Вона мене на клоччя рвала,
Душила, різала, пекла, -
Коли встеляла сніг розталий
"Гвоздик" нелічених зола.
Літали кулі десь поодаль,
Снарядам "Градів" навзамін,
І тхнув війни скорботний подих
Нестерпним смородом руїн.
Війна мене донині кличе,
Тривогу в душу несучи, -
Її озлоблене обличчя
Удень я бачу і вночі.
Вона, безмовно, ніби мука,
Котру нічим не проженеш,
Тягне до мене хижі руки,
Закіптявілі від пожеж.
Війна, байдужо та уперто,
Не відступає ні на мить, -
Адже, осколками роздерте,
Судомить тіло і болить...
18.12.15