В одному з концертів російського музичного товариства, а тоді на концерті дирекції театрів на користь голодувальників, 19 лютого, було виконано «Сербську фантазію» молодого російського композитора, який звертає на себе нині співчутливу вагу петербурзької публіки, – п. Римського-Корсакова [1].
На нарікатимемо на московську публіку за те, що вона доволі байдуже поставилася до цього чарівного твору російського музиканта, який уперше заявляє себе нашому місту. В усьому цивілізованому світі немає такої публіки, яка б у своїх присудах, що виражаються або гучним схваленням, або красномовним мовчанням, була непомильна. Якщо й існують такі міста і такі країни, де внаслідок історичної підготовки й завдяки впливу вже давно усталеної на твердих естетичних засадах критики можна до певної міри вловити переважні смаки публіки й, припустивши в ній певний критеріум, вимагати справедливої оцінки будь-яких явищ у сфері мистецтва, то до числа таких міст у жодному разі не можна віднести Москву.
Російське музичне товариство, в якому москвичі відкрили музичну Америку, існує і благотворно впливає на пробудження музикальних інстинктів нашого багато обдарованого народу ще вельми недавно. (Російське музичне товариство в Москві було засноване 1860 р., 22 листопада того року відбулися перші симфонічні збори під орудою М. Г. Рубінштейна [2], а голос поважної критики вперше почувся лише місяців три тому на сторінках «Російського вісника», під пером п. Лароша) [3].
Але якщо, крім щойно названого письменника, немає або майже немає в російській пресі раціональної філософсько-музичної критики, то в достатній кількості є як у Петербурзі, так і в нас присяжні рецензенти, що періодично повідомляють публіці свої особисті враження. Від них ми можемо вимагати тільки одного: аби своїх, часто вельми невиразних вражень вони не переказували читачам у формі рішучих, не підтверджених жодними доказами, присудів. Читач повинен знати, що коли рецензент помиляється, то помиляється чесно; він міг не зрозуміти, але він мусив хотіти зрозуміти.
Таким рецензентом, який може і не розуміти, але завжди хоче зрозуміти, ми однозначно визнаємо рецензента видаваної в Москві газети «Антракт». Музичні звіти, які з’являються на шпальтах цієї газети, виказують у їхньому авторі людину, можливо, і не повністю компетентну, але в усякому разі таку, яка чесно і з любов’ю ставиться до своєї справи. Тим сумніше було нам прочитати відгук п. Незнайомця про «Сербську фантазію», на нашу думку, вищою мірою обдарованого п. Римського-Корсакова. Ось що ми читаємо на сторінці третій № 8 газети «Антракт»: «Сербська фантазія» п. Римського-Корсакова могла б за таким же правом називатися угорською, польською, тарабарською, – настільки вона безбарвна, безособова, безживна!» [4].
Нам тяжко подумати, що ці гіркі, недоброзичливі слова були єдиними, сказаними в московській пресі з приводу твору молодого, талановитого музиканта, на якого всі, хто любить наше мистецтво, покладають так багато блискучих надій. Поспішаємо виправити помилку п. Незнайомця і від особи всієї музичної Москви послати слово співчуття авторові «Сербської фантазії».
П. Римський-Корсаков з’явився на нашому музичному обрії років два тому з симфонією, що була виконана в Петербурзі на одному з концертів Безкоштовної музичної школи під орудою п. Балакірєва і викликала захоплене схвалення публіки й тамтешніх музичних рецензентів [5].
Ця симфонія, написана у формі звичайних німецьких симфоній, була першою спробою молодого, ще з технічного боку невмілого обдарування. Перша й остання її частини, не виблискуючи ані новизною мелодичної знахідки, ані красою поліфонічної розробки тем, доведеної до такої приголомшливої досконалості у великій німецькій школі музики, ані викінченістю форми, ані блиском інструментування, – були найслабкішими частинами першої спроби на ниві симфонічної музики. Але в адажіо і скерцо позначився сильний талант. Особливо адажіо, побудоване на народній пісні про татарський полон, оригінальністю ритму (на сім чверток), чарівністю інструментування, проте невишуканого, не скерованого на ефект, новизною форми і найбільше свіжістю суто російських поворотів гармонії вразило всіх і відразу виявило в п. Римському-Корсакові видатний симфонічний талант.
Після своєї симфонії п. Римський-Корсаков написав ще декілька романсів, увертюру на російські народні пісні, «Сербську фантазію» і в новішім часі симфонічну поему на програму російської билини «Садко» [6], походженню якої присвячено надруковану в останньому числі «Вісника Європи» статтю відомого археолога і біографа М. І. Глинки – В. В. Стасова. З усіх пойменованих творів п. Римського-Корсакова нам, на жаль, вдалося почути лише «Сербську фантазію», ту саму, з приводу якої пишеться нинішня нотатка.
Не знаємо, наскільки п. Римський-Корсаков мав право назвати цю фантазію «сербською». Якщо мотиви, на яких її побудовано, справді сербські, то вельми цікаво знати, чому ці мелодії мають у собі такі явні ознаки впливу музики східних народностей на народну творчість сербів [7]. Але надамо розв’язання цього питання орієнталістам і слов’яністам і поглянемо на «Сербську фантазію» з суто музичного боку.
Вона розпочинається з побудованого на прегарній першій темі вступу. Цю тему, повну якогось східного блаженства і вельми ефектну своєю хроматичною незграбністю, грають поперемінно різні групи оркестру, щоразу з новим висвітленням її через гармонію та інструментування; але приспів мелодії, на противагу її початку, при безнастанному повторенні, з якоюсь хворобливою впертістю тримається однієї й тої самої гармонії. Важко переказати словами чарівливе враження, що справляють ці гармонічні контрасти, ця грайлива боротьба різних музичних чинників, яка нарешті розв’язується одним коротким, але оглушливим акордом цілого оркестру. Після доволі довгої спочинкової паузи з’являється палка, вогниста танцювальна тема – спершу в самих струнних інструментах, а потім супроводжувана уривчастими ударами труб і тромбонів. Межі невеликої газетної статейки не дозволяють нам простежити такт за тактом усю премилу п’єсу п. Римського-Корсакова. Скажемо тільки, що обидві теми, безнастанно змінюючи одна одну, врешті мовби зливаються докупи й по найрізноманітніших модуляційних поворотах зі стрімкою врочистістю повертаються в головний тон.
Можна сміливо сказати, що в усіх відношеннях наш молодий композитор, упродовж двох років, які сплинули між появою його симфонії та виконанням у Москві «Сербської фантазії», значно просунувся вперед. Але ми не хочемо стверджувати, що на шляху своєму п. Римський-Корсаков уже йде твердою ходою цілковито зрілого таланту. Його стиль ще не визначився; вплив Глинки, Даргомижського і наслідування прийомів п. Балакірєва позначаються на кожному кроці.
Згадаймо, що п. Римський-Корсаков ще юнак, що перед ним ціла майбутність, і немає сумніву, що цій чудово обдарованій людині суджено зробитися однією з найкращих оздоб нашого мистецтва [8].



Переклав Василь Білоцерківський