Хитаються шпилі вологі
в небі,
і їхні віддзеркалення
як спогади
про хист художника,
якого вже немає;
гойдає вітер
сотні
нерозпізнаних;
і хвиля темним пробігає
по воді, -
це ззовні.
А всередині:
сидиш, мовчиш,
спостерігаєш;
відбитки віск знімає;
і як пером виписує на темряві
свіча,
але не чинить опору
на доторк.
Морок.

Снігом заліпилося вікно.
Перечепиться на подисі оклично
Хриплий голос. Я тобі - незвична,
Білим полиском посвячене крило.

Я - кришталик цукру на просвіт,
Кільканадцядтисячна краплинка
З кінчика бурульки, теплий лід,
Опік в губи, поцілунок січня.

Міниться з-за обрію туман…
Може нам на часі пити каву,
І молочне марево оман
Лити по вінця в скляні піали?

Густозоре небо до долонь
Тулиться довірливо і просто.
Збережи безлюдним тихий острів,
І мене, як зможеш, не полонь.

Трісне. Побіжить кардіограма,
Лід ламаючи хитким серцебиттям;
Ніч тремкуча у руках розтане,
Всю себе віддавши кольорам.

Загорни, чи пригорни, чи може…
Схочеш заблукати - заблукай.
Ні, я не чекатиму, - віддай
Іншим риси, так на мене схожі.

Страх подолати страх,
Випити - і не сп’яніти.
Сохне рука божа
На грудях німого світу.

Колір по краплі падає
І розбивається в розчин.
Якщо є неправда, дай мені
Глянути в її очі.

Тіні театром граються.
І чим ми за них ліпші? -
Очі відкривши, голосно
Не довіряєм тиші.

Викресли з мене займенники:
Слово - за слово. Може
Я, заховавшись в обіймах,
Стала на себе схожа.

Хусткою падаю долі,
вишенькою у серці,
як заспиртована, цукром
п'юся тобі соковито.

Спокійно звертаю з дороги,
мапу сховавши в рукав,
і навмання прямо,
ясно відкривши очі.

Холод збігається з листям,
хукає на сніжинки,
і - лягає на плечі,
трясеться від страху впасти.

Хочеться подзвонити!
Волю зібравши в кулак,
кидаю мокру сніжку
в ногу закляклу дуба.

You are my coastline in the sea,
Sunrise’s starting fluently
And I’ll be there, for sure, for me,
But you, of course, you shouldn’t be.
And now nobody’s saying “go”.
The same life moment as ago
A few… a little time… I was
Alone in this boat. And a cause
Of those mistakes is this repeating.
I’ll go, I’ll wait, and I’ll be missing,
For sure, for me, but I have hope,
That one day you will break this road,
That you will say: “we go away
From faulty ways to our way”.

Ти благаєш бодай відтяти тобі руку,
Щоб не боліло серце,
З якого я витинаю свої обриси
Прозорим скельцем
Відчуження,
Тиші насильницької.
Але це даремно -
Я невгасимий
У своїх рішеннях, а паче, в діях.
Насилу дихай,
Насичуй мрії,
Чекай, бажай мене,
Як ти умієш.
Я знаю: ти мені
Як богу віриш.

Тінь переломлена навпіл,
Місяць гойдає годину.
Все, що хотіла віддати -
Покину.

Перша-остання неправда
Кожному, в кого буду, -
На всі прямі запитання:
"Забула".

Кожному і по вірі,
А поки що буду грати
Від вибуху до неділі:
Варто.

І може за візерунок
Думок-золотих літер
Невпізнаний подарує
Літо.