Минає ніч, відверта і розкута,
і гори латані вбирають далечінь.
Під листяне завітрене тремтіння
картате сонце кошеням з проміння
облизує зі скроні сновидінь.

Бодай хоч день без раненого спрута
думок і страхів з різних поколінь,
брехні, різнотлумачень, скавуління,
що по дев’ятій падає камінням
одразу після кави – до новин,

де ллється шпальтами дозована отрута.

2015