В нашім світі так мало
для духовності часу
і для щирих розмов
все бракує зупинки,
де народ несвідомо
збивається в масу
та добро показне
і лише для картинки.

Позліталися оводи
пити кров України.
Знахабнілі без міри
і байдужі до сліз.
На розкішних полях
запашної долини,
наче вихор косою
формують покіс.



Я тих оводів прагну,
як пастух відігнати,
від корів, що так смачно
поїдають зелену траву.
В цьому герці можливі
неоправдані втрати
та важливо тоді
не зламати свою булаву.

м. Тернопіль.

Літо 2016 р.

© Василь Дерій. Позліталися оводи, 2016.

Учив мене дід хліборобській науці.
Це давня наука про хліб на столі.
Народжена полем в нечуваній муці
І скроплена болем та потом землі.

Учив мене дід хліборобській науці:
«Без неї», казав він, «внучок ти не мій»,
Що варта людина із полем в розлуці –
Загублена часом у вирі подій.

Пробачте, дідусю, за завдану муку,
За мій не сільський епогей
Та дякую красно за Вашу науку,
Що вчила мене розуміти людей.

м. Тернопіль.
17.01.1986 р.

© Василь Дерій. Хліборобська наука, 1986.

Твоє терпіння незбагненне.
Твоя душа, як перший сніг.
Ім’я твоє благословенне
На сотні й тисячі доріг.

Тобі в любові не клянуся.
Подяк не прошу, ані благ,
Лиш серцем, думкою горнуся
Під синьо-жовтий, вічний стяг.

м. Тернопіль.
10-14.08.1999 р.

© Василь Дерій. Галицькому краю, 1999.

Не плач, мій земляче, з нестач,
Бо сльози не час утирати.
Чужинцям байдужий твій плач.
То скільки ще будеш чекати?!

Чекати на риб золотих,
На сталінів та піночетів,
На мужніх і дуже крутих,
Що трощать усе з пістолетів.

Чекати на манну з небес,
На уряди та президента,
Зупинений кимось прогрес,
Що нині не важить і цента.

Пора від плачу та образ
Творити свою Україну.
До праці без галасу час
Нам, батьку,
і брате,
і сину!

м. Тернопіль.
11.10.1996 р.

© Василь Дерій. Час до праці, 1996.

Все життя хлібороба штовхають у груди.
Рабська праця витягує жили без болю.
І ніколи йому краще в світі не буде
І не раз прокляне він, захмелений, долю.

Все життя хлібороба штовхають у груди.
Від біди і образ постаріє до часу.
Тільки поле його підбадьорює всюди
І дарує врожай зі свого золотого запасу.

Все життя хлібороба штовхають у груди.
Та Всевишній прийме, як єдиного сина.
Виростають із поля по-справжньому люди.
З колосочком добра йде до Бога людина.

м. Тернопіль.
25.03.2000 р.

© Василь Дерій. Хлібороба штовхають у груди, 2000.

Мої думки, я знаю, вам не легко
в гостях у філософії життя
На грані правди і не правди
творити чесно власне “Я”.
Триматись міцно за основу,
коли немає сил нести
І біль душі, і грішне слово
до нездобутої мети.
Пірнати в воду з головою
не жаліти голови,
Коли у рівному двобої
зійшлися ти і вже не ти.
Коли до завтра не дожити,
а все ж сьогодні мусиш йти,
Бо треба жити, вперто жити
і за собою ЧАС вести.

26 квітня 1989 року.
м. Тернопіль.

© Василь Дерій. Про думки, 1989.

Мово моя, українська мово,
Невичерпне думок джерело.
Я люблю твоє зболене слово,
Що віками в неволі було.

Я люблю твої лагідні звуки
Та пісень життєдайний акорд,
Що поміг нам осилити муки
І десятки нападницьких орд.

По-синівськи пишаюсь тобою,
Набираюся розуму й сил
І беру тебе, мово, за зброю
У підніжжя козацьких могил.

Твоїм словом звертаюсь до світу.
Твою гідність, як прапор несу
Та зростаю до дум “Заповіту”,
Щоб пізнати і велич, й красу.

м. Тернопіль.
09.10.1995 р.

#Vasul_Deriy. _Ukrainska_mova.

Як лезо фінки – гострі,
Як дика печаль – сумні.
Палив охоронець вірші
Стусові в тюрмі.

Мав охоронець прізвище
Чертьонов (либонь від чортів).
Втіхи бісики бігали
В очах, як папір горів.

“ Стусе, ти далі твориш
віршів нестримний потік?
Скільки їх попалили!
Ти вже утратив лік ”.

Але не все згоріло,
Решту читає світ.
Слово твоє зуміло
Здолати колючий дріт.

Важко поетом бути,
А українським – стократ.
Кожен рядок – це замах
На сатанинський лад…

м. Тернопіль.
05.04.1998 р.

Не спи, поезіє, не спи!
Я доторкнувся мимоволі
до меду слова, краплі солі
від учорашньої сльози.

Не спи, поезіє, не спи!
Буди мене, коли захочеш,
щоб відшукати щось пророче
у нерозпізнані часи.

Не спи, поезіє, не спи!

16.07.2008 р.
м. Тернопіль.

Що буде завтра – не знаю,
Лиш богу про це відомо,
А нині Тебе я кохаю
Знайому щодня й незнайому.

В проблемах життя минає,
Та ми не зважаєм на втому.
Я, наче юнак, кохаю
Знайому Тебе й незнайому.

22.09.1997 р.
м. Тернопіль.

Виходимо на батьківські дороги
І знову починається життя:
Любов, надії, втрати й перемоги.
Виходимо на батьківські дороги.
А поки нам ще служать власні ноги
Та серця вправне чуємо биття,
Виходимо на батьківські дороги
І знову починається життя.

23.07. 2001 р.
м. Тернопіль.

І
Подяка Богу за мій кожний крок,
За подих вільний, непросту удачу
І за безцінний мудрості урок,
Який за серцем на роках відзначу.

Подяка Богу, що я йшов вперед,
Коли стіна з’являлась попереду
І за кохання надсолодкий мед
Й за гіркоту, як доважок, до меду.

Подяка Богу, що душа жива
І хоче щастя сонячного ранку,
Де так доречні теплоти слова
І прохолода в глиняному збанку.

Подяка Богу за усе, усе,
Що вже минуло та що бути має,
Що рік майбутній долі піднесе
І як любов нас міцно об’єднає.

Подяка Богу, що душа жива! …


ІІ
Вмирає тіло, а душа живе.
Вона страждає та від зла боронить
І б’є на сполох у небесні дзвони
До віри й честі щиро нас зове.

Ми ж грішники великі та злослови,
Живем в смішних ілюзіях щодня,
Нас Суд страшний не зупиня
І пекла нержавіючі окови.

Живемо нині наче в забутті:
Вчорашнім сні, наркозному тумані,
А наші справи добрі чи погані
Розсудить Бог на спільнім каятті.

Існуємо у війнах (просто жах!).
Конфлікти штучно вміємо творити,
Та не навчились душу так цінити,
Щоб з нею залишатись у віках!

Подяка Богу, що душа жива! …

м. Тернопіль.
23.03.1992 р.

(Перероблено і доповнено у 2012 р.)

Зима в Тернополі. Зима.
То сніг, то дощ, то сонце.
Мороз закрив мені віконце
Малюнком білим, крадькома.

Замерз до криги давній став.
Дрімає древній замок.
Біля причалу, - мов уламок,
Старий, побитий пароплав.

Завмер фонтановий каскад.
Течуть льодами сходи…
Готель очікує погоди
Нічними блисками лампад.

Велично храми одяглись
У новорічні ризи,
Щоб попри всі сюрпризи
Духовну осягнути вись.

Зима в Тернополі. Зима.
То сніг, то дощ, то сонце.
Мороз закрив мені віконце
Малюнком білим, крадькома.


м. Тернопіль.
02.11.1998 р.

Серед імен звичайних і незвичних,
що збереглися у пошані в нас
знаходжу давнє з непересічних,
таке близьке і рідне, як Тарас.

Йому в житті поможе, знаю, доля.
Складе подяку за терпіння час,
бо він живе й росте у ньому воля
та вічний бунт від імені Тарас.

Гартує душу лицемірства холод
і град зневаги обпече не раз.
Він подолає правди лютий голод –
оцей бентежний в пошуках Тарас.

м. Тернопіль.
31.05.2003 р.

Ім’я це – не сон і не мрія.
Щось вище, значніше од слова…
Коли промовляю: «Марія»,
Глибиннішає розмова.

Коли промовляю: «Марія»,
В уяві – Ісусова Мати,
Що довгі роки в безнадії
Зуміла страхи подолати.

Коли промовляю: «Марія»,
До мене іде рідна мати,
Що серцем бажання леліє
До кращих часів дочекати.

Коли промовляю: «Марія»,
То чую донечки голос,
І думаю, ми ще прозрієм,
Бо маємо віру і колос.

Коли промовляю: «Марія»,
То бачу просту українку.
На неї одна лиш надія,
На цю непідкорену жінку.

м. Бучач.
11.11.1999 р.

Били газду Степана,
Били газду Дмитра
На подвір’ї сільради
На Зелені свята,

Бо не йшли до колгоспу
І не здали майно –
Впівнебес розгорнулось
До Сибіру вікно.

Били газду Степана,
Били газду Дмитра
Та усе шомполами
На Зелені свята,

Що були «куркулями»
І на спали з рання,
Руки їм мозолями
Покривала земля.

Били газду Степана,
Били газду Дмитра
На подвір’ї сільради
На Зелені свята.

м. Тернопіль.
04.04.1998 р.

В “чорну” суботу село не спить.
На засуви двері заперті.
Кожна родина в цю кляту мить
На волоску від смерті.

Дві години для збору майна.
Дві епохи в лихому тремтінні.
До “білих ведмедів” дорога сумна
Хрест кладе на самій Україні.

В “чорну” суботу… тригранні штики.
Шум моторів. Чужинські капкани.
Йдуть у безвість мої земляки –
Непідкорені галичани.

м. Тернопіль.
18-19.03.1993 р.

Жовто-зелене листя
на гілочках берези.
Дивом живе передмістя
із відчуттям імпрези.

Осінь з холодним вітром
проти тепла безсила.
Тільки ранковим світлом
в’ялу траву збудила.

м. Тернопіль.
23.09. 2013 р.

Час підносить героїв
і викреслює зрадників,
вимальовує тіло
історичних подій,
відкидає вторинне
та фальшивих порадників,
що свідомо штовхають
до неправильних дій.

Час один на усіх
і його не поділиш,
не відсунеш назад
чи зупиниш на мить.
Час, як брат, коли
в істину віриш
і душа за дітей
та онуків болить.

Він не знає спочинку
і малої перерви,
за законом вселенським
рівномірно біжить.
Час – великий мудрець,
що знаходить резерви
і за справи недобрі
колись відомстить.
Я сприймаю свій час,
як умію сприймати,
без високих похвал
чи прокльонів лихих,
бо прийшов у цей світ,
щоби слово сказати
в поетичних рядках
для дорослих й малих.

06.02.2002 р.
м. Тернопіль.

Над ставом квітнуть каштани
у ніжній фаті небес.
Їх погляд такий довгожданий
руйнує сумніву стрес.

Душа заворожено – біла
скидає мундири образ
і втому із кволого тіла,
що хоче втікати від вас.

туди, де немає вітру
брудних від неправди слів
і де не міняють палітру
розумних на екс-баранів.

Там долі такі незвичні
І час, як великий султан,
карбує закони етичні
та б’є у гучний барабан.

Каштани, зелені каштани, –
травневі, колеги мої,
Гоніть же від себе погане,
як ос розбишацькі рої.

01-02.10.2004 р.
м. Тернопіль.

Для тебе незвичні слова
і дивні казкові квіти.
Для тебе пісня нова
та загадковість світу.
Для тебе кохання нектар
і мед поцілунків чистий.
Для тебе щастя дзвонар
та нинішній день урочистий.

Для тебе весняний рай
і добре вишневе літо.
Для тебе осінній гай
та снігу найпершого світло.
Для тебе усе я віддам,
що маю і можу віддати,
щоб вірний твоїм устам
я міг тебе, люба, кохати.

01-02.07.2001 р.
м. Тернопіль.

Викладачам і студентам Тернопільського
національного економічного університету

Віват тобі економічний,
Наш мудрий університете!
Твій шлях довговічний
На світлих скрижалях планети.

За тебе гордитись смію
І хочу вагоме сказати,
Що гідність свою і надію,
Умієш, як лицар, плекати.

До тебе спішать ветерани,
Найкращі твої студенти,
Вчорашні тернополяни –
Високі чини, президенти.

Твоє дороге знамено,
Як в небі зірка яскрава,
В нім частка усіх поіменно,
Від кого подяка і слава.

Віват тобі економічний,
Наш мудрий університете!
Твій шлях довговічний
На світлих скрижалях планети.

м. Тернопіль.
10.09.2006 р.

Заступили село дими
від горілого картоплиння.
Зовсім близько нам до зими
та морозів із горобинням.

Ще гарячий і ніжний слід
залишає для осені сонце,
а мій щирий та мудрий сусід
пригоща виноградним гронцем.

Покупався у променях кіт,
що не з’їв ковбаси-сніданку
та собака, що десять літ
чергування проводить до ранку…

Я до осені йду селом,
повернувшись на день із міста
і вітає мене хвостом
добрий Рекс під мелодію Ліста.

с. Нагірянка-Хом’яківка.
16.09.2006 р.

Не часто повертаюся сюди,
В цей величавий київський куток,
Що голосив із людської біди –
Малих дітей і скривджених жінок.

До нього тихо і покірно йду,
Як син до батька на важку розмову,
І від поблажок не лишається сліду,
Коли він про життя заводить мову.

Я визнаю, не раз в житті грішив.
У слові й ділі був непослідовним,
А ближнього лиш деколи любив
І відмовляв голодним та бездомним.

Складаю сповідь. Хоч біжать роки.
Й шалено вертять історичне коло.
До тебе повертаюсь залюбки.
Моя висока, справедлива школо.


м. Тернопіль.
19.05.1994 p.

Час, мій супутник, нині втікає тихенько від мене,
Чи, можливо, це я непомітно ховаюсь від часу.
Наказавши суворо молодому душею Пегасу
Повернути за лісом у поле рясне й літньо зелене.

Там, у полі, без культу химер з постмодерного світу
І образ, що інтриги майстерно сплітають в клубок.
Там закони природні знають усі на зубок,
Та поклони натхненно б’ють коники літу.

Я до поля біжу, як до себе, в минуле дитинство,
Безвусим веселим хлоп’ятком у гурт пастушків молодих.
Пам’ятаю виразно, повірте, до нині кожного з них,
Їх наївне (для мене) і таке дороге благочинство.

У вузькому від криз, довжелезнім і темнім тунелі,
Що роки спресував у гони розмитих віками доріг,
Я шукаю квапливо у пітьмі хоч якийсь оберіг
І знаходжу відзнаку із моєї старої шинелі.

м. Тернопіль.
18.02.2007 р.

Повернись, Астрея *

Повернись, Астрея, в Україну.
Проминисто душі сплячі освіти,
щоб відчули всі у цю хвилину
те, що возвеличує людину
і у царство Боже дозволяє йти.
Проминисто душі сплячі освіти.

Повернись, Астрея, в Україну.
Золотий створи для українців вік,
щоб здолавши біди та руїну
кожен з нас пізнав в собі людину
і подяку серця Богові прорік.
Золотий створи для українців вік.

м. Тернопіль.
25.07.2002 р.

*Астрея (Астрая) – богиня добра і
справедливості у давніх греків, що
у золотому віці правила світом.
У переносному значенні
Астрея – щаслива пора.

Затято гавкають породисті собаки.
Жартують «з перцем» гицлі хамовиті.
Десь поруч продають старі відзнаки
Дядьки бувалі, кризою прибиті.

Вони готові за маленькі гроші
Віддати оптом всю здобуту славу
І злі та захмелілі від «Мороші»*
Клянуть вождів, що зрадили державу.

Вожді ж святкують власні перемоги
В розкішних авто, дорогих квартирах
І ремонтують «страчені» дороги,
Як решето, в суцільних дирах …

Гавчить базар собачої породи.
Надходить час грози із неба
І потечуть нестримні води
Туди, де є очищення потреба.
___________
* «Мороша» – назва торгівельної марки горілки.

26.05.2013 р.
м. Тернопіль.

Тернопільська земле! Мій галицький краю!
Краса твоя щедра та розум ясний.
Тебе я безмежно і щиро кохаю
та чую твій голос веселий, дзвінкий.

Для тебе співає дочка Соломія
і мовить молитву Йосип Сліпий.
У Празі далекій технічна надія –
за променем стежить Пулюй молодий.

Очікує Байду Січ Запорізька,
а Курбаса Леся театр привітав.
Із Лепким Богданом еліта вкраїнська,
якій він у спадок талант передав.

Тернопільська земле! Мій галицький краю!
Духовність твоя подивовує світ
і вічні скарби – Зарваниця, Почаїв
ведуть нас до раю півтисячі літ.

Тернопільська земле! Мій галицький краю!
Краса твоя щедра та розум ясний,
Тебе я безмежно і щиро кохаю
та чую твій голос веселий, дзвінкий.

м. Тернопіль.

04.03.2002 р.

Моїм ровесникам – живим і полеглим
у радянсько-афганській війні
(1979-1989 рр.)

Мій ровесник упав у засніжених горах Афгану
І його молодого покидала навіки душа
Та допоки живу я на світі, не перестану
Пам’ятати, як легко він у вічність із дому рушав.

Від цієї війни ще не скоро залічаться рани,
А колишні військові не відчують здорового сну.
Пробивається правда крізь табу і обмани
Та сучасну нахабну, для звичайних людей, крутизну.

Мій ровесник від служби не ховавсь за маму і тата,
Йшов сміливо у перших солдатських рядах
Та, на жаль, зустрічала батьківська хата,
Не його молодого, оцинкований прах.

Мій ровесник упав у засніжених горах Афгану
І його молодого покидала навіки душа,
Та допоки живу я на світі, не перестану
Пам’ятати, як легко він у вічність із дому рушав.

м. Тернопіль.

14-15.09.2006 р.

Оцінімо сповна аудит –
Визначну його в бізнесі роль.
Аудитор, як слідопит,
Проведе бездоганно контроль.

В когось вийшов довіри кредит
І надії на краще нема -
Допоможе тоді аудит,
Що незручності обмина.

Як в бухгалтера знань дефіцит,
А процес обліковий трива ,
Аудитор знавець – ерудит
Підбере зрозумілі слова.

Від розорень надійний щит
І від збитків широка межа,
Незалежний контроль – аудит
Глибиною своєю вража.

м. Тернопіль.
02.12.2000 р.

Моя жебрацька Україно! –
Козацький занепалий дух.
Усіх стрічаєш ти гостинно,
Хоч і не кожен є твій друг.

Богопошанна Україно! –
З тобою хрест несе Ісус
І матір Божа йде за сином,
А біля них – Шевченко, Стус...

Моя співуча Україно! –
Пісні веселі та сумні
Летять над світом солов’їно
В небес блакитній глибині.

Моя багата Україно! –
Землею щедрою, людьми.
Тобі не личить рабочинно
В сусіда бути під дверми.

Моя єдина Україно! –
Не малопольська , ні малорусь.
Тебе не лаю безпричинно.
Про тебе думаю, молюсь.


Моя чарівна Україно! –
Красуне, писанко жива!
Любов’ю квітни стокалинно,
Поки життя в тобі трива.

м. Тернопіль.
13.08.1999 р.

Наш головний бухгалтер

Головним і рядовим бухгалтерам присвячується

Сім’я стрічає Новий рік
І чути всюди жарти,
В задумі тільки чоловік –
Він головний бухгалтер.

Йому творити звіт річний
Із незвичайним гартом,
Бо від фінансів головний –
Наш головний бухгалтер.

В очах десятки тисяч цифр,
Мов сплутані всім карти,
Та віднайде методик шифр –
Наш головний бухгалтер.

До нього йдуть як на поклін,
Коли нема зарплати.
О, як він рано посивів, –
Наш головний бухгалтер!

Комусь відзнаки і стрічки –
Тобі проклін за бартер.
Терпи, бухгалтере, й мовчи –
Ти ж головний бухгалтер!

А що без тебе, друже мій,
Життя сучасне варте?!
Живи, твори і не старій –
Наш головний бухгалтер.


м. Тернопіль.

21–23 лютого 1996 року.

Одягнімо, друже, вишиванки

Одягнімо, друже, вишиванки –
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і в неділі,
В будень за потреби, одягнім
І відчуєм – вороги безсилі
Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ –
Молодих, відважних, дужих
У єднанні на мільйони літ.

м. Тернопіль.
06 грудня 2001 року