Автори /
Козак Дума (1958)
|
Рубрики
/ Коли стискається душа
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Жага наживи
•
Останній бій
•
Війна з дитинством
•
«Дурень думкою багатіє»*
•
Роковини
•
Ялинка на нулі
•
У глухій обороні
•
Такі ж
•
Штучний світ
•
Лише завдяки таким
•
Як довго?
•
Думи про Україну
•
А він стояв
•
Ти переміг
•
Всього лиш
•
Майва
•
Весняний сніг війни
•
Місто-воїн
•
Без обмежень
•
Тернова пісня
•
Усмішка на піску
•
Що це було?
•
Контрольний постріл
•
Кінець епохи гідності?
•
Пробач
•
Шоста зима
•
Біля підніжжя Голгофи
•
Поезія не на часі?
•
Кінець епохи титанів
•
Віче
•
Краще пізно*
•
Чужий
•
Пілігрим
•
Відспівав
•
Зламані крила
•
Прости
•
Душе, мовчи
•
Дорога в туман
•
Реквієм Перемоги
•
Косовиця
•
Душа
•
Коріння зла
•
Можливо
•
Не здавайся
•
Він так її і не обняв
•
Свічка пам`яті
•
Полиновий дзвін
•
Квітка польова
•
Реквієм 32-33
•
Остання охота
•
Останнiй лист
•
Батькове серце
•
Шедевр*
Вона була слаба і хвора,
•
Дорога в Рай
•
Останнi зусилля
•
Переведи нас всiх через майдан
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
яку уже і кров’ю не відмити!
Вони відступали, бо сили нерівні,
і чулися ворога вигуки гнівні –
і чулися ворога вигуки гнівні –
Вони лише збирались жити,
радіти сонцю і весні,
радіти сонцю і весні,
Ми зробимо усе після війни…
Після війни ми наведемо ладу!.
Після війни ми наведемо ладу!.
Збиткуванням над ґлуздом утрачено лік
тих, що ґлузду ніколи не мали.
тих, що ґлузду ніколи не мали.
Я свою облаштую ялинку
у окопі, з колючого дроту,
у окопі, з колючого дроту,
Верховна зРада знову у кільці,
тривогу б’є оскаженіла хунта…
тривогу б’є оскаженіла хунта…
Коли співали «Ще не вмерла…»,
то холодок біг по спині,
то холодок біг по спині,
Усе таке крихке навколо,
такий несталий нині світ…
такий несталий нині світ…
Лиш фото тих, хто відлетів у небо,
не ступить більше з фронту на поріг,
не ступить більше з фронту на поріг,
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
за наші доленосні помилки?
Дивлюся у небо і думу гадаю –
Чому Україна завжди була скраю?
Чому Україна завжди була скраю?
А він стояв без каски і без зброї,
цигарка тільки у важкій руці –
цигарка тільки у важкій руці –
Нарешті повертаєшся додому…
Не зі щитом, на жаль, а на щиті.
Не зі щитом, на жаль, а на щиті.
Лише дві сотні… На мертвечука!
А тисячі на кого залишили?
А тисячі на кого залишили?
Тріпочеться над головою майва,
жовто-блакиттю небо затягло.
жовто-блакиттю небо затягло.
Весна якась цьогоріч не така…
Наразі не до свята, не до квітів.
Наразі не до свята, не до квітів.
Рано-вранці розрізали небо
громовиці московських ракет –
громовиці московських ракет –
Життя летить і «Пошук!» – твій девіз.
Мелькають дні, події, кілометри…
Мелькають дні, події, кілометри…
Давай посидимо з тобою
на ґанку й просто помовчим.
на ґанку й просто помовчим.
Навіщо це було тобі потрібно,
я так ще до кінця й не зрозумів…
я так ще до кінця й не зрозумів…
У грудях лише туги згустки,
нещадно серце рве обман.
нещадно серце рве обман.
Вербова гілочко моя!
Така вся ніжна і пухната,
Така вся ніжна і пухната,
Продати землю України –
лише частина плану юд!
лише частина плану юд!
У перший день останньої весни,
яку я зустрічаю наодинці,
яку я зустрічаю наодинці,
Ми честь свою і гідність захистили
у чотирнадцятім, із кров’ю, на снігу,
у чотирнадцятім, із кров’ю, на снігу,
Я – Україна. Я уже конаю!
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Якого роду-племені ви, люди?
Куди лежить тепер ваш битий шлях?
Куди лежить тепер ваш битий шлях?
Людці зелені захопили Крим,
багаття запалили на Донбасі,
багаття запалили на Донбасі,
Каштани знову запалили свічі,
ввіткнули пірамідки у блакить,
ввіткнули пірамідки у блакить,
Ти твердила – потрібно зачекати
так довго, що уже пройшли віки!
так довго, що уже пройшли віки!
Чужий я для тебе… Чужий!
Таким вже назавжди лишуся…
Таким вже назавжди лишуся…
Він одинокий пілігрим,
завжди самотній подорожній,
завжди самотній подорожній,
Усе життя він був максималістом,
як ненавидів люто чи кохав…
як ненавидів люто чи кохав…
Коханню як ламають підло крила,
я бачив у своїм житті не раз.
я бачив у своїм житті не раз.
Я кохаю тебе як кохав
і любити довіку вже буду.
і любити довіку вже буду.
Душе, мовчи! Не вимови ні слова!
Останні свічі скоро догорять…
Останні свічі скоро догорять…
Туман. Туман укрив поля й луги,
не видно навкруги за кілька кроків.
не видно навкруги за кілька кроків.
Два маніяка у тридцять дев’ятім
втягнули людство в світову війну.
втягнули людство в світову війну.
Біду нам поселили в ріднім домі...
Тоді вже долинав невинних плач,
Тоді вже долинав невинних плач,
Ти, душе моя всім відкритая,
невже не втомилась від ран,
невже не втомилась від ран,
Лунає голос Неба все гучніше,
старається невидимий дзвонар.
старається невидимий дзвонар.
Можливо в році цім новім
десь в полі дальнім, серед жита,
десь в полі дальнім, серед жита,
Не корись! Ніколи не здавайся,
як би тяжко не було тобі.
як би тяжко не було тобі.
Він так її, на жаль, і не обняв,
і не сказав «кохаю» прямо в очі.
і не сказав «кохаю» прямо в очі.
Сьогодні день скорбо́ти. В темну по́ру
у пам’ять мовчки свічку запалю́.
у пам’ять мовчки свічку запалю́.
Пливе степами полиновий дзвін,
в повітрі запах ладану витає,
в повітрі запах ладану витає,
В степу розквітла квітка польова,
яка вражала невимовною красою,
яка вражала невимовною красою,
Дзвін, дзвін… Краєм дзвін лунає…
Ось село… Воно все умирає.
Ось село… Воно все умирає.
За вдачею мисливцем завше був,
пройшов війну афганську. У спецназі
пройшов війну афганську. У спецназі
Напишу я листа, напишу у майбутнє, потомкам.
Хай вони прочитають його через тисячі літ,
Хай вони прочитають його через тисячі літ,
Зустрів своє кохання пізно,
але в житті таке буває –
але в житті таке буває –
Вона була слаба і хвора,
Стояла кузня на краю села,
там зі сторонніх мало хто бував.
там зі сторонніх мало хто бував.
Ходімо, мій брате, до раю,
бо в пеклі уже ми були.
бо в пеклі уже ми були.
Переведи мене через майдан,
через часи скрутні і лихоліття,
через часи скрутні і лихоліття,