Сивіють, напоєні мжичкою, трави
І димом пропахли вологі вітри,
І плинуть думками в осяяний травень,
Лисіючи швидко, стрункі явори.
Не радує погляд ні далеч імлиста,
Ні тиша глибока пустельних полів,
Ні ключ журавлів, що, як нитку намиста,
Зібрати докупи один з їх зумів.
Але я ніколи цей край не покину,
Де нині все блякле, німе і сумне, –
Де тільки оголена рано калина
Сумною красою бентежить мене.
21.10.14