Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ольга Олеандра (1979)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   З листка на листочок
    З листка на листочок стрибають краплини.
    Муркоче волога, голубиться, лине.
  •   дихай
    дихай!
    чорт забирай, дихай!
  •   Найдорожче
    - Як можна викинути найдорожче?
    - Та якось можна, викидається усе:
  •   Не жив
    Тиша, густа мов пісок і як розпач сипуча,
    втягує в себе сердець ненастроєний стук.
  •   Знов вийшло сонце
    Знов вийшло сонце. Наче й не було
    цієї довгої безжальної зими.
  •   між нами
    любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
    весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
  •   Прохання
    Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
    Старається ввійти Життя, у лагідній манері
  •   Твоє ім’я
    Ім’я промовляю твоє, торкаючись щастя вустами.
    Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.
  •   Вам то не боляче, бо ви...
    Вам то не боляче, бо ви – далеко?
    Бо це не з вами, бозна де, чуже?
  •   Щасливіша
    Подих стік у груди і в них завмер.
    Гулко поміж колон викроковує тиша.
  •   Вручає доля квіти...
    Вручає доля квіти. Із вогню.
    Вогняні квіти на весь обшир неба.
  •   Не магія, однак...
    Не магія, однак магічне трохи.
    Не таємниця, втім не на загал.
  •   Вітри
    Вітри дмуть у різні сторони,
    на різні боки хитають.
  •   Як хочеться сказати – говори
    Щоб написати, тобі привід не потрібен.
    Якщо без нього дзуськи – не пиши.
  •   Димлять провалля
    Димлять провалля непоправних втрат.
    І день, і ніч дими втікають вгору.
  •   Вона (захисницям України)
    Її рука свідомо тягнеться по зброю.
    Свідомо. Не гибіє, не дрижить.
  •   В моєму домі оселилася війна
    Я вже старий і змушений тікати
    світ за очі.
  •   Любити
    нічого невиправного нема
    все, що болить, є засоби зцілити
  •   Все що
    все, чим ми мали стати, і що між нас не збулося,
    порване на цитати сценарного многоголосся
  •   Вилучай неважливе
    Вилучай неважливе із лона життєвої скрині.
    Викидай, не вагаючись, тут недоречні жалі.
  •   Немає пітьми
    Немає пітьми. Добровільна відмова
    від себе
  •   Зірки не загасають
    Зірки не загасають у пітьмі – їх у суцільній темряві не видно.
    І все ж до неба погляд підійми й не опускай, він зорям необхідний.
  •   Безіменно
    В нас були імена, ми самі їх собі обирали.
    Приміряли на себе, значущий приймаючи вид.
  •   Зимове проміння
    Вертає в зиму сонячне проміння.
    Сліпучо визирає із верхів
  •   Відлунок
    Зустрічі перерваний початок,
    зневолений в відлуннях перших нот,
  •   Тепло твоїх долонь
    Тепло твоїх долонь – яке воно на дотик?
    Солодкість твоїх вуст – яка вона на смак?
  •   Вітання осені
    Повітря щік торкається пестливо.
    Не заважає шерхлість рукавиць.
  •   Завдання Україні дане Богом
    Нічне повітря. Черги з автоматів.
    Дзижчання. Вибухи. Свідомість ходуном.
  •   Відчайдушний двобій
    Дводенний сніг – розвідник зимовий,
    шпигуючий, не криючись, усюди.
  •   Дерева на краєчку листопада
    Пухке тоненьке біле покривало,
    усупереч наказу листопада,
  •   Незроблене
    Незроблене вирізьблює сліди,
    врізається невигойним під шкіру.
  •   Є час
    Лишилось уважно причутись, для чого який.
    Бо легко наплутати в недочуванні суцільнім
  •   Не так
    Все мало учинитися не так.
    Банальщина, проте суціль правдива.
  •   Красота торкнулася душі
    Красота торкнулася душі –
    трепетання прокотилась хвиля,
  •   Бій
    Під час цього бою не свищуть у скронь кулі.
    Й снаряди не гатять в натягнуті прапори стін.
  •   жовтнем
    Жовтень.
    Скрипучий.
  •   Лист на вікні
    Лист застряг в решітці, що вікно
    відмежовує від в’янучого світу.
  •   ***
    С.Ш. з днем народження :)
  •   Посвідчення про те, що ви людина...
    Посвідчення про те, що ви людина
    будьте ласкаві, пане, пред’явіть.
  •   Поки сонце іще на схилі
    море обиратиме собі колір, заливатиме ним твої жили
    сонце від сьогодні востаннє ковзнувши схилом
  •   Обрій
    Обрій.
    А на ньому суцільна чорнильна пітьма
  •   І скільки б не тікав
    І скільки б не тікав, вона наздоганяє.
    І як тут утечеш, якщо вона – в тобі?
  •   Прірва
    І розверзнулась прірва болю.
    І затягує мене вглиб.
  •   Чернігів 19.08.23
    ось у тій стороні проживає страшенна потвора
    змарнотратили час коли була вона ще відносно мала
  •   Покровськ 7.08.23
    Трагедія написана слідами вогню і пилу.
    Зболених облич безмовні лементи,
  •   Човен дурнів
    Кораблик сів на мілину.
    Й не просто сів, а зрісся з нею.
  •   Не дозволь
    Як палало, бажаючи. Як звало, сліпило.
    Впокорити те полум’я їм було несила.
  •   Привіт тобі
    Привіт тобі жовтневому з двітисячідев’ятнадцятого.
    І березневому тобі із двітисячідвадцятого також привіт.
  •   найболючіший день
    найболючіший день починається в тисячний раз.
    сонце робить обхід, повертаючись збочено в лютий.
  •   Душі твоїй
    Рука знесилена поволі опустилась,
    між кволих пальців краплі потекли.
  •   Пошуки Одіссея
    Розгубленість, спустошеність, безсилля…
    Куди ні глянь – самісінька вода.
  •   рассея...
    У тероризму препаскудна морда.
    На ній відбиток пещеного зла,
  •   Ти живеш у мені...
    С.Ш.
  •   Нехай підождуть ні про що розмови
    Нехай підождуть ні про що розмови
    і метушіння між серйозних справ,
  •   Перші кроки
    Тупцяють нетверді ноженята –
    вирішили, що пора іти.
  •   Буває, що з сусідом не щастить
    Буває, що з сусідом не щастить.
    Оселиться опліч якась істота
  •   У світ новий прочинені вже двері
    У світ новий прочинені вже двері.
    Шпаринка поки, вічко, крізь яке
  •   На місці вікон хижо зяють діри
    На місці вікон хижо зяють діри.
    На серці ще хижішая діра.
  •   Ще безпері листки
    Ще безпері листки виглядають із брунькових гнізд.
    Знаттєлюбні носи зацікавлено нюхають простір.
  •   Вдома
    Простигла, захаращена кімната.
    Зім’ята постіль. Тріснутий нічник.
  •   Невипадкова зустріч
    Невипадкова зустріч.
    Випадково.
  •   Де вже рідіючі берези на узліссі
    Де вже рідіючі берези на узліссі вдивляються у велич синіх гір,
    і сивих хмар похнюплені обличчя із пиками ведуть бурчливий спір,
  •   А потвор по кутках...
    А потвор по тінястих кутках побільшало.
    Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
  •   Звертання до Бога. З окопу
    Не прошу в тебе мстивості та гніву.
    І того й того маю досхочу.
  •   Він
    І ось як без застороги упала з-за хмар шуліка,
    і грізно щити гримнули, зіткнувшись в височині,
  •   Я мрійниця
    Я мрійниця, закохана у тебе.
    У той прекрасний неокраїй світ
  •   Без крил
    Спинити рух незграбно на льоту
    і крила у польоті скласти.
  •   Темряво
    Дихає темрява вогкою довгою піснею.
    Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
  •   Вдихну. І не відчую
    Вдихну. І не відчую того вдиху.
    В легенях закарбовано зими
  •   14.01.23 Дніпро
    Коли від болю заховатись неможливо.
    Коли ридає, роздираючись, душа.
  •   Січень... лютий
    Січень морозним подихом
    перебіга між вустами,
  •   ***
    Ненавистю відлитий гострий ніж
    за разом раз устромлюється в тіло.
  •   Бывшие люди
    Бывшие люди, якобы братья.
    Льются с экранов – потоком – заклятья.
  •   Щось зламалося у нашому світі
    Щось зламалося у нашому світі, щось дуже важливе і необхідне.
    І сонце наче щоранку, знайоме, незмінне, встає.
  •   Двоє
    Ця зима вже ніколи не скінчиться
    може бути і так
  •   Для цього не придумано ім’я
    Для цього не придумано ім’я.
    Це не кохання. Щось міцніше й глибше.
  •   Не люди
    Навести лад в своїй росії – напевне, справа заскладна.
    Ось і надумали рашисти сусідського цупнуть майна.
  •   Світи М. Шагала
    Сьогодні пальців сім і дзьобоніс.
    А завтра, може, вирощу три ока.
  •   Приблуднику
    Приблуднику, навколо глуха ніч.
    Чого стоїш примарою, що хочеш?
  •   Це осінь
    Ну що, рудий, замерзли трохи лапи?
    Жовтнева сльота, мрячна і похмура.
  •   Звертання до бога
    Гей, а куди веде мене оця дорога?
    Ну як вказівника нема, хоча би натякни.
  •   Вікно
    Це боляче – дивитись у вікно,
    на коливання листя в вітру дмухах
  •   хуйлу присвячується
    Що тобі побажати настільки лихого, щоб ти усвідомив, яке ти лайно?
    В муках, в корчах сконати? Замало. До того ж, ще й потім дивитись, як гниє гімно.
  •   В вересні має бути бабине літо
    В вересні має бути бабине літо
    та вересень майже минув.
  •   Потреба є
    Отже, потреба є.
    Вона для тебе, моя Україно. Вона для тебе.
  •   До світла
    Людина тягнеться до світла.
    Завжди. За будь-яких умов.
  •   "Ми ж як раніше..."
    «Ми ж як раніше разом можем жить!» –
    лунають марення російських біснуватих.
  •   Це не дуже політкоректно питати
    Це не дуже політкоректно питати – коли ж ви нарешті здохнете?
    Але ж будьте такі ласкаві, надайте відповідь.
  •   Ти хочеш сказати «так»
    Ти хочеш сказати «так», але кажеш «ні».
    Стіни здригаються, стіни голосять уві сні.
  •   В ці дні ти маєш бути особливо
    В ці дні ти маєш бути особливо обережним.
    В ці дні червоним горять коліна.
  •   Щоночі клени пускають листя
    Щоночі клени пускають листя у подорож до краю землі.
    Лишаючи місто, лишаючи передмістя, пливуть вдалечінь кораблі.
  •   Я все ще
    І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
    Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
  •   На все не вистачить часу
    На все не вистачить часу.
    Його великість прижиттєва
  •   Наче літо, як літо
    Наче літо, як літо – звичайне.
    Сонце точить червоні носи.
  •   Наша прекрасна Україна
    Яка ж прекрасна наша Україна.
    Тендітна й сильна. Бореться, живе.
  •   Люблю
    Я вперше повертаюся додому,
    болюче знаючи, тебе там вже нема.
  •   Руський мір
    Бувшії люди, нібито браття.
    Парость імперського горе-прокляття.
  •   Не вберіг
    Випадкова страта – то не страта.
    Суто прикрість, нещасливий збіг.
  •   Де ми?
    Де ти? Де ж ти? Де ти?
    Я шукаю. Скрізь. Тебе ніде нема.
  •   Горе війни
    Се було так давно, вже й не згадаю.
    Підводить пам’ять, плутає сліди.
  •   Блакить і жовтий
    Блакить, що лине вдалину, торкаючись пестливо неба.
    І жовтий килим в данину твоїм очам, з скарбниці Феба.
  •   То плине час
    То плине час, спливає у безодні.
    Вже місяці тихенько пропливли,
  •   Це тобі
    Прийми, будь ласка. Це тобі. Так, квіти.
    Не зірвані, не зібрані, живі.
  •   Ділянки дороги
    Дорога скрізь розбита на ділянки.
    Ця рівна і гладенька, наче шовк.
  •   Прощання
    Мені так холодно, так холодно, коханий.
    Колючий вітер наче шкіру рве.
  •   Вони чекали поїзда. Був ранок.
    Вони чекали поїзда. Був ранок.
    І залишився ранком назавжди.
  •   Спомини
    Я бачу тебе в споминах. Вони
    стоять по вулицях, чекаючи на мене.
  •   Росії, з прокльоном
    У тебе очі є? Дивись, дивись на фото!
    Вдивляйся. І вмовляй себе, що то є фейк.
  •   Призначено на страту
    Падав сонячний день, як призначено, вниз.
    Календар зазначав – майже квітень.
  •   За що?
    ЗА ЩО?
    За що?
  •   Історичне горе
    Колись давно, ще у часи прадавні,
    гострим кутам численних спірних справ
  •   Стрінем весну
    Як неспішно кружляє та падає сніг.
    Ніби прощається з чимось.
  •   Чому ти зробив мене вбивцею?
    Чому ти зробив мене вбивцею?
    Відправив вбивати, і я…
  •   Чи буде шанс відкрити завтра очі
    Чи буде шанс відкрити завтра очі
    чи темрява шляхом до небуття
  •   Ще не весна
    Ще не весна. Ще лютий календарно.
    Дерева лисі, гола і земля.
  •   Сине листя
    Сине листя. По тьмавому склу
    розповзлися оманливі віти,
  •   Знов сніги
    Знов сніги. Мете завія,
    обрій габою вкрива.
  •   Зорі
    Зорі. Зорі.
    Неозоре
  •   Заплетене гілля
    Заплелося гілля в сніготіння,
    у мереживо зграйних сніжин.
  •   Святкові вогники
    Святкові вогники – закличні маячки.
    Вдягає місто настрій новорічний.
  •   Сніжна казка
    Біла казка.
    Біла сніжна казка.
  •   Сніговиця
    Сніговиця, де ж ти, де ти?
    Грудень на календарі.
  •   Батьківська любов
    Тьмяне тремтливе світло нічника.
    Легесенько погойдує колиску
  •   На дубочку жив листок
    Коло річки ріс дубок.
    На дубочку жив листок.
  •   Темна ніч
    Ніч прийшла сьогодні дуже рано.
    Височінь беззоряна. Німа.
  •   Осінь
    Осінь знов вдягнулася у шати золотом розписаних тонів.
    Гайда в парк листочками шуршати відбуваючих навздогін літу днів.
  •   Тіні над морем
    Глибокі тіні пролягли над морем.
    Затьмарюють його спокійний плин.
  •   Вересневий ліс
    Лісу тихий зелений потайник.
    Трохи гілля під вітром рипить.
  •   Сонце промені збирало
    Сонце промені збирало,
    Їх ретельно рахувало –
  •   Твоє мовчання
    Ми граємо з тобою у мовчання.
    І програєм обоє. Вочевидь
  •   Ранкове вітання
    Тихо в світі.
    Незвичайно.
  •   Чудесне літо
    Всі ми дуже любим літо,
    Бо воно теплом налите,
  •   Співучий Гавчик
    У кутку, в гостинній хатці
    проживає песик Гавчик.
  •   Сезони життя
    Має бути літо? Значить, літо буде!
    Золотавим цвітом забарвить усюди.
  •   Вередун
    Грр. Це що, бурчить животик?
    Хтось нарешті зголоднів.

  • Огляди

    1. З листка на листочок
      З листка на листочок стрибають краплини.
      Муркоче волога, голубиться, лине.
      Прямує до лон, проникать й напувати.
      Дощем сходить небо, щоб землю кохати.

      16.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. дихай
      дихай!
      чорт забирай, дихай!
      в кліщах судоми, між лезами крику,
      давлячись болем, втопаючи в ньому,
      дихай!
      борися!
      до дідька утому, розпач, безсилля, зневіру, тривогу,
      докори й скарги долі і богу,
      к бісу покірність й смиренне чекання,
      дихай!
      ця битва – іще не остання!
      не найскладніша,
      будь і важчі,
      значно жорстокіші
      напризволяще
      не залишай своє дихання
      дихай!
      до ембріонів майбутнього сміху,
      тих, що колись заворушаться в грудях,
      визріють, змножаться, радість розбудять
      будуть часи – її стане без ліку
      поки що дихай
      поки що дихай
      хрипко, натужно, судомно, поволі
      хай твої вдихи надломлені й кволі
      хай це зусилля є надвеликим
      все одно дихай!
      все одно дихай!

      22.09.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Найдорожче
      - Як можна викинути найдорожче?
      - Та якось можна, викидається усе:
      уважність, щирість, добросердя, тощо.
      А час несе. Кудись весь час несе.

      - Куди ж несе?
      - У особисту пустку,
      яка жере з середини живцем,
      уключно з блиском, над чолом загуслим.
      Бо світлоносне викинуто все.

      7.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Не жив
      Тиша, густа мов пісок і як розпач сипуча,
      втягує в себе сердець ненастроєний стук.
      Всмоктує й всотує, глушить собою жагуче.
      Ти щось сказав?
      Ти ще тут?
      Ти існуєш?

      До-звук –
      щось попри непромовляння почуте,
      щось, що звучить на належній душі частоті,
      те, що так хочеться, так необхідно відчути
      задля пробудження справжніх своїх відчуттів.

      Тиша вкриває оманним покровом покою.
      Затишно в ній як у склепі, лягай і лежи.
      Стигне повітря огорнутих глушшю покоїв.
      Ти чогось прагнув?
      Ти діяв?
      Ти жив?

      03.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Знов вийшло сонце
      Знов вийшло сонце. Наче й не було
      цієї довгої безжальної зими.
      Чому ж хрестами, вбитими в минуле,
      подвір’я так препишно поросло?

      Отут жили ромашки. У траві
      повсюд кульбабки із берізками рясніли.
      Знов сяє сонце. У спустілому дворі
      ростуть хрести. Хрести ростуть живі.

      Хтось зерня їх у дворище завіз.
      Щоб посадити, виламав ворота.
      Знов світить сонце та нема нікого
      полити ті хрести потічком свіжих сліз.

      Вони цвітуть. Незлічимі ряди,
      й нові періодично виростають.
      Над ними сонце безтурботно сяє.
      Знов видно сонце понад паростю біди.

      26.03.24



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. між нами
      любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
      весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
      відокремленості і близькості,
      несхожості і сумісності
      і робить її такою
      такою прекрасною, дивною, всепроникною,
      крилатою та міцною,
      такою дорослою, такою іскристою,
      невдаваною,
      живою.
      між нами
      дзвенять урагани
      танцюють борвії
      із хмар випадають бажання і мрії
      між нами суцільно-незаймана тиша
      взаємоналежність крізь неї густіша.
      без тебе й з тобою
      в мені не зі мною
      з’єднались в одне, залишаємось двоє
      між душами ніжність мандрує мостами
      любов п’є тіла,
      бенкетуючи нами

      24-25.03.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Прохання
      Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
      Старається ввійти Життя, у лагідній манері
      питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
      Течуть весело ручаї, стікаються до хати.

      Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
      Коли хотіння зайнялось, спинитися не в змозі.
      Веснуню, відчиняй скоріш, чекати не примушуй.
      Життя гостиною потіш, впусти його спокусу.

      Потоки лащяться до стін, пестливо обіймають.
      Щирує дощ впродовж годин – бажання не вщухає.
      Та не вдирається у дім, відкритий на шпарину,
      спиняє край свій спраглий плин, хоч як до неї лине.

      18.03.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Твоє ім’я
      Ім’я промовляю твоє, торкаючись щастя вустами.
      Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.

      Видихую його з душі незліченими листами.
      Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.

      Воно відчиняє світи, до неба стає вратами,
      відчужені береги єднає новими мостами,
      підтримує й береже, буває вогнем і щитами,
      заповнює сторінки, полонячи мене шрифтами.

      Голублячи твоє ім’я, стрічаюсь з тобою серцями.
      Чим більше любові в мені, тим більше її між нами.

      Цілую крізь нього тебе. І ніжно, і до нестями.
      Уся ця любов у мені є плодом любові між нами.

      22.06.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Вам то не боляче, бо ви...
      Вам то не боляче, бо ви – далеко?
      Бо це не з вами, бозна де, чуже?
      Бо ваша власна ледь надтріснута безпека
      суцвіттями нечуйності цвіте?

      Два роки вже. Уважне споглядання.
      Подачки помочі. Промови співчуття.
      Співучасть в людожерському жуванні
      покинутого у біді життя.

      Яке ж м’ясце вам більше до вподоби?
      В наявності сьогодні немовля.
      Ну ж бо жеріть, насичуйтесь, панове.
      Як носить вас, дворушників, земля?

      Вдається ж вам дивитися й не бачить.
      Чи профітами заліпило зір?
      Не щезне ваша головна нестача –
      не відає насичення упир.

      Було далеко, може стати ближчим.
      Було чужим – наблизитись впритул.
      Будинок. Ніч. Влучання. Попелище.
      Господь засудження промовити забув.

      03.03.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Щасливіша
      Подих стік у груди і в них завмер.
      Гулко поміж колон викроковує тиша.
      Чи ти щасливий там, де ти є тепер?
      Якщо цікаво, я тепер щасливіша.

      Я відпустила нарешті свої жалі.
      Йти не хотіли, чіплялись за звичне лігво.
      Як розкормила їх – велети чималі,
      скільки моїх сердець розтрощити встигли.

      Як же просторо стало, коли пішли.
      Стільки блакиті й світла вміщає місце.
      Жодної кривди, погорди, страху, хули.
      Жодного болю, врученого навмисно.

      Що ненавмисно кажеш? О так, простіш
      не помічати свої ненайкращі вчинки.
      Поміж усіх похваляння невартих рис
      саме нещирість зводить найтовщу стінку.

      Твоя байдужість не стане моїм тавром.
      Є у мені одна нездолана сила.
      Випхала всі жалі за поріг гуртом.
      Здихалась їх, а любов лишила.

      27.08.23

      З весною! Світла, див, любові! :)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Вручає доля квіти...
      Вручає доля квіти. Із вогню.
      Вогняні квіти на весь обшир неба.
      І хочеться відмовитись – не треба!!!
      Але дарунки долі – то святе.

      Палає всесвіт. Вогненний букет
      заповнює і смажить поле зору.
      Розпалює супротив чи покору –
      то кожен обирає на свій смак.

      Пломінь яскравий. Ніч, а наче день.
      А розпочнеться ранок, чи помітиш?
      Ті доленосні полум’яні квіти
      не завжди передвісники біди.

      Що каже доля подарунком цим?
      Спопелить прагне чи квітчає дім?

      11.08.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Не магія, однак...
      Не магія, однак магічне трохи.
      Не таємниця, втім не на загал.
      Майстерне плетиво з проектів і потоків –
      утілюваний дбайно ідеал.

      Акт творення – доступне звично диво.
      Вибагливе доволі та складне,
      жагуче-приголомшливо-красиве,
      з навколишності зрощене.

      Природи сік для формування плоті.
      Сердечний наспів для її єства.
      Світил яса, солодка у щедроті,
      життя вдихаючи, створіння напува.

      Це твої крила, новородний птаху, –
      оперення, належне висоті.
      Назустріч страху в безперервність змаху,
      стіл майстра залишаючи, злети!

      15.02.24



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Вітри
      Вітри дмуть у різні сторони,
      на різні боки хитають.
      Приносять послання ворони,
      урочисто їх вручають.
      Вручають різкими поривами,
      дрижанням й хитанням стін,
      мжичкою, хлющею, зливою –
      потребою перемін.

      Ти чуєш, вітри збираються,
      сильнішає їхній тиск?
      Залежане видувається,
      міняючи обрис та вміст.
      Міняючи на незвідане,
      хвилююче та звабне,
      прозове, а може й з римами,
      що сповнить і надихне.

      Вітри ті не зважать, не зглянуться,
      чекаєш ти їх чи ні.
      Налинуть, святково одягнені
      в одежі свої видувні.
      Ти можеш втекти, ховаючись
      від цих невгамовних вітрів
      й вдивлятись їм вслід, гадаючи
      що саме ти упустив.

      09.02.24



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Як хочеться сказати – говори
      Щоб написати, тобі привід не потрібен.
      Якщо без нього дзуськи – не пиши.
      Бо як слова ідуть не від душі,
      хоч як їх плин пригож, вкрадлив та певен,
      вони лишаються холодні та пусті.

      Казати важко, та невже той страх
      сильніший прагнення, яке його збудило?
      Бери цей острах, вмішуй у чорнило,
      дивись – із нього проростає сила,
      так щемко вроджена у сих кількох рядках.

      Слова течуть, а інколи стоять,
      впираючись в невидиму загату.
      Так легко, так принадно промовчати,
      та кого ж потім визнать винуватим
      в безпомічності замісних занять?

      Як хочеться сказати – говори.
      Придушені душевні поривання
      судомляться, труяться у мовчанні
      й випалюють до чорної діри
      всі радощі, всі мрії, всі бажання.

      07.02.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Димлять провалля
      Димлять провалля непоправних втрат.
      І день, і ніч дими втікають вгору.
      Вгорі їх розвертає дмути колом –
      із тебе вийшов нічогенький кат.

      І як воно катується – приємно?
      Робота креативна, нетяжка.
      Незгірш меча байдужість розсіка,
      а дійство виглядає навіть чемним.

      Як ти дійшов до цих ганебних дій?
      Чим вибір цей зумовлено жахливий?
      Перетворившись в шмат німої криги,
      кому ти завдаєш найгірший біль?

      Димлять провалля непоправних втрат.
      І деякі ядучі особливо.
      Чи буде кат вдоволено-щасливим,
      коли дими повернуться назад?

      01.02.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Вона (захисницям України)
      Її рука свідомо тягнеться по зброю.
      Свідомо. Не гибіє, не дрижить.
      Вона іде у бій. У бій за волю.
      Вона рішила битися, щоб жить.

      Щоб жить.
      І мати змогу обирати
      – на власний смак, за власний гарт –
      собі життя.
      Вбирати його, його виражати
      – довільно –
      від початку до кінця.

      У неї шрами і шорсткі долоні.
      Вона давно забула про мейкап.
      І ночі неціловано-безсонні.
      І пристрасть пломеніє у очах.

      Триває бій. Вона воює люто.
      Незламна й вперта. Ніжна та крихка.
      Щоб жить.
      Щоб обирати.
      Щоб відчути
      – опісля –,
      як пригорнути милого потягнеться рука.

      27.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. В моєму домі оселилася війна
      Я вже старий і змушений тікати
      світ за очі.
      А де це? Що там є?
      Там є подоба мого дому –
      хати,
      де мріяв доживать життя своє?
      Там є хитання стиглого колосся
      і пахощі зораної землі,
      в яких, як вже тікати довелося,
      я зможу доживати дні свої?
      Там мальви є? Барвінки? А калина?
      І верб плакучих щебет віковий,
      котрими, віддаля від батьківщини,
      я буду тамувати смуток свій?
      У тих краях і на життєвім краї…
      Одна торбинка – ось і весь мій скарб.
      Старече серце тут я залишаю,
      замісто нього – почорнілий карб
      беру у путь
      світ за очі,
      далеко.
      Чи зможу повернутися – хто зна.
      Гніздо розорене покинула лелека.
      В моєму домі оселилася війна.

      17.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Любити
      нічого невиправного нема
      все, що болить, є засоби зцілити
      всміхається засніжено зима
      підказує – любити

      у заметіль, опісля хуртовин,
      в нашаруваннях льоду
      немає для окриження причин
      й не бýло – зроду

      нестача загостряється тепла
      нерозумінням, що із цим робити
      зима шугою душу обтяла
      й повторює – любити

      28.12.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Все що
      все, чим ми мали стати, і що між нас не збулося,
      порване на цитати сценарного многоголосся
      все, що іще можливе (чиї то страхи – запізно?),
      лишиться лиш мрійливим, будучи вже наскрізним?
      чим ти собі покриєш цю незагойну втрату?
      як ти душі поясниш рішення – не кохати?
      все, у що ми з’єднались попри нарізи фальші,
      як нас уже не стане, житиме нами дальше
      все, що ми не зуміли смілість знайти прожити
      до світового скону буде обом боліти


      24.12.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Вилучай неважливе
      Вилучай неважливе із лона життєвої скрині.
      Викидай, не вагаючись, тут недоречні жалі.
      Не тягни мотлох в дім, обіцяй собі, серце, віднині
      не селити плевели в ґрунти урожайні свої.

      Бережи спокій свій, хто його берегтиме, крім тебе?
      Хто його захистить від засилля лукавих приблуд?
      Оборона слабка – частокіл із розхитаних ребер
      І душі затонкий ще й обтяжений зайвим сосуд.

      Прибирання важке – найскладніше у нім відрізнити,
      де безцінні скарби, де в злотавій обгортці дрантя.
      Перевіримо, серце, який з тебе виріс цінитель –
      що ти цінним назвеш і залишиш собі для життя?

      11.01.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Немає пітьми
      Немає пітьми. Добровільна відмова
      від себе
      від світла
      від щастя
      від бога,
      який є любов’ю і щастям і світлом.
      Що то за зараза толочиться світом?

      жадоба нечуйність погорда прибуток
      знецінено інше
      непотребом збуто
      Чи світло від хворі зробилось пітьмою?
      Чи зроблено вибір за нас із тобою?

      шукати аптечку, вповати на диво
      чіпляти табличку «а я невразливий»
      чекати щоб інший надибав ліхтарик
      надіятись мене пітьмою не вдарить

      якщо є добро і якщо воно вільне
      чи буде воно до затемнення схильним?
      Як сталось, що внутрішнє світло заслабло?
      Затьмаритись вибір чи є непоправним?

      Буває пітьма. Нерозважливий дозвіл
      на заздрість
      на смуток
      на зверхність
      на сльози,
      подалі від світла, від щастя, від себе.

      Чому ж у пітьмі виникає потреба?

      08.01.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Зірки не загасають
      Зірки не загасають у пітьмі – їх у суцільній темряві не видно.
      І все ж до неба погляд підійми й не опускай, він зорям необхідний.
      Вони також вдивляються у тьму, для них у ній свої орієнтири.
      У всесвіті безмежному лише одне плодить імлу – зневіра.

      Надай своїй зорі дороговказ – зверни до неї привітальний погляд.
      Крізь чорноту і віддаль, розлад й час вона озветься в відповідь любов’ю.
      Це світло лине до тебе завжди, його у мороці, як морок є, не видно.
      Угору очі клично підведи – їй треба знати, що вона потрібна.

      4-5.01.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Безіменно
      В нас були імена, ми самі їх собі обирали.
      Приміряли на себе, значущий приймаючи вид.
      То були імена недоречні – обгортки пустих ідеалів,
      їхній відзвук помпезний і той вухам вщерть остогид.

      Поживем без імен, безіменні, не вдягнуті в слово.
      Не обмежені ним у рельєфно окреслену роль.
      Пошукаємо спершу, що в нас залишилось живого,
      у тобі і в мені, поміж наших означених доль.

      Віднайдемо красу. Не спіши її якось назвати.
      Хай спочатку між нас це маленьке зерня проросте.
      Можете статися так – з нерозроблених поки граматик
      ми зіставимо наш ще немаючий назви контекст.

      21.12.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Зимове проміння
      Вертає в зиму сонячне проміння.
      Сліпучо визирає із верхів
      блакитних пологів небесного склепіння.
      Роз’ятрений мороз віджебонів
      й знесилено розтікся по окрузі,
      калюжами докірними лежить.
      Йому всміхається [вони ж насправді друзі]
      зимова нероз’ятрена блакить.

      Грудневий щем на часі календарно.
      Чи має бути щемною зима?
      Морозонько, розлючений і хмарний,
      ти сам себе лютуєш задарма.
      Стікається відлучене проміння,
      бере льодисте місто під крило,
      вертаючи зимовому рипінню
      його незамерзаюче тепло.

      20.12.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Відлунок
      Зустрічі перерваний початок,
      зневолений в відлуннях перших нот,
      які заледве встигли прозвучати
      і канули у безвість чату…
      Цейтнот.
      Твого часу цейтнот
      й розлюченість
      несповненість
      нерадість –
      тьма-тьменна різноперих НЕ,
      які той відголос забути дружньо радять
      оманливим притлумиться/мине.

      Він не мине.
      Звучатиме сильніше.
      Пройматиме усю глибінь душі.
      Ті перші ноти в ній бажанням справжнім дишуть,
      ув’язнені у силувану тишу,
      цій тиші сутнісно чужі.
      Роздвоєність
      нещирість
      поверховість –
      НЕ різнойменних множаться полки,
      у серце безумовної любові
      тупих умов встромляючи голки.

      1-7.12.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. Тепло твоїх долонь
      Тепло твоїх долонь – яке воно на дотик?
      Солодкість твоїх вуст – яка вона на смак?
      Незнаних відчуттів щільнішають пустоти
      опуклістю повнот відкладених в жінках,
      які
      [не те, що я]
      несуться догоджати,
      бо ж твій прихильний стан потрібно заслужить,
      бо ж тих, хто заслужив, ти щедришся кохати,
      а я,
      ну що там я,
      мені нехай болить.

      Які ті кольори, що бачать твої очі?
      Який той виднокрай, що надить твій політ?
      Протягнута рука, відштовхнута охоче
      крізь простір учува твоєї шкіри лід,
      який
      [мабуть мені]
      призначений невмисно,
      бо недостойна я у відповідь тепла,
      бо недостойна я. Не заслужила. Звісно.
      З усіх можливих дій лиш серце віддала.

      27.11.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 4 | Рейтинг "Майстерень": 4

    27. Вітання осені
      Повітря щік торкається пестливо.
      Не заважає шерхлість рукавиць.
      Вітання осені, розлукою щемливе.
      А у галуззі – порхання синиць.
      А по землі – жагуче танго листя.
      Під небом – парування крихт тепла.
      Поблякле листопадове охвістя
      й розмитий слід майнувшого крила.

      Щока повітря холоду не вчує.
      Зимові налетілі холоди –
      крижинками виблискуюча збруя
      довкіллю не встановлює лади.
      Допоки у гіллі шуршать синиці,
      допоки по землі танцює лист,
      допоки у небесну черепицю
      осінні дні мереживом вплелись.

      26.11.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Завдання Україні дане Богом
      Нічне повітря. Черги з автоматів.
      Дзижчання. Вибухи. Свідомість ходуном.
      Та як ви досі, виродки прокляті,
      своїм псевдоімперським розумом
      нездатні уторопати – насилля,
      любов із примусу, братерство крізь кулак –
      все ваше «богом» схвалене свавілля –
      то людськості у вашій плоті повний брак.
      Ви – нелюди.
      Не люди, щось інакше.
      Не варвари – до них не доросли.
      Дегенерати. Як ще?
      Людьми мабуть ніколи й не були.
      Залякуєте.
      Страх – убивча зброя.
      Супроти ж те, що дужче у сто крат.
      Незламне, українське – воля.
      Ти знаєш, що це значить, руський «брат»?
      Не знаєш, бо звідкіль тобі це знати?
      Тож подивись хоча б у словнику.
      Це слово означає – обирати
      собі життя та жити, «братику».
      Це значить дихати на повні груди.
      Повітрям дихати, не затхлістю тюрми.
      І бачити можливості повсюди
      для гідних справ зі світом і з людьми.
      Для гідних справ.
      Ти чуєш це, рашисте,
      котрому нищення – мета всього життя,
      на двох ногах ходячий бездуховний пристрій,
      увімкнутий без жодного пуття.
      Навіщо? – можеш ти сформулювати?
      Навіщо ти уродився на світ?
      Стріляти, руйнувати, убивати,
      псевдо-царька отримавши завіт?
      І як воно, чи радісно живеться?
      Чи тішить й надихає результат,
      коли бундючне зазіхання на безсмертя
      скукобилось в містке дегенерат?
      Ви можете завдати ще чимало лиха,
      відважить нам чималий час страждань –
      для виродків, мабуть, вагома втіха,
      достатня і для власних помирань.
      І боротьба, напевне, буде довга,
      хоч точиться вже декілька століть.
      Завдання Україні дане Богом –
      від руzких нелюдів очищувати світ.

      25.11.23




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Відчайдушний двобій
      Дводенний сніг – розвідник зимовий,
      шпигуючий, не криючись, усюди.
      Листопаде, виходиш на двобій?
      Останній тиждень свій відстоювати будеш?

      Збирайся! І покірливо крокуй
      наздоганяти побратима літо.
      Вже першим залпом зледенілих куль
      знесло твій стяг позліткою розшитий.

      Ну що тобі той тиждень? Це ж абсурд.
      Ти знаєш, що приречений вмерзати
      у прошарки льодистих кучугур.
      Морозяні заряджено гармати…

      Здаєшся? Чи погорда не дає?
      Чи впертість [ненасить] не дозволяє?
      Це володіння, календарно, ще твоє –
      формальність, що нічого не міняє.

      Сніг-резидент, зухвалий та жорсткий,
      господарськи гуляє по окрузі.
      Листопаде, лякатися не смій!
      І бийся! В повну силу й без ілюзій!

      23.11.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    30. Дерева на краєчку листопада
      Пухке тоненьке біле покривало,
      усупереч наказу листопада,
      на спляче місто опустила ніч.

      І супляться оминуті дерева,
      чия в теплі неприспана потреба
      зосталась невдоволена. Врозтіч,

      галуззя тягнеться у пошуках турботи,
      випрошує безмовно чуйний дотик
      осінніх заколисуючих днів.

      А в них немає змоги відгукнутись,
      вже вдягнуто на місто зимні пута –
      листопад майже сповна віддзвенів.

      Влягайтесь спати, велети безлисті,
      долине незабаром грудня приспів
      і спокоєм наповнить стовбури.

      Влягайтеся, безжурно засинайте,
      й наступний сніг – щедріший і лапатий –
      нашепче про повернення весни.

      22.11.23



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Незроблене
      Незроблене вирізьблює сліди,
      врізається невигойним під шкіру.
      Освоюють місцевість холоди
      до повного оволодіння тілом.

      Заходить нечутливість до судин,
      розноситься, розходиться. В клітинах
      на місці життєдайної води
      формуються льодини.

      А тіло тепле начебто іще,
      щось робить, ще функціонує.
      Дими висять над урвищем.
      Святкують.

      І небезпечним видається рух –
      необережність супроводить в прірву.
      Таким слабким став збайдужілий дух,
      таким несмілим. Міг би…

      …зробити те, про що гули вітри,
      …піти туди, де красота чекає.
      Натомість лячно дивиться з гори
      і в урвище сповзає.

      20.11.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Є час
      Лишилось уважно причутись, для чого який.
      Бо легко наплутати в недочуванні суцільнім
      між кликів, що виніс бурхливий життєвий прибій.

      Про що ж він шепоче в короткі миттєвості тиші?
      Жаданню почути чи буде приділено час?
      Є стільки занять та й волають вони голосніше,
      й відринює хвиля, собою заглибивши глас.

      Є час німувати, глухим не належать розмови.
      Глухі із собою і з часом в стійкій боротьбі.
      Колись не схотіли часу присвятити любові –
      розтрата ж безглузда, а як знадобиться собі?

      Доречні часи, недоречні – для чого, для кого?
      Як можна обрати, коли прислухання нема?
      І котить життя по баюрах шляху чужого,
      невидючі очі до неба щораз підійма.

      Для ніжності час саме зараз, в цю саму хвилину.
      Накочує хвиля, змиває нанесений мул.
      Чекатимеш, доки вона остаточно відрине?
      і це після того, як ти її поклик розчув?


      17.11.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Не так
      Все мало учинитися не так.
      Банальщина, проте суціль правдива.
      Гірке, що вийшло, – суттю і на смак:
      фальшиве і брехливе.

      Брехня собі – найгірший вид брехні,
      нема у ньому жодного «во благо».
      І нащо ці «люб’язності» мені –
      замилення відсутньої відваги?

      Все через острах ілюзорних втрат:
      самоутверджений і наскрізь ілюзорний.
      Зрада себе – найбільша з-поміж зрад.
      Але хіба вона така непереборна?

      Простити складно, та я все ж прощу,
      хоч це, мабуть, займе чимало часу.
      І литися невтішності дощу
      в розколоту й несклеювану чашу.

      То справа вибору. Людського і душі.
      Й блукання в мороці, як не співпало.
      І кожному – по ріжучій сльозі,
      які стіканням біль не тамували.

      12.11.23



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Красота торкнулася душі
      Красота торкнулася душі –
      трепетання прокотилась хвиля,
      сколихнулись буднів спориші,
      щось прекрасне промайнуло біля.

      Прекрасне щось, тендітно-невловиме,
      ще безіменне, безголосе ще,
      у ранці дотику лиши нечутно і́м’я,
      воно у ній красою проросте.

      У ній воно. Як буде ґрунт родючим,
      як щедро поливатиме рука,
      прекрасне розростеться в неминуче –
      нев’януче, призначене вікам.

      І будуть долучатись інші душі
      у спільне розповсюдження краси,
      взаємною зустрічністю зворушень
      єднаючи самотні полюси.

      10.11.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Бій
      Під час цього бою не свищуть у скронь кулі.
      Й снаряди не гатять в натягнуті прапори стін.
      У рингу стоїть сьогодення, напроти – минуле.
      Між ними ділянка рясна ностальгуючих мін.

      Минувшість сильніша, у неї відзнаки та досвід,
      затерті сліди приміряння лаврових вінків.
      Навпроти маля, пуцьвірінок, ледь лишивший послід.
      Він зараз відчує минулого праведний гнів!

      Ти чому насмілився кидати виклик, нахабо?
      Ти хочеш пустити під хвіст всі здобутки життя?
      Летучі хмелі новизни – ось і вся твоя зваба.
      Суєтні, пусті, сміховинні, дурні заняття!

      Стабільність й відомість – дві найголовніші засади.
      Все добре вже трапилось – міцно за нього держись.
      Ніяких новацій та змін. Переміни – це зрада.
      Це зрада усього, що було важливим колись!

      Сучасне мовчить, сперечатись, як видно, не прагне.
      Проте не зробило ні кроку, ні руху назад.
      Чахленьке маля, наче кволе та зовсім безправне.
      Та вперто стоїть на підґрунті із власних засад.

      І бій розгортається – довгий, затятий, безжальний.
      Звитяжцем у ньому зостанеться тільки один.
      Обидва бійці у своєму жаданні тотальні.
      Хто ж з них святкуватиме нової ери почин?

      Жовтень-листопад 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. жовтнем
      Жовтень.
      Скрипучий.
      Болючий.
      Клени золотять двори.
      Грізно накочують тучі,
      зиркають грізно згори.

      Лийся,
      ухвало небесна!
      Дай собі волю, зноси!
      Нетолерантно і чесно
      ринуть твої голоси.

      Лийся, утоплюй пилюку –
      наскрізь, дощенту, з усюд.
      Щовосеневу науку
      тоскний запилений люд
      наново має вивчати,
      наново – з самих азів.
      Передзимової втрати
      жовтнем тамований гнів

      не накопичуй,
      не треба.
      Зрілої задля краси
      й сяйва безхмарного неба,
      вилийся,
      потім прости.

      31.10.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Лист на вікні
      Лист застряг в решітці, що вікно
      відмежовує від в’янучого світу.
      Дякую за нього! Болісно.
      Розквітанням серце не налите.
      Не зійшло посаджене зерно.
      Не пустило пагони прекрасні.
      Лишене непоєним, воно
      стиснулось під збайдужілим нащо.
      Нащо?
      Справді, нащо ті ростки
      на засаджених городиною грядках?
      Лобода, а може й реп’яхи –
      безладу першопочатки.

      Лист тремтить в решітці, у вікно,
      відбуваючи, ще трохи надивитись.
      Від-буття настане все одно.
      Поки у-бутті – любити.

      27.10.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. ***
      С.Ш. з днем народження :)

      я хочу тебе любити
      дозріле цілком бажання
      його розсипає вітер,
      навідавшись на світанні,
      на юні бруньки проміння
      на сплячі у листі роси
      в пробудження шепотінні
      дозволь обійняти – просить
      дозволь пригорнутись ніжно
      і доторком залишитись
      чуттєвим, палким, наскрізним…
      я хочу тебе любити

      02.10.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Посвідчення про те, що ви людина...
      Посвідчення про те, що ви людина
      будьте ласкаві, пане, пред’явіть.
      Постава ваша, хоч і не звірина,
      щось у собі нелюдяне таїть.

      Щось криється під хащами щетини,
      вичікує в западинах зіниць…
      Коли сягнули статусу людини?
      Як людяність пізнали? Розкажіть.

      Чого ви збурились? Нема на те причини.
      Прохання наче ясне та просте.
      Хоч словом доведіть, що ви людина,
      повідайте, що знаєте про те

      як не чинити зла і злом не бути,
      як поважати інших й берегти –
      це базове, що мають знати люди,
      підґрунтя, так би мовити, проте

      у вас, у серці й в мізках, мішанина
      з жорсткості, невігластва й пихи.
      Ви заявляєте, що ви людина,
      несучи в світ насильство та жахи?

      Так хоче бог? І ви його питали?
      Такі вказівки він вам передав?
      Вражає, як невтомно та зухвало
      ви пестите свої гріхи.

      Та хоч би як цю вигідну личину
      ви не тулили до свого лиця,
      це не доказує, що ви людина –
      уповноважений небесного отця.

      Отож, якісь іще краплини
      своєї людськості добудете із надр?
      Покопирсайтеся, в глибинах
      можливо, щось людське й окреслиться.

      Не знайдете, відправитесь на страту.
      Такий для вас сьогодні привілей.
      Новація у нас – на смерть карати
      звироднілих в недолюдків людей.


      10-14.10.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Поки сонце іще на схилі
      море обиратиме собі колір, заливатиме ним твої жили
      сонце від сьогодні востаннє ковзнувши схилом
      ввійде у твоє море, втопиться у чорному піску
      ти будеш спостерігати, знаючи, що сам обрав йому смерть таку

      колір обиратиме собі пензля, провістить його своїм
      по усім вже заповненим аркушам наставить свої сліди
      ти не зможеш ним керувати, твоя рука сателіт його дум і дій
      поки сонце іще на схилі, ти лишаєшся зрячим, рішайсь – убий

      пензель човгає шовком, шовку боляче, він кричить
      ніжне лоно матерії захопили щербаті старі хрести
      і угризлися мертво, паруються – мур з хрестів
      гробовище любові, якої ти так хотів

      чи прийде вона ще раз, щоб скопати увесь пісок
      чи зуміє пройти крізь туманність твоїх казок
      чи ти пустиш її, чи ти пустиш, бо справа в тобі
      ти насмілишся вийти зі страхом своїм на двобій?

      10.10.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Обрій
      Обрій.
      А на ньому суцільна чорнильна пітьма
      опадає з небес нескінченим гнітючим потоком.
      Крадькома.
      Ницість ходить завжди крадькома.
      Під саваном пітьми набирають свій яд її соки.

      Поза обрієм кублиться щось, наче зріє й росте.
      За пітьмою поки навіть обрисів тьмяних не видно.
      Щось вродитися має, щось гідне та сильне, проте
      зволікати з народженням задля поживи – негідно.

      Чи попереду тьми залишились хоча б півтони?
      Чи лишилися світла, хоч бляклого, деякі плями?
      Поможи йому, чуєш, або у пітьми потони!
      Бо пітьму у тобі я ненавиджу всіма чуттями!

      Перед обрієм я розливаюсь.
      Бери.
      Вимивай всю гидоту, що мороком кублиться в тілі.
      Чистий дотик повітря. Прозорість. Тепло.
      Кольори.
      Різнобарвні. Стійкі. І усі недоторканно білі.

      21.09.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    42. І скільки б не тікав
      І скільки б не тікав, вона наздоганяє.
      І як тут утечеш, якщо вона – в тобі?
      Випалює пусте. Без осуду картає.
      Звертається щораз у пристрасній мольбі.

      Щоб їй закрити рот, ти затуляєш душу.
      Замотуєш її в непроникні шари.
      Неначе мертву вже, остиглу дотла тушу,
      кидаючи життя в домоклове умри.

      Але ж вона жива, її не можна вбити.
      Хоч ріж, топи, души, розшарпай на шматки.
      Поламаний, слабкий, понівечений цвіте,
      а під розруєм цим, дивись, нові ростки.

      Крізь хащі сторчголов у відчайдушній втечі.
      Від чого і куди? І нащо ти біжиш?
      Чи щезла в цих бігах у тобі порожнеча?
      В середині тепер світліше чи смурніш?

      Спинися і вертай. І подивись їй в очі.
      І знайдеш в тих очах незлічені дива.
      Ти ж кожне з тих чудес прожити з нею хочеш.
      Чого ж тобі свербить ця втеча чергова?

      вересень 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Прірва
      І розверзнулась прірва болю.
      І затягує мене вглиб.
      Засмокчу тебе і зневолю!
      Між придонних безоких риб
      чатуватимеш у глибинах,
      виростиш ікла та злість,
      роз’ятриш нутро звірине
      та й розірвеш його…
      Помстись!

      Вириваюся, не даюся.
      Пальці вчеплені у краї.
      Як не вдержуся, най вже вб’юся,
      най розплещяться ручаї
      по бездонним отим глибинам,
      де ворушиться лиш імла,
      моїх любощів солов’їних,
      що від прірви не вберегла.

      Шкіра здерта кровить та ниє,
      вкляклі м’язи печуть вогнем.
      Що ж тримає? Завітна мрія,
      що сильніша за донний щем.
      І згортається прірва болю,
      випускає з своїх лещат.
      Не приймаю я цю недолю!
      Відкидаю її диктат!

      22.08.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Чернігів 19.08.23
      ось у тій стороні проживає страшенна потвора
      змарнотратили час коли була вона ще відносно мала
      вже дебела гігантська м’язиста і злобою хвора
      невситимо нестримно смакуюче зла

      їй у радість встромляти в живе свої ікла
      драти в шмаття життям обдаровану плоть
      вона дужа почвара та ще й до безкарності звикла
      збіса важко цю сучу мерзоту збороть

      ось у тій стороні проживають славетні звитяжці
      що колись зголосились боронити світ від потвор
      бо вони чільні лицарі ті що підхожі найкраще
      позбуватись почвар припиняти почварів терор

      та чомусь не ідуть хоча вислали добрий топірчик
      обіцяють за місяць прислати іще
      це ж неважко отій кровожерній потворі
      тим топірчиком трохи подряпать лице

      це її вгомонить це заставить її припинити
      може навіть домовитись з нею удасться хто зна
      почекаємо є на звитяжність ліміти
      на комфорту шкалі за геройство в наш час зависока ціна

      ось у тій стороні проживає страшенна потвора
      а у тій стороні ті хто здатен спинити її
      як же трапилось так що сьогодні іще одне горе
      принесла ця гидота зболілій вкраїнській землі



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Покровськ 7.08.23
      Трагедія написана слідами вогню і пилу.
      Зболених облич безмовні лементи,
      завали, бурі плями…
      до крові крихти цегли додались.

      Огризки стін, що встояли,
      звертають нагору пообскубані чуби,
      клянуть, оплакуючи, злячись, дорікають
      безсилі… не губи…

      А заклики влітають в порожнечу.
      А з порожнечі – вищири ракет.
      Ще скільки ж спроб спинити кровотечу,
      ламаючи тим виродкам хребет.

      Ще стільки сліз і мужності піднятись,
      терпіти, не здаватися, іти і бити,
      бити знову й добивати
      до вичерпання апетиту мсти!

      08.08.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Човен дурнів
      Кораблик сів на мілину.
      Й не просто сів, а зрісся з нею.
      Пустив коріння. Затісну
      дали посудину Енею.
      Тож він утік. Дав драпака.
      Чкурнув на лайнер більш мобільний.
      А ця конструкція хистка
      тирчала з обмілі безцільно.
      Але ж пристанок, як-не-як.
      Знайшлися судну постояльці,
      на мілизні торують шлях
      по найбурхливішій з дистанцій.
      Співають, п’ють, шукають дно,
      підперезаються вітрилом,
      богам звітують, голосно
      ганяють вітерець кадилом.
      Човен пливе. Той самий вид.
      і береги, чомусь, ті самі.
      Хтось з подорожніх трохи зблід,
      застрягнувши в болотній гамі.
      І ледь порипують боки
      й попутників обридли лиця.
      Увесь маршрут самі крапки.
      Їх хтось наставив. Для годиться.

      19.03.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Не дозволь
      Як палало, бажаючи. Як звало, сліпило.
      Впокорити те полум’я їм було несила.
      Й вгамувати, здержати, зменшити, згасити…
      із грудей росли нестримано вогнянії квіти.

      Жаркими пелюстками одягались груди.
      Відцвітуть, осиплються – попелу не буде.
      Бруньки нові жевріють. Воно не погасне,
      як горить принишкнувши – то короткочасне.

      У густому мороці іскрам та вугіллю
      дозволяти гаснути – істинне безсилля.
      Душі розкриваються в пломенистім цвіті,
      їм у цілим Всесвіті сенс один – любити.

      24.07.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Привіт тобі
      С.Ш.

      Привіт тобі жовтневому з двітисячідев’ятнадцятого.
      І березневому тобі із двітисячідвадцятого також привіт.
      До тих днів знов збивається з курсу моя чергова медитація
      і пороги часу відчайдушно долає убрід.

      Що лишилося там у прозорих пластах непрожитого,
      що не гоїться досі і так незагойно болить?
      У ковточку життя легковажно й недбало неспитому
      недопущена зустріч мутиться й сльозою тремтить.

      Не питаю чому, не розмінюю болю на докори,
      небеса не корю за спустошені, болісні дні.
      Долі ходять навкруг незбагненно незв’язними кроками,
      на відбитках сухих закладають сади навесні.

      Тож привіт через червень двітисячідвадцятьтретього
      крізь заломи часові думок й почуттів кришталю.
      Ти поранив мене дуже глибоко – буду відвертою.
      Я простила тобі. Бо люблю.

      10/13.06.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. найболючіший день
      найболючіший день починається в тисячний раз.
      сонце робить обхід, повертаючись збочено в лютий.
      повтікали вогні із захоплених смогом терас –
      не струсити мару, не зірвати дрантя, не вдихнути.

      час їде, шкутильгає, вдивляється із-за кутів,
      мимохіть каламутить пилюку, добуту в щілинах.
      не говорить нічого, обрюзгнув, зважнів, спохмурнів
      почувається кволим і немічним. знає, що гине.

      десь в окопі за обрієм тихо сидить полуніч.
      нашорошила вуха, залежна від доброго звуку.
      темно ззовні та хижий роз’ятрений клич
      непокоїть й страшить, обіцяє насильницьку злуку.

      несвітанок прийде, несміливо загляне в вікно.
      календар на стіні відчитається – все іще лютий.
      значить жити у лютому люто, якщо це дано.
      обирати із люттю нескорене Бути!

      05.07.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Душі твоїй
      С.Ш.

      Рука знесилена поволі опустилась,
      між кволих пальців краплі потекли.
      Краплини світла: уповання й милість –
      бережені з останніх сил посли.

      Тремтить рука, не слухаються м’язи.
      У відчаї нейрони голосять.
      Виштовхують, виплескують накази:
      не зрадь її, не зрадь її, не зрадь!

      Тримай, не випускай її, ти мусиш!
      Стискай кулак, нічого, дріж мине.
      Її вберігши, вбережеш і душу –
      вони давно з’єдналися в одне.

      Тремтячі пальці стиснуті збіліло,
      воюючи з могуттям пустоти,
      краплинки світла – ті, що уціліли,
      попри весь розпач силячись спасти.

      Рука здійметься, подолавши кволість,
      розкриється назустріч, і у ній
      краплини ніжності засяють, неозорі,
      простягнуті душі твоїй.

      28/30.06.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Пошуки Одіссея
      Розгубленість, спустошеність, безсилля…
      Куди ні глянь – самісінька вода.
      І ніби лагідно плескочуть її хвилі
      та серце стислося і в відчаї рида.

      Тягучі дні, гнітюче-однакові.
      Долоні всі в крові і в мозолях.
      Він чує поклик голосу любові
      й не може віднайти до нього шлях.

      Все ж пробує на кожному світанні
      зібрати, що лишилось з віри й сил…
      Можливо, це безплідні намагання.
      Можливо, краще б він їх потопив?

      Та їх втопивши, нащо жити далі?
      В яке б болото затягло таке життя.
      Хай сотня спроб і хай усі невдалі
      допоки стукотить серцебиття

      ігнорувати садна і утому
      й пекучий біль, що душу попелить,
      шукати шлях – до голосу, до дому,
      вдаючи, що нічого не болить.

      05.06.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. рассея...
      У тероризму препаскудна морда.
      На ній відбиток пещеного зла,
      спесива, неприручена погорда,
      нутра чадного пріюча зола,
      оскал хижацький викривлений сказом
      і заздрощів осатаніла жовч –
      уся докупи зліплена зараза,
      нашкрябана із лицемірних прощ.

      Ми маєм право, бо ми маєм силу!
      Це привілей верховного керма.
      Прямуйте вдячно у свою могилу –
      дорога уторована, пряма.
      Радійте, ваше вбоге існування
      нарешті добігає до кінця.
      Вшануйте прозорливе керування
      свого дбайливого народного отця!

      Здрить на підданих морда недоумка.
      Плішива, розгодована, масна.
      Ворушить ротом, випихає думку.
      Здригається у пеклі сатана.
      Терористичні гонористі морди
      і величчю набиті черепи
      розбудували новочасний мордор
      на березі Москви-ріки.

      13.06.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Ти живеш у мені...
      С.Ш.


      Ти живеш у мені ніжністю.
      І рядками поезій живеш.
      Попри неспівпадіння й погрішності,
      попри відстань, позбавлену меж.

      В плині часу за пагорби вічності,
      де стрічаємось ми між життів,
      викидаючи всі протирічності
      із копиць наготовлених слів.

      Серед тиші, чуттями співучої,
      в нескінченому русі душі,
      на яким, даниною минущому,
      розминаємось знову, чужі.

      І стрічаємось. Повнюся ніжністю.
      Навіть якщо повз мене ідеш.
      Ти живеш у мені незамінністю.
      І ученням любити живеш.

      листопад 22/травень 23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Нехай підождуть ні про що розмови
      Нехай підождуть ні про що розмови
      і метушіння між серйозних справ,
      діяння примусові й беззмістовні,
      такі гіркі на дотик і на смак.
      Життя не жде, воно кудись спливає,
      тече між пальців мов скляний пісок.
      Його запаси меншають, щезають,
      все тоншим є отой тонкий струмок.
      На що втрачаємо дорогоцінні краплі –
      крихкі фрагменти нашого часу?
      Спинитися вони безмовно кваплять,
      перечитати зміст літопису
      і виправити, доки не запізно,
      поки пісок, хоч цівкою, тече,
      відкласти все й – вимогливо та ніжно –
      своєму часу глянути в лице.

      26.05.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Перші кроки
      Тупцяють нетверді ноженята –
      вирішили, що пора іти.
      Руки вже розкриті обійняти.
      Відпусти, рідненька, відпусти.

      Я пройду. Подужаю. Я зможу.
      Навіть, якщо гепнусь, не біда.
      Встану сам. Я встану сам! Негоже
      розтуляти в рюмсанні вуста.

      Сонце сновигає огородом,
      ходить по землі липневий жар,
      возик котиться своїм тріскучим ходом
      у краї картопляних стожар.

      Ходить все – обабіч і довкола.
      І нарешті я свій перший крок
      зроблю зараз, хитко і спроквола,
      із подвір’я зразу до зірок.

      Я піду назустріч цьому світу.
      Його весь я хочу обійти
      по ніким не лишеному сліду.
      Відпусти, рідненька, відпусти.

      18.05.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Буває, що з сусідом не щастить
      Буває, що з сусідом не щастить.
      Оселиться опліч якась істота
      і капостить, злодюжить та смутить,
      постійно учиняючи підлоти.

      Така собі чемненька, має хист
      порядну з себе певний час вдавати.
      З короною у пазусі чекіст,
      що зиркає чомусь на вашу хату.

      Це дивно, адже в нього добрий дім:
      бебехів повно, місця вистачає.
      Чи вдовольнитись важко всім отим?
      Чи міри у жаданнях сих не має?

      Задивишся, вже лізе крізь паркан.
      І каже: «це паркан на мене лізе!
      Бо той паркан – насправді хуліган,
      загрозливо збудований поблизу!»

      І думаєш, чи це воно дурне
      чи, може, недоречно так блазнює?
      А він з-за спини глечик як жбурне –
      позицію свою аргументує.

      Такий собі паскудненький сусід.
      А здихатися його неможливо.
      У другий глечик пхає динаміт
      і щось про дружбу меле маячливо.

      І що робити? Розмовляти? Як?
      Він людської, либонь, не розуміє.
      Бундючний, пустолобий маніяк,
      що тішиться із ролі лиходія.

      Ще й шкіриться і пропонує щось.
      І каже: «ось це все роблю для тебе».
      Де ж падло лицемірне це взялось?
      Що наволочі цій сусідській треба?

      Що ж доведеться учинити гріх
      й трошки «благодетеля» прибити,
      щоб навіть носа вистромить не міг
      із свого незрівнянного корита!

      весна 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. У світ новий прочинені вже двері
      У світ новий прочинені вже двері.
      Шпаринка поки, вічко, крізь яке
      пульсують ниті сонячних артерій
      й повітря пробирається, легке,
      як вдих весни: бадьорий і духмяний,
      наповнений пробудження вином,
      яке розділять, приязно, земляни
      за спільним доброзичливим столом.
      Яке застиглу землю відігріє
      і принесе папір для кращих слів
      про рідний дім, кохані очі, щирі мрії,
      що світ старий зламати не зумів.
      Щілина, але ж двері вже відкриті,
      блакитно-жовті, чисті кольори
      полів і неба – миру – в новім світі.
      Крізь отвір даленіють контури…

      06.05.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. На місці вікон хижо зяють діри
      На місці вікон хижо зяють діри.
      На серці ще хижішая діра.
      Ракета у будинок прилетіла.
      І вбила. Бо для вбивства і була.

      Далеко десь, в краю високих нравів
      і величі, що сягне давнини,
      хтось галочку, вдоволено, поставив
      й вмостився додивлятись скрепні сни.
      І не печуть у цього когось очі,
      пульс рівний і спокійний сонний вдих,
      лиш щось у глибині його шкребоче,
      та він це шкрябання ігнорувати звик.
      Хропе, пускає слину на подушку,
      пречує, як уранці командир
      його звитяжну героїчну тушку
      звелить упхати в вихідний мундир.

      Передчуває шану і подяку.
      А може й зірочку нову. На мідний лоб.
      Не знає, що отримає гілляку.
      Бо виродок. Мерзота. Й довбо**б.
      Бо входить у юрбу дегенератів,
      які живуть без мізків і сердець
      в ядучих трунках власних постулатів
      піклуючись лише про гаманець,
      плодячи зло і роздаючи горе,
      жадаюче усе, що є чужим…
      Вони усі невиліковно хворі
      величчям неіснуючим своїм.

      Замість під’їзду – пустка і уламки.
      Частина дому зникла в нікуди.
      В які б ви, с**и, не упхались бганки,
      вас знайдуть ваші люблячі «брати».


      28.04.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Ще безпері листки
      Ще безпері листки виглядають із брунькових гнізд.
      Знаттєлюбні носи зацікавлено нюхають простір.
      Довгожданий такий і такий визначний переїзд.
      Тільки й часу лишилось заправити лишену постіль.

      Перший вихід у світ, у безмежжя мінливих вітрів,
      в дощовий перестук, в світанкові сіяючі шати.
      Розгортають малі нетерпляче свої букварі
      і квапливо, пожадливо, їх починають читати.

      Оченятка у захваті всмоктують всі кольори,
      закохалися вже в розмаїття відкритого світу.
      Перший дотик з життям листяних голубин дітвори,
      перша спроба із ним в унісон шелестіти.

      23.04.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Вдома
      Простигла, захаращена кімната.
      Зім’ята постіль. Тріснутий нічник.
      Старання, відчайдушні й марні, спати
      в цю ніч знов не судилося. Сон зник.
      Як сутеніло, гупнуло щось близько.
      Потому тиша: клейка і густа.
      Чомусь мовчить сусідківський хлопчисько,
      надвечір рюмсав. Тиша огорта
      і чавить, не приносячи покою,
      незатишна й бентежна. Порвана
      фіранка над квадратною дірою,
      яка лишилась вчора від вікна,
      метляється і стогне безголосо,
      чіпляючись за скривлений карниз,
      який погрожує звалитися на стоси
      під тим проламом уцілілих дивом книг.
      Шпалери в шматті й в обгорілих плямах.
      Підлога, як город після кротів.
      Та воля затялася – не віддамо!
      Здолаємо цих клятих ворогів!
      Сон не іде, і мучить тіло втома.
      Трясеться кволе світло нічника.
      В осерді розкуйовдженого дому
      в кулак рішуче стиснута рука.

      17.04.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    61. Невипадкова зустріч
      Невипадкова зустріч.
      Випадково.
      Торкання двох несхожих шкір.
      Скажи хоч щось.
      Сполучне слово.
      Улесливо.
      Наперекір.
      Імла прийшла на теплих лапах
      і охопила, оплела.
      Запам’ятати хочу запах
      твого нерідного тепла.
      А завтра знову буде стріха
      вітати танком соломин.
      Мій дім отам, мене він кликав,
      він йде за мною навздогін.
      Залиш мене отут з собою
      своїм осердям.
      Природнюсь.
      Моєю долею людською
      з твоїм приреченням сплетусь.
      Не відпускай мене у ирій!
      У позолоту сонцеднів.
      Ти би мене утихомирив,
      я відчуваю, ти б зумів.
      Не відпускай!
      Мовчиш.
      Стискаєш.
      Я розумію. Два світи.
      Затисни дужче. Аж до краю.
      Й поволі відпусти…

      11.04.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Де вже рідіючі берези на узліссі
      Де вже рідіючі берези на узліссі вдивляються у велич синіх гір,
      і сивих хмар похнюплені обличчя із пиками ведуть бурчливий спір,
      довірлива мармизка оленятка проглянула між пишного гілля,
      мале і наполохане звірятко на гори милувалося здаля.

      Щось мріялось йому на тих далечах, оточених вервечкою хмарин.
      У лісі прохолодно і безпечно, у горах тиша і розщілин сплін.
      І все ж щось невимовно й сильно надить, щось зве його на різні голоси,
      і ні в кого спитать йому поради, супроводу ні в кого попросить.

      Чи зважиться? Подружка волоока прийшла і непомітно підійшла.
      Теж дивиться на гір шпилі високі, вишукує в них познаки тепла.
      Допитливі маленькі оченятка, знайомий та затишний рідний ліс,
      і гір велична схмарена загадка дражнить з-позаду лісових куліс.

      06.04.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. А потвор по кутках...
      А потвор по тінястих кутках побільшало.
      Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
      Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
      І квіти, що мешкали тут, колись були живі.

      Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
      Потвори їх чавлять в дрібний нерозбірливий пил.
      Таке в них завдання. Їм всім було молоти видано.
      Навіщо ти їм це знаряддя убивче вручив?

      Збери, що лишилось, на двір захолоджений винеси.
      Там вітер візьме, віднесе в далечінь, у садок.
      Віддасть їх землі, в її теплій покоючій милості
      істліють вони у підґрунтя для нових квіток.

      І може у горниці, десь попід тими обухами,
      вціліли ще кілька зелених немертвих листків.
      Шукай, хоч би спробуй, обачними ніжними рухами.
      І щезнуть потвори, не стане їм темних кутів.

      12.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Звертання до Бога. З окопу
      Не прошу в тебе мстивості та гніву.
      І того й того маю досхочу.
      Я їх вбивати хочу без надриву.
      І цю киплячу в жилах злість жахливу,
      мов списа, ще гостріше наточу.

      Я хочу їх вбивати, тож дай сили,
      прогнати погань з нашої землі.
      Загнати ту заразу до могили,
      щоби усі, кого ті кляті вилупки згубили,
      з відплатою свій спокій віднайшли.

      Для мене і для кожного солдата,
      для кожного, хто зараз йде у бій,
      наснаги, щоб ішли у бій завзято,
      щоб битва ця не нами розпочата
      сконанням стала всіх рашиських мрій.

      Для рідних, що чекають звістки вдома
      чи моляться в якімсь чужім краю,
      дай твердості, щоб не змогла утома,
      непевність чи розпука несвідома
      в душі посіять трутизну свою.

      Я мрію знову чути голос доньки,
      синочка вчити забивать голи.
      Тримаючи дитячі їх долоньки,
      гуляти з ними, мружачись на сонці,
      повторювати – ми перемогли!

      07.03.23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Він
      І ось як без застороги упала з-за хмар шуліка,
      і грізно щити гримнули, зіткнувшись в височині,
      він щось там собі під носа не до ладу мугика,
      об синь обітерши руки, натруджені та брудні.

      Униз опускає погляд. Сквапливі гудуть мурахи,
      тягають сухі травинки для мурів та загорож.
      Будують собі фортеці, безпечать своє від страху,
      його у тії печери запихаючи також.

      Він дивиться, позіхає, бо трішечки хоче спати,
      учора й напередодні пізніше, ніж треба, ліг.
      А там, унизу, зростають під виглядом мурів ґрати,
      з ґратованої оселі утворюючи барліг.

      У нього небесно-сині, сяйливі і теплі очі.
      У них віковічний смуток закопано в глибині.
      Він руку спустити долу й прибрати травини хоче
      та сам себе, як і завше, зупине, дихнувши «ні».

      Знов дивиться, як шуліка у небо здіймає здобич.
      Безпристрасний спостережник маленьких щоденних драм.
      Мурахи сидять принишкло в кутках не безпечних сховищ
      і прагнуть не помічати, хто ще сидить з ними там.

      4.03.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Я мрійниця
      Я мрійниця, закохана у тебе.
      У той прекрасний неокраїй світ
      сяйного сонця, дмухів вітру, танку неба,
      який я бачу, дивлячись на тебе,
      який в твоїх очах мене живить.

      Я тії мрії у собі ховаю.
      Тобі їх непомітно віддаю.
      На їхніх крилах в височінь злітаю,
      у тій височині квітки збираю.
      Тобі. Тобі шепочучи «люблю».

      Я мрійниця, ну що ж, нехай так буде.
      Ті мрії, мов метелики легкі,
      наповнюють тремтінням палким груди,
      в душі малюють радісні етюди,
      блищать доріжкою росинок на щоці.

      Вони в мені зорять одним бажанням
      щасливу посмішку побачити твою.
      Ті мрії, ті сердешні сподівання
      душі найнеосяжніше жадання –
      моє тобі розмріяне «люблю».

      28.08.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Без крил
      Спинити рух незграбно на льоту
      і крила у польоті скласти.
      Та, всупереч тяжінню впасти,
      підтримувати вперто висоту.

      Повітря прохолодне, бо зима.
      На смак, як і на дотик, трохи сіре.
      І, хмарами шугаючи, зневіра
      підсовується ближче крадькома.

      Ширяння граціозне журавлів
      наразі недосяжне, зависоке.
      Глибокий вдих і видих теж глибокий
      в обплетенні оголених дротів.

      Безмежний простір, неозорий край.
      Відсунемось, розлетимось на краще.
      Та сонце, хоч яке в тобі пропаще,
      затьмареним в мені не залишай.

      Пройдеться порух вітру по спині,
      і крила розчахнуться: сильні, пружні.
      А поки що утримуватись мужньо
      в доступній і без крил височині.


      07.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Темряво
      Дихає темрява вогкою довгою піснею.
      Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
      Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
      Все це мине, ось подивишся, все це мине.

      Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
      Чому вважаєш минання доречним кінцем?
      Чути не хочу. Й не стану! Облудні втішання ці
      шкіри з грудей добровільне здирання живцем.

      Так, воно гостре, як лезо, й гаряче, як полум’я.
      Так, може ранить глибоко й залишиться шрам.
      Хай балансую між щастям і болем я,
      дару цього забуттю все одно не віддам!

      І не страхай мене, то я раніше боялася.
      Все намагалась втікати від тіней твоїх.
      Ховалась, тремтіла, найгірше з усього – стидалася.
      Себе стидатись, чи є більш непрощенний гріх?

      Чом ти замовкла, нове підбираєш мугикання?
      Втішні слова, що ти думаєш, хочу почуть?
      Краще відкрий мені тиші розмірене дихання
      й поруч, як друг, непомітно і мовчки, побудь.

      Грудень 22/січень 23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Вдихну. І не відчую
      Вдихну. І не відчую того вдиху.
      В легенях закарбовано зими
      льодисті списи. Підступає стиха
      завія перкалевими слізьми.

      Крадеться. На жорстких кігтистих лапах
      судинами тиняється хижак.
      Поновлені подряпини – ознака
      минулих несвяткованих відзнак.

      Здригнутися. Не може й хоче тіло
      відчути огортання певних рук.
      Старалася щосили, не зуміла
      спинити снігу наступальний дмух.

      Просунулась. Безперешкодно тисне,
      погойдує сталевими грудьми,
      намотуючись нескінченно риска
      цієї нескінченної зими.

      26.01.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. 14.01.23 Дніпро
      Коли від болю заховатись неможливо.
      Коли ридає, роздираючись, душа.
      Це пережити… чи вона щаслива,
      що вижила,
      що житиме
      Лиша
      розбитий камінь на обличчі шрами,
      під шрамами відразливі рубці,
      що витимуть і днями, і ночами,
      незаживаючі,
      незбутні
      В кулаці
      затиснутий шматок подертий мрії,
      загаданої в новорічну ніч,
      тримаються за нього скуті вії
      іще на мить,
      будь ласка,
      ще на мить…

      17.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Січень... лютий
      Січень морозним подихом
      перебіга між вустами,
      тупає льодистими сходами,
      важить проміння на грами,
      солить крихкими снігурками
      кінчик замерзлого носа,
      в’яже хурделичим гуркотом
      сиві березові коси.

      Зирить у сторону лютого.
      Лютий стоїть на порозі
      краю, бідою невгнутого,
      поворушитись не в змозі.

      Як же? Снігами червоними
      вкрито міста і гаї.
      Плачуть гіркими прокльонами,
      гоячи рани свої.
      Сліплять пустими очницями,
      чорним проваллям дахів,
      зірваних ницо чужинцями
      в масках облудних братів.

      Дивиться лютий розгнівано.
      Це ж він впустив їх сюди.
      Минулорічними кригами
      зла вкарбувавши сліди.

      Січня зморожене дихання
      стало нестерпно важким.
      Груди розшматує віхола,
      в небо здіймається дим,
      некрижаними уламками
      зрізане горло навпіл.
      Лютий гучною мовчанкою
      січню наводить приціл.

      14.01.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Ненавистю відлитий гострий ніж
      за разом раз устромлюється в тіло.
      Та вже заріж, добродію. Сміліш.
      Чи штрикати – судомно й ошаліло –
      і клясти, загортаючи в прокльон
      свою нездатність зрозуміти та навчати,
      кийками кровожерних заборон
      утикавши поріг у рідну хату,
      чи обзивати юродивим рот,
      свій палюх пхаючи до того рота –
      це прояв ваших лицарських чеснот,
      то ваша просвітительства робота?
      Прикладенням ножа та батога
      любити мову хочете навчити.
      Вона ж жива. Співуча та жива.
      А ви їй душу хочете убити.

      10.01.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Бывшие люди
      Бывшие люди, якобы братья.
      Льются с экранов – потоком – заклятья.
      Яд душегубный, желчный, всезлобный.
      Мощный поток: хоронящий, надгробный.

      Умерших душ опустевшие скиты
      Жижей тлетворной щедро залиты.
      Воздух насыщен лихими парами.
      Три полосы над руинами. Знамя.

      Стены от зданий, воду от кранов
      Освободили. Не без изъянов
      Карта приблудного руzzкого мира.
      Жор людоедов черного пира.

      Бездна разверзнута. Не под ногами.
      Плотно капкан запакован телами.
      Якобы братья бывшие люди,
      Жодного прощення більше не буде!

      01.07.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Щось зламалося у нашому світі
      Щось зламалося у нашому світі, щось дуже важливе і необхідне.
      І сонце наче щоранку, знайоме, незмінне, встає.
      Проміння впускаючи, в бік відсуваються в вікнах фіранки.
      А світло не входить, хоча воно начебто є.

      Комусь можна все. А чому? А тому що він сильний.
      Тому що тримає ломаку в безжальній руці.
      Розмахує нею, віщаючи «я – божевільний!»
      «Вклоняйтесь, плазуйте, бо вріжу, і здохнете всі!»

      Людина – м’яка, не броньована, смертна істота.
      І спокою хоче, ломака ж болюча й страшна.
      А ще є усякі заняття, буденні турботи.
      Та й шкодить, глобально (глобально!) уся ця війна.

      Що той із ломакою? Тішиться, радий, пихатий.
      Стискає міцніше, заносить на новий удар.
      Куди буде бити? Усюди. Усюди?? Тікати
      вже нікуди. Пізно. В наявності новий владар.

      А як же це так, воно ж було далеко, не з нами?
      І що ж нам робить, як же наше звичайне життя?
      Глибоку стурбованість, пещену щедро, роками,
      раптово змістило геть інше, живе, відчуття.

      Щось дуже суттєве зламалося в нашому світі.
      Потрібно шукати, що саме зламалось й чому.
      Того із ломакою можна (і треба) прибити.
      А я бути з тими, хто жертви приносив йому?

      17.11.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Двоє
      Ця зима вже ніколи не скінчиться
      може бути і так
      А, можливо, це все нісенітниця
      чи знак
      Замуроване сонце все ж вижило
      хто зна
      Назбираємо дров, буде паливо
      смішна
      Все віддам до останнього!
      хутчіш
      Всовіщаємо ночі світаннями
      проспиш
      Соловейком співає серденько
      хіба?
      Неодмінно тепло повернеться!
      в жнива
      У снігах проторую стежечки
      куди?
      Якщо кригою понад берегом
      гляди
      Хай тороси обступлять зграєю
      вертай
      Безнадії не відчуваю я!
      нехай
      Ти чекаєш, надія сочиться
      агов!
      астра, глянь, на пелюстках росиця
      то кров

      08.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Для цього не придумано ім’я
      Для цього не придумано ім’я.
      Це не кохання. Щось міцніше й глибше.
      Як же тобі сказати.. незнання
      перетікає в красномовну тишу.
      Вона легенько обтіка вуста,
      збираючи нероджене зізнання.
      Наповнена жагою німота,
      беззвучно проговорене вітання.
      Розчуєш ти, що тиша промовля..
      Розкриєш серце цьому безіменню..
      Душа торкнеться лагідно, здаля,
      за це нахабство просячи прощення.

      листопад’22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Не люди
      Навести лад в своїй росії – напевне, справа заскладна.
      Ось і надумали рашисти сусідського цупнуть майна.
      Напрактиковане віками надбання дикої орди
      вдиратися в чужі домівки «це наші землі!»…

      Нелюди.

      І лізе скаженіла зграя, пиха крапотить із кликів.
      Двоногі наче, а за суттю нашестя куцих шкідників.
      Чого торкаються – все гине: гниє, марніє, умира.
      То що таке оця росія? Нещасть невситима діра?

      Пишаються своєю злістю, погрози сиплють, як зерно.
      Усупереч ознакам роду всередині саме лайно.
      І після свіжої підлоти «ми к вам з добром. Ми вам брати!»
      дивуються, що їм не раді, що їх не люблять…

      Нелюди.

      Зійшлися в остаточнім бою дератизатор і пацюк.
      Із чим воює Україна? Женімо геть оцих тварюк!
      Наводьте лад в своїй юдолі чи рознесіть її к дідькам.
      А в цій землі знайдеться місце лиш вашим трощеним кісткам!

      02.11.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Світи М. Шагала
      Сьогодні пальців сім і дзьобоніс.
      А завтра, може, вирощу три ока.
      Бо кожен день наводить новий міст,
      і пишуться на кожнім інші кроки.

      Різняться матеріал і довжина,
      в одних поруччя є, в котрихсь відсутнє.
      Кудись ведуть. За кожним – чужина
      і вабляче пригодою майбутнє.

      І я по них гуляю, пізнаю.
      Корів стрічаю іноді, дахами
      тоді мандруєм разом, зграєю,
      поміж світів, сполучених мостами.

      За вікнами майстерні – мій Париж –
      відправна точка дальшого ескізу.
      Збираючись ступить на новий міст,
      кладу в валізу скибочку Парижа.

      І прохожу в незнане крізь стіну –
      іду на міст, стіна лише омана.
      Дванадцять пальців пестять дивину,
      що дивиться на мене із туману.

      01.11.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Приблуднику
      Приблуднику, навколо глуха ніч.
      Чого стоїш примарою, що хочеш?
      Сьогоднішнє з усіх твоїх обличь
      найосоружніше. Кого ти ним зурочиш?

      Мовчить і дивиться. Зіниці – чорна мла,
      затягує в свої клейкі тенета.
      Із них не вирватись, розпука в них звила
      просякнутого сумир’ям намета.

      Не ворухнеться чорна шпара – рот,
      що як провалля в висохлому степу,
      родильна зала знегод і скорбот,
      зневірою закладеного склепу.

      Звисають руки чорними плітями.
      І ніби не погрожують, але
      страхи вилазять, гострими зубами
      шматують серце в кров’яне желе.

      Шмати перебирають чорні кігті.
      Розтягують, уносять у пітьму.
      Пульсуючі жаданням жити крихти
      формують вперто лінію пряму.

      Приблуднику, світанок забарився.
      Але імла, хоч сильна і лячна,
      не нездолана, доки не змірився,
      не безнадійна, хоч яка щемна.

      15.09.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Це осінь
      Ну що, рудий, замерзли трохи лапи?
      Жовтнева сльота, мрячна і похмура.
      Це осінь, котику, така її робота
      вдягати світ в зів’яння і зажуру.

      Тобі б в суху місцинку, закапелок
      зігрітися, облишити дрижати.
      Це літом кожна щілина – притулок,
      а восени схов треба пошукати.

      Змокріле листя ліпиться до тільця.
      На вусах конденсуються краплини.
      Не бійся, муркотунчику, не бійся,
      дощ скінчиться, мабуть, за півгодини.

      Підійме вітер у повітря листя,
      покружить, виганяючи вологу,
      і лагідно опустить, подивися,
      ось і постеля на твою вимогу.

      Огорнутий у вітрову турботу,
      влаштовуйся, вкладайся подрімати.
      Це осінь, котя, і її робота
      весь світ і тебе стиха вколисати.

      20.10.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Звертання до бога
      Гей, а куди веде мене оця дорога?
      Ну як вказівника нема, хоча би натякни.
      Я хочу знать, що там! – звертаємось до бога.
      А бог мовчить. Іди! Іди й з’ясовуй сам.

      За поворотом тим зустріне мене мила?
      Чи там якесь мурло причаїлось у кущах?
      А ще ти дав мені, всевишній, мало сили
      на отакий складний і кострубатий шлях.

      Хочу перепочить. Стомився, ниють нозі.
      Чому завжди мені всі тяготи буття?
      Чим так я завинив, тебе питаю, боже,
      хіба не заслужив твого я співчуття?

      Наступний поворот, розпуття, горстка стежок.
      Яку із них обрать? Однаково страшні…
      Ну підкажи ж мені, тобі, з твоєї вежі,
      всі ями, всі пастки помітні та ясні.

      Піду, мабуть, назад, заб’юся у кубельце,
      у сховища свого знайомий густий пил.
      У тебе, всеблагий, немає, певно, серця.
      Чи може ти не чув, як я тебе молив?

      Я напрямок питав, хіба тобі це важко –
      втлумачити, куди і як, і з ким іти.
      Спрямуй мене, прошу. Орієнтуй, будь ласка!
      А якщо знайдеш час, то ще й супроводи.

      Продовжуєш мовчать? Не випрошу ні слова?
      А відповідь була, іще б її почуть.
      І дивляться з теплом привітні очі бога.
      Іди! Іди шукай. Іди шукай свій путь.

      17.10.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Вікно
      Це боляче – дивитись у вікно,
      на коливання листя в вітру дмухах
      і чути рев ракет в оглухлих вухах,
      і бачити, як застигає в муках
      повітря, як збирається вино
      в паруючі пагубою калюжі,
      як руки поспішають небайдужі,
      достоту знаючи, не встигнуть все одно.

      За тим вікном, колись, ішло життя.
      Світанки розносило по домівках,
      цілунки залишало на маківках,
      в вітальних розсилаючи листівках
      обране запопадливо ім’я,
      поки не здибало націлені гвинтівки
      і не розпалося на друзки та уривки,
      розкидані навкруги навмання.

      І це вікно тепер лиш клапоть скла,
      що відділяє мари від кошмару,
      плівка тонка над вирвою тартару,
      не знаючого світла і добра.
      Це боляче – дивитись на примару
      і чути голосіння в пустоті,
      і відчувати спазми в животі,
      ставати раз за разом чорним гаром,
      лишаючись в позаскляній плоті.

      12.10.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. хуйлу присвячується
      Що тобі побажати настільки лихого, щоб ти усвідомив, яке ти лайно?
      В муках, в корчах сконати? Замало. До того ж, ще й потім дивитись, як гниє гімно.
      Я тобі бажаю
      побачить, як гине все те, що намарив спесиво твій мозок глухий;
      відчути, як тиснуть, зближаються стіни, чавлячи руйновищем отих хворих мрій;
      боятись усього, тіпатись в напрузі, щоб кожну хвилину точив переляк;
      щоб зрадили всі, найболючіше друзі, і кожен уп’яв тобі в спину свій цвях;
      щоб з ліжка зганяли постійні кошмари, а як пробереться більш-менш тихий сон,
      хай в нього налізуть гризучі примари, тобі колективний несучі прокльон;
      нехай посіпаки та бувші холуї, побачивши тебе, плюються й блюють,
      твоєму «величчю» відлиті статуї ганьбою – пазором – в віках назовуть.
      Живи іще довго, щоб ці довгі літа на світ споглядати в тюремне вікно.
      Колишній правитель 1/8 світу, що був за життя і помре, як лайно.

      09.10.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. В вересні має бути бабине літо
      В вересні має бути бабине літо
      та вересень майже минув.
      Жменькою краплинок начисто вмитий,
      час розглядає війну.
      Дивиться, очі свої видирає
      й огляда з всіх боків
      небо ще літнє густе неокрає
      з відбитком чорних птахів.
      Що ті пташини там малювали?
      Дуже розпливчатий фон.
      Наче габою вкриті завали
      не пережили полон,
      наче прокльонами всіяна грядка
      щириться віспой горбків,
      ось літачок, однокрилий, на згадку,
      спробував та не злетів.
      Час, натягнувши свої окуляри,
      в очі уп’явся війні.
      В склерах її височяться доляри
      закривавлені.
      Все загробили, червоне гнилля
      лізе назовні з очниць.
      То референдум за За!Могилля
      навіть без куцих дільниць.
      Що то за погань – час відвертає
      погляд з огидою геть.
      Десь ще є сонце у небокраї.
      Тут тільки смерть.

      24.09.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Потреба є
      Отже, потреба є.
      Вона для тебе, моя Україно. Вона для тебе.
      Здихатись тієї наволочі,
      зажити спокійно на власній землі.

      Вона для тебе і має велику ціну.
      Найбільшу з можливих – людські життя.
      Ти мусиш сплатити, моя Україно.
      Нема варіантів. Нема вороття.

      Вона і для них. Вони будуть платити
      за кожну краплину твоїх крові і сліз.
      Встановлює всесвіт безжалісне мито
      на маніакально плекану злість.

      Вона і для сих – обережних, сторонніх
      «Тож все далеченько, до чого тут ми?»
      У пароксизмах пекельних агоній
      чи вдасться купити спасіння грішми?

      Розчахнуті брами. Чия в тім потреба?
      Хто їх відчинив та кому зачиняти?
      Моя Україно, завдання для тебе.
      Тобі світоустрій новий будувати.

      20.09.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. До світла
      Людина тягнеться до світла.
      Завжди. За будь-яких умов.
      До доброти, що в серці квітне,
      переростаючи в любов.
      До чуйності, що дозволяє
      почути іншого думки.
      До щирості, що відтісняє
      підозри, підступ і страхи.

      Якщо ж людина губить світло,
      вітаючи в собі імлу,
      стає байдужа, непривітна,
      потроху піддаючись злу,
      чи це провина неспокутна,
      чи слабкість у скрутні часи,
      чи може вирок, що, отрутно,
      виносять ревні голоси?

      Як повернуть в людину світло?
      Чи кинути її в пітьмі?
      До чорно-білої палітри
      додати кольорів чи ні?
      Лише на Бога покладатись,
      чи кожен сам для себе бог
      і може мороку пручатись
      до світлотворчих перемог?

      Людина тягнеться до світла,
      бо світло – житло для душі.
      Осяння – то її повітря,
      все інше – діяння чужі.
      Затьмарення невідворотні
      та, опинившись в темноті,
      ми робим вибір – що сьогодні:
      лишитись в тьмі чи к світлу йти.

      17.09.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. "Ми ж як раніше..."
      «Ми ж як раніше разом можем жить!» –
      лунають марення російських біснуватих.
      «Гуртом про щось співати, гомоніть
      на мовах двох, Победу святкувати…»

      Бздюхи російські, мізки не ї**ть!
      І дружніми рядами йдіть до біса.
      Ось там, із ним, братайтесь та живіть.
      Зв’язки родинні, спільні риси… звісно

      він також може вас поперти геть,
      бо навіть в біса є свої чесноти.
      Він може не схотіти жити вщерть
      зануреним у брехні та мерзоти.

      Мір руський, то такий собі чиряк,
      вмістилище непотребу та гною,
      що верне навіть бісових чортяк
      від тої коаліції чумної.

      Отож беріть фантазії свої
      та пхайте прямо путіну у сраку,
      чкурнувши спішно з нашої землі
      до свого одурілого бараку!

      11.09.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Це не дуже політкоректно питати
      Це не дуже політкоректно питати – коли ж ви нарешті здохнете?
      Але ж будьте такі ласкаві, надайте відповідь.
      Скільки ще вас, рашиських падл, доведеться грохнути
      разом з хворими вашими зазіханнями та апетитами?

      У питанні цьому потребуємо трохи конкретики.
      Не з цікавості, суто з погляду прагматичності.
      Ми готуємо вам подарунки коштовні – білетики
      колективного входу на зустріч пекельну із вічністю.

      Отже, маємо строки погодити – пропонуємо нині осінню.
      В жовтні, чи, ще краще, наприкінці вересня.
      Буде гарно – жовтітиме листя, і небо дражнитиме просинню,
      і у нашій землі ваша гидь до весни перемелеться.

      Чи вам хочеться стріти тут озимок, у окопи вмерзаючи дупами?
      Краєвидів місцевих це, звісно, не прикрашатиме.
      Ще й закапувать вас з задубілою геть шкаралупою…
      І картопельку потім садити оцими лопатами!

      А хурделиці розіграються, закоцюбнете ж геть, посинієте.
      Цокотіти зубами умієте милозвучно і гордо?
      Бо це стане єдиним тріумфом, здобутим звитяжно росією –
      мальовничий пейзаж: руська кров, білий сніг, синя морда.

      Ви приперлись сюди, кровожерні, брехливі, непрохані,
      руській мир розселять по розтрощеним журним хатам.
      Що робить, доведеться вам здохнути.
      Ми хороші сусіди – поможем нужденним братам.

      вересень 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Ти хочеш сказати «так»
      Ти хочеш сказати «так», але кажеш «ні».
      Стіни здригаються, стіни голосять уві сні.
      Тишком. Придушуючи свої голоси.
      Що їм відповіси?

      З кожної пори і в кожну щілину сочиться страх.
      Що такого буремного у тих снах?
      Поділися зі мною, розповіси.
      Я з’єднаю мостами усі полюси.

      Замість квітки любові зростає мур.
      Із щоденним поливом своїх костур.
      Нащо мучишся? Нащо? Без пут, без грат.
      Ти створив його сам. Він домашній' твій кат.

      Він приходить, з собою приводить мару.
      Хазяйнують на пару. Вони на пиру.
      Почувається впевненим, либиться кат.
      Скільки ще ти йому навідмовчуєш страт?

      Ти підданець свободи, якої нема.
      Озирнись навкруги, чи не бачиш – тюрма?
      Ще у горлі лежить непромовлене «так»,
      а у ньому стирчить, ікла вглибивши, страх.

      серпень 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. В ці дні ти маєш бути особливо
      В ці дні ти маєш бути особливо обережним.
      В ці дні червоним горять коліна.
      Весь час червоним. І без упину
      гадюки лізуть попід одежу.
      Без ліку лізуть. Бодай ви щезли!
      Перепочити хоч на хвилину.
      А після знову, з жаги і злості
      склепавши списа, ламати кості.
      Ламати жорстко, в друзки, без жалю –
      в витрати зразу, не до шпиталю.
      Та пам’ятай же, ти маєш бути,
      щоб я, опісля, могла відчути,
      як сонце сходить, як небо дише,
      як вітер землю втіша, колише.
      Як із розбитих об лоба склянок
      ще досі свіжий виходить ранок,
      тече повільно на чорні скроні,
      втікає в рота, юшить в долоні.
      Ніхто не знає яким маршрутом
      злетить безумство. Ти маєш бути!
      Моєму світу своя безмежність.
      Я тебе прошу, будь обережним.

      22.08.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Щоночі клени пускають листя
      Щоночі клени пускають листя у подорож до краю землі.
      Лишаючи місто, лишаючи передмістя, пливуть вдалечінь кораблі.
      Все далі і далі до цілі чиєїсь, яку їм поставила ніч.
      Витрушує темрява всі привілеї і голови рубить з пліч.

      Флотилія суне, повільно, неспинно, до точки на обрії, де
      зростаються сонце і місяць невинно, і килими вітер кладе
      із вічнозелених і вічноласкавих весняно народжених трав,
      де не буває правих/неправих, якщо щиро кохав.

      І зорі освітлюють путь каравану, а після зворотну тропу.
      Віту рідненьку, єдину, бажану, важко намацать всліпу
      тихою ніччю, а в буревію, якщо насуне такий,
      листя розкидує, наче надію, по гральних дошках стихій.

      Клени чекають, вони терплячі, в них неквапливе буття.
      Листя вернеться, подих тремтячий, не підмануло чуття.
      Цілі далекі, чи дотягнулись, чи десь уткнулись в стіну?
      Близить світанок, вже і вгорнулись в краплі цілющого сну.

      День, ніби пишне густе покривало, розніжує світлі часи.
      Сутінь насправді саме начало, сім’я на грядці краси.
      Присмерк згущається, клени стискає, місто вколисане спить.
      Гілка за гілкою листя знімає. Що ж, хай щастить.

      17.08.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Я все ще
      І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
      Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
      у різні боки, на різні системи і небокраї.
      Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.

      Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
      Не мусиш відповідати, я чую твоє мовчання.
      Я звикла. Хоча, неправда, надію так складно вбити.
      Живуча вона, відважна. Не кориться, хоче жити.

      Слова – невелика сила. Єдина, яку я маю.
      Дозволь мені доказати. Я дуже тебе кохаю.

      12.08.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. На все не вистачить часу
      На все не вистачить часу.
      Його великість прижиттєва
      відмірена на щось суттєве,
      вельми суттєве. На шляху
      щодень, щочас нові пастки:
      пустопорожні балачки,
      перемивання кісточок,
      стромляння голови в пісок,
      жадань неспинний караван,
      рожевий мріяння туман…

      Дрібок часу туди, сюди –
      його ж попереду багато.
      Така мізерна будня трата
      не зробить нікому біди.
      Зростає купа «цінних» справ:
      везе буденний пароплав
      по буйним водам соцмереж,
      інфонавалів узбереж,
      під плескоти закличних хвиль,
      які надходять звідусіль…

      По краплі витікає час.
      І раптом в висохлій калюжі
      пошарпаний, пустий, недужий
      спиняється життя баркас.
      Позаду десь химерний сміх
      січе безжально, як батіг
      зажурою за кожен з днів,
      в які змінити курс хотів,
      але нічого не зробив…

      І час, увесь, нінащо сплив.

      1.08.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Наче літо, як літо
      Наче літо, як літо – звичайне.
      Сонце точить червоні носи.
      Бахнув грім. Неприродно так бахнув, фатально.
      І відлуння – ревуть голоси.

      Тож був грім. Але небо безхмарне.
      Не волога в повітрі, зола.
      Це гроза… це гроза…, це… намарно.
      Закривавлені стогнуть тіла.

      Сонце сяє. Обов’язок має
      гріти землю, купати в теплі.
      Геть байдужо чи все ж співчуває
      тій сплюндрованій чорній землі?

      Чи спроможне спустити завісу,
      скрити край від безжальних ракет?
      Дати дітям впиватися літом,
      захистити, вбезпечити світ?

      Наче літо, як літо – спекотне.
      І нехай буде дуже жарким
      і виснажливим, скрутним, турботним,
      аби тільки в грозу ричав грім.

      23.07.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Наша прекрасна Україна
      Яка ж прекрасна наша Україна.
      Тендітна й сильна. Бореться, живе.
      Її земля родюча і гостинна –
      над жовтим житом небо голубе.

      Сади в квітках, плодами вкриті віти.
      Лелеки звили гнізда на даху.
      Цим болісним, бідою битим літом
      знов відсіч мусить дати ворогу.

      Над рідними квітчастими ланами
      вже вкотре суне хмара вороння,
      безжальними звірячими кігтями
      що трощить все навколо навмання.

      По собі залишає попелище –
      обвуглене, сплюндроване ніщо
      у розгулі болящого величчя
      георгіївських варварських стрічок.

      І все ж прекрасна наша Україна
      зуміє нечисть цю перемогти.
      Відновиться – квітуча, солов’їна,
      продовжить вільно жити та цвісти.

      18.07.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Люблю
      Я вперше повертаюся додому,
      болюче знаючи, тебе там вже нема.
      Не вийдеш зустрічати. Нерухома
      у домі тиша, вогка і журна.

      То неминуче у житті – прощатись.
      Історія добігла до кінця.
      Тобі вже час, я маю ще лишатись,
      лікуючи поранене буття.

      Не гоїться. Не відпускає пам'ять,
      мільйонами настійливих дрібниць
      важливе одягаючи у рам’я
      минулого з заплаканих зіниць.

      Ми завтра знову встанем на світанку,
      гуляти підемо, що з того, що дощить…
      Таки піду. Одна. Недобрим ранком.
      Я відпущу, пробач, іще болить.

      Ось тільки знайду сили відчинити,
      вовняну голову не стрітивши твою.
      Минулий час. Як його помістити
      у дім сьогоднішній, спорожнений? Люблю…

      13.07.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Руський мір
      Бувшії люди, нібито браття.
      Парость імперського горе-прокляття.
      Сповнені жовчі, просякнуті нею.
      Суне отрута понад землею.

      Згублених душ спорожнілії скіти.
      Згубною гниллю щедро залиті.
      Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
      Трійко пасмуг над руїною. Прапор.

      Стіни від хат, воду від кранів
      визволили. Брехні з екранів
      з карбом приблудного руського міра.
      Хворії забавки чорного піра.

      Прірва розверзалась. Не під ногами.
      Напхана пастка дощенту тілами.
      Начебто браття, бувшії люди,
      жодного прощення більше не буде!

      1-2.07.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Не вберіг
      Випадкова страта – то не страта.
      Суто прикрість, нещасливий збіг.
      Не злостивість, звісно, не відплата.
      Янгол-охоронець не вберіг.

      Ненавмисність крапає із рани,
      У калюжку купчиться у ніг.
      Крапель ще достатньо в океяну.
      Янгол-охоронець не вберіг.

      Милості очікувать не варто –
      На усіх не ділиться пиріг.
      У руці затислась чорна карта.
      Янгол-охоронець не вберіг.

      21.06.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Де ми?
      Де ти? Де ж ти? Де ти?
      Я шукаю. Скрізь. Тебе ніде нема.
      Тільки вчора. Щойно. Мить одну. З букетом.
      І все щезло. Я шукаю. Тиша і пітьма.

      а за чорною убитою землею
      молода нестріляна трава
      тягнеться із приязню всією
      нагадати, що іще жива.

      Де ти? Де? Знайти не можу.
      Надто темно. Винна темнота.
      Я, мабуть, десь недалеко ходжу.
      Обізвіться дорогі вуста.

      за межею цього кола руки вітру
      підіймають вії світові
      легким дотиком весняного повітря
      нагадати, що іще живі.

      Де ти? Не мовчи! Хоч шепіт.
      Поклик схожий на моє ім’я.
      Темно і самотньо. Тужний трепіт
      у пітьмі суцільній. Де це я?

      23.05.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Горе війни
      Се було так давно, вже й не згадаю.
      Підводить пам’ять, плутає сліди.
      Неначе щось безцінне я втрачаю –
      шукаю, не знаходжу, полишаю,
      шепочучи невтішно «відпусти».

      То лютий був чи березень. Початок.
      Ще холодно, сніжило, скубло ніс.
      Та радістю світились оченята
      у дідових принцес, моїх дівчаток,
      що погостити в діда збирались.

      А потім квітень був. Земля палала.
      І разом з нею спопелився світ.
      Він наче є, але його не стало.
      Він наче є, і в нім душа волала
      мольбою відчайдушною «наснись!»

      Роки пройшли чи тижні – вже не знаю.
      Підводить пам’ять серце неживе.
      Іду услід. Бреду. Не пробачаю!
      Ненавиджу! Ось це я пам’ятаю.
      І проклинаю, наволоч, тебе!

      09.06.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Блакить і жовтий
      Блакить, що лине вдалину, торкаючись пестливо неба.
      І жовтий килим в данину твоїм очам, з скарбниці Феба.

      Чудові світлі кольори, їх поєднання гріє душу.
      У них гомонять хутори, огорнуті у жнив кожушок,
      У них сміються дітлахи, босоніж бігаючи садом,
      У вітті тьохкають птахи, голубить сонце світлопадом.

      Врожаю щедрої землі і вітру волі доторкання,
      Хатинок в квітному зелі покоєм зморене дрімання,
      Серпневий шепіт колосків, балачка трав і листя в гаю,
      Відлуння рідних голосів від краю нив до небокраю.

      Блакить морської глибини і жовті квіти, скелі, поле
      Питаються із давнини, яка на них чекає доля.

      24-25.05.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. То плине час
      То плине час, спливає у безодні.
      Вже місяці тихенько пропливли,
      мов тії течії глибоководні,
      народжені з придонної імли.
      Кудись пливуть. Куди? Чи є пристанок
      у тих миттєвостей буденно-манівних?
      Ніч пропливла, пливе за нею ранок –
      плескочуть хвилі, свій складають лік.
      Колись потічок часовий загусне.
      Зупиниться, зіб’ється у грудки.
      Прозора гладь ріки нечутно лусне
      й розділиться на сплинуті друзки.
      І прийдуть їх збирать прозорі руки.
      Ті самі, що колись, ще у плоті,
      між пальці в бур’янами вкриті луки
      на заважали часові текти.
      І він збігав. Поїв плевели рясно,
      між ними болотцями прокисав,
      скуйовджений у кострубате пасмо
      до бажаних земель русло прохав.
      Доки не сплив, доки останні краплі,
      між пальцями лишивши вогкий слід,
      майнули в вічність. В міжжиттєвих кахлях
      в наступну спробу прокладати вхід.

      Серпень 21/травень 22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Це тобі
      Прийми, будь ласка. Це тобі. Так, квіти.
      Не зірвані, не зібрані, живі.
      Вони для тебе, із моїм привітом –
      сердешної любові вартові.

      Вони тобі всміхаються, радіють.
      Вітаються тремтінням пелюстків.
      У них моє прохання і надія.
      І любощі невимовлених слів.

      Вони – тобі. А з ними разом весна,
      безмежність неба, порухи вітрів,
      квітуча неозорість піднебесна
      у згодою сповитим плині днів.

      Прошу прийми, зроби мені дарунок,
      дозволь торкнутись квіткою руки,
      на ній лишивши ніжний поцілунок.
      Від мого серця. Через пелюстки.

      27.04.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Ділянки дороги
      Дорога скрізь розбита на ділянки.
      Ця рівна і гладенька, наче шовк.
      З квітками на узбіччі. Вишиванка.
      Вітає мандрівницький щирий крок.

      Ця трохи горбкувата. Гостроноса.
      Впиваються у п’яти камінці.
      Кущі з покатів поглядають скоса,
      непривітно здіймають корінці.

      А далі все у горбинах і ямах.
      Що тут таке, тут має бути шлях.
      Чому земля у кров’янистих плямах?
      Чому зраз захололо у грудях?

      Потрібно йти, а ноги кам’яніють.
      Потрібно йти! Куди? Ступити, як
      одні вирви та погар? І скляніють
      людські зіниці в поглядах чортяк.

      Дорога скрізь розбита на ділянки.
      І кожну, що стрічається, пройти
      потреба є. Чи вибір. До останку.
      Ті ями та горби перемогти.

      22.04.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Прощання
      Мені так холодно, так холодно, коханий.
      Колючий вітер наче шкіру рве.
      Він виє, наче плаче. До нестями.
      Стрясає моє тіло неживе.

      Його розпуку якось відчуваю.
      Вона не поступається моїй.
      Так хочеться казать тобі «кохаю»,
      нема гласу в горлянці вже німій.

      І пальцям не судилось ще пестливо
      торкнутись злегка до твого чола.
      Пробач мені! Пробач мені, мій милий,
      що мрії наші я не вберегла.

      Не грій мене, не треба, я благаю.
      Хай холод цей лишиться лиш мені.
      Живи! Живи у знову вільнім краї,
      співай його веснянкові пісні.

      Я вітер, як натужиться, попрошу
      тобі вітання ніжне віднести.
      Люблю тебе, мій рідний, мій хороший.
      Живи і за прощання це прости.

      13.04.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Вони чекали поїзда. Був ранок.
      Вони чекали поїзда. Був ранок.
      І залишився ранком назавжди.
      Не скажуть вже «люблю» своїм коханим.
      Ракеті не змогли сказать «зажди!».

      Вони чекали поїзда. Був ранок.
      День не настав, і поїзд не прийшов.
      Про що вони згадали наостанок?
      За мить, коли перон залила кров?

      Вони чекали поїзда. Був ранок.
      Про вирок свій не знали до кінця.
      І може не відчули той уламок,
      що їх звільнив – по-руські – від життя.

      Вони чекали поїзда. Був ранок.
      А десь один злостивий людожер
      дитинок знов замовив на сніданок.
      Останніх кілька днів тому він зжер.

      Був ранок, вони поїзда чекали.
      У вічність поїзд той їх повезе.
      Тих, хто іще не їде, попрохали
      злостивцю відплатити. За усе.

      08.04.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Спомини
      Я бачу тебе в споминах. Вони
      стоять по вулицях, чекаючи на мене.
      Торкаються цілунками весни
      і розчиняються. А яблуко черлене
      високо в небі пне горбастий бік
      і руку простягти не закликає.
      Чатують спомини, їм загубила лік,
      то привиди, тебе між них немає.

      Ти залишився там, де рідний дім
      колись стояв, оточений вербами
      під небом мирним, тихим, голубим,
      в дворі з лелеками… Птах промайнув над нами,
      все розтрощив безжалісним крилом,
      розгорнутим журливою весною.
      Лишились привиди, чекають поза склом.
      Піду до них, побачитись з тобою.


      07.04.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Росії, з прокльоном
      У тебе очі є? Дивись, дивись на фото!
      Вдивляйся. І вмовляй себе, що то є фейк.
      Вмовляй, що звитяжна російська мерзота
      вбивати не могла тварин, жінок, дітей.

      Вдивляйся у піску нариті наспіх ями,
      з яких чомусь тіла змордовані стирчать.
      На тих тілах ряснять засохлі чорні плями.
      Ти чуєш як вони, конаючи, кричать?

      В потилицях дірки, за спини скуті руки.
      Зґвалтованих жінок замучені тіла.
      Чи відчуваєш ти їх передсмертні муки?
      Це ти їх, саме ти, на муки прирекла!

      Милуйся! І радій, на цю ж геройську справу
      ти закликала слать своїй землі синів.
      І ти була права, їх відшукала слава –
      недолюдків тавро, убивець і катів.

      Вдивляйся, це твоє омріяне величчя –
      славетні, визначні, шановані діла.
      Що ж відвертаєш вбік враз зблідле ти обличчя?
      Дивись! Дивись, кажу, до чого ти дійшла.

      03.04.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    40. Призначено на страту
      Падав сонячний день, як призначено, вниз.
      Календар зазначав – майже квітень.
      Під стіною стояв заготовлений хмиз,
      йому завтра, врочисто, горіти.

      Завтра страта. Прилюдна. Злостивих відьом
      з’їсть вогонь, очищаючи скверну.
      Доброчесних засад тріумфальний підйом,
      зрежисований дуже майстерно.

      І все ходить святенник, вивчає поміст –
      чи міцний, чи був збитий надійно,
      щоб призначений вогнищу гріховний зміст
      очищався від зла гармонійно.

      То видовище буде. Чекають людці,
      обирають місцинку завчасно.
      Ждати довго, тримають хлібець у руці
      пожувать, доки решки не згаснуть.

      Глядачі. Споглядальники. Ні, не кати.
      Владарям довірять – не провина.
      Вони йдуть та ведуть до святої мети,
      вони тої мети серцевина.

      Відьом вбити! Бо винні, так кажуть жреці.
      Це ж жреці, вони мудрі й видющі.
      А вагання, питання, сльоза на щоці
      випадкові і скороминущі.

      31.03.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    41. За що?
      ЗА ЩО?
      За що?
      Гіркий крик. Безтілесний.
      ЧОМУ?
      Чому?
      Як у жахному сні.
      А Гітлер був, принаймні, чесний.
      Не ніс «освободітєльно»-фашиської брехні.

      В остовах чорних стін зіяють люто діри.
      На вулицях тіла – гниють, як їх забрать?
      ЗА ЩО?
      Чим же тобі весна не догодила,
      щоб так її брехнею та кров'ю заливать?

      І напис з двох сторін біліє. "Діти". "Діти".
      Парить над ним "орел", трима у лапах смерть.
      НАВІЩО?
      Зупинись! Дозволь їм уціліти!
      Побережи життя. Не розбивай ущерть!

      Не пожалів «орел». Течуть безмовно сльози.
      Тіла. Кругом тіла. Фрагменти. Без числа.
      ЗА ЩО?
      Чим голосить? Чудовисько. О Боже.
      Чи в тебе взагалі душа колись була?

      Залитий кров'ю день. Призначено на юдоль.
      ЧОМУ?
      Окрім брехні, ти вмієш щось казать?
      Російськомовним був повіки Маріуполь.
      Від кого ти прийшов його «освобождать»?

      23.03.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Історичне горе
      Колись давно, ще у часи прадавні,
      гострим кутам численних спірних справ
      давали раду палиці наявні –
      у кого найміцніша, той і прав.

      І мірялись кийками і дрючками
      у шкури вбрані первісні дядьки,
      не мали змоги мірятись мізками –
      нестача їх давалася взнаки.

      Чи є ломака у руці м’язистій –
      вагомий, вирішальний аргумент.
      Вгамлесити чимдужче. Урочисто.
      Все, згоден, добровільно, опонент.

      Віки пройшли, спливли тисячоліття.
      Людина вийшла з присмерку печер.
      Проте, з можливих рішень розмаїття
      дубину обирає і тепер.

      Лякає нею, грізну робить пику,
      підносить до незгодного чола.
      Це горе історичне, справжнє лихо –
      осторонь еволюція пройшла.

      Що ж тут поробиш? Ясного ясніше –
      мізків нема, лиш палка у руці.
      Теж взяти ̶ ̶п̶а̶л̶к̶у̶ вила та твердіше.
      Від***ть щиросердя. Від душі.

      12.03.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Стрінем весну
      Як неспішно кружляє та падає сніг.
      Ніби прощається з чимось.
      М’яко прощається. Розстання гріх.
      Що ти надумала, зимо?

      Березень вже та щось люті стоять
      дні. У повітрі тривога.
      Весно, красуне, до нас загляни
      і принеси перемогу.

      Прокид раптовий. Під реви сирен
      стійкість наповнює груди.
      Жовто-блакить героїчних імен.
      Мужність та віра – усюди.

      Ми подолаємо, стрінем весну.
      Квітами вкриються луки.
      Ніжна світань після мирного сну
      прийде і візьме за руки.

      06.03.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Чому ти зробив мене вбивцею?
      Чому ти зробив мене вбивцею?
      Відправив вбивати, і я…
      Казав «захищатимеш». Ницою
      була та безбожна брехня.

      Вночі, під примарою присмерку
      ішли визволяти. Прийшли…
      Щоб зранку зробитися вбивцями
      на дружній сусідній землі.

      Бодай ти, сволота, у полум’ї
      горів до скінчення часів!
      І буде замало, по совісті,
      за все, що ти занапастив!

      За ложь, что потоками патоки
      течет из фальшивого рта,
      играя людьми и солдатами,
      как массой тупого скота.

      За ложь, в чьих волнах бултыхается
      вся наша слепая страна.
      И ложью своей упивается.
      Кому нужна эта война?

      Ты лгал – мы несем вызволение.
      Реально мы что принесли?
      Убийцам не будет прощения.
      В аду вместе с нами гори!

      27.02.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Чи буде шанс відкрити завтра очі
      Чи буде шанс відкрити завтра очі
      чи темрява шляхом до небуття
      опуститься на них цієї ночі,
      межею підбиваючи життя?

      Повітря тихе. Поки що спокійне.
      Звичайний вечір, місто морить сон.
      Та то омана, дехто божевільний
      створив її, пройшовши рубікон.

      Війна. Яке кошмарне слово.
      Страшезне. Між найбільш паскудних слів.
      Його не мало б бути. Помилково
      хто безум цей вимислювати міг?

      За що? Навіщо? Чи якась причина
      коштує в пекло кинутих життів?
      Що робиться, коли людина
      у інших прагне бачить ворогів?

      Не у братерстві справа. Всі ми люди,
      чиїсь кохані, дочки та сини.
      Так хочеться повірити, що буде,
      що може бути дійсність без війни.


      25.02.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Ще не весна
      Ще не весна. Ще лютий календарно.
      Дерева лисі, гола і земля.
      Що ж то я чую? Стиха так. Примарно.
      Весну вітає сутносте моя.

      Сніги ще будуть. Буде вити вітер,
      страхати заметіллю надворі.
      І сонце ще нескоро буде гріти.
      Та з весною вже вибори мої.

      Серед зими, під сірим хмарним небом,
      між списами міцніючих льодів
      живе тепла настійная потреба,
      сусідкою морозів і снігів.

      І можна побиватись сніговієм
      чи бачить в ньому крижану красу,
      плекати весну чи химерить мрію
      прибрати зиму дотла із часу.

      То вже весна чи календарний лютий?
      Негода зовні, що там на душі?
      Що обереш, те й буде. Може бути.
      А може й ні, як вибори чужі.


      17.02.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Сине листя
      Сине листя. По тьмавому склу
      розповзлися оманливі віти,
      і гуде розтривожений вітер,
      вечорову бентежить імлу.

      В нім відлуння, відбиток розмов.
      Непромовлених. Міцно вустами
      замурована близькість між нами,
      замаскована наша любов.

      Вечір гусне, густішає в ніч.
      Синім сяйвом наповнене листя –
      непроспівана пристрасна пісня,
      серця ніжне прохання «поклич!».

      12.02.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Знов сніги
      Знов сніги. Мете завія,
      обрій габою вкрива.
      Вій, сніжнице, бо надія,
      попри віхолу, жива.

      У льоду, поміж крижинок,
      в шкірі змерзлої землі
      влаштувалась на спочинок
      і живить. Живє в імлі.

      І милується снігами,
      крижаним плетінням днів,
      завірюхами, югами
      в шубці теплих почуттів.

      Не благає заметілі
      улягтися, вщухнути,
      бо зими лілеї білі
      мають право квітнути.

      А надія почекає
      до розталі, до тепла.
      Вона сильна, сили має
      невичерпні – джерела

      щиросердої любові,
      що приймає холоди
      і сніги й вітри льодові –
      будь-які життя ходи.

      січень/лютий 22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Зорі
      Зорі. Зорі.
      Неозоре
      небо, вкрите ніччю моря.
      У безмежному просторі
      подих часу,
      подих долі.
      Воля вибору історій,
      власних пензликів, узорів,
      власних крил.
      Озорять зорі
      маківки чужих соборів.
      Небо темне, непрозоре –
      шлях донизу чи угору?
      Підкажіть, далекі зорі,
      Підкажіть життєву волю.
      Підкажіть…

      16.01.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Заплетене гілля
      Заплелося гілля в сніготіння,
      у мереживо зграйних сніжин.
      У зимовому танку біління
      чорні віти торкнулись крижин,
      їх єднаючи у візерунок
      кришталево-тендітний, крихкий –
      антарктичних зимовищ дарунок,
      вітряків од-північних завій.
      Заплелося, тримається казки
      про нечутну льодову ходу,
      на кущі надягаючи каски,
      їх завмерлу вкрива самоту.
      Заколисує та зануряє
      в лісову мережеву сновидь,
      де повітря снігами кружляє
      і ледь чутно весною дзвенить.

      10.01.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Святкові вогники
      Святкові вогники – закличні маячки.
      Вдягає місто настрій новорічний.
      Не в тому суть – нема чи є сніги,
      Допоки в вікнах променять зірки,
      Надходить час опівнічний, магічний.

      Чекають див дорослі і малі.
      Ретельно перетрушують бажання.
      По всіх усюдах, на усій Землі,
      В зануреній в святковій блиск імлі
      Формуються завітні сподівання.

      Якісь з них справдяться, якісь, мабуть, що ні.
      Вони з причин незнаних нежиттєві.
      Та не повинні гаснути вогні,
      І ті, у серці пещені, пісні
      Змовкати через прикрощі миттєві.

      Святкові вогники – надії промінці.
      Світ вже зготовив гарні подарунки.
      І намистинки снігу – посланці,
      Що тануть на простягнутій руці,
      То майбутті чекаючі цілунки.

      31.12.21



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    52. Сніжна казка
      Біла казка.
      Біла сніжна казка.
      Сніг усюди: падає, кружить,
      Сяйним змістом огортає груди,
      Передсмаком свята мерехтить.

      Сніжний Київ.
      Вечорово-ніжний.
      В срібні шати вбралися дома –
      Чепуряться зиму зустрічати,
      Бо прийшла, нарешті, ця зима!

      Сніговію подих.
      Подарунок.
      Білосніжний полог для землі.
      Теплий, хоч й зимовий, поцілунок
      На поснулому у товщі днів зелі.

      Привітання.
      Снігове, тендітне.
      Сяючі пухнасті килими –
      Пелюстки грудневої сніжквітки,
      Зрощеної у садку зими.

      20.12.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Сніговиця
      Сніговиця, де ж ти, де ти?
      Грудень на календарі.
      Пишні снігові намети,
      Палкогруді снігури,
      Завірюхи, заметілі,
      Гострі інію голки –
      Холоду плоди поспілі –
      Альбіноси-їжаки.
      Десь завіялась, забулась.
      Заблукала, може буть?
      Календар перегорнула
      І надумалась – пождуть?
      Сніжна пані, хуртовиця,
      Власниця зимових чар,
      Без снігів землі не спиться,
      Без снігів вона – цвинтар
      Поіржавленого листя,
      Помертвілої трави,
      Мерзне, отже, не баріться,
      Де ж ви є, сніги, сніги?
      Опускайтесь білим шаром,
      Огортайте, бережіть
      До весни, що сонця шалом
      Десь за обрієм бринить.

      Листопад/грудень 21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Батьківська любов
      Тьмяне тремтливе світло нічника.
      Легесенько погойдує колиску
      Невтомна, хоч і стомлена рука.
      Лунає колискова. Ніжним блиском
      У вікна заглядають зірочки.
      Ніч огортає ковдрою м’якою.
      По хвилях хмаринкової ріки
      Сни поспішають доброю юрбою.
      Повітря, поцілунок на щоці
      Лишивши, доторкається волосся.
      Малюють опівнічні олівці
      На стелі й стінах місячне колосся.
      Батьківської любові теплота
      Не спить у тиші сонної кімнати
      Обіймами пестливого поста
      Над ліжечком поснулої дитяти.

      30.11.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. На дубочку жив листок
      Коло річки ріс дубок.
      На дубочку жив листок.
      Разом з іншими листками
      Милувався він птахами,
      Небом синьо-неосяжним
      Сонцем щедрим та приязним,
      Непосидьками-хмарками,
      Ночі сяйними зірками.

      Мріяв тихцем цей листочок
      Хоч однісінький разочок
      Гілки прихист полишити
      І злетіти. І летіти
      В піднебесся синє-синє,
      Де в безмежній височині
      Сонця промені живуть,
      Світло світові несуть.

      Мріяв. Марив. І боявся.
      Полишити дуб вагався.
      Бо це рідний дім. Знайомий.
      І завжди приємно вдома
      Із сусідами-листками
      огорнувшись балачками,
      мріяти про щось високе,
      смілість коплючи потрохи.

      Може листик трохи згодом
      Наміриться на пригоду.
      Зістрибне в долоні вітру
      І в погожому повітрі
      Вирушить світ відкривати
      Щось шукати, щось стрічати.
      Але то вже інша казка.
      Трохи зачекай, будь ласка.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Темна ніч
      Ніч прийшла сьогодні дуже рано.
      Височінь беззоряна. Німа.
      Темно. Дуже темно. Невблаганно.
      Де шукати світло? Крізь пітьма.

      Місяцю, блукаючий десь поміж
      Безлічі космічних віражів,
      Де ти дівся, чом не йдеш на поміч?
      Чи ти сам цю темінь наробив?

      Ні, не сам, я знаю то напевне,
      В тебе клопіт інший, неземний.
      Ти не будеш гаяти даремно
      Ніжну ясу – скарб щонічний свій.

      Як чорнило навкруги розлите,
      Глейке наче в'їдливий реп'ях.
      Ніби світло витекло зі світу
      І лишилося на інших площинах.

      Чи це я цю імлу нагукала?
      Мабуть, я. Не тямлячи, проте
      Хоч яку розпуку відчувала,
      Вберегти те сяйво золоте

      Мусила і мала на те сили.
      Не схотіла докладать зусиль.
      Місяцю, що ж це я наробила?
      Чому бачити хотіла тільки біль?

      Все я виправлю. У чорноті окружній
      Нового світанку перший зблиск
      Пророщу, бо іскринці потужні
      В серці, у глибинці, збереглись.

      Віднайду та випущу назовні.
      Хай ростуть, міцнішають, зорять
      Світом щирим: радісним та добрим
      Темряви основи золотять.

      Ранок прийде у свою годину.
      Довга ніч і темна, та по ній
      Світло лине, вже потроху лине
      Поблиском відроджених надій.

      14.10.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Осінь
      Осінь знов вдягнулася у шати золотом розписаних тонів.
      Гайда в парк листочками шуршати відбуваючих навздогін літу днів.
      Милуватись ніжною красою, сонця теплі промені шукати,
      Їм обличчя з шкірою блідою під привітний дотик підставляти.

      В парку тиша, спокій та прощання – збори до зимових вечорниць.
      Планові щорічні готування жовтня вглиб задивлених очниць.

      Вздовж доріжок з вітром ледь відчутним кроки сповільняються самі.
      Митті швидкоплинні незабутні множаться у радість вбрані дні.

      Лагідно тримаючи долоню, осінь вводить в світ своїх владінь,
      Де натхненням падає на скроні жовте листя та небесна синь.

      11.10.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Тіні над морем
      Глибокі тіні пролягли над морем.
      Затьмарюють його спокійний плин.
      Звичайний шторм чи невблаганна доля
      Для корабля, що в морі геть один,
      Без захисту, малий, не дуже й міцний
      Супроти вітру і пекельних хвиль.
      Чи вистачить йому вцілити хисту?
      Чи вистачить докладених зусиль?
      Він зовсім сам, до берега далеко,
      І кликати на поміч – гинуть вдвох.
      У темних хмарах сонячна лелека
      Дрібний останній вицідила вдих.
      І тіні юрбляться: суворі невблаганні.
      І парус в клешнях вітру дріботить.
      Нечутно відпливли слова останні
      Стрічати чи останню нову мить.
      Вирує доля, надимає гори.
      І небо подало борвію знак.
      А він пливе, шукає серед моря
      Єдиний свій за межі шторму шлях.

      10.09.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Вересневий ліс
      Лісу тихий зелений потайник.
      Трохи гілля під вітром рипить.
      Мурашня у турботах нагальних
      Через листя торішнє спішить.

      На верхівках у велетнів сосен
      Небо нові хмаринки звива,
      Частувати готується осінь
      Кольорові готує дива.

      Білок шурхіт, останні горіхи
      Ще вишукують серед гілок
      Для зимової ситої втіхи
      Під мелодії сніжних зірок.

      В перемовини грають синиці,
      Вуха довгі з чагарів стирчать,
      Їжакам у кубельцях не спиться,
      Лапки спритні в траві шурхотять.

      В лісі спокій приязний панує.
      У природньому танку, життя
      Літо з осінню ніжно парує
      В вересневе тендітне злиття.

      04.09.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Сонце промені збирало
      Сонце промені збирало,
      Їх ретельно рахувало –
      Чи ніхто не загубився,
      На землі не забарився.

      Бо промінчики повинні
      Бути всі на місці нині.
      Від смеркання до світання –
      Час для сну та спочивання.

      Так, їм треба відпочити.
      Без промінчиків світити
      Сонечко ніяк не може.
      Хто тоді йому поможе?

      Промені приносять з сонця
      Світло до твого віконця.
      Вниз щоранку відбувають,
      Землю світлом напувають.

      Виконавши це завдання,
      Мають вчасно, до смеркання,
      Повернутися додому,
      Незважаючи на втому.

      Так, важлива в них робота.
      Сонця ж головна турбота -
      Їх усіх перелічити,
      На відпочин розмістити.

      Щоб свіжесенькі, на ранок,
      Понесли униз світанок.
      Світлом і теплом квітчатим
      Землю з новим днем вітати.

      12.08.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Твоє мовчання
      Ми граємо з тобою у мовчання.
      І програєм обоє. Вочевидь
      Забракло сили у мого кохання,
      Воно надії втратою бринить.

      Воно, як квітка, холод відчуває.
      І хилиться по захист до душі.
      Душа його, як може, захищає.
      Витурює непевності чужі.

      Але мовчання то така отрута.
      Невидима, безжалісна, лиха.
      Від нього все вкриває стужа люта,
      І гине все. Все дотла висиха.

      Я тебе прошу – полишимо грати.
      У мене ще лишилось стільки слів.
      Я стільки хочу тобі розказати,
      Аби лише ти слухати хотів.

      А ти мовчиш. І те твоє мовчання
      Мою любов вбиває помалу.
      Конає у тиші моє кохання.
      Мені здається з ним і я помру.

      25.08.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Ранкове вітання
      Тихо в світі.
      Незвичайно.
      Листя жовте на землі.
      Осінь грається в мовчання
      з посмішкою на чолі.

      Трохи імлисто.
      Туманно.
      Ранок щойно розбудив
      сьогоденні буйні плани
      через дотик перспектив.

      Місто мляве.
      Витягає
      руки-ноги навсібіч.
      Чи вставати вже — рішає,
      чи удати, що ще ніч.

      Тихий шепіт.
      Із коханням.
      Через вулиці пусті.
      З добрим ранком привітання
      в повітряному листі.

      І ранковий поцілунок.
      Ледь відчутний.
      Неземний.
      Серця люблячий дарунок
      сплячій ще душі твоїй.

      09.11.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Чудесне літо
      Всі ми дуже любим літо,
      Бо воно теплом налите,
      Можна цілий день гуляти,
      На прогулянці поспати,
      Їсти яблука й суниці,
      Груші, сливи, полуницю,
      Й морозивом блаженно
      Ласувати нескінченно*.
      (*стосовно кількості поїдання морозива треба спитати батьків).

      Чому ще ми любим літо?
      Воно морем гомоніти
      Ще у червні починає,
      У мандрівку зазиває
      Будувать казкові вежі
      На пісочному безмежжі,
      Мушлі горами збирати
      У валізу їх напхати*.
      (*стосовно пхання мушель у валізу теж треба спитати батьків).

      Ну а ще які у літі
      Є сповиті щастям миті?
      Друзів гомін по подвір’ї,
      Ніжний шепіт надвечір’я,
      Дощичка наскоки дужі,
      Тупотіння по калюжі*,
      Гойдалки та каруселі,
      В парку забавки веселі.
      (*так-так, перед зануренням у калюжу обов’язково треба спитати батьків).

      Літо – то пора чудова.
      Веселково-кольорова.
      Кожен день – осяйне свято.
      Й днів у літа так багато!
      Тож мерщій на двір гуляти,
      Грати з вітром, з сонцем грати!
      З світом радісно дружити,
      Як уміють тільки діти.

      13.08.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Співучий Гавчик
      У кутку, в гостинній хатці
      проживає песик Гавчик.
      Чемний песик, тямковитий,
      анітрохи не сердитий.

      Будочки немає в нього.
      Як привезли ще малого
      У куточку поселили,
      Кістку дали, сік налили.

      Так, не знали баба з дідом,
      Що Гавчуні за обідом
      Сік не треба куштувати,
      Бо захоче він співати.

      Як почав наш песик співи,
      Позбігались всі сусіди.
      Що за гвалт? Чи то сирена
      Десь ввімкнулась навіжена?

      Ні, то Гавчик наш співає,
      Соку просить, вимагає.
      Бо сподобалось собаці
      Частування в новій хаті.

      Ледь його угомонили
      І вмовляли, і годили –
      Кістку дали чималеньку,
      Ковдру видали м’якеньку.

      Змовк, поснув, сопе щасливо
      Баба з дідом полохливо
      Скачуть, як чаплі цубаті,
      Щось збирають по всій хаті.

      Сік по всіх кутках шукають,
      Всіх охочих пригощають,
      Доки Гавч не пробудився,
      І концерт не поновився.

      Бо собака він нівроку,
      (не давайте йому соку!!)
      І слухняний, і грайливий.
      Але надто вже співливий.

      10.08.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Сезони життя
      Має бути літо? Значить, літо буде!
      Золотавим цвітом забарвить усюди.
      Лагідним промінням землю нагодує.
      Розсипом веснянок щоки розцілує.

      Має прийти осінь літечку на зміну?
      Має розпочати новую картину.
      Вогняним багрянцем плідно-променистим
      Обійняти м’яко наостанок листя.

      Мають хуртовини гризти та кружити?
      Мають над душею білим вовком вити.
      Під морозним ігом світ відпочиває,
      Нового натхнення у собі шукає.

      Маєм стріти весну? Весна вже в дорозі!
      Може, тихо стоїть на твоїм порозі.
      Посмішкою долі тебе привітає.
      Та не квап сезони, вона почекає.

      09.08.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Вередун
      Грр. Це що, бурчить животик?
      Хтось нарешті зголоднів.
      Треба надіслати ноту
      До турботливих батьків.

      Їх доступно повідомить –
      Їсти хоче ваш малюк.
      Де гуляє ваша совість?
      Чому ще не варить суп?

      Хоча суп… складна то справа
      Може, з печива почнем?
      З звіриками? Це цікаво –
      Впізнаю, а потім їм.

      Тихше, тихше мій животик,
      Чую з кухні добрий звук.
      Що там? Ні! Протестна нота!
      Я не буду їсти суп!

      30.05.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25