У країні Осоння, де жителі з великим зусиллям обробляли свої сади і поля, очікуючи добрих урожаїв, із уст в уста передавалася давня легенда. Цю легенду всі знали і їй вірили. Мовила вона про те, що коли виповниться Час часів, прийде великий мудрець і стане царювати у країні Осоння. А поки-що він готується до цього приходу у монастирі, що знаходиться в гірській місцевості.
Знали вони це через те, що давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все, що родить на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу, яку мали принести в Осоння.
Разом із Рутеном був посланий і слуга його – Мошах. Поки син царя трудився над премудростями науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постелю. Але собі слуга догоджав більше, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів від сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
І ось, зміцнившись, Мошах почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя. А після того вже і весь одяг, віддавши тому своє вбрання прислуги. Врешті забрав і корону – ознаку царської влади. Високородний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав вдіяти, раз слуга нахабніший і сильніший?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Слуга, з короною на голові, віз печать. Другий віз Книгу книг, яку встиг таки дописати до вказаного терміну. І в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до людей країни Осоння, ті їх зустріли, нагодували, дали відпочити з дороги, – Мошаху – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен пробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Мошах устав, поклонився і назвав себе: «Я – царський син Рутен» і, як доказ, показав печать і пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу книг, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Мошах почав дуже урочисто зачитувати Книгу книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Бо деякі слова він перекручував, а деякі заміняв іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не втрачалася логіка, на ходу додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала, сліплячи старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. І тут підвівся той, хто був убраний як слуга і все роз’яснив. Він пояснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя – люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони скоро поставили слугу на місце слуги, не давши йому опиратися. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним ім’ям і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись мудрому справжньому правителеві, став багатим і радісним. А їхня країна стала називатися Радісним Осонням.
12.12.2014р.