Один із метрів психології, Карл Юнг вважав, що всі морально-духовні вибори, які ведуть до психічних стресів і травм чи менш помітно впливають на наше життя, базуються на прийнятті чи неприйнятті Божих законів, що невидимо керують світом.
Знаємо, що Карл Густав Юнг (1875-1961) був відомим психологом і психіатром, послідовником Зигмунда Фрейда. Фрейд, досліджуючи людську свідомість рівня інстинктів, заклав підвалини теорії психоаналізу. А Юнг надбудував у психоаналізі «декілька поверхів», розглядаючи свідомість, яка керується соціально-культурними цінностями і навіть ідеями Бога. Тобто дослідження Юнга стосується людини культурної і духовної, що є для нас особливо цінним.
Малодосліджений твір Карла Юнга «Відповідь Йову» відкриває нам глибокий психологічний і богословський аналіз теми страждань Йова за біблійною Книгою Йова. За сюжетом Книги один із найбільш знаних правителів Сходу, цар Едома (чи не звідти походження загальної назви едем як місця раювання?) у домойсеєвих часах – Йов, який був праведником, одне за одним починає втрачати свої численні багатства і все, що має, від майна і слуг до дітей. Втрата стала для нього великим горем, однак не викликала нарікань на Бога.
Такий хід подій вводить свідомість старозавітної людини у конфлікт, оскільки праведна людина, за тодішніми уявленнями, завжди нагороджується Господом. Отож, або Йов не є праведником перед Богом, або Бог не є справедливим щодо Йова. Більше того, Книга розповідає читачеві, що всі ці нещастя з Йовом сталися через … спір Бога (Ягве) із Сатаною. Сатана закинув, що любов людини до Бога має підґрунтя вигоди. Щоб перевірити, чи так воно насправді, Бог дозволяє Сатані забрати у Йова усе, що той має, окрім його самого.
Невже для того, щоби для себе щось вияснити, потрібно піддавати таким нещастям невинну людину, хіба це виправдовує омертвлення дітей і багатьох слуг праведника? – Запитуємо себе і ми, люди третього тисячоліття, вже чотири (!) тисячі років після написання Книги Йова.
Однак Йов не виставляє претензій до Бога, сумирно приймає усе, що з ним сталося і благословить Всевишнього. Тоді Сатана, з дозволу Ягве, насилає на праведника страшну хворобу – проказу. Йов віддаляється від людей, бо хвороба є заразною, і, шкребучи черепком своє тіло, полемізує із друзями, які прийшли його втішити. Переконання друзів у тому, щоб Йов прийняв думку, що Бог чи він сам поступав неправильно, правдиві, однак виключно з людської точки зору. Йов, довіряючи Богу, вірить, що ні він не помилився, будучи праведником, ні Бог не є несправедливим. Він знає, що Бог його любить. Тим самим робить запит на вищий від звичайного рівень свідомості аж до рівності з Богом. За це отримує велику нагороду: Ягве відкриває йому причини всіх речей, гармонію творіння і наділяє спадком як свого Сина. Йов отримує значно більше того, що вже мав на землі, а також право бути посередником між Богом і своїми друзями (що його втішали), які рятуються молитвами Йова.
Зрозуміло, що у цій книзі Старого Завіту йдеться про повну довіру Богові, навіть тоді, коли не можеш зрозуміти і прийняти Божих поступків. Але Карл Юнг, як блискучий науковець, не задовольняється пасивним спогляданням і прийняттям. Він хоче розібрати механізми, які приводять від конкретних дій до конкретних наслідків. Психолог ставить перед собою запитання: «Чому чи для чого був вражений Йов і які це мало наслідки як для Ягве, так і для людей?» Його твір «Відповідь Йову» є висвітленням цього питання, яке тисячоліттями не втрачає свого значення, і саме нині може бути здатним віднайти відповідь у свідомості багатьох. Прослідкуємо за ходом думки відомого вченого.
У Ягве психолог ясно бачить зло, але також ясно бачить у ньому і добро. «… Ягве – не розкол, а антиномія, тотальна внутрішня суперечність, що виступає необхідною умовою його надзвичайного динамізму, всемогутності і всезнання.» Юнг вважає, що Йов «потихенько стає і в інтелектуальному, і в моральному відношенні вище свого божественного партнера.»
Роблячи цей висновок, науковець розуміє, що тут мова іде не про досконалого у своїй повноті Творця Вседержителя, а лише про ті вимоги, які Господь ставить до людини у певний період її стосунку до Нього. «Боротьба» чи полеміка Творця із творінням йде на рівних, щоб людина вільно могла зробити вибір між людським і Божественним. Бог – це завжди вертикаль по відношенні до людини – горизонталі. Коли людина виконує всі умови Бога, подані їй у точці перетину, вона, піднімаючись по тій же вертикалі, займає на ній вищу позицію, вищу планку стосовно себе колишньої. Простіше кажучи, на певному рівні вона перевиконує завдання, поставлені їй Всевишнім. І тим самим подає запит на наближення до Нього.
Психолог шукає міру, до якої Творець прагне підняти людину: «Ягве бачить у Йовові дещо таке, що можна приписати, швидше, йому самому, а саме певну рівну силу, що дає Богу привід продемонструвати противнику солідний парад механіки зі всією її потужністю. … Чи потрібно слону лякати мишу? … Йов отримує виклик так, якби був богом. Але в тодішній метафізиці не було ніякого deyteros theos, другого бога…»
Автор «Відповіді Йову» пробує віднайти цю відповідь у філософських течіях, які могли би впливати на світогляд старозавітного письменника і приходить до висновку: «Має статися великий поворот: Бог хоче обновитися у таїнстві небесного шлюбу … і стати людиною. … Власну причину олюднення Бога треба шукати у стосунках з Йовом. … Проте на цей раз не світ повинен змінитися, а Бог прагне перетворити власну природу. Людство повинно бути не знищеним, як то було раніше, а врятованим.»
Як блискучий вчений, Юнг пропонує дуже нетрадиційні підходи у висвітленні стосунків Бога і людини. Це – не звичні біблійні підходи, де подається інформація від Бога до людини, зверху вниз, і мовиться часто з духовних світів і про духовні світи. Тут – метафізика психіатра, який досліджує Бога з точки зору людини і як рівноцінного партнера. Його інформація – це інформація знизу вверх, а його бачення розгортання подій – це бачення людиною у її світі. Однак це не заважає, а допомагає авторові приходити до правильних висновків: справді, із зростанням рівня свідомості людства (Йова) стає можливим як прихід у світ Богочоловіка, так і більш глобально – оновлення Бога.
Наступні витримки із тексту Карла Густава Юнга дивують нас справжніми богословськими одкровеннями: «Новий син – Христос – повинен, з однієї сторони, як і Адам, бути хтонічною людиною, а, значить, страждаючим і смертним, але, з іншої сторони, тепер вже бути не просто подобою, як Адам, а самим Богом, який породжує себе в якості Отця і обновлює Отця у якості Сина. … Хоча Народження Христа – подія історична і унікальна, вона тим не менше завжди присутня у вічності. … „Час” – поняття відносне і в принципі повинне бути доповнене поняттями „одночасного”, плероматичного , чи бардо-існування всіх історичних процесів. Те, що в плеромі присутнє як вічний „процес”, проявляється у часі як аперіодична послідовність, тобто багаторазове нерегулярне повторення.»
Для чого потрібне було конкретне воплочення Христа, коли Бог і так перебуває фактично у всьому? – Задає собі запитання Юнг. «Попробуйте уявити собі, що це означає: Бог стає людиною. Це означає не більше і не менше, як руйнуюча для світу трансформація Бога. … У всі часи було відомо про людську природу Бога і божественну природу людини. … Тільки у значно пізніші епохи з’ясувалося (і відповідно все ще знаходиться у полі зору), що Бог є просто дійсно суще і, значить, не в останню чергу і людина.» Тут ми, уважно прислухаючись до розповіді автора, довіряємо прозорливості Юнга.
Вчений продовжує аналізувати і вирішує, що Бог усвідомлює «прорив» Йова і тому приймає рішення стати людиною: «Ягве повинен стати людиною, бо вчинив з Йовом несправедливо і, як законодавець, знає, що будь-яка несправедливість має бути викупленою, а Мудрість знає, що і над Ним дійсний моральний закон. Він повинен обновити себе, бо творіння обігнало Його.» Звичайно, ми розуміємо, що тут діють наперед закладені закони Бога.
Безпосередню причину воплочення Юнг бачить у піднятті Йова, а її мету – у розвитку свідомості Ягве. Ми би назвали причиною воплочення Богочоловіка відкуплення людства задля повернення до Отця, а підняття свідомості людства (Йова) – засобом для цього, оскільки показувати світло, дорогу і життя можна тільки тому, хто сприйме. По суті, це різносторонні погляди на одне і те ж (у Юнга – погляд знизу вверх, у нас – зверху вниз). Варто повторити, що вислів «творіння обігнало Його» треба розуміти з додатком «на певному заданому йому етапі шляху». Отже, свідомість людини досягла рівня, який дозволяє закласти у ній нову програму для розвитку.
Слід зауважити, що, на думку богословів, Юнг допускає деякі неточності. Однак глибше проникнення у зміст тексту показує у деяких випадках локальне чи навпаки, розширене часове бачення, що не порушує загальної змістової будови, у інших випадках – своєрідну точку зору, яка, знову ж таки, не випадає із контексту здорової змістової цілісності.
Слідкуємо за думкою автора далі: «Христос вважає, що віруючий у Нього, тобто віруючий, що Він – Син Божий, може творити справи, які Він творить, і навіть більше цього.* Він нагадує своїм учням про те, що, як їм вже було сказано, вони – боги.* Віруючі чи вибрані суть діти Божі і „співспадкоємці Христу”* . … Входження Духа Святого означає не більше і не менше як наближення віруючого до статусу сина Божого. Звідси неважко зрозуміти вказівку: „Ви боги”. … Бог в іпостасі Духа Святого ставить свій ковчег біля людини і всередині неї, бо відверто налаштований все більше і більше проявлятися … в невизначено великому числі віруючих чи, можливо, в людстві загалом. … Христос, народжений від Бога Син, – первородний, за яким услід піде велика кількість народжених братів і сестер. Але вони, звичайно, не будуть ні зачаті Духом Святим, ні народжені дівою. … Такі далекоглядні зміни у людському статусі відбуваються під безпосереднім впливом подвигу Христа, який відкупляє.»
Цими вагомими словами відомий психолог завершує першу половину «Відповіді Йову». Далі ми бачимо ще цікавіші роздуми: «Факт божественної несвідомості кидає несподіване світло на вчення про спасіння: людство звільняється далеко не від гріхів, навіть у тому випадку, коли люди охрещені за всіма правилами і тим самим повністю відмиті, а лише від страху перед результатами гріхів, тобто від гніву Божого. … Не варто прикидатися дурнішими і менш свідомими, ніж ми є, бо у всіх інших відношеннях ми повинні бути тверезими, критично налаштованими і такими, які себе усвідомлюють, щоби „не впасти у спокусу” і щоби випробовувати „духів”, що пробують заволодіти нами, „чи вони від Бога”* , – тоді-то ми і зможемо пізнати прогрішення, у які впадаємо.» Ця теза закликає богословів звернути найпильнішу увагу на самоусвідомлення людиною кожного свого вчинку, думки чи помислу, а усіх думаючих людей – детально аналізувати своє духовне життя і розуміти надзвичайну важливість цього аналізу.
К. Г. Юнг дає своє пояснення правильного ставлення до страждання: «…Будь-яка протилежність – у Богові, а тому людина повинна нести протилежності на собі. Якщо вона так і чинить, то це значить, що Бог заволодів нею у всьому своєму протиріччі, тобто, воплотився. Людина переповнюється божественним конфліктом. Ми правильно пов’язуємо ідею страждання зі станом, у якому протилежності болісним чином стикаються між собою, але боїмося визнати подібне переживання спасінням. … Саме процес усвідомлення протилежностей, наскільки б хворобливим не був момент його осягнення, веде за собою безпосереднє відчуття спасіння. … Саме в найбільш граничному і фатальному конфлікті християнин відчуває божественне спасіння, якщо він вцілів у зіткненні і звалив на себе тягар вибраного. » Вислів «будь-яка протилежність – у Богові» слід розуміти, як розділення на Землі (у самій людині) Господніх законів на добро і зло. Вихід до цілісності Божих законів, тобто прихід до Бога, і є поєднанням у собі добра і зла, перекриттям добром зла, успадкованого ще від Адама. Тобто бачення у собі не тільки доброго, але і злого, задля того, щоб вивести його на світло, поставити перед ликом Божим і перекрити добром. При цьому зло міститься у людині як закладене у ній через сам факт народження на Землі. Якими б шляхами Юнг не приходив до цього твердження (через психологію чи теологію), саме твердження, як і будь-яка існуюча у дусі думка, є цілісним і єдиним для всіх. Тому, очевидно, можемо вважати його саме тією «відповіддю Йову», якої шукав автор даного твору. Усвідомлення і прийняття протилежностей виводить людину на середину, де знаходиться позиція Бога, одночасно виводячи її з-під гріха особистого, чи більш глибокого – спільного.
Юнг усвідомлює необхідність прийняття страждань як способу спасіння і виводить принцип поєднання протилежностей, за яким для свого ж блага людина мусить приймати від Бога усе, що Він їй дає.
Вчений далі розвиває цю тему, кажучи, що і існуюча церковна схизма, і політичний розкол світу «виражають антиномічність цього домінуючого архетипу», тобто підлягають принципу поєднання протилежностей. Також, каже він, саме так треба розглядати і смерть Ісуса Христа на хресті.
Науковець так часто повторює, що Бог хоче стати людиною, що маємо внести ясність щодо цього його висловлювання. Людина може піднятися до однієї із іпостасей Трійці – Сина, і тим самим вийти на рівень обожествлення, обновлюючи Бога у Синівстві. Тобто «Бог може хотіти стати людиною», чи, точніше, оновитися за рахунок людини через те, що людина несе у собі певний багаж досвіду, осягнутого практично, який незнайомий Богу, як іпостасі статичній. Тому саме через людину він оновлюється. Ця теза є блискучим інтуїтивним здогадом Карла Густава Юнга. І якби людина жила не у впалому у пізнання добра і зла світі, – продовжуємо розвивати цей його здогад, – процес наближення до Творця не був би для неї болісним, тобто не супроводжувався б хворобами і важкими життєвими ситуаціями, які «розряджають» негатив нашого світу.
«Отець хоче стати Сином, Бог – людиною, аморальне – виключно добром, а несвідоме – відповідально-свідомим. Але все це поки-що знаходиться in staty nascendi* » – продовжує своє дослідження К. Юнг. Отже, Отець хоче оновитися через Сина, Бог (Син) – завдяки людині, людина прагне вийти із дуального світу у сферу духу (ліквідувати наслідки падіння з Едему), при цьому розширивши і піднявши на якісно вищий рівень свою свідомість.
Далі за текстом Юнг нагадує, що вознесіння Єноха на «вогняній колісниці», як це було і з Іллею, є прообразом воскресіння мертвих, яке стосується всього людства. А ось як вчений оцінює роль Духа Святого (Параклета) у житті людини: «Цей дух істини і пізнання є Святий Дух, який зачав Ісуса Христа. Він – дух фізичного і духовного зачаття, який віднині повинен осісти у тваринній людині. А оскільки він представляє третю іпостась Божества, то це рівнозначно зачаттю Бога у тваринній людині. Така подія знаменує собою надзвичайно сильну зміну статусу людини: адже, у відомому значенні, завдяки йому людина піднімається до Синівства і Боголюдськості.». Неперервний зв’язок між Богом і людиною, – пише Юнг, – постійно підтримується сходженням Палаклета.
«Бог діє із несвідомого самої людини і підштовхує її до того, щоб вона гармонізувала і поєднувала протилежні імпульси, що постійно входять у її свідомість зі боку несвідомого. Адже несвідоме хоче і одного, і іншого одночасно – і розділяти, і поєднувати. Тому, коли воно прагне до синтезу, людина може розраховувати на допомогу метафізичного заступника – це було відомо уже Йову. Несвідоме хоче влитися у свідоме, щоб потрапити під світло, але водночас і стримує себе, тому що хоче залишитися несвідомим, а це означає: Бог хоче стати людиною, але не цілковито.» Досліджуючи вплив духовного світу на психіку людини, автор «Відповіді Йову» пояснює богослов’я і доповнює його засобами психоаналізу. У поєднанні з його прозірливими ідеями деякі його висновки, зокрема і вищесказане, варті уваги як богословів, так і новітніх психологів, які мали би досліджувати подібні теми. К. Г. Юнг сам висловлював жаль з приводу розділення теологічних і природничих наук, оскільки справи Бога були би більше зрозумілими, якби вони висловлювалися і мовою наук природничих.
Досліджуючи одну із книг Нового Завіту, Юнг приходить до висновку: «„Апокаліпсис” … завершується символом священного шлюбу – весіллям Сина і Матері-нареченої (символічно – людської природи). Проте це весілля звершується на небі, куди не ввійде „ніщо нечисте”, а отже, – по ту сторону спустошеного світу. Світло вливається у світло. Це і є програма християнського еону , яка повинна бути виконана, щоби Бог зміг воплотитися у тваринній людині. » – цими словами Юнг підсумовує свої роздуми про плани Бога щодо людини. Тепер, – пише Юнг, – «все залежить від людини: величезна сила зосереджена у її руках, і питання тільки у тому, чи зуміє людина встояти перед спокусою використати цю силу, чи зуміє впокорити її духом любові та мудрості…» Тільки духовні здобутки, наголошує Карл Юнг, здатні втримати людство від самознищення у нинішній час, коли у його руках повен арсенал зброї, готової до використання.
«Що таке свідомість чи її відсутність, вичерпно сформульовано у словах Христа: „Людино, якщо ти знаєш, що чиниш, ти блаженна, якщо не знаєш, ти проклята, і порушниця закону – ти”. Перед судом природи і долі несвідомість ніколи не буде виправданням, навпаки, за неї накладаються суворі покарання – ось чому вся несвідома природа нудить світом без світла свідомості, якому вона, тим не менше, так вперто противиться. … Тепер все залежить тільки від того, чи зможе людина піднятися на вищий рівень моралі, тобто вищий рівень свідомості. ... Але сама собою просунутися далі не зможе, якщо як слід не розбереться у своїй власній природі. На жаль, у цьому відношенні панує жахливе невігластво і не менш жахливе небажання збирати знання про свою сутність. … Людина повинна знати про природу Бога і про те, що відбувається у царині метафізики, щоби зрозуміти себе і тим самим пізнати Бога.» Актуальність цих слів Карла Густава Юнга, сказаних ще століття назад, нині важко переоцінити. Однак розвивати цю тему не спішать ні теологи, ні науковці природничих наук, ні психологи, ні письменники…
На підтвердження того, що Богові потрібно іти назустріч, усвідомлюючи власну духовну природу і виходячи на вищий рівень свідомості, Юнг подає і такі психологічні висновки: «Різниця між природним, таким, що протікає несвідомо, і усвідомленим процесом індивідуалізації величезна. У першому випадку свідомість ніколи не втручається, а тому завершення процесу залишається настільки ж темним, як і початок. Зате у другому випадку на світло виходить так багато темені, що, з одного боку, особистість стає просвітленою, а з іншого – свідомість неодмінно зростає в об’ємі та інтенсивності. Зіткнення між свідомістю і несвідомим повинно створити передумови для того, щоб світло, яке світить у темряві, не тільки не було охоплене темрявою, але і само охопило її. » Цей вислів можна вважати закладанням підвалин до пояснення природничих процесів теологічного терміну «просвітлення».
«Віра, звичайно, не помиляється, коли розкриває людині очі і почуття на безконечність та недосяжність Бога; але вона ж привчає і до близькості, навіть до прямого зв’язку з Ним, і це саме та близькість, яка повинна стати емпіричною, якщо не хоче бути чимось зовсім беззмістовним.» Ці слова пояснюють такий «недосяжний» для нас і такий бажаний духовний прогрес Йова, християн перших віків і всіх святих Христової Церкви: вони сприймали Бога практично, дієво, заповнювали свою свідомість Його присутністю, полемізували з Ним, очищуючи себе, і перебували у цьому діалозі увесь свій час. Нинішні люди не такі по-дитячому «наївні», вони просвічені земними науками, тому й втрачають просвітлення від Бога, яке, окрім свого кінцевого результату, має ще й проміжні стадії. Багато хто, як зі світських людей, так і з представників священства і чернецтва, перекривають собі дорогу безвір’ям. Вони стверджують, що так могли спілкуватися з Богом тільки окремі люди: «для мене то не є можливим», забуваючи зробити поправку на час, який кардинально змінився. Не наша справа вирішувати, як далеко ми зайдемо на шляху до Бога, хай це вирішує Він сам, наше завдання – іти на повному довір’ї до Нього.
У богослов’ї Карл Густав Юнг сильний в ідеях. І хоча те, що лежить вище ідейного сприйняття – інтуїтивний пошук причини явищ чи подій може хибувати деякими неточностями, рівень Юнга є достатньо високим, щоб сприймати його серйозно. Як блискучий вчений-психолог він обігнав свій час щонайменше на століття. Нині особливо гостро відчувається необхідність підтримки теології тими науками, які, в силу свого розвитку і усвідомлення Бога як Законодавця, вже не можуть відмовитись від співпраці з Ним.
Досліджуючи стан людської душі як психолог, Юнг бачить назрівання у суспільстві певних процесів, до яких потрібно готуватися: люди мають бути готовими до тих надзвичайних змін, що призначені для них зверху. Цей кардинальний вибір людини – вибір Бога, має відбуватися під найпильнішим контролем власної свідомості, щоби людство вдало здійснило цей чудовий прорив, і, разом із новим самоусвідомленням прийняло і ті духовні дари і можливості, які супроводжують поступове входження у непростий процес обожествлення людини.

2012р.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. [із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена]. / Пер. Ів. Огієнка. / – Українського біблійного товариства; UKRAINIAN BIBLE United Bible Societies 1992-30M-VO53(H).
2. Юнг К.Г. Ответ Иову/ Карл Густав Юнг; пер. с нем. В. Бакусева, А. Гараджи. – Москва: Канон, 1995. – 352 с. – (история психологии в памятниках).
3. Щедровицкий Д. В. Беседы о Книге Иова. – М.: Оклик, 2005. – 235 с.
4. Козырев Ф. Н. Искушение и победа святого Иова, Поединок Иакова / Козырев Ф.Н. – М.: Дом надежды, 2005. – 368 с.
5. Рыжский М. И. Книга Иова: из истории библейского текста. – Новосибирск: Наука, 1991. – 248 c.
6. Психологическая энциклопедия: 2-е изд./ Под редакцией Р. Корсини и А. Ауэрбаха. [Научная редакция перевода на русский язык профессора А.А. Алексеева.] – М.: Питер, 2006. – 1096с.
7. Большой толковый психологический словарь. = The penguin. Артур Ребер./ – М.: Вече, АСТ, 2003. – т.1 – 593 с., т.2 – 560 с., Arthur S. Reber, 1985, 1995.
8. Евангельский словарь библейского богословия = Evangelical gictionary of biblical theology [Под ред. Уолтера Элуэлла] /Грег У. Парсонс. Иов: Богословие книги./ – Copyright, 1996; Санкт-Петербург.: Библия для всех, 2004. – 1232 c.
9. Культорология. XX век. Энциклопедия в двух томах. Главный редактор и составитель С. Я. Левит. – СПб.: Университетская книга, 1998.