Знов Різдво.Була ніч,як у Гоголя перед...
Сніжно в ноги мело,за очами біліло
Біло-білим сувоєм гладкого паперу.
І у серці вже рана стара не боліла.

В центрі міста ялинка в прикрасах палала,-
В пізній час ні людини,ні навіть собаки,-
Діаманти,карбункули,перли і лали,
Та ще й дощик рясний переливчасто плакав.

О,якби Він народжений був в цьому місті,
У таку заметіль,у морози пекучі...
Та зорю Віфлієму ясну й променисту
Тут закрилиб собою снігів димні тучі.

Так я думав і йшов в теплий дім свій по місту,
Сам-один і лице від морозу палало.
Я про себе вже знав,що анарх* я і містик.
Попереду--життя,а позаду--провали...

7.1.17. 16:11.

*Анарх--людина,здатна жити одинаком.

Колискової пісні,Янголе заспівай нам.
Чом мовчиш?Вітер виє,стогне-тужить зима.
В світі білім так красно,в світі нашім так файно,
А у цьому де я,навіть світла нема.

Табуни тупотіли червоні і чорні,
Вороне вороння,сіро-вовче виття...
Все змішалось навкруги пороблене чортом
І зійшлося на вістрі секунди життя.


В груди вдарив мов грім і за мить усе щезло,
Дужий кінь рудогриво-червоний штовхнув.
Я молитви забув,та всеж думка воскресла:
Серед поля.Живий.Полежу.Віддихну.


А зозуля примхлива накує хіба років?
Вона взимку мовчить,серце лиш калата...
Тільки баба-пліткарка,гостроноса сорока
Щось кричить про літа і мерщій проліта...

Чому ж сивий орел,одинак і відлюдник
Серед степу кружля,здобич бачить на-раз,
В очі гледить мої так презирливо-люто,
Він все знає завжди,знає,що вже пора...

"Киш!"--летіть звідсіля чорні птахи і сиві,
Я ще буду живий,я не щезну з землі!..
...Бачу ясне лице,наче в мами красиве,
Богородиця то у кромешній імлі...

Надімною вона в білих шатах схилилась,
Усміхнулась...Той світ--не такий уже й страх.
В неї білий халат,наче лебідя крила...
Не Мадонна вона--милосердя сестра.

5.1.17. 10:17.

Фото архівні роздивлювавсь я,
З війни світової першої.
Прапорщик юний,ще майже хлоп"я
Світ об"єктивом обмежив.

Свій тут бліндаж,там траншея чужих--
Ворог--германці закляті.
Світопис наче літопис душі
Про злую війну прокляту.

Бачу обличчя селянські прості:
Бо від сохи--у солдати...
На грудях у когось хоробрі хрести
На стрічках висять строкатих.

Всі вони схожі,неначе брати,
Форма військова зріднила.
Здавалось,що янгол з небес золотих
Над ними розп"яв свої крила.

Не всіх він плечем прикриє в бою
І знімки ці може в останнє...
Віщує на когось й сичить Гамаюн,
Знає кого не стане.

Чому--не скажу,але Рижик-пес,
Що з їжаком грався,
Для мене найбільший явив інтерес,
Чимось дитячим вразив.

Десь підібрали,чи сам він прибивсь
До польової кухні?
Рудий напевно увесь,чи рябий
Й висячі дворняжі вуха.

Він щуривсь на сонце...І думав я
Про нього,а не про військо,
Яке йому мати й батько--сім"я,
Хоча й нема його в списках

Роти чи полку.Та він у них був,
Улюблинець цей приблудний.
І спину його рудо-рябу
Тріпали і пестили люди

Черстві від війни,та у псині цій
Знаходили душі відраду
Солдати і командири-отці
І він їм дарив радість.

Чомусь мені стало тужно в ту мить,
Сльоза задрижала в оці...
Серце чи може душа болить...
Занило у лівому боці.

Де той бродяга їх Рижик подівсь,
Скільки прожив він на світі?..
Ще раз на фото я ті подививсь--
Витівку тьми і світла.

4.1.17. 12:20.

Чорну каву пити не буду--
Тільки питиму біле вино.
Може з неба на Пешт і на Буду
Вже пролилось воно?

Там токайське налили в склянки
І по вусам тече сльозою
І щедра мадярка-селянка,
На плечі з тугою косою

Ллє до краю,морочить хлопців,
Чорнооко в серця зазирає
І чорти в неї в кожному оці,
А вуста пломеніють раєм...

За ножі ще візьмуться друзі
І червоне вино прол"ється,
І чийсь чуб,у долівку,русий
І чоло поблідніле уткнеться.

Не минути про що напророчать
Королі і Дами картярські.
В темну ніч я каву не хочу.
Вип"ю біле вино мадярське.

4.1.17. 0:35.

Із ночі виріс я у день,
Із лютого у спеку літа.
Палали зорі де-не-де,
Під ними догорали квіти.

Віки попереду й віки
Позаду,а прийдешнє миттю
В потоках синьої ріки
На віки вічність хоче змити.

То я і є той миті зблиск.
А може то зоря згоріла...
Чи жовтий листопада лист
Припав на лебедині крила?..

3.1.17. 23:54.

Мариво--моя Марина...
Вік 16-й,Литва.
Йде війна і зла й звірина--
Рік уже пройшов і два...
Не стихає брань і душі
Із полів і міст летять,-
Були вражі,стали дружні,-
В неба синь без вороття.
Ще їх буде скільки?--
вдосталь,
Із Литви і із Москви.
Панцир вріс у плоть коростой
Й шолом--в череп і в мозги...
Повоюємо ще,браття--
Царств багато для Марин.
Не врожай підем збирати,
А кістки ховать в яри.
Нас Лже-Дмитрій нагородить
З награбованих багатств.
Ми ж собою загородим
Удалого ворога.
І Москву йому подарим--
Хай Марина плодить рід...
Новоспечені бояри--
Пани-ляхи без борід
Її шаблями піддержуть,
Її славно вознесуть...
Та що ж мужики медвежі
Магнатерію гризуть?!
Хами не імають віри
В польку в Білокам"яній
І кидаються мов звіри,
Мабуть служать сатані...
Їм би долі покоритись,
Краків слухатись і Рим.
І з Литвою--в посполиті,
А тоді й походом в Крим,
У Стамбул,до Русалиму,
Гроб Господній визволять...
А не злиднями пре-злими
Розбишакувать-гулять
І панів не цінувати,
Кращих у Європі всій...
А вони йдуть брат на брата
Споконвіку на Русі.
...Буде ще в Кремлі сидіння,
Зради,підкупи,ганьба...
Царство буде вже видінням,
Й сновидіннями,хіба...
До останнього й за сина
І за трон свій золотий,
Пані Мнішкова Марина
Буде в бій нерівний йти.
Переможе долю злую--
Стане прозой і віршем--
Страчених цариць цінують--
...В-небо-пригоршні-грошей...

13.3.16.

...І кохання знов і любов,
Як в шістнадцять і наче як вперше.
Чорнооко і чорноброво,
Красновусто вона збреше.

Вірить хочеться,обдуритись,
Як в шістнадцять і вперше як наче.
Вірність знову злій зраді дарити,
Своє серце завжди юначе...

12.3.16. 21:51.