Закосичене літо коралями дзвонить в кориті,
І коридою кров проливається кроками крокв.
Чорним морем віків пролітають вітри неумиті,
Білим шляхом надій молитовно прямує народ.

Болем здиблений, тягне свій плуг по землиці.
Родить пам’ять століть. Вільні зерна пшениці
Проростають у віть.
Виливається серце усе на ріллю незагоєну.
Треба йти…
Б’ють у груди мечем вже останньому воїну
Три вітри.
Стане жити душа у світлицях заквітчаних
Вишиттям.
Світлим духом помічений, з небом повінчаний
Кожен там.
І узором ниток закодований час
Стане склом.
Я стою і дивлюсь у тридцятих віків
Під вікном.

14.08.2011.