оті, на дальнім березі жінки,
      що присягаються за Вас — ті, що Ви їх колись любили,
      які давно пішли у край, де спить начало всіх начал,
      вони не зрадять і прийдуть, коли не стане врешті сили,
      вони заступляться за вас, в жалобі темних покривал.
      За розуміння і за сум, за неможливіть розставання,
      за слово, сказане за них, за пам’ять, що тримає суть,
      мов за Артуром-королем, вони приплинуть в час останній...
      Надія знову підведе, але вони не підведуть.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. З родинного альбому
      Верталися назад на батьківщину
      з сусідньої чужої чужини.
      Скупий набуток складено у скриню,
      насупився синок і мовив «ні».

      Уже стояли найняті підводи,
      оббігли дочки тридцять раз село,
      а син утік, немов пішов під воду,
      немов його ніколи не було.

      Захрипла мати докоряла долі,
      плачем її небіжчик би пройнявсь,
      а син сидів тихесенько в стодолі—
      хтось знав про це і нищечком сміявсь.

      Поїхали, сльозами вмивши види,
      лишивши гроші людям у селі,
      і вистрибцем побіг він до сусідів,
      і сів із ними разом при столі.

      Пролинув рік, і посланець з родини
      прибув із подарунками за ним.
      Він втік і ждав до пізньої години
      у бур’янах під муром кам’яним.

      Нескореною волею дитини
      він досягнув свого—і переміг:
      він не хотів батьківської родини,
      йому кортіло жити у чужих.

      І виріс він, прийняли його люди
      й потилиці не чухали уже:
      чому йому чуже здавалось любим,
      чому своє здавалось—як чуже.

      Свій рід він заснував в чужому краї,
      спаливши всі за спиною мости.
      Бува і так—і ліків тут немає,
      як і причин не можна віднайти.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Прибудуть стиглі вечори
      Прибудуть стиглі вечори,
      з дороги пильні прохачі,
      вони розкриють до пори,
      за що заплатиш ти і чим.
      Вони візьмуть твоє майно, --
      ти не оскаржиш їхніх прав, --
      в уплату зроблених давно,
      в часи безвиході, застав.
      І як не боязко душі --
      не буде критися ніде.
      На білій хвилі пливучи,
      час розрахунку надійде.
      О необтяженість в кінці!
      Відкрились двері, ти ідеш
      і щось затиснуте в руці,
      зітхнувши, вільно віддаєш.

      2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Бензозаправка
      Цей вечір став вмістилищем утрат,
      Обманутих бажань, нерозуміння.
      Нічна бензозаправка—мов театр
      В неоновій байдужості цвітіння.

      На ній, немов на місячному дні,
      Самотній виріст доту - магазину
      Ховав вночі за проріззю в стіні
      Бліду і насторожену людину.

      І більш ніяких свідків не було,
      А був рельєф, химерно-нереальний,
      Сухотне світло крізь машинне скло
      І випадок—холодний і брутальний.

      І тиша змієока на землі,
      Проваллями чіткими огортала
      Бензинові колонки, ліхтарі,
      Надію, що без звуку помирала.

      І наче анемічний адвокат,
      Без права на оскарження й поправки
      Засвідчував останній в п’єсі акт
      Нічний сюрреалізм бензозаправки.

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. He was the coldest S-O-B
      He was the coldest S-O-B,
      who had a warm and friendly smile,
      and was as bright as one can be,
      and had a talent to beguile

      your heart and trust with easy grace
      (without much effort or intent),
      which he then casually betrayed
      and didn’t bother to pretend,

      that there was something more to that
      than simple, basic ways of life
      (and you would doubt yourself, and fret,
      and think that maybe he was right).

      It didn’t weigh on him at all—
      your perished hopes, your inner hurts,
      and since it never was his fault,
      he wasn’t burdened with regrets.

      He felt himself an honest guy
      (within his limits it was true),
      you liked his cool uncrumpled style—
      he made no promises to you.

      Not inconvenienced by lies,
      out of his mind he duly crossed
      those who were sold on his disguise,
      and took their chance on him--and lost.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Дитинство (Позаду мовчазного піаніно)
      Позаду мовчазного піаніно,
      де затишно і злегка павутинно,
      безпечно, як у байковій кишені --
      усе, що розіграється на сцені
      твого життя в глухому безгомінні
      в кустарному театрі провінційнім.

      За клавіші, як пальці, білолиці,
      за чорні, як сімейні таємниці,
      за струни хитромудрі і педалі
      закрались ще не звідані печалі,
      і знаки вигинаються рослинно
      на нотних станах «Гри для піаніно».

      Стоїть картина в пам’яті одвічна--
      настольна лампа, батькове обличчя,
      і мати щось латає на дивані
      і згладжує різкі життєві грані
      промінними чутливими руками,
      ув'язаними в монотонні гами.

      Народяться нові у п’єсі люди,
      і музика постане звідусюди,
      надіями палке сколише серце,—
      аж тут струна із дзенькотом урветься...
      О, де той сон, що ждав тебе гостинно
      позаду рятівного піаніно?

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. І Львів не той, і Київ спить
      І Львів не той, і Київ спить,
      нервовим спазмом перейнятий.
      «Попса» з динаміків хрипить —
      і ти боїшся щось сказати.

      Про тих боїшся нагадать,
      що десь лежать -- очима в порох --
      в степах, де вибухом дзвенять
      серця, розгойдані на сполох.

      Цим не збентежити краян —
      «непробивних» півукраїнців,
      самодостатніх «хуторян»,
      напівсвоїх-напівчужинців.

      І ти дивуєшся землі,
      що між людьми- чагарниками
      ще родить сосни чималі
      й виносить кронами за хмари.

      2016



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Дерева (вільний переклад)
      Не знайдеш в світі жодної поеми,
      Яка могла б із деревом зрівнятись,

      Що до грудей квітучої землі,
      Голодними устами припадає,

      Що цілий день вдивляється у Бога,
      В молитві тягне руки листяні,

      Хова гніздо вільшанок у рясній,
      Розлогій кроні, ніби у волоссі.

      Воно прийма на груди білий сніг,
      На самоті бесідує з дощами.

      Хоч телепні, як я, складають вірші—
      Лиш Бог уміє дерево створити.

      2015


      ""

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    33. Смерть від формальностей звільня
      Смерть від формальностей звільня,
      І коли сліз мені не стало,
      У час гіркий шепнула я:
      «Як добре, що тебе я знала».

      Лягають промені навскіс
      Перед вечірньою зорею—
      Угору із долини сліз
      Тягнусь до вічності твоєї.

      Суцільне прагнення і слух—
      Шукаю те, що серцю миле,
      І білосніжне пір’я рук
      Ловлю цілунком зголоднілим.

      Я тут, на клаптику землі,
      Де ти колись мене вітала,
      Шепочу в гаснучій імлі:
      «Це щастя, що тебе я знала».

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Олені на дорозі
      Людяність –неначе те казкове диво
      в вимірах асфальтових пустель.
      Тут сама з собою не живеш красиво,
      а живеш, як вийде, кожен день:

      у нестачі часу, прикрій шарпанині,
      шкоді, заподіяній собі.
      Скільки треба шуму в наші дні людині,
      скільки втрат у зайвому труді!

      Крізь тунель гуркочеш потягом, набряклим
      гронами напівпорожніх справ--
      а душа застигла оленем закляклим,
      пійманим в полон машинних фар.*

      Ось вони—завмерлі на глухій дорозі,
      де тривоги запах не прочах:
      голови точені, стрункодзвінні ноги,
      спалах страху в первісних очах.

      Будьте незлобиві, ніжні і красиві,
      з іншими стрічаючись людьми!
      Всі ми в цьому світі—олені лякливі,
      вихоплені фарами з пітьми...

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Піти і повернутись
      Піти на гамірний базар,
      в різноголосся лайок, жартів,
      пізнати радість однодумства,
      отруту в’їдливих образ
      і заповітний світ ідей
      своїх поставити на карту,
      де витанцьовує, гуде
      бджолиний рій тріскучих фраз.


      Заприязнитися на сайті,
      зчепитись з ворогом до крові,
      словесні рани зализати,
      у комусь схвалення знайти.
      О ці уперті, лихоманні,
      нічні сидіння доранкові,
      потік новин, коменти, блоги,
      їдкі емоції, пости!..


      Під ранок тихо повернутись
      у білій втомі порожнистій,
      за ніч огледівши доволі
      чужі терени і світи,
      в інтимний сховок серед лісу
      із сонцем плутаним у листі,
      де лиш єдина в світі стежка,
      мовчання приязне і ти.

      2016





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Коли свою земну закінчать путь
      Коли свою земну закінчать путь,
      нехай святяться, Боже триєдиний,
      солдати, що, мов діти, упадуть
      в засмаглі теплі руки України.

      З космічною любов’ю в унісон
      співатимуть загиблі у любові.
      Останній бій, немов жахливий сон,--
      і мир, немов зітхання по розмові...

      Юначе тіло в болю задзвенить,
      за націю пройшовши крізь горнило,
      у думці сивим птахом пролетить
      спокійне й вмиротворене «здійснилось».

      І хтось для них рукою розійме
      границі цього світу і сполуки,
      і вічна Україна їх збере,
      як хлопченят, у материнські руки.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Ти мовчиш -- невже все безнадійно?
      Ти мовчиш—невже все безнадійно?
      День-у-день тріпочемось безкрило.
      Я вдаю веселість натурально--
      В тебе це виходить через силу.

      Пожартую—і короткий усміх
      Прояснить на мить твою утому,
      І пройду я в цю щасливу хвилю
      По воді, неначе по сухому.

      Як же помогти тобі, мій друже,
      У гризучій схованій зневірі?
      Жити у душевному безсиллі—
      Ніби затягнути харакірі.

      Переможний, ти не сподівався,
      Що туман у плаванні огорне,
      Що стихія буде непідвладна,
      А кермо на судні—бутафорне.

      Не твоя волить у хаті воля,
      У ногах—чужа тобі дорога,
      І болить мені твоє мовчання
      І усмішка докору німого.

      Стоячи розгублено ізбоку,
      Дивишся—не можеш відповісти,
      Хто ми є: творці чи виконавці?
      Хто ми є: актори чи статисти?

      Ти мене в біду свою не пустиш--
      Гордості на це у тебе стане--
      Я залишусь співчутливим свідком,
      Мій срібноголовий капітане.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. На картини Е.Хоппера
      Поміж життєвими сюжетами—холодне скло в панельних стінах,
      В кафе стоять порожні столики, де двоє нудяться розсіяно.
      Напівдріма, зронивши голову, самотня дівчина на станції,
      І жінка стигне перед дзеркалом або веде по тілу пальцями.
      Ми випадаємо з реальності серед луни в пустельній вулиці,
      В чеканні білому зависнувши, там, де нічого не відбудеться,
      В епілептично- жовтій аурі і пустоті бензозаправки,
      В змаганні з вітром, що вриваючись, в обличчя здиблює фіранки.
      В такі хвилини—хто ми? де ми? і на якій живемо відстані?
      Хто замість нас сидить у кріслах і в установах їздить ліфтами?
      На місці нашому залишена-- подоба наша—голограмою
      Перед вікном в подружнім ліжкові сидить в пітьмі пустою рамою.
      Куди тікаємо в мовчанні ми впродовж нудьги цілого вечора?
      Чому ми врешті повертаємось, ледь роздвоївшись післявтечею,
      В горизонтальний світ сюжетів і-- в тісний зажим цієї повісті?
      Ось жінка профіль свій підставила квадратно-різаній ранковості...

      2015











      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Як нудно робить необхідне!
      Як нудно робить необхідне!
      Я краще робитиму зайве.
      Я краще писатиму вірші
      (Годинник—лицем до стіни)
      І буду старатись не думать
      Про хлібне, насущне, реальне,
      Що ловить в кінці легковажних
      І кидає їх з крутизни.

      Я вдам, що його не існує,
      Що є лиш екстазу хвилини,
      І дехто погляне й повірить:
      «Та ніби ж воно не дурне».
      І також з дороги зіб’ється,
      І я сполотнію з провини,
      А той, хто казав «Carpe diem”,
      Зрадливо покине мене.


      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Прогулянка з місяцем
      Той місяць ізбоку ішов невідступно,
      ставав, коли я зупинялась,
      і був він плямистий, негарний, некруглий--
      поважність йому не вдавалась.

      Я з ним не дружила до цього ніколи
      про нього книжок не читала,
      та в ніч весняної веселої змови
      товариша в нім упізнала.

      Самотнім він був і сміявся до мене
      лицем своїм недосконалим,
      і я би побачення наше таємне
      не антропоморфізувала,

      якби веселун не дражнився так ясно,
      грайливо схилившись додолу,
      якби з астрономії вчителя вчасно
      РОНО нам направило в школу.

      Брак знань помагає фантазії квітнуть,
      природа з такими відверта,
      невігласи мають безграмотну втіху,
      яка недоступна експертам.

      І тим, хто не відає фактів отрутних
      про небо, орбіти і зорі,
      всміхається місяць (планета? супутник?)
      у темнім житейському морі.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. O leave me my illusion
      O leave me my illusion, dear sir!
      It’s such a dreary world without your presence.
      I’d like to feel your dreamy longing stare,
      your hand that inner child in me caresses.

      And when you step on brittle yellow leaves
      while traveling through forests in Karpaty,
      I’d hear the rustle in the urban sleeves,
      where hopelessly arrested nature stutters.

      I know that there is honesty in you
      which saves us both from sorrow and confusion.
      You’re down-to-earth, and sensible, and true…
      So how can I survive without illusion?

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Як дерево огненне у вікні
      Як дерево огненне у вікні,
      так я збираю фібрами коріння
      підземні соки і несу тобі,
      вібруючи від сонного гудіння.

      Хай каже мені сенс — тебе нема,
      і все це—плід бурхливої уяви,
      та дерево, прозоре, як хурма--
      у кольорах вечірньої заграви.

      Я поринаю поглядом у жар,
      тулюся ним до стовбура і крони.
      Ще судорога в полум’ї—і жаль...
      Хвилина — день у темряві потоне...

      2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Ті перші*
      Ті перші, що стали на захист країни,
      яка розгубилась, завмерла, змаліла,
      розпачливо очі руками закрила,
      прощала, благала губами сухими,
      ті перші, що прапор-- двоколірний, скромний--
      в раптовій відвазі життям захищали,
      і, кинуті в ріки, навік замовкали—
      порізані, биті, незрячі, притомні,
      подружжя святе, що розстріляне в полі
      (лишилась машина убивцям для фото)—
      в місцях, де колись гуркотіла кіннота—
      козацька, махновська, потоплена в крові
      в умисно забутім звитяжному морі,
      де степ ковиловий летить з-під копита...
      О як незворотньо утробного схлипу
      підняла їх хвиля й вознесла під зорі!

      *Присвячується світлій пам’яті депутата В.І.Рибака,
      студента Юрія Поправко, подружжя Олени Куліш
      та Володимира Альохіна та інших,
      які опинились сам-на-сам
      із машиною тваринної ненависті і смерті.

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. У свята
      Буденність -- зорана рілля,
      де серце ниділо на споді,
      та ожило воно й кружля
      в язичеському хороводі.

      І вже не скажеш до пуття —
      Різдво, Йордана чи Меланки...
      Коралі ярого життя —
      немов намисто у циганки.

      Отак насуплений паша
      дає свободу любій бранці,
      щоб розмаїлася душа
      й на час забулася у танці,

      щоб розірвалась мла ночей
      теплом, браслетами, вогнями,
      щоб у галактиці очей
      втонуть сріблястими човнами…

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    45. Не зникай
      Як бідне серце стрепенулось, лиш тільки ти промовив слово,
      як заяснів холодний вечір і підморгнули ліхтарі!
      Скінчилась плутана безцільність, життя знайшло свою основу,
      і вкрились ніжною травою безбарвні бляклі пустирі.

      Як хтось в минулому моєму із безкінечною журбою
      просив мене не пропадати -- і відчай лився через край,
      так над западиною в часі, над океанською водою
      шепочу я тобі сьогодні своє благальне «не зникай».

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Ми з нею подруги--сто літ
      Ми з нею подруги—сто літ, і двісті літ вона-- киянка,
      і розмовляли ми завжди російською, як мало бути,
      а нині з двох кінців землі прийшли на Скайпову стоянку
      і все петляємо довкіл, щоб у розмові не схибнути.


      У неї морщиться чоло, і полум’Янішає погляд:
      “Да я б уже давным-давно язык укрАинский бы знала,
      но ведь укрАинцы со мной всегда на русский переходят,
      лишь только я заговорю, не затруднив меня нимало!”


      Ми зустрічалися сто літ, і у догідливім припадку,
      лиш відкривала вона рот, я поспішала знову й знову
      так запопадливо (чому?) вдавати з себе акробатку
      і переходити стрибком на (кому з нас?) зручнішу мову.


      І що мені їй відказать в новітній простір віртуальний?
      До мене вперше вона так із пильним докором зверталась.
      І вкотре знала я, що ми у легкодухості фатальній
      себе зневажили самі, Росія тільки скористалась.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Сфера відкрилася...
      Сфера відкрилася вищих частот,
      світ захлинається від розуміння
      різноголосих ожилих істот—
      буйних рослин, гомінкого каміння...

      Cкалками сиплються літо й зима,
      і часового порядку не видно,
      стержня єдиного --знаєш—нема,
      вільній природі його не потрібно.

      В жменях—танцююче золото змій,
      звивистих, радісних і життєсяйних,
      трепетних тіней шугаючий рій
      тчеться в польотах своїх одностайних.

      Пахне безпекою всесвіту сад,
      вічністю, домом, сном перебулим.
      Тільки не треба дивитись назад,
      тільки не слід повертатись в минуле...

      2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Лабіринт
      Коли сльоза холоне на щоці,
      прийди нечутно, ангеле спасіння,
      і визволи мене—рука в руці—
      з-під сірої плити нерозуміння.

      Я знову опинилась у краях,
      покритих непрохідним лабіринтом,
      і навіть мій—в поразці—білий стяг
      над стінами байдужими не видно.

      Я так старалась напрямок знайти—
      по мохові, по стовбурах, по тінях,
      одну лиш не вдалося осягти
      зірчасту в’язь небесного склепіння.

      З сукупності повітряних площин,
      що у житті тасуються без звуку,
      прилинь у цей заклятий лабіринт
      і всіх, хто в ньому, виведи за руку.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. He didn't break the spell
      He didn’t break the spell, the same as many others.
      My hopes were dashed again, but still to my surprise,
      there wasn’t too much pain, or wait…it was but rather
      it wasn’t very long-- I didn’t pay the price

      of waiting for the phone with dying cries of sorrow,
      of checking the e-mails with hundreds of “renews”,
      and feeling—life was gone and there was no tomorrow
      and for the world “as is” there wasn’t any use.

      And though they made no sense—the moments of his silence
      in common time and space with panic in my heart,
      I felt (like déjà vu) secure helpful bias:
      absurdity is life’s refined and proven art.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. То змін нема, а то багато

      То змін нема, а то багато—
      різноголосся, біль і страх.
      Гелгоче в синь вселенська хата,
      і час тривогою пропах.

      Мов з гір, зсувається лавина—
      сплетіння доль, народів, мов.
      Лунає слово «Україна»,
      це значить—час її прийшов.

      Її зсудомить, перестудить,
      долиє холоду у зір,
      вона такою вже не буде,
      якою була до цих пір.

      Ще не одна поблякне стьожка,
      заглухнуть дзвони голосів,
      ще не одна проляже зморшка,
      і на льоту зітнеться спів,

      ще не одне життя схитнеться
      і в інший світ перетече,
      і криком битиметься серце
      в холодне другове плече,--

      аж доки той, хто всі до йоти
      дерзання зважує й діла,
      відкриє плетені ворота:
      «Ви заплатили вже сповна».

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    51. Швачка

      Схилилась мовчки над шиттям,
      щоб про життя своє гадати,
      про те, як у земних завіях
      гуляє випадок-крутій,
      і проростати відчуттям,
      неначе зеленню крізь грати,
      що відповідь --не у подіях,
      але у нахилі подій.

      З численних збігів незначних
      народжується визначальність,
      одноманітно і ритмічно
      стіжок лягає за стіжком,
      і світ майбутнього застиг,
      іще не втілений в реальність,
      він тепло дише позапліччю
      і лащиться перед стрибком.

      Лункою цілістю, як дзвін,
      без тріщини дихотомії,
      він розтікається в гудінні,
      не розшматований ущент,
      від тебе знаку хоче він,
      ти опускаєш долу вії:
      ми всі -– у вільному падінні,
      це -- пауза, ти -- диригент.


      2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    52. Все згідно з планом
      Все згідно з планом— серця свіжий щем
      і слово «ні», підсвічене екраном,
      прогулянка самотня під дощем,
      вертання по спіралі, згідно з планом,
      щоденний вибір, сумніви, нокаут,
      спустілі сподівання, мов долоня,
      і рятівний асфальтовий накат
      автоматизму—ліків від безсоння.
      І все ж, коли обернешся назад,--
      увесь сюжет, до рідного, знайомий,
      і кожний камінь бачений стократ
      у тім краю, де не буває втоми.
      І знаєш ти-- хоч розум не прочах
      від явленого знов самообману,--
      що за плечима розпадався б шлях
      вже пройдений, якби не було плану.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Кінець року
      Нічне холодне небо, в’язь зірок,
      скляних гірлянд усміхнені вітання,
      річних подій розмотаний клубок
      і наші неможливі сподівання.

      Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
      веління Королеви Снігової...
      Тримає все міцний морозний клей
      у зоряному чистому покої.

      Нема нічого зайвого навкруг—
      ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
      лежить застиглий вибілений пруг
      замерзлої підмісячної спілки.

      Зіщулившись, сповільнюється час,
      і годі розібратись до світанку:
      це вічність мерзне кригою у нас
      чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.

      2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    54. На вірш В. Сосюри ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!

      Нікого ніхто не любив за декретом,
      за закликом чи за наказом,
      і милість, здобута благанням поета,
      гіркіша прямої образи.

      Не зрушити мертвий байдужості острів
      натхненними тими рядками,
      навчитись служити й любити непросто--
      це вміння кується віками.

      Дівчино, ти можеш що хочеш робити
      і мстить Україні немилій.
      Юнак, що тебе перестав би любити,
      давно вже в сибірській могилі.

      І той, що вам разом кувала б зозуля,
      хто дух мав палкий, невгасимий,
      запорпаний в землю, в потилиці-куля,
      й навколо його побратими.

      Від них не народяться співи і діти,
      земля їх втрачає щомиті.
      «Любіть Україну!». Не треба любити,
      лиш дайте їй жити на світі.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Ця дівчинка в червонім сарафані
      Ця дівчинка в червонім сарафані—
      вона хотіла, щоб її любили,
      розшукувала тих, кому погано,
      давала свої іграшки задурно,
      лише за похвалу собі прилюдну,
      за дружбу і за відданість—до гробу.
      В душі вона невпевненість ховала
      і все ж втрачала друзів по одному,
      тікали вони--потай чи відкрито--
      і недалеко юрмились, невдячні.
      Здавалось їй—сміються вони з неї,
      із щедрості великої кепкують,
      звертаються до решти, хто лишився,
      на зраду їх так само підбивають.
      І ось уже остання з її подруг—
      ота, що з нею бавилась найдовше,
      із тих, що так звикаєш-присихаєш,
      що бачиш їх додатком безголосим
      до себе, що завжди при тобі буде,--
      для затишку, і кпинів, і престижу—
      й вона убік почала поглядати,
      до гурту потягнулася чужого,
      зробила крок у сторону несміло,
      два береги схотівши поєднати.
      У дівчинки в червонім сарафані
      в очах, мов серед бурі, потемніло,
      опора під ногами подалася,
      в свідомості крутилося «це зрада»,
      і все в ній збунтувалося панічно,
      як зранена тварина, скавуліло,
      у череві росло бажання помсти,
      жорстокої покари за образу.
      Ця подруга—остання, найвірніша—
      ще довго дивувалася : «за віщо?
      чому мене катовано найтяжче,
      розтерзано, обідрано, побито?
      Чи ж мушу в добровільному союзі
      розплачуватись кров’ю за свободу
      розширювати коло своїх друзів,
      розвідувати берег невідомий?»


      Величний світ, немов старезний батько,
      засвідчував могутністю мовчання
      в космічну даль задивленого сфінкса,
      що колисав зорю цивілізацій:
      не з гострих протиріч непримиренних
      ростуть апокаліпсису почвари—
      а з ревності , розгубленості, страху,
      щенячого тонкого скавуління...

      2014






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Не буде С ЛЁГКИМ ПАРОМ у цю ніч
      Не буде «С лёгким паром» у цю ніч.
      «Служебного романа» теж не буде*.
      Вже більше не зворушує м’який
      блакитноокий шарм інтелігентів.
      Уся тепер іронія тонка
      порожньою здається, а «душевність»—
      вже знаєш—неспроможна подолать
      інфантилізм в обіймах у безумства.

      Стрічки минулі—фільми для малят,
      із сонмом ненав’язливих героїв,
      що нібито цінують над усе
      людську порядність, скромність і правдивість.
      При них опустить очі «вічний хам»,
      і стихне море збурених інстинктів,
      в якім низькі амбіції і страх
      намул із дна виносять на поверхню.

      Ми їх колись любили, та в той рік,
      коли щербата дійсність посміхнулась,
      дорослішання вимостило путь
      крізь низку усвідомлених обманів.
      Розбився чарівний калейдоскоп,
      і у душі розпався образ друга—
      це лиш фігура з кольорових скельць,
      помножена уміло дзеркалами.

      Не стану фільм дивитися...І що?
      Від того їм ні гаряче, ні зимно,--
      кажу собі—отим, хто до цих пір
      упевнені, що в ньому—їх подібність.
      То в чому твій здобуток?—Ні у чім,
      хіба що в новознайденій скорботі
      із тих, які приносить нам знання,
      як повелось з часів царя Давида.

      ...А, може, диво станеться якраз,
      як це було в «Обыкновенном чуде»,
      й закляття озвірілості спаде,
      в момент, коли утрачено надію?

      2014

      *Вибачаюсь перед світлої пам'яті Е. Рязановим та Л.Ахеджаковою, яких глибоко поважаю.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Ти знаєш, кохане...(розмова із серцем)
      Ти знаєш, кохане, що цього не буде—
      ми так вже про це говорили багато!
      Не треба весь час відкривати сторінку,
      не треба у скриньку щомить заглядати!

      Не треба вночі прокидатись—«а раптом?»,
      боятись покинути дім на годину,
      раз-по-раз нав’язливо тиснути кнопку,
      бо так вже чекаєш чогось—до загину!

      Спинися, ти ж знаєш умови контракту--
      і все-таки Всесвіт хнюпливо морочиш...
      Ти вгадуєш правильно--цього не буде,
      і саме тому, що ти так цього хочеш!

      2014




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Як везли назад його, мертвого
      Як везли назад його, мертвого,
      голова тряслась на вибоїнах,
      а повіки його не рухались
      і мовчали вуста його зціплені.
      Як везли його знов до селища,
      То дівчата вклякали по вулицях,
      Стаючи у багно колінами,
      Дехто знав його, дехто вперше чув.
      І портрет його, перехрещений
      У кутку однім, навскіс, стрічкою,
      Всім показував, що за парубок,
      Що за син він був, ледь усміхнений.
      І такі ж були там, під Крутами,
      Як і він, лягли білим холодом,
      Безневинними-винуватими
      Послужили жертовним келихом,
      І вкладають у землю келихи
      За одним один, за одним один...
      В небі сірому каламутиться
      І благає зір, геть заплаканий:
      Душе, ти лети, вже відірвана,
      І знайди в гаях, нам не видимих,
      Побратимів тих, що їх згублено
      Через той вогонь, що й в тобі горів.
      Ти продовж отам свою молодість,
      На землі жорсткій занапащену,
      Немиловану, покалічену,
      Як у тих, хто жив Україною
      До останнього свого подиху.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Жорсткі свободи правила учить
      Жорсткі свободи правила учить--
      неначе в крижану ступати воду,
      перетинати течію без броду,
      коли душа у паніці кричить;
      у невідому вирушивши путь,
      не знати, чи далеко до нічлігу,
      знесилено, засапавшись від бігу,
      боятись, що тебе переженуть;
      щомиті відриватися від мрій
      на поклик прозаїчної задачі,
      коли в очах темніє від невдачі—
      себе лиш винуватити у ній;
      забути про поезію зітхань,
      безвиході, всерівності, покори...
      Ти сам в своїм житті долаєш гори,
      ти—архітектор шансів і бажань.
      Це страшно—від тривоги знемагать
      і хід життя усталений ламати…

      Та хто дозволив демонів призвати
      і на мечі свій страх перекувать?

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Усмішка
      І знову, по захмарених роках,
      коли із неминучим мирить досвід,
      мені з’явилась усмішка твоя,
      неначе сонце бризнуло у просвіт.

      І закрутилось знов веретено,
      ожила мрія бавиться зі мною,
      неначе нас, розлучених давно,
      хтось ниткою зшиває золотою.

      Змінилось все, а усмішка твоя,
      що полонила юні мої очі,
      як прапорець на щоглі корабля,
      із впертістю хлопчачою тріпоче,

      і я, немов прочанка навесні,
      надіюсь із таємним серця скоком
      до одкровення світлого її
      раптово прилучитись ненароком...

      Як радісно, що ти її зберіг,
      в далеких і важких своїх блуканнях,
      коли було не видно берегів,
      коли ти був самотній і останній,

      всі друзі загорнулись, як один,
      у кокони свої—не догукнутись,
      і стоптаної гордості полин
      був гіршим від ядучої отрути!

      Життєвий сенс вертається на круг,
      коли, хай зрідка, усмішка з тобою--
      неначе порятований твій друг,
      крізь небезпеки винесений з бою.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Звірятка
      Як рада я їм служити, пухнастим отим звіряткам!
      Для них відчиняти двері, хоч поруч є kitty door,
      Ступають вони обачно, на крихітних круглих п’ятках,
      І ставлення в них—критичне, а погляд-- як “Nevermore!”*.

      Окремішні, загадкові, тепла подавці і смерті,
      І світу,що паралельний до нашого, посланці,
      Незвідані і контрастні: буває, наступну жертву
      Несуть у зубах—охайно, а погляд—лезо в руці.

      * Edgar Allan Poe "The Raven"

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Земля питає збурена--коли

      Земля питає збурена—коли,
      душа питає зболена—коли,
      а ті, хто впали, зраджено мовчать,
      не дочекавшись чесного одвіту.
      Екран рябіє зранку від новин,
      від жовчі і киплячих бризок слин,
      зневагу, як розжарену печать,
      прикладено до пійманого світу.

      І ми співаєм дужче, бо болить,
      бо знов чужая воля в нас волить,
      співаєм, як співалося в віках,
      коли безвихідь в вічі заглядала.
      І шовком одягаються світи,
      над прірвами здіймаються мости,
      й ми хочемо забутися у снах,
      що ткалися, як мати колисала.

      А в світу є тверде алмазне дно,
      а світові, здається, все одно,
      чи їх багато, скошених, лягло,
      чи ми іще співаєм, чи зітхаєм,
      бо в світі помирає кожен сам,
      мудрішає й міцніє кожен сам,
      віддаючи наївності тепло
      за сум прозріння вигнаних із раю.

      Без твердості основи-- нас нема,
      без стійкості будови-- нас нема.
      Нехай шалені кручені вітри
      тонкі верхівки, сердячись, ламають,
      та дерево тримається за грунт,
      у різьблену вдягається кору,
      усі нещастя не перемогти--
      з них впевнено і вперто виростають.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Невидимі
      Навколо нас не дихають, стоять
      громадою згуртовано-німою,
      в сорочках полотняних і хустках,
      тримаючи дітей своїх прозорих...
      У вицвілих колодязях очей—
      мовчання потойбічного опори,
      в обрубаних, обірваних життях —
      непрощення, вкорінене стіною.

      Ні скарги, ані докору у них,
      до дна допита чаша не тривожить,
      минулися життєва боротьба,
      очікування й страх нічного гостя.
      У петербурзьких чорних болотах
      лежать козацькі вибілені кості
      провісниками свіжих поколінь,
      що їх цілунок Дракули знеможить...

      В селянських брилях, з сапкою, серпом,
      мовчать вони -- у чоботах і босі,
      і діти, що навчилися ходить,
      тримаються за мамині спідниці.
      До вечора було їм не дожить,
      щоб вирости у дівчину-зірницю,
      у парубка, що струсить, ідучи,
      холодної трави блискучі роси.

      На світі не лишилося слідів
      від геніїв, учених, музикантів.
      Пішли у гурті Плужник, Хвильовий
      і Соловків розстріляні етапи,
      усі «хахли», «бандери», «куркулі»,
      кого на муку породила мати,
      хто тільки за провину, що живий,
      пожбурений у круг пекельний Дантів.

      Вони нас не покинули самих —
      їх душами заповнені узбіччя.
      Без ліку -- незагойних порожнин
      в розтоптаній грибниці генофонду.
      За кожним із віднайдених облич—
      уривки пошматованого роду,
      і клини убієнних поколінь
      пронизують скривавлені сторіччя.


      2015




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Молитва перед вмиканням комп'ютера
      Не дай Господь зайти мені на сайт
      і прорости у нім коментарями,
      забігти на арени бойові
      учасників ментального стриптизу,
      на швидкісну влетіти магістраль
      з ворожими постами - ліхтарями
      і перехресним хрускотом цитат —
      чужих лісів назбираного хмизу.
      Не дай в нічних дискусіях мені
      сидіти до навальної дрімоти,
      в тунелі передранішних годин
      з собою ще боротись на додачу,
      коли у комашиній метушні
      не можеш не заповнювати соти
      безцільних аргументів із отим,
      кого в житті ніколи не побачу.
      Усе те красномовство — як в пісок,
      і сили пропадуть мої останні.
      Всяк поглядів тримається своїх
      до побіління пальців від судоми.
      Нікому не просвітлює думок
      зависле в мережі протистояння,
      і лиш досада щулиться на дні
      у черепках розбитої утоми.

      ...Та знову шанс спокусливо гука,
      і стріпується серце від надії.
      «Рубайте сю скалу!» — казав поет,—
      бо вам її призначено розбити».
      І вже до кнопки тягнеться рука,
      і поле оксамитово синіє,—
      і родяться у тісняві тенет
      з тертя людського камені і квіти...

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Себе полюби, мій народе
      Ніхто тобі, знай, не завадить сповна
      любити себе, українцю.
      Ніхто не долиє гіркого вина
      у чашу, що повна по вінця.

      Не плакать тобі й не шукати навкруг
      раптово прихильного щастя.
      Ти—амфора з Божих окрилених рук,
      в якій мерехтить позачасся.

      У тобі -- епохи, змагання, мости,
      висоти доріг серпантинні...
      На світі є Бог, і на світі є ти
      і інші, які тобі рівні.

      У світі, де замість ображених сліз—
      шугаюча гонка амбіцій,
      не жертвою іншим народам з’явись--
      спокійним, холодним, як криця.

      І ти, що в віках своїх не зазіхнув
      на зорі чужі і на води,
      візьми цю найвищу свою висоту—
      себе полюби, мій народе!

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Серце жінки
      Тому і не навчилась вибирати,
      бо їй усе здавалося—це гріх:
      якщо Господь зустрітись допоміг,
      негоже власний вимір докладати.

      І ще—була туманною дорога
      й було оце космічне відчуття,
      що кожний перший зустрічний—дитя,
      дитя своєї матері і Бога.

      І у коханні вірною була,
      в уяві їх невидимо хранила
      з чеснотами, якими наділила
      дражливі їхні душі і тіла.

      І кожного тягнула на собі
      у помислах, як посестра, по схилу,
      і тихо дивувалася, безсила,
      своїй, без пристановиська, судьбі.

      Голівко бідна! Щось воно не так,
      щоб з ввічливості не сказати гірше.
      Хто чесний—відійде, не зрозумівши,
      а хто нечесний—згубить за п’ятак.

      Ні благ вона земних не досягла,
      ні справжньої взаємності не мала,
      але коли в лікарні помирала,
      всміхалась, бо щасливо прожила...

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Танець
      Вони нанизуються колом на хід невидимої нитки
      і спільним рухом поступають-- вперед, назад, на крок убік.
      Вони хрипким співають горлом— вогнем вихоплюються злитки
      їх лиць, коралів, що стрибають, мов зерня, вибите на тік.


      Ріка стрімкішає у русі,пташина вищає в польоті,
      від лева швидша антилопа,прудкіша риба у воді,
      в ритмічнім танці-землетрусі— бажання звихреної плоті,
      що заземляється крізь стопи у глини чорні і руді.


      Це поколінь священний танець, вогонь, що плавить без поразки,
      це діалог із духом предків, місток над прірвою життя.
      На всіх танцюючих-- рум’янець, довкіл пливуть з туману маски,
      що у рухливі життєпреси на зов приходять з небуття.


      Розм’якли постраху границі, припливом піднята свідомість
      переливається крізь межі ревниво-сталих берегів.
      Первинний гурт зліта, як птиця, в стрімку оголену раптовість,
      до сонму темних спостережень від сну розбуджених богів.


      О, тільки б він знайшов дорогу— жар колективного екстазу,
      Не відхиляючись за вітром бігучих пристрастей земних!
      Він переплавлює жалобу, він переплавлює образу,
      Й таємні жмені самоцвітів в серцях лишає вогняних.

      2015




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Крихітка Цахес (O Fortuna)
      Зло тримає нас в чеканні, у бунтуючій тривозі,
      аутичне і безбарвне, із лицем мучної маски.
      Божа ясність відступає, розум щулиться в облозі,
      оживають, виростають тіні гофманської казки.

      Цахес-крихітка керує і за кожним наглядає,
      до нутра кісток дістане всевидющим пильним оком,
      і за спиною у нього люд шепоче: «Він все знає,
      пощастило нам, нарешті, пощастило ненароком".

      Цахес-крихітка слідкує і в душі своїй радіє:
      міліони у гарячці—це страшна для світу зброя;
      хто лиш стане на дорозі—відсахнеться, сполотніє,
      обійде широким колом, лячним словом заспокоїть.

      “O Fortuna!”*—хор співає,привид смерті осідлавши,
      із прискоренням ритмічним грозового паротяга.
      Юрми б’ються з дзеркалами, в них себе не упізнавши,
      прошиває їх утішно хтивий зирк блідого мага.

      Цахес слухає уважно, пульс рахує на зап’ястях
      cвого збуреного люду й уготованої жертви.
      Три чарівних волосини млявим золотом зміяться,
      доки десь за видноколом золоті сміються верби.

      *Carl Orff “O Fortuna (Carmina Burana)”


      2015















      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Гейша
      Дріботять ощадні мої кроки; рівна, під кутом належним, спина
      злегка нахиляється до тебе — гостя дорогого на цей вечір,—
      і сідаю я перед тобою, підігнувши стиснуті коліна,
      відчуваю погляд твій і чую награну упевненість у речі.


      Бачиш — кімоно моє сьогодні журавлями вишите у танці,
      бачиш ти — обличчя моє біле від Хоккайдо сніжного біліше,
      і коли чоло я опускаю, знаєш ти — усі ми в чомусь бранці,
      та з усіх ув’язнена найбільше жінка у красивій своїй ніші.


      Тут, у ці години вечорові я для тебе — розмаїта ширма,
      сховок від обов’язків і світу, що нікому слабкість не прощає.
      Шепчуть рукави мої широкі,і краса, наведена картинно,
      так, як і століття перед нами, зцілює тебе і захищає.


      Слухатиму я тебе сьогодні, й сямісен лунатиме повільно,
      язика розв’яже тобі саке, що нагрітим я тобі налила,
      і коли, розчулений, удома ти до жінки звернешся прихильно,
      поспішить дітей вона укласти — потай мені вдячна і щаслива.


      Але вже наранок в електричці ти почнеш повільно кам’яніти,
      і у труд поринеш, що бездушно, як недуга, виснажить до краю,
      і коли ти втомишся блукати у ворожій пустці цього світу,
      журавлів танцюючих згадавши,позови мене — я зачекаю.

      2015




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Я--зло, яке вміє чекати ((монолог лідера)
      Я --зло, яке вміє чекати
      і бачити шанс у нагоді.
      Я тихо всміхаюся, знаючи ціну,
      людській міопічній природі.

      Мене не лякають прокльони;
      енергія, втрачена вами,
      набігши на голос мій тихий, мертвіє
      й січеться лускою-словами.

      Я весь — невибагливо-скромний,
      як вайпер, вичікую звично,
      заляжу на дно, та як треба напасти,
      розкручу петлю блискавично.

      Я чую, як сила зростає,
      свій погляд безбарвний уперши
      у простір холодної люті, й повільно
      знекровлюю ворога першим.

      Сусідів тримати в покорі
      для серця російського —свято,
      і сильна рука, як тілець на престолі,
      у золоті буде стояти.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Ця мелодійність мови спокушає (самокритичне)
      Ця мелодійність мови спокушає — і ось уже римуєш беззмістовність,
      потуги непрацюючих амбіцій і виплески банальних сентиментів...
      Аж раптом, по короткім дуже часі, тривожна прокидається готовність
      завіршува́ти все, що в полі зору, в надуману "поезію" моментів.

      В природі все «тьмянішає», « тріпоче», «шепоче» і «вкривається серпанком»,
      душа «сумує», «терпне» і «холоне», долоні й пальці — «ніжні і прозорі»,
      слова «любов», «щемливе» і «молитва» повторюєш, як кришнаїти мантру,
      і трави всі «виблискують росою», і...тільки не нагадуйте про зорі.

      І ще—кав’ярні вишукані львівські, де легко розчиняються проблеми,
      чи запашна ранкова філіжанка із дрібкою ванілі чи кориці,
      а континент прощання-розставання й всього, що дотикається до теми,
      манить тягучим голосом сирени у пінистих гіперболах розбиться.

      Ще не забути про жіночу слабкість, солодку млість, як тільки "він" пригорне,
      і буйноцвіття завчених метафор в надривній декларації любові,
      так муляє — вдягнути все довкола у покривала «трепетної» форми,
      в «чуттєву» ніжність осені і квітів... в протяжну пустку в "вишуканім" слові.

      Що означа нав’язливе бажання щоднини, щохвилини віршувати,
      нагадувати світові про себе (без чого він обходився віками),
      побіжний другорядний порух серця вдягати у містерії строкаті
      і, щоб не думать трудно і глибоко, — по дошці світу ковзати словами?

      2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    72. Я в драми рукотворені не граю
      Я в драми рукотворені не граю.
      Ми всі несем у собі —я і ти—
      гіркі сліди загубленого раю,
      який ніхто не може віднайти.

      Тож будемо ділити по-простому,
      як дітлахи, ще теплі і малі,
      мелодію утраченого дому
      і – гілкою – малюнок на землі.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Мати й син (Україна й Росія в аспекті історичному та космічному)

      Як лава--з гарячих відкритих ротів,
      І як не своя--Україна.
      О ні, не змагання тут рівних братів—
      Трагедія матері й сина.

      Він в вічі сміється, він з хати краде,
      Від нього тікати несила.
      Ти втратила славу, свободу, себе--
      Як світ йому білий відкрила.

      Так в небі віщує міжзоряний струм,
      Так лінії йдуть на долоні,--
      Що вирослий син ще підніме на глум
      Тебе, що носила у лоні.

      Йому докучатимуть мова і спів,
      Гіркі твої сльози і крила,
      І та неошатність твоїх рубежів,
      які ти так щедро ділила.


      Він піде у світ і знайде гіркоту,
      І прийде до твого порогу,
      І він заголить твою неміч святу,
      І хустку зіб’є на дорогу.

      Країни—як люди, є кращі на взір,
      Та доля твоя, Україно,--
      Досвітня історія всіх матерів,
      Що мають невдячного сина.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Колесо часів, або—що є вісь?
      З гори униз гуркоче колесо часів
      і миготить тривожно спицями епох,
      і шарудить безмежжям мертвих голосів,
      що все шукали і питали --що є Бог?

      Перетиралося обіддя на шляху
      і обростало знов народами й людьми.
      Родилась відповідь, як сповідь на духу,
      гуділо роєм у повітрі : «Бог — це ми!».

      Вони гукали у пилюці сонми літ:
      «Якщо не щастя -- справедливості би нам!».
      Бездонне чуючи мовчання у одвіт,
      в гарячім запалі кричали: «Бог –отам!»

      І знову мчить на грані світла і пітьми
      це дивне колесо, так само, як колись,
      і шелестить у русі спраглими людьми,
      що поколіннями гадають — що є вісь?

      Ми несемо його із первісних часів —
      Духовних пошуків обпалюючий дар,
      Відколи хтось нас раптом висмикнув із снів
      І світ уразив нас, як сонячний удар.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Коли рідшає пошта
      Коли рідшає пошта, дзвінки і привіти,
      і на двох не розділиш підслуханий жарт,
      серце смутно приймає на стигнучі віти
      перший холод, що доброго слова не варт.

      Я б іще запитала «чому?» і «для чого?»,
      щоб не було безглуздих гірких помилок.
      Але що я почую? Непевна й убога
      буде оповідь зім’ятих напівдумок.

      Я не буду чужою тобі прикидатись,
      розпочавши відчуження справу пливку.
      Хай послужливий вітер завіє палаци,
      що з тобою ліпили удвох на піску.

      Я сильніша тепер, бо, здається, вже знаю,
      що це вітер, який—чи уб’є, чи спасе—
      нам віщує майбутнє, і збою немає,
      бо між нами він, третій, вирішує все.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Почти по Фрейду
      Умный Фрейд в просветлённом старании
      бросил нас в непростой круговерти:
      у людей есть инстинкт выживания
      и подспудно—желание смерти.

      Под просторным науки навесом
      парадокс и иной поместится:
      в людях есть тяготенье к прогрессу--
      и желанье умом опроститься.

      Бьёт до крови прогресса синица,
      клювом ранит упрямое темя,
      возникает желанье забыться,
      возвратиться в пещерную темень,

      возникает желанье ослепнуть
      и руками зажать себе уши,
      и о том, что живёшь ты нелепо,
      как бы кто ни старался-- не слушать,

      убежать к худосочным объятьям
      детской спальни, родных убеждений,
      ставших тесными байковых платьев
      и простых, как роса, сновидений,

      и, забившись в спасительный угол,
      скалить зубы, рычать недовольно,
      потому что расти—это туго,
      это страшно, опасно и больно.

      Легче выкрикнуть хрипло: «уроды!»
      в адрес всех адвокатов процесса...
      Никого не лишайте свободы—
      вожделенной свободы регресса!

      Никому—это горько и просто—
      ни примером, ни словом, ни вдохом—
      не внушайте желание роста...
      А не то вам самим будет плохо.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Мег вийшла із душу
      Мег вийшла із душу, рум’яна й пахуча.
      Джон митись іде після неї.
      Дзвінок—і у банний рушник загорнувшись,
      іде відчинять вона двері.

      Біл—друг і cусіда її й чоловіка—
      невчасно стоїть на порозі.
      Про Джона спитав і сказав, що пізніше
      зайде...та «відчалить» не в змозі.

      Виймає, нарешті, він доларів пачку
      і Мег віддає половину,
      якщо лиш рушник вона трохи ослабить
      й до пояса спустить, скажімо...

      Подумала Мег: «Я нічого не втрачу»,
      Неспішно напівоголилась
      й на доларів двісті—свій чесний заробок—
      ледь збуджена, враз збагатилась.

      Біл знов пропонує-- таку саму суму
      заплатить він тут, на порозі,
      як тільки рушник вона зовсім відпустить,--
      нехай він лежить на підлозі.


      Одержить вона двісті доларів знову,
      Й на цьому скінчиться їх бізнес.
      «Since I’ve got that far*,--Мег подумала слушно,--
      то вже відступати запізно».

      Вертається, втішивши Біла цікавість,
      й прибутку радіє, як дару.
      «Так хто там приходив?»--лунає із душу
      крізь хлюпання, пирхання й пару.

      «Це Біл був!». І тут долітає питання
      До Мег від її половини:
      «Приніс він чотириста доларів, врешті,
      які вже давно мені винен?».

      *"Якщо я вже так далеко зайшла..."

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. А може, легше померти?
      А може, легше померти? Надіятись на воскресіння?
      Священний Грааль безсмертя хто впевнений, що заслужив?
      Чи хтось воскреса насправді? Чи смерть принесе спасіння?
      Не був ти ангелом Божим і як Іісус не жив.
      Коли закидає ворог минулі твої провини,
      Поклавши руку на серце, не скажеш, що все—брехня.
      Жили як могли, старались,виборювались, єдине—
      Не чванились, бо у Бога найменший народ—горня.
      Найменше горня щербате—кохане дитя у Бога,
      Не будь перед кимось вищим й дороги не переходь.
      Чи нам зарахує Всесвіт моральну цю перемогу
      Й врятує тих українців, залишених, кров і плоть?
      «The South will rise!” But it didn’t. Не кожний пройде під пресом
      І оживе, і встане, а вибору в нас нема.
      Сьогодні ми всі у полі--зухвалець, що снить прогресом,
      Убивця з очима страху і ангелів зла сурма.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Синій колір
      Синій колір—колір смутку і далекої дороги,
      ліхтарів, сумних, як птиці, сплячих вервечкою авто,
      вигнання в холодний простір, за ворота, за пороги,
      де в примарнім позачассі нема вчора, нема завтра.
      Колір довгого падіння по нічній горизонталі
      у просту прозору правду і відходу неминучість,
      де повітряна бруківка—мов чекання на вокзалі—
      в напівсні спостерігаєш й не береш ні в чому участь.
      Синій колір—колір куртки із відсутнім капюшоном,
      непомітного відриву і польоту без коріння,
      і розгубленості колір, коли йдеш, облита дзвоном,
      вранці виключена з школи за нездібність , за невміння...

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Колишня однокласниця, львів'янка
      Колишня однокласниця, львів’янка
      знайшла мене, приїхавши у Київ,
      в отім далекім , «спальному» районі,
      куди метро ніколи не дісталось
      (мабуть, і не ходитиме ніколи...).
      Було це майже тридцять років тому—
      ми їхали в тролейбусі забитім
      і розмовляли тихо, але швидко,
      щоб встигнути всі викласти новини.
      І раптом я помітила --мовчанка
      запанувала поміж пасажирів,
      нараз усі розмови припинились,
      і потай нашорошились всі вуха...
      Того не усвідомлюючи, з нею
      ми в центрі опинилися уваги—
      той крадькома, ізбоку, подивлявся,
      той глипав із цікавістю, відкрито,
      той дивно мимоволі посміхався,
      мов сам собі і вірив—і не вірив.
      Вона була у синьому береті,
      а я була...така собі, як завжди,
      але удвох були ми, як масони,
      з рукостисканням їхнім ритуальним,
      містичність і символіка якого
      одним лиш втаємниченим відома...
      Або ж були ми членами із нею
      того найексклюзивнішого клубу,
      чий існування факт хоча й відомий,
      але ніхто в реальності не бачив
      людей, що удостоїлися честі
      в секретності належати до нього.
      Було в тім щось комічне і приємне,
      це відчуття я й досі пам’ятаю--
      наскільки екзотичними тоді ми
      здавались у тролейбусі столичнім,
      як два тропічних птаха, що упали,
      з дороги збившись, у чужу країну...
      Тому лиш завдяки, що між собою
      ми українською на людях розмовляли...

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. О, краще б я, вступаючи в життя
      О, краще б я, вступаючи в життя,
      вхопила дар взаємної любові—
      обіймів гобеленове шиття,
      прогулянки приємні вечорові,

      і човниковий ніжності зв’язок,
      коли і ти—йому, і він –для тебе,
      турботи—у людський належний строк,
      не проти ночі і не проти неба.

      Щоб рій тривожних видив не ховать
      у глибині приватного бедламу,
      а рівно так, із кошиком вступать
      із вишитим «Христос воскрес!» до храму.

      Щоб на відлеті покручу-життя
      зуміти споважніти й вийти в люди,
      розважливо, в банальності чуття,
      зітхати, що «вже молодість не буде».

      Ще десять років згадувать любов,
      яка уже чека на тому світі,
      і лагідно, щоб дух не охолов,
      онуків або правнуків глядіти.

      Віка свого звичайну новину
      зносивши, допровадити до Бога.
      Що взяла я натомість? Не збагну.
      Чи, розгубившись, не взяла нічого?

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Камінь
      Зрухнувся сірий камінь, покотився
      з крутої, непривітної гори,
      і гуркіт несподівано зронився
      в долину, що мовчала до пори.
      Він нісся по землі затвердлих грудях,
      ламаючи дерева, ще живі,
      котився він по сім’ях і по людях --
      масні лишались смуги на траві.
      Здвигнувши язика гаряче ложе,
      сказав би глухо голос кам’яний:
      «Вбиваю я тому лише, що можу,
      а не тому, що вірю, що правий».
      Душа людська від каменя твердіша
      й, зірвавшись, стрімко скочується вниз,
      здається їй в падінні, що вільніша
      стає вона, аж доки той Сізіф
      знов не почне викочувати камінь,
      зболілим підпираючи плечем,
      на місце, що призначене богами,
      і звідки, все ламаючи ущент,
      покотиться він з гуркотом і струсом,
      лишивши слід уламків і кісток,
      і в тому кругообігу безумства
      є таємничий християнський Бог...
      Хто вижили — ті кажуть, що відкрили
      його спасенну руку на чолі
      в придонні найчорнішої зневіри,
      на клаптику нічийної землі.
      ...Та доки ми живем по вертикалі,
      раз-по-раз у свинцевій хмарі гріз
      в чиїйсь душі зриватиметься камінь
      і сліпаком котитиметься вниз...

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Коли звертаюсь я на Ви
      Коли звертаюсь я на «Ви»--до багатьох говорю, схожих
      на Вас, хто в вимірах своїх мене б, блукаючи, зустрів.
      Говорю я до журавлів,собак, дельфінів, перехожих,
      подібних кольором думок,як це буває у братів.
      Я адресуюсь до століть-- до Ватерлоо і Помпеїв,
      гоніння, ризику, і втеч в стрімкім польоті верховім,
      до тисячі палахкотінь— тілесних виявів ідеї,
      що мимохіть створила й нас у цій долині живоснів.
      О, я не дам себе піймать на маячливу унікальність,
      якою кожен дорожить і інших ловить на блесну.
      Лише позбудешся її— облич коханого—безкрайність;
      там Ви зустрінете мене, і, може, навіть не одну...
      Отож довіртеся мені, коли душа моя радіє.
      Не буде докорів і сцен, лукавства зайвого у грі.
      Моя любов—до джерела всіх різновидів аритмії,
      які судилися живим в земнім колодязнім дворі.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Suzie
      Four husbands and six children—and alone.
      “Don’t leave this one” (I begged her)-- “I’ll OD*”.
      She owes a hundred thousand dollars loan
      To be the one she’s never gonna be.

      Her thoughts are jumpy, I can never tell
      What’s true and what is due to “episode”**.
      She needs a new prescription but –oh well-
      Her disability*** does not permit a lot.

      She is surviving –and she has her pride,
      She’s hungry, but she wouldn’t eat the carbs.
      Two of her husbands died of suicide,
      The last one calls—she cannot stand his guts.

      She’d like to see her children, but they won’t
      Pick up the phone or send her single word,
      They all have jobs, but somehow cannot bond—
      Their love affairs are hopelessly absurd.

      She had a short and passionate affair
      (she still is flirty, fifty eight and cute)
      And hoped—at last he was the one for her,
      They’d both divorce their spouses (hers-- a “brute”).

      She washed his clothes (thanks to the machine),
      No cooking—if her life depends on this,
      She’s all chaotic and she cannot clean,
      But it was make or break-- she tried to please.

      He started to neglect her—and she knew
      It was the time to ask him face to face
      About his plans, he suddenly withdrew
      Into the silent and uneasy place.

      She’s in depression now and not as trim,
      As she was only couple weeks ago.
      He shed some tears while she was leaving him
      But what it matters if he let her go?

      She’s tired and is struggling every day,
      She rents a room and all her cats are gone.
      Her landlord is a pain about the pay,
      Their house is ruled by his preschooler son.

      He is just five but he controls the roost,
      His mother, sisters serve the men in house,
      This is a Muslim family, to boot
      And husband wants to take a second spouse.

      Sometimes they quarrel—Suzie cannot sleep,
      And early in the morning hell is raised:
      Boy runs through house in one tornado sweep—
      She’ll grin and bear it with pretended grace.

      She looks for work, but haven’t found so far,
      Food banks supply with cans of beans to bake,
      Front bumper of her yellow little car
      Is kept in place by black electric tape.

      I store her things to help her save on fees,
      But I cannot provide her daily bread,
      How tired and how cold she has to be,
      Exhausted and bewildered, lost and mad.

      She needs a friendly care and safety zone
      To ease her self-inflicted constant pain.
      She left today a message on my phone—
      I know she is in trouble yet again.

      They teach them: move ahead and thrash about,
      Be a success and all around good sport.
      How many will destruct themselves without
      Involuntary kindness of the sort?

      2014

      * To OD--to overdose
      **Manic-depressive "episode"
      ***Disability medical insurance




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Вандея
      Розмите світло відмира крізь товщу сірих вод Луари,
      і затихає звук волань і реготи берегові...
      А поруч голий, як і ти, з тобою зв’язаний до пари,
      поза порогом небуття скінчив ковульсії свої.

      Якщо ти греків цитував, то голові твоїй—на палю,
      її з тріумфом пронесуть під танці й радісні пісні,
      а ні — то буде дно ріки і наречений—кожній кралі;
      не відцурається ніхто «республіканської» рідні.

      Безумства людського жнива— і пошук спрощення у смерті,
      прямобіжуча і дзвінка стрімка видайність гільйотин.
      Вінець «просвітлених» умів у їхній п’яній круговерті --
      захолоділі гори тіл і їх скривавлених частин.

      А ще попереду—Гулаг, страхіття помсти і покари,
      у топках спалені живцем, для себе вириті рови,
      але у мозкові чомусь— «весілля» на плотах Луари,
      червоний регіт крізь розрив тонкої, мов папір, кори.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. О ти, у кому тиша і любов!
      О ти, у кому тиша і любов!
      Цю землю обіймаєш ти до втоми;
      в твоїх руках є вітер, що піски
      перебирає пальцями худими;
      перебирає насипи людей,
      цивілізацій, етносів, народів,
      і щось він залишає на землі,
      а інше в часі гине незворотньо...

      Ми в повний зріст сьогодні стоїмо,
      тому що нам вказали—наша черга;
      і невідомо, що чекає нас,
      у серці ми стуляємо відвагу.
      Скажи йому, щоб тих не загубив,
      не поховав під безліччю уламків,
      хто стали, мов заслона, під удар—
      вони увесь наш золотий запас!..
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Мой друг, учи повадки зла
      Мой друг, учи повадки зла. Жизнь не даёт спасенье даром.
      И миллионы до тебя бросали в небо вопли гнева,
      когда из жаркой глубины обманом плещущего зева
      на мир обрушивалась смерть мутноседым девятым валом.


      Есть в мире тысячи наук, трудов ума и поклоненья,
      и притяжение любви, и натяжение культуры,
      но Бог играет неспроста на всех рядах клавиатуры
      стон патетических глубин 6-й симфонии творенья.


      Идя на лекции с утра в одну из многих академий,
      зубря финансы, языки, причины полио и кори,
      учи, как проникает зло в ход человеческих историй,
      чтобы безудержность понять свирепейшей из эпидемий.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Смерть, пританцьовуючи, суне по землі
      Смерть, пританцьовуючи, суне по землі, у дзеркальці милуючись собою
      (гніздовища людей під каблуками тріщать, немов горіхові шкарлупи),
      закручує розірвані спідниці і зрить, простоволоса, як до бою
      нестримно линуть голови гарячі—зірвать ядучий цвіт і все забути.

      Утішно огляда свою фігуру і кожної хвилини робить селфі,
      з-під лоба спозирає володіння умів, які для сумнівів закриті,
      гидливо обминає ріки крові, стуляє сльози в мерехтливі персні
      і спалахи свідомості останні—в вінки із трав судомної блакиті.

      Дешева, ніби золото фальшиве, готова кожний подих обірвати,
      байдужа до причин і до провини, і кожній стороні надавши певність,
      вона все дозволяє, все прощає, як та нерідна і лукава мати,
      яка в усмішці потурає дітям, скеровуючи їх в холодну безвість.

      2014-2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. На концерті
      Співає музика і плаче,
      Переливається за межі почуття.
      Чи ти, любов, щось дійсно значиш
      Перед тяжкими фактами життя?

      Світ розмаївши кольорами владно,--
      Лице природи і людей вбрання,--
      Чи ти, красо, опустишся у надра,
      Куди не проникає світло дня?

      Віршовані рядки—садові грати—
      Буйно-зелену осягають грань.
      Поезіє, що зможеш ти сказати
      В провальний час лихих випробувань?

      Нічого. Мерехтять закличні далі.
      Здається чудом вранішня роса.
      І в потойбічній неземній печалі
      Краса мистецтва—неземна краса.
      2009




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Благословен
      Благословен,
      хто не сприяв навальній силі,
      й, себе долаючи,
      з різким серцебиттям
      став поруч з тим,
      хто опинився під прицілом,
      і потерпів,
      єдиним важачи життям.

      Нехай його
      у скаламучену годину
      плече надійне
      не покине в самоті,
      якщо не ангела,
      то смертної людини,
      що не зречеться
      і підважить на хресті.
      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Катари
      Тоді, як гинули катари,
      стовпи стояли вогняні
      і пасмом диму йшли за хмари
      тіла їх, зранені в борні.

      Із пут лукавого закону
      виборювався їхній гурт
      біля Без’є, під Каркасоном,
      біля фортеці Монтсегюр.

      Їм відкривалася дорога,
      їм опускалися мости—
      вони їшли до свого Бога,
      до ідеала чистоти.

      2012




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. В останні хвилини
      В останні хвилини їм зла не бажай.
      Їх крики брутальні, і звужені очі,
      і пафос фальшивий відійдуть за край
      твоєї свідомості в час передночі.

      Хай все, що збагнув ти і все, що любив,
      з тобою уклінно прийде попрощатись,
      дитинство з далеких примчить островів
      і стане як стій біля тебе на чати.

      І вся недоспівана юність твоя
      хай білим цвітінням незнаного саду
      в чуттях твоїх вибухне—й гляне земля,
      як ти до небесного ступиш параду.

      Під вражий брудний розперезаний сміх,
      розп’ятий-- на фарса і зла перехресті,-
      в останню хвилину не думай про них—
      не дай їм такої сподобитись честі!
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Страшна казка
      ...І буде твій ворог безжальний і хитрий.
      В болотній гарячці, отруйнім повітрі,
      в недужому мозку — з бажанням убити.
      «За що?» — він не зможе тобі пояснити.
      І будуть навколо задушливі хащі,
      де праведні душі і душі пропащі,
      де не розбереш серед цвіті всієї —
      — де світло, а де маячливі ідеї.
      Ти сам зрозумієш холонучим серцем —
      — в отруєних душах немає братерства,
      і смерть твоя буде для ближнього — свято,
      бо гірш не буває за ворога-брата.
      Слова будуть в небі — як чорні ворони,
      з кількох інфікованих будуть мільйони,
      несуєтний роздум нічого не значить —
      — зло має коротші шляхи передачі.
      Це праліс — глухий, непроникний, первинний,
      просякнутий страхом і адреналіном;
      це світ вовкулаків, абсурду, спотворень,—
      — ти б сам у такий не повірив ніколи,
      якби наразившись на вістря незримі,
      не падали мертві твої побратими.
      Для їхніх голів твої руки — як ложе...

      Пішов без вагання? Храни тебе, Боже...
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Лушпинням слів засмічено думки
      Лушпинням слів засмічено думки,
      порожній пафос виїв серцевину,
      і кидається прудко навтьоки,
      вертиться і танцює без упину
      магічне слово правди й гіркоти,
      неначе кулька ртуті невловима.
      Давай своїм мовчанням – я і ти—
      вшануємо тяжку свою провину.

      Що заклики? Хто винен, як не ми,
      у тому, що століттями щосили
      країна наша рухала крильми,
      але у небо так і не злетіла;
      що діти обдаровані її,
      зухвало переманені чужинцем,
      байдужі —існувати їй чи ні,
      а чи троянським втішитись гостинцем.

      Із пафосу гучного сміючись,
      вони тихцем свою провадять справу,
      доводячи, що й нині, як колись,
      емоціями дрібно, без угаву
      ми сліпо й несвідомо живемо...
      Як довго ми молились і просили!
      Давай тепер удвох помовчимо—
      лише у тиші дух черпає сили.

      2015





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Розмова з істотами ночі
      Приспіть моє серце—вечірня годино,
      чорних дерев розперезаний дух,
      лист, що черкнувши, злітає вдолину
      (весь—таємниче смирення і слух).

      Тиші глибокої нитка прядеться.
      Колом мовчазним мене обступіть
      І нетерплячу довірливість серця
      В коконі синьому захороніть.

      Валиться, пада в життєвий неуспіх,
      у підозрінь розтривожений нерв
      Перемагаюча ця непорушність
      чорним громаддям застиглих дерев.

      Ніч підставляє шкіру тремтливу,
      як сторожке нерішуче лоша,
      й дивиться вглиб сторопілого гніву,
      що ним обдурена марить душа.

      Список невдач, мов змія, довжелезний.
      Як мені бути—довіритись вам,
      знати—все людське розчиниться й щезне,
      ніби старий спорохнявілий крам?

      О, фаталізму розпізнана милість!
      Але й крізь неї тебе навідліг
      від Homo sapiens несправедливість
      з протягом б’є, як з вузлами батіг.

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Есть романтика нетерпимости
      Есть романтика нетерпимости—
      трубку бросить, руки не подать,
      возмутиться, врагом обозвать,
      а к врагу—ни пощады, ни милости,

      гневным глазом своим полыхнуть,
      «как же можно?»--вскричать в изумлении
      и размашисто, в белом калении
      память прошлого перечеркнуть,

      диатрибу угарную выплеснув,
      любоваться своей прямотой,
      загораживать ветер сквозной
      баррикадой сколоченных принципов,

      бросить камень и не пожалеть,
      и прибавить, что так им и надо
      (твой же долг и святая награда—
      благородно о правде радеть),

      и не думать о времени том,
      когда молча, в раскаяньи, истово
      этот камень ты будешь разыскивать
      на коленях, наощупь, ползком...
      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Ніхто не вчив нас падати, малих
      Ніхто не вчив нас падати, малих,
      клубочком покотитися на мати,
      як змалку вчать артистів циркових
      до того, як під купол їм злітати.

      І обминула нас наука ця,
      коли ми вперше з друзями прощались,
      закоханості краяли серця,
      які ніколи більше не зростались.

      В належний час не вивчено урок—
      страждання йдуть попереду подвійні.
      Чому не вчать торкатися зірок,
      але не розбиватись при падінні?

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Два поэта, или Всё на свете--только песня на украинском языке (поэту Л. Киселёву, 1946-1968)
      Эпиграф 1--И. Бродский, эпиграф 2--Л. Киселёв

      На злобу дня не брызгая слюной,
      На мудрость ты воспользовался правом,
      Которое иной бы отдал даром
      За радость пнуть размашисто ногой

      Любого, кто случился б поперёк
      Его слепых разнузданных амбиций.
      Но что мне до него? Благословится
      Пусть каждый опустевший уголок

      Тобою освящённого пространства--
      Палаты ли больничной, иль двора...
      Из жизни ты был изгнан не вчера,
      Но боль обречена на постоянство.

      И я перехожу на твой язык,
      Как ты на мой когда-то-- без оглядки,
      А глупые, бессвязные нападки,
      Бессмысленный пещерный чей-то рык

      Я обхожу брезгливо стороною,
      Чтоб не запачкать, подобрав подол...
      Зато благоговейно, как в костёл,
      С седой, полуразрушенной стеною,

      Как в тихий храм, попавший под обстрел,
      Вхожу в твоих стихов святую малость—
      Здесь всё, что от души твоей осталось,
      Здесь всё, что полюбил ты и воспел.

      И тот другой, впадая в свой кураж,
      Бурля и злясь в обиженной тревоге,
      Так мало знает, в сущности, о Боге,
      (всё, что плывёт, беря на абордаж),


      Так погружён в язвительные речи,
      Что не поймёт в словесной колотьбе:
      Последний наш учитель на земле—
      Не Пушкин, а ликующий кузнечик*,

      Чья песнь однообразна, но не лжива--
      Молчат деревья, звёзды и вода--
      И умер бы кузнечик со стыда,
      Исполнив ноту злобно и фальшиво...


      * Така золота, що нема зупину.
      Така буйна — нема вороття.
      В останніх коників, що завтра загинуть.
      Вчуся ставленню до життя
      (Леонід Кисельов «Осінь». 1968)

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Старий записник
      Цей старий записник ніби з мертвих воскрес,
      повний стертих імен, застарілих адрес,
      косо вписаних вулиць, що їх вже нема,
      телефонів, в яких—тільки тиша німа.
      Хтось обведений рамкою, інший пропав—
      не докликатись і не догнати листом.
      Вечір список утрат на колінах розклав
      пожовтілим від часу газетним числом.
      Чи під попелом сивим ще можна знайти
      і роздмухати жменьку ожилих жарин,
      чи дивитися, як відпливають в світи
      безпритульні вітрила повернутих спин?
      Світ оманливих планів, роздільних доріг,
      що навічно піском між долонями зник.
      На частини в обпечених пальцях моїх
      розпадається жовтий старий записник.
      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Боже, храни нетерплячих
      Боже, храни нетерплячих,
      тих, що їм ворог—чекання,
      чесних, наївних, гарячих—
      в паралічі зависання;

      їхні розвіяні гриви,
      потом просякнуті шати,
      їх благородні пориви,
      їхні смішні результати.

      Боже, врятуй їх від слави,
      від сліпоти і гордині,
      від спостережень лукавих
      тих, хто у тихому плині.

      Людяним—дрібку удачі
      кинь із одвічного саду,
      надто—отим нетерплячим...
      Терплячі дадуть собі раду.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Сніг падав
      Сніг падав на спини терплячих трамваїв,
      на зошити, списані з краю до краю,
      на наші конспекти в заплаканих сумках,
      на скуті слова в потайних візерунках,
      на брови дівочі, на пальта кудлаті,
      на хлопців, що прагнули щось розгадати,
      на те, як ми вперше почули: «колеги»,
      на мріючий привид майбутніх трагедій,
      що змерзло тремтів, як спішили на пару
      по тих кучугурах, що вздовж тротуару
      згребла, як завжди запізніла, машина,
      що колію вчасно розчистить повинна
      була, щоб не мерзли ми вдвох на зупинці
      з шугаючим льотом чуттів наодинці,
      щоб очі в пухнастих засніжених колах
      забути могла--й не забула ніколи...

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Як заєць ходив топитись (за мотивами української народної байки)
      Іде по лісі заєць, вмивається сльозами,
      Іде на став топитись, хоч знає, що це гріх.
      «Та як життя,--питає,--прожить між ворогами:
      нікому не страшний я, а сам боюся всіх?»

      І чує він зненацька, наблизившись до ставу:
      лунає серед тиші раз-по-раз «хлюп» та «плиг».
      Це жаби, що сиділи, крекочучи, у травах,
      зі страху пострибали в води зелену глиб.

      Зрадів тоді наш заєць—не хоче більш топитись,
      зарожевіло сонце в душі його смутній.
      «Ні, я ще не пропащий, коли у цьому світі
      хоч хтось мене боїться, і я комусь страшний».

      Отак по всьому світі—і люди, і країни
      занепадають духом, як ніби не свої:
      нехай би хтось боявся—чи рідні, чи сусіди,
      чи літаки у небі, чи жаби у траві.
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. De profundis* (несучи портрет Сталіна)
      Ти знаєш, а з догмами—легше,
      життя було... непогане,
      а як ми усі дружили!—
      тепер це назвуть брехнею...
      Сміялись ми з догм нещадно
      в сатирах і КВН-ах,
      а надто—у анекдотах.
      Дурні були, не розуміли!--
      вони ж нас усіх захищали,
      вони нам були—опора!
      Ну й що ж, що нам батько—Сталін,
      а Бог вам хіба—не батько?
      Ми всі батьків потребуєм,
      щоб був у домі порядок;
      нам правди про них не треба--
      вони нам в темряві світять!
      Коли йдеш вночі по кризі,
      і лід тріщить під тобою,
      ти й за цупку колючку
      радий вхопитись руками...
      Він мав—тепер скажуть—харизму,
      про все говорив розважно.
      Ну що там оті мільйони?—
      решті жилося краще.
      Мільйони нічого не скажуть,
      як-небудь своє віджили,
      а решті жилося...ясніше,
      як начебто...у дитинстві.
      Небо було голубіше,
      пісні задушевні лунали,
      хлопці були натхненні,
      дівчата були цнотливі.
      Ви подивіться фільми,
      відчуйте ці ідеали,
      навіть як це—неправда.
      Для чого правда, для чого?
      Для чого усе зруйнували?
      Де нам тепер жити?
      Немає тепер країни
      на шосту частину суші.
      Вони тобі кажуть: «Ну ж-бо,
      стрибай на пливучу кригу,
      і будеш тепер там жити,
      і інші разом з тобою».
      Ану ж як крига потоне,
      харчів на усіх не буде,
      тепла на усіх не стане,--
      що буде тоді з дурними?
      Тримаймось того, що знаєм,
      того, що нас якось держало,
      що прийняло нас до себе
      і другом нашим назвалось.
      А радше тримаймось того,
      що назвалось нашим батьком,
      і перед ним був батько,
      батько, а там і мама...
      Та ж недарма гурт козачий
      крикнув: «Не встанем, мамо!»
      впавши разом на коліна
      у Зимовім палаці,--
      Гоголь-бо знав, що пише...
      Що б там про них не казали,
      були вони собі люде,
      спокою теж хотіли,
      щоб дбав про них хтось, убогих...
      Не треба було анекдотів,
      Сатириків і КВН-ів!
      Маєм тепер западенців,
      розмахують жовто-блакитним...
      Оце якби від’єднались
      й хутесенько забагатіли...
      А так...ну що—Україна?—
      заладили, як папуги.
      Нехай же він нам світить,
      маяк перемог минулих!
      Не треба всієї правди--
      тримайте її при собі!
      Ми станемо на коліна,
      як в славній отій книзі,
      І скажем йому: «Не встанем,
      що хочеш роби з нами, батьку!»

      *Із глибини душі
      2013





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Страх, або бабушка тримає на шнурочку
      «Бабушка» тримає на шнурочку
      світ, що був простим і зрозумілим.
      Жінка всіх кляне простоволоса,
      з люттю у розширених зіницях.
      Їм би за минуле зачепитись,
      щоб урятуватись від падіння,
      в жерло невідомої загрози,
      в око скаламученого страху!

      Падають зате підбиті в небі
      літаки з роздолів чужоземних,
      падають в поході наречені
      і чиїсь сини двадцятилітні;
      страх відкрив для ненависті двері,
      «пси війни» протиснулися слідом,
      в них немає сумнівів і страху—
      діло своє знають вони справно...

      Ні, не всі однакові у полі:
      хтось поліг з холодного презирства,
      зверхності до власного народу,
      посеред якого народився;
      хтось поліг з великої любові,
      хтось прибився найнятим чужинцем.
      В потойбіччі, де сліпуча ясність,
      не сховаєш злочини за страхом.
      2014




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Гойдатися в колисці натяків
      Гойдатися в колисці натяків,
      напівшукань, напіввідвертості,
      щоб без лукавства і без хитрощів,
      лиш погляд в погляді— на відстані.
      Узнала я про те, як хороше
      в човні солодкої непевності,
      який пливе на спині течії
      без маху весел і без пристані.

      Спать у сувої неможливості,
      коли, на жаль, немає вибору,
      коли, на щастя, нема вибору,
      бо ми давно—нитки у вишивці,
      й замилувавшись розмальованим--
      усім, що не для мене,-- віялом,
      гадати, що з роками вицвіте,
      що розпадеться, що залишиться...

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Якби себе ми шанували
      Якби себе ми шанували
      в дорожній куряві років,
      то нині б очі не згасали
      в війною вкрадених синів.
      Не було б вражої навали
      під грім цинічної брехні,
      й братів би наших не вбивали
      на власній з прадідів землі.
      Якби ми справді пам’ятали
      замучених пташиний глас,
      вони б, прилинувши, стояли,
      немов сторожа, коло нас.
      Вони б вказали нам дороги,
      якими в світі ходить зло,
      і шепотом перестороги
      охолодили б нам чоло.
      Не догоджаючи сильнішим,
      мов недоучене дитя,
      ми не ховалися б у ніші
      напівсвідомого буття.
      І ті, що стали ворогами,
      нас пізнавали б у лице...
      Якби себе ми шанували...
      Й платили віддано за це.
      2014




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Груди--напнуте вітрило
      Груди—напнуте вітрило!
      Упирається у спину
      дужий вітер, в пінних бризках
      від душі сміється сонце.

      Корабель мій повний друзів—
      я забрала їх у ночі.
      я забрала їх у смерті
      і зібрала їх докупи.

      Вони дивляться на мене
      тими юними очима,
      тими давніми, що знову
      торжествують і чарують,

      і немов в шовкові шати
      убирають світ довкола,
      і ясніє він перстами,
      наче витончена жінка.

      О несказано-далекі,
      якщо встанете ви вранці
      із симфонією в серці
      і солоними щоками,

      значить, плили ви зі мною
      в свіжих бризках океану,
      вирвані на мить сліпучу
      в часу, відстані і смерті!
      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Невже умре ця мова ніжнорука...
      Невже умре ця мова ніжнорука
      і світ її ніколи не оцінить,
      і ключ навічно втратиться до коду
      загубленої дійсності, і місяць
      в тривозі буде ночами світить,
      шукати: де поділись українці?
      Ця плинність голосних—не для інструкцій,
      ця мова—не жорстка і не технічна.
      Вона—для розуміння і зітхань,
      високого блукання між світами
      і повивання пеленами людства,
      що, як дитя, здригається нервово.
      Ми—чародії помислів і слів,
      що десять значень обіймуть звучанням,
      що синтезу подужають підйом
      в мелодії музичних узагальнень
      або...або щоденного життя
      відтворять полохливі світло-тіні
      предивним спадком суфіксів отих,
      які про все на світі скажуть ніжно...
      Невже секрет утратиться навік,
      черговий ключ загубиться із зв’язки
      що брязкає на крученім шнурку
      в самим собою зайнятого світу,
      для кого ми—сто тисяч Валентин
      із «Тракторів історії»*, які
      вихлюпуються хвильками щоднини
      із темних сховків Східної Європи?
      Чи ті, у кого Всесвіт є в руках,
      пожадливо метнуться до чужого?
      Чи істеричність лайки звабить тих,
      хто чарувався музикою слова?
      «Довірся мені,--мова жебонить,--
      май мужність—і я виведу із лісу,
      а Бог не дасть—залишуся з тобою,
      і ліс навколо тебе стане храмом».
      2012



      *Marina Lewycka “ A short history of tractors in Ukrainian”, Penguin Books, 2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Функціонери
      (гра для дорослих у серйозних установах)

      Як стукнеш у високі двері
      чи до віконця припадеш--
      у світ язичеських містерій
      ти ненароком попадеш.

      Там члени ордену Причетних,
      в свою увірувавши роль,
      стримлять на сідалах почесних
      за інструментом наших доль.


      І Деміург, владика світу,
      людей волочить до хрестів
      руками тих, які, мов діти,
      забувшись, граються в богів


      і вірять--слово їх останнє,
      і упиваються гуртом
      лихою радістю єднання
      і оргазмічним торжеством,


      в якім здається-- сили вищі
      їм дали бачення без меж...
      А ти, Іов, на попелищі
      Від Бога відповіді ждеш.


      Роками ждеш—її немає.
      Вони не ждали і живуть,
      немов ніхто з них не спитає,
      немов ніколи не умруть...
      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Той, хто скраю
      Коли ти в натовпі стоїш--і вир людський навколо тебе,
      і поєднавшись з усіма,ти в ейфорії, як в бою,
      гучноголоса правота росте й впирається у небо,
      і всі навколо як брати--в бурхливім центрі й на краю.

      Та розшаровується гурт ще вчора дружної громади,--
      де піт, і дихання, і шал перемішались і сплелись,--
      і хтось відкритий вже вітрам,загрозі нападу і зради,
      він кров’ю власного життя за приз священний відповість.

      Вони завжди були і є--оті, що опинились скраю,
      із сивини тисячоліть їм шлях під хмарами проліг,
      вузьким розгойданим містком вони над прірвою ступають,
      запричастившись небуттям, в жертовнім викупі за всіх.
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. О ніченько, солодка і жадана!
      О ніченько, солодка і жадана!
      Здається, все довершу, що не встигла,
      додумаю, відчую, надолужу,
      напишу всім, хто ще листа чекає,
      за немічних і хворих помолюся,
      про день, що змарнувала, пожалію...
      Що білий день? Можливостями дурить,
      якими так нелегко скористатись.
      За кожною з можливостей—питання,
      за кожним із питань—іще десяток.
      І тільки надвечір’я обіцяє
      жаданий спокій, і раптову ясність,
      і вдячність, коли знову сьогодення
      у вічності бездонній потопає...

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Я олів'є на свята не кришу...
      Я «олів’є на свята не кришу,
      не добираю в дзеркалі обнови
      і жвавості додати не спішу
      у хід нешвидкоплинної розмови.

      Я не радію, як колись було,
      від гамору гостей навколо столу,
      від того, як рубіниться вино,
      яснішають помолоділі чола.

      У дружньому гудінні голосів
      всі—лицарі, на подвиги спроможні,
      сп’янілі від вина і щирих слів,
      один за всіх, і всі—непереможні.

      Солодкий час братання промине,
      всяк до порогу власного доб’ється,
      жарини згаснуть, холод обійме,
      і усмішка утомлена зітреться.

      Розійдуться—«усі за одного»-
      і більше не зустрінуться, напевно.
      Хтось часу дожидатиме свого,
      нікого не турбуючи даремно.

      Хтось буде в самоті ростить дитя,
      хтось скоро, без провини, зубожіє,
      хтось, як полин, ковтатиме життя,
      приховуючи правду, як зуміє.

      І кожен буде свій тягнути хрест
      в самотності—жебрацькому достатку.
      Чи сенс у людях був колись і щез,
      а чи його не було від початку?

      2011





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. В нічнім тумані ліхтарі
      В нічнім тумані ліхтарі,
      і зачепившись за деталь—
      за медальйони камінців
      в підніжжі подихів -дерев,—
      ти перетворюєшся на
      всезріючий, як око, нерв,
      який читає поза всім
      ожилих символів скрижаль.

      Шатнулась видимість за ріг--
      та, що дзвеніла нами вдень,
      майнула в просвіті нова--
      в простому, з льону, полотні.
      На цім нестикові площин
      піймати можна в напівсні
      легкий, у хрестиках поділ,—
      розв’язку втомлених ідей.

      Блакитно-порожньо в руках--
      ключів немає до біди,
      але в душі тепліє дар
      тонких миттєвостей земних--
      міцне коралове знання,
      намертво вросле, як поріг:
      «Повинно сповнитись усе,
      так має бути...підожди».

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Що буде, те буде
      Що буде, те буде. Уклін перед Богом,
      і гідність—для себе, сусідів і світу.
      Твоя тепер черга не йти ні до кого,
      лиш ти-- і висока трибуна одвіту.

      Так жінка по довгім чеканні—в пологах,
      на вузькому краї—і не відступити.
      Що буде, те буде. Душею—до Бога,
      а тіло—космічною зливою вмите.

      Коли тобі вдасться в борні і падінні
      ображеним серцем торкнутися неба,
      ти зможеш спинити колеса зневір’я
      й іржавий ланцюг відірвати від себе.

      Намарне кричати: «Любіть Україну!»
      Усім, хто свій погляд убік відвертає.
      Ти біль полюби з гіркотою полину—
      Без шоку і болю Вкраїни немає.
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Короткий український ренесанс*
      Короткий український ренесанс
      шестидесятих і семидесятих...
      Інтимності хвилюючий романс
      і танго, в пелюсткові вбране шати

      Червоної троянди, що із рук
      на знак безповоротного кохання
      до іншого—живим вогнем розлук—
      комусь дається в смутку на прощання.

      Низький і заколисуючий щем—
      мов травний шерех—співу Купріної.
      Захмарені Карпати під дощем,
      розсипані Троянди на пероні.

      В Неспокої Верменича—вогні
      ромашками розсіяні над містом,
      до Чорнобривців линуть журавлі,
      і Ясени шумлять собі врочисто.

      У твісті каблучками—Не топчіть
      Конвалії пахучі і прозорі,
      коханим намалюйте синю Ніч,
      в якій нестримно опадають зорі.

      Цвітуть осінні тихі небеса
      над Поїздом, що їде у Варшаву,
      манить в любистку скупана коса,
      мандрують двоє у Похилі трави.

      Летять, як чайки, зими і літа,
      Зелене листя вкрите білим снігом,
      Ромену ніжна квітка зацвіта,
      і Водограй зривається набігом.

      «Веселих скрипок» струмінь голосів,
      у шлюбнім платті—вічна Черемшина.
      Дівча іде із маком у росі—
      Туманом білим дихає долина...

      І зникло все, неначе уві сні.
      Скінчились теплі ночі з зорепадом.
      Русява Наречена на коні
      проїхала заледенілим садом...

      *У вірші використані слова з популярних українських пісень 60-х—70-х років.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. А ті, хто з нами однієї крові...
      А ті, хто з нами однієї крові,
      одного роду, спільного дитинства—
      ми з ними йшли в урочища спадкові,
      та гурт, тісний і здружений, розбився.


      Стояли ми у сонячнім подвір’ї,
      і хтось так скрикнув тоскно і глибоко.
      Вітри безумства крутять їх у вирі,
      куди не прозирає людське око.


      Що трапилося, Боже, як це сталось?
      Дивились ми стривожені, непевні,--
      те, що було людиною, розпалось,
      мов сліпо розійшлися шви таємні.


      Надія нам не вділить допомоги,
      ми напівмертві в крижанім невір’ї.
      Які би ми не міряли дороги,
      нам не зійтись у сонячнім подвір'ї.


      Тепер в нас—ні ілюзій, ні теорій,
      ні голосів, пожвавлених в розмові,
      які ми мали в ранки ті прозорі,
      виходячи в урочища спадкові.


      Коли ж ми озираємось востаннє,
      нас, приголомшених, на мить єднає наше—
      «Оце життя?--несказане питання.—
      А ми гадали, що воно інакше».
      2009




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. «Життя—театр", -- сказав поет
      «Життя—театр, -- сказав поет, -- в якому люди—лиш актори,
      всі ролі завчені давно, слова — лиш звук, реальність --сон.
      Старий історії рельєф -- нудні спіралі і повтори,
      завжди відомий результат, гнітючий, довгий марафон".

      Друг відповів йому: «І все ж, у цій давно набридлій п’єсі
      між декорацій миготить присутність більша, ніж твоя,
      не відповідна до кінця сухій придуманій адресі
      й пташиній клітці звуковій, що в ній живе твоє ім’я.

      Уся палка твоя любов не є любов’ю до земного,
      лиш древні спомини про рай і спрагле горло—привітать
      тих, хто чекає вдалині, за нерозвіданим порогом,
      поза ролями, що колись ми всі погодились зіграть».

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Наші втрати
      Ворожбою чи обманом—не сказати—
      Розливаються туманом наші втрати.

      Ми проводимо їх маршем до порогу,
      Звідти йдуть вони урозсип і не в ногу.

      Далі йдуть вони мовчазно, без упину,
      І тремтять в молочнім світлі їхні спини.

      Не обернуться, не глянуть очі сірі,
      Чи ж бо знають: ми в боргу у них—без міри?

      В тім краю, де воля діється не наша,
      Чи побачили—яка чекає чаша,

      Нам призначена—глибока чи безмірна?
      Скільки душ її наповнити повинно?

      Чи поглине все, що дихає довкола,
      Чи така, що не заповнити ніколи?
      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Пустуни
      А пам’ять плугом вивертає скиби
      минулого, яке не повернуть,
      і вечір мій скидається на поле
      з розораним блискучим чорноземом.
      Я бачу—випинаються з землі
      і дружно так, несіяно ростуть
      жовто-гарячі стебла розставань,
      мовчанням переповнені і щемом.

      Мені свого минулого не жаль—
      себе б я у минулім не пізнала;
      та їх я пам’ятаю-- молодих,
      задивлених вперед, дзвінкоголосих,
      упійманих, мов жайворонки в сіть,
      у світове блакитне покривало,
      яке нас укриває до пори
      чи здутими кульбабами розносить.

      Запущена, напружено тремтить
      усе живе ламаюча машина,
      мені єдиній тишу стерегти
      і, вірно несучи роками варту,
      із усмішкою блазня на лиці
      очікувати вперто, очманіло,
      що всі вони повернуться гуртом,
      як пустуни веселі після жарту



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Який є простір в німоті!
      Який є простір в німоті, який протяжний білий шовк!
      Вгорнусь у нього з головою і пропуcкатиму крізь пальці.
      В гніздо невимовлених слів , в тепло неведених розмов
      зійдуться значення усі і всі повернуться блукальці.

      Уголос стверджена любов стає нерідною устам
      і анонімність ще не раз вона захоче повернути.
      Я захищаю нас обох, не довіряючи словам
      те, що можливо зберегти в невизначенім «може бути...».
      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Сповинуті в тумані
      Що Бог нам присудив в своєму плані?
      Як ляжуть карти долі на столі?
      Чи успіху зазнаєм на землі,
      чи знов блукати будемо в омані,
      шукаючи просвіток у імлі?

      Мов дерево, сповинуте в тумані,
      ми мусимо, впираючись, рости,
      проломлювати стовбуром світи
      і в смолянистім одинокім стані
      сплітати з дум над прірвами мости.

      Всі біди, незаслужені й незвані,
      всі наші псевдодрузі й вороги
      не мають того обсягу й снаги,
      таланту у шахрайстві і обмані,
      щоб сліпоту розлити навкруги

      і викорчувать в хижому старанні
      це дерево, сягнуле до небес,
      що живиться свідомістю себе
      у мовчазному впертому зростанні
      у славі між сусідами чи -- без...

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Дніпро печаль мою обмиє
      Дніпро печаль мою обмиє
      (а вітер висушить лице),
      застуджений і сірий Київ
      її по схилах рознесе,

      прошиє гуркотом тунелей,
      затопче тисячами ніг,
      ковтком тролейбусних форелей
      здійме з перетину доріг

      і, розкидаючи по плитах,
      розкотить площами її,
      вечірнім чаєм не зігріту,
      залишить осадом у сні...

      Серед забутого з роками
      раптово зблисне, як кришталь:
      Дніпро з’являвся, срібнотканий,
      і лікував мою печаль.
      2015




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --