Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Дмитро Заєць (1984)
Народився та живу в Києві. 38 років. Випускник Києво-Могилянської академії (2007 р., магістр історії). Автор збірки віршів українською та російською мовами "Поезії" (2012).





Огляди

  1. Блукання
    Загублені у хаосі буття,
    Розкидані кривавими шматками,-
    Вони, нещасні, тягнуться кудись,
    У темряві, мабуть, когось шукають...
    Отак і ми, і темрява свята.
    І навіть Небо втомлено зітхає,
    Ця сонна втома душу обіймає,
    Не хочу я бажати і палати,
    Я хочу тиші, темряви святої !..
    У Бозі я мов немовля щасливе.
    Я бачу: в дивнім лоні Всесвіт виростає,
    У ньому я росту, і він росте в мені,
    І щастя більшого за це немає!
    ... Та раптом прокидаюсь... засинаю?
    Народжуюсь? Вмираю? – я не знаю,
    І знову бачу тіні, сонячні уламки...
    Ми – очі Бога, очі бачать тіні,
    Але очей, очей вони не бачать,
    Тому й душа, знекровлена, так плаче,
    І знову я – в кривавім лабіринті,
    Оточений кривавими шматками...
    ... Над небом світанкова флейта грає,
    Самотня зірка щось мені шепоче,
    Чарівні звуки одне одного шукають...
    Зустрів когось і обійняти хочу,
    А він, наляканий, не дивлячись, тікає.
    Я простягаю руки в порожнечу,
    Цілую землю, що від мене вислизає,
    Гукаю, та ніхто мене не чує,
    Тягнусь до Неба, що від мене відвернулось...
    ... І раптом бачу: очі немовляти
    Дивуються моєму божевіллю,
    І знову в серці – тиха, ніжна радість.
    Чому? Навіщо? – я боюсь питати.
    Спитаю – і прокинусь в лабіринті.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Народе мій, хіба ти знаєш...
    Народе мій, хіба ти знаєш
    Своїх співців?
    Хіба ти серцем відчуваєш
    Їх біль і гнів,

    Любов і ніжність, сум і відчай,
    Скорботу, страх?
    Чи пам’ятаєш їх обличчя
    Й тернистий шлях?

    Як боляче – в своїй країні
    Немов чужі
    Безсилі, божевільні тіні –
    Сумні вірші.

    Народ без справжнього коріння,
    Безкрилий птах,
    Чи станеш ти блідою тінню
    В чужих світах?

    Чи знов розквітнеш, знов відчуєш
    Тепло весни
    І світові ще подаруєш
    Співочі сни?

    Ховають українську мову –
    Народ мовчить.
    Ховають музику чудову,
    Що ледь бринить.

    Чи стане рідне слово тінню
    В чужих світах,
    Чи буде дивне воскресіння
    І світлий шлях?

    Як боляче – в своїй країні
    Немов чужі
    Ці сльози, ці скарби нетлінні,
    Сумні вірші!

    Поети тануть і зникають
    У небутті,
    Але цього не помічають
    Серця пусті.

    Хіба ти серцем відчуваєш
    Їх плач і сміх,
    Народе мій, хіба ти знаєш
    Співців своїх?



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Помаранчеве диво
    Сімнадцять днів – мов сон, мов подих дива:
    Не встояла байдужості стіна,
    І пізня осінь стала мов щаслива
    І світла помаранчева весна!

    Як довго ми за стінами ховались
    І вірили в приреченість свою,
    Але тепер кайдани розірвались!
    Я наче зачарований стою,

    Бо на Майдані віра стала хлібом,
    А Слово – несподіваним вином,
    Любов і співчуття – цілющим дивом,
    Юрба – народом, блиск очей – теплом...

    Хоч ми не лицарі нові і не герої,
    Та здивували світ і виграли двобій.
    Ми подолали зло, хоч не було в нас зброї,
    Крім квітів і стрічок, крім щирості і мрій!..



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Майя?
    Ми для Вічності тільки краплини –
    Так було і так буде завжди,
    Але дивно, що в серці дитини
    Із грайливої світлої піни
    Виростають химерні світи...

    Нерозбірливий Вічності почерк
    І безжальна її таїна,
    Наче згубна краса. Той, хто хоче
    Подивитися їй прямо в очі,
    Мусить випити чашу до дна:

    Наче жертва повільної страти,
    Холод жаху відчути грудьми,
    Біля краю безодні кружляти –
    Й все для того, щоб знову пізнати,
    Що нічого не знаємо ми!

    Почуття наші плинні і тлінні,
    В мертвих мріях немає тепла.
    Наша віра – слабке мерехтіння.
    Вітер носить, як листя осіннє,
    Наші долі, серця і тіла...

    Але дивно – крізь цей чорний смуток
    Пробиваються квіти-пісні.
    Я не можу нічого збагнути,
    Та для щастя достатньо відчути,
    Як співає душа навесні,

    Й світ, мов радісна музика, лине
    І наповнює серце моє.
    Ми для Вічності тільки краплини,
    Тільки дивно – з примарної піни
    Незбагненна любов постає!..



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. У снах моїх небесні флейти грають...
    У снах моїх небесні флейти грають,
    І щось тремтить у зраненій душі,
    Поміж зірками твої очі сяють –
    Нестерпно рідні, а колись чужі.

    Нехай зірки співають про кохання! -
    Мені не вистачає справжніх слів.
    Ти мов світанок, я немов смеркання,
    Я – плач і смуток, ти – веселий спів.

    Ти – радість, твої сестри – ніжні квіти.
    Ти – чисте небо і усміхнена весна,
    Я – дощ рясний, сумний осінній вітер,
    Зів’яле листя або музика сумна.

    Чи може сонце з ніччю поєднатись
    Не в божевільних снах, а наяву?
    Чи можна без надії сподіватись? -
    З роздертим навпіл серцем я живу:

    Хоч знаю я, що мабуть, неможливо,
    Здолавши страх, з’єднати два світи,
    Я не втрачаю віри в світле диво,
    У казку, де мене кохаєш ти...



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Антитези
    Наш світ – це вічний хаос, какофонія,
    Що поглинає мрії і пісні,
    Та не згасає радісна симфонія,
    Яку почути можна уві сні,
    У світлім храмі в незбагненній глибині...

    Цілюща мудрість – мов усміхнена блакить,
    Що не шукає виправдання світу.
    Мовчи і слухай, як вона мовчить!
    Твоя замріяність – мов свіжий подих вітру.
    Нехай твоя душа від радості тремтить!..

    Над хаосом, безоднями і злом
    Літає голуб - дух, дарує сни пророчі,
    І тим, кого торкнувся він крилом,
    Яскравий промінь відкриває очі,
    І сон стає життям, а сіті буднів – сном...

    Співай! Забудь про відчай, страх і гнів
    І уникай тих метушливих слів,
    Що судять світ і вміють убивати.
    Співай! Не прагни нагороди або страти,
    Співай і слухай незбагненний спів,
    Що розбиває стіни мертвої кімнати...
    В твоєму серці – неповторне свято.
    В твоїх руках – пісок і піна мертвих днів.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Божевілля
    На паперовім небі я малюю
    Всю ніч твоє обличчя фарбами журби,
    Душі самотньої невидимі скарби
    Своєму божевіллю я дарую.

    Навколо сміх, і галас, і знущання,
    Та світ вже вмер!.. Я так тебе люблю,
    Що в храмі – пеклі сам себе спалю
    На вівтарі безжального кохання!

    Тепер моя душа лише твій голос чує,
    А всякий інший звук лише напівіснує,
    Вже згасли хижі очі безсоромних міст,
    І про минуле жалкувати я не стану:
    Всі речі втратили свій попередній зміст,
    Весь світ безмежний у твоїх очах розтанув...



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Ніч
    Я запалю свічки і Богу помолюсь,
    І привиди нічні від мене повтікають,
    Всі сумніви мої і страхи позникають.
    Якщо ж не зникне сум, на зорі подивлюсь...

    Божественна краса за склом мого вікна
    Перемагає жах і морок лихоліття!..
    Ми – діти двох світів, в серцях у нас – двосвіття,
    В нас дві любові є: небесна та земна.

    Раби своїх бажань, ми прагнемо свободи,
    Ведуть нас до безодні грішні насолоди,
    Нас судить і карає невблаганний час...

    Я знаю, все мине: і чвари, і тривога.
    Хай музика зірок нагадує про Бога,
    І сяйво вічності до себе кличе нас!



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --