Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий –– політиком, а третій –– священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик –– допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за всіх молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагаючи нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглибившись у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло.» Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. Почав кожен день за них молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилюючи себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
–– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
–– Врятую. –– Почув у відповідь.
–– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
–– І вони матимуть спасення.
–– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, думаючи, що покаються тільки в кінці? –– Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не припиняв запитувати.
–– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
–– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
–– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
–– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їх спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їх дружба не просто міцна, але і повна, бо серед них з᾿явився четвертий –– Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, дуже добродушно підсміюючись над священиком, домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що і ті, і другі сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку у можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
–– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, –– подав голос політик, –– а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і тоді, але повноцінною стала тільки разом із Богом.

04.08.2013р.