Мене просять висловити для читачів «Морнінґ Джорнал» мою думку про Ваґнера. Я це зроблю з усією прямотою і відвертістю. Але мушу попередити їх, що бачу в цьому питанні дві сторони. Перша – Ваґнер і становище, яке він посідає серед композиторів дев’ятнадцятого сторіччя; і друга – ваґнеризм. Можна відразу побачити, що, захоплюючись композитором, я маю мало симпатії до того, що є культом ваґнерівських теорій.
Як композитор, Ваґнер, безсумнівно, – одна із найвидатніших особистостей у другій половині цього сторіччя, і його вплив на музику величезний.
Він був обдарований не лише великою силою музикальної уяви, він відкрив нові форми свого мистецтва, знайшов шляхи, не знані до нього; він був, можна сказати, генієм, який стоїть у німецькій музиці поряд із Моцартом, Бетговеном, Шубертом і Шуманом.
Але на моє глибоке і тверде переконання, він був генієм, який ішов хибним шляхом. Ваґнер був великим симфоністом, але не оперним композитором. Якби, замість присвячувати своє життя музичній ілюстрації в оперній формі персонажів із германської міфології, ця надзвичайна людина писала симфонії, то ми, можливо, мали б шедеври, гідні зіставлення з безсмертними творіннями Бетховена.
Усе, що нас захоплює у Ваґнері, належить, по суті, до розряду симфонічної музики. Велике і глибоке враження в його музиці залишає майстерна Увертюра, в якій він змальовує доктора Фауста. Вступ до «Лоенґріна», в якому небесні країни Ґрааля надихнули його на створення кількох найпрекрасніших сторінок у сучасній музиці. «Політ Валькірій», «Похоронний марш Зіґфріда», блакитні хвилі Райну в «Золоті Райну» – хіба все це не симфонічна музика за своєю сутністю? У Трилогії та в «Парсіфалі» Ваґнер не дбає про співаків. У цих чудових і величних симфоніях вони відіграють роль інструментів, котрі входять до складу оркестру.
Що ж сказати про вагнеризм? Які догми належить сповідувати, аби бути вагнеристом? Треба заперечувати все, що створив не Ваґнер, необхідно ігнорувати Моцарта, Шуберта, Шумана, Шопена; треба виявляти нетерплячість, обмеженість смаків, вузькість, екстравагантність. – Ні! Поважаючи високий геній, який створив Вступ до «Лоенґріна» і «Політ Валькірій», віддано схиляючись перед пророком, я не сповідую релігії, що він створив.