Ласкавий дотик губ тремтливих –
І я блаженно розтаю,
Бо це хтось гордий пересилив
Нарешті стриманість свою.
Отож уже не марю снами,
Скорившись мріям крізь одчай, –
Спішу вустам навстріч устами,
Як до ріки стрімкий ручай.
Жадливо п’ю хмільну вологу
І, звеселілий, не збагну –
Чи підіймаюсь до знемоги,
Чи упірнаю вглибину?
Чи так, рятуючись од згуби
Печалі й болю самоти, –
Навік упився в любі губи,
Щоб їх від других вберегти?..
10.07.15