Минає рік ганебної війни –
і вітер у казні як в чистім полі…
І степ квітучий тоне у весні
солдатської обірваної долі.

А в кулуарах – бренди напоказ
у новоукраїнських товстосумів.
Там править флюґер за дороговказ,
залежно від отриманої суми.

Нам, як завжди, малюють міражі,
нас неодмінно хочуть розколоти:
зарівно – як свої, так і чужі,
штовхаючи все далі у болото.

Стоїть країна, як козацький віз, –
нарешті вільна, та проте безрука…
І тягнуть в різні боки, як колись,
все той же лебідь, той же рак, і щука.