Теодор Ловецький (віддалившись)

Живі та мертві сходяться… Вельможну
із потойбіччя кличу… Озовись!

За спиною священика спалахують кілька свіч, на фоні яких з’являється і зникає жіночий силует. Свічі згасають, доноситься завивання вітру, що поступово затихає.

Прийшла, княгине. Дихання тривожне.
Засіємо словами білий лист
Земної Книги.

Голос Марії Могиляки

Біле ілюзорне,
у Всесвіті маскує кольори
чиїхось мук і перемог потворних,
нових образ та ідолів старих.

Теодор Ловецький

Коштовності з молдавської скарбниці,
що придбані тобою, - в кольорах?

Голос Марії Могиляки

Забарвили їх дужі блискавиці
родин вельможних і скрипіння плах.

Теодор Ловецький

А все ж облагородила ти злото
для справи зодчих краю і якби
не підземеллям плекана гидота,
ніхто б чудовий намір не згубив.

Голос Марії Могиляки

О ксьондзе дивний, наміри одначе
й тобі властиві. Різних націй ми.
Скажи, чому тривожиш дух полячки,
що янголи приборкали крильми.

Теодор Ловецький

Дано мені майбутнє прочитати
по тайнах розенкрейцерів. На днях
постане роздоріжжя.

Голос Марії Могиляки

Їх багато

Теодор Ловецький

Про підгаєцьке мовлю – у вогнях,
розведених на небі, тих цілющих,
котрі рятують.

Голос Марії Могиляки

Що наблизить їх?

Теодор Ловецький

Душа, яка приборкає в насущнім
війну криваву й гомеричний сміх
підземних духів і наземних бісів,
самозакоханих до краю…

Голос Марії Могиляки

Ох,
моя хіба призначена для місій,
що світла добавляють в епілог?

Теодор Ловецький

Зніми зі скарбу чорну павутину
прокляття й рук гидотних, захисти,
кого ще можна вирвати із плину
смертельної стрімкої марноти...

Голос Марії Могиляки

Намарні жертви бачу я – в молінні…
Та польську кров… та українську кров…
(суворо)
Від скарбу геть усі, кому без тіні
судилося ганяти стрімголов
за звабами земними… Ти ж, прокляття,
полегшай та позбудься гіркоти…

Теодор Ловецький (радісно)

Воно злетіло, як на вітрі шмаття,
ще гомонить, а звук уже пустий…

Голос Марії Могиляки

Воно безсмертне, моці добирає,
коли на рану сіль... або злоба …

Теодор Ловецький

Твоя, шляхтянко, мудрість дивограєм,
за торжество життя твоя мольба!

Спалахують свічі, на фоні яких вдруге з’являється і зникає жіночий силует й одразу виростають силуети підземної нечисті, що раніше вже ставала на заваді скарбошукачам.

Морок

Думки, згасайте в голові розумній,
розтаньте воском. Ворожбитко-мло,
вклади у мізки невгамовним сумнів,
щоб піт холодний вийшов на чоло.
У лабіринті хижої омани
блукатимуть до відчаю, до сну…

Дівчина

Билинкою осінньою зів’яну…

Кость Цимбаліст

Чи не востаннє в темені зітхну…

Земний дух

Тілами зайшлих тіштеся, недуги,
шматуйте їх, купайтеся в крові.

Кость Цимбаліст

Ослабли ноги, похитнувся вдруге.

Дівчина

Моя душа – стріла на тятиві,
од поруху, боюсь, покине тіло.

Пек (зловтішно)

Підхоплю душу і твою, і тих,
кому забрати злото закортіло.

Чур (з’явившись на голос Пека)

Триматиму за руки замашних,
за очі – злобних і… спіткнеться лихо,
коли людей зачепить за живе.

Гарцук

Все нанівець, як ігнорують вихор
і люту бучу, що на клапті рве.

З помахом крил Гарцука здіймається гамір і колотнеча. Кость Цимбаліст захищає дівчину від нечисті, відштовхуючи всіх, хто наближається. Чур, імітуючи вогнище, на якийсь час засліплює Морока і Земного Духа, але змушений відволікатися на двобій із Пеком. Гарцуки заважають зосередитися священику, що стоїть нерухомо, добираючи снаги. Зрештою, озивається, перекрикуючи гамір.

Теодор Ловецький


О таїно Небесна всемогутня,
о поступе для обраних, беру
одну краплину вічності з розпуття,
одну очам даровану зорю,
одне стебло червоної троянди,
що не дало сфальшивити руці,
та хрест один. Мої страхи і вади,
і долею не згублені взірці,
не ворогуйте перед Божим зором,
а міць Його вітайте.
(захоплено, поклавши руку на серце)
Тут вона…
(нападникам, гнівно)
Розсійся, дужа нечисте, – не збореш
того, хто Божу велич обійняв.

Здійнявши руки, священик повернув навтіки нападників. Чур ховається поблизу.

Чур (в сторону)

Постережу, аби зненацька людям
не вдарила у спину чортівня.

Із закутка, пихтячи, відкашлюючись та б’ючи себе у груди, наближається опецькувата, довговолоса істота з собачими вухами – охоронець скарбів Копша.

Копша (в сторону)

Коли безсилий я – хіба осудять?
На прю з могутнім – псяча маячня!
(священикові, облесно)
Не впізнаєте Копші? Здивувались,
що усміх мій приваблює весну?.
Не те, щоб пальцем вдарити об палець –
для нечисті я навіть не зморгну,
бо знахабніла, їй усього мало,
не лізе в горло кусень – підштовхне,
украдене спокійно занедбала,
перевела у хтиве та хмільне.
Мене не гріє отаке шаленство,
у затишку би скромно вікував.

Теодор Ловецький

Маскуєш, хитрий Копше, змійку сенсу,
постійно в тебе лінія крива…

Копша

Того, хто наскрізь бачить, не обманиш,
то ж без лукавства… маю інтерес…

Теодор Ловецький

Частину злота хочеш, дідугане.

Кость Цимбаліст

Недолюдина він, чи недопес,
не дотягнув до певної подоби,
а розумом в’юнкий нахаба цей.

Дівчина

Од крутія зухвалого коробить,
окинув оком і бере в кільце…

Зненацька з’являється Дід, гном у барвистій одежі, вкрай розлючений..

Копша (злякавшись)

Не в мандрах, Діду?

Дід (Копші)

Браво, охоронцю,
моє під себе так мести хвостом…
Якщо у серці не буває сонця,
зі злотом, хоч убийся, ти – бутон,
якому пелюстками не буяти.
Такий доречно розтоптати враз.

Теодор Ловецький (попутникам)

Постава в Діда знана… вузлувата…
В очах доріжки стеляться в маразм.

Несамовитий рик заставляє попутників здригнутися. Не припиняючи його, гном зриває з себе одежі та, поставши чортом, кидається душити священика. Кость Цимбаліст і дівчина хапають чорта за руки, але той жбурляє їх додолу, і тільки втручання Чура дає можливість священикові вирватися з рук чорта і скористатися набутим даром.

Теодор Ловецький

З трояндою червоною з’єднайся,
краплино вічності, бо в дух пора,
аби земного зла і пастки майстер
блаженні душі в пекло не забрав.
Над полум’ям із вуст його зростаю,
безсмертний на короткий час, а все ж
здолаю у противникові зграю
скажених бісів.

Чур

Долучуся теж…

Священик і Чур, прикладаючи до серця долоні та синхронно подаючи їх вперед, заставляють противника вертітися на місці й озиватися голосами хижих звірів. Згодом переможений чорт б’ється в конвульсіях і зникає.

Копша (в сторону)

А я тихцем… до сховку од вертепу,
що тут жахав – аж дибки волос мій.
(загадково)
Начарувати встиг одну халепу –
продовження кошлатих веремій…

Копша заховується, непомітно для скарбошукачів зникає й Чур.

Кость Цимбаліст

Пощезли наче б, отче, перепони

Дівчина

І друг подався, тож безпечно вже.

Теодор Ловецький

У підземеллі ми – не на Афоні,
якась халепа вмить підстереже.

Кость Цимбаліст (несамовито)

Відкрився скарб! Як у дяка на таці
дарований сердечно коровай.

Теодор Ловецький

Так підсувають самогон бідаці:
доступно – пригостися й помирай
чи загубися, впавши у грязюку…

Копша (висунувши голову зі сховку, в сторону)

Розумник, бач… Та інші є ходи…
Добряча сварка, лихослів’я, грюкіт –
і зась до скарбу – щезне назавжди.

Між тим Чур підкрадається до Копші та накриває його рядном.

Чур

Недобрі очі, Копше, відпочинуть,
лихі думки намарно без очей.
Я від усього вбережу людину,
та не од чварів напасних, ачей
рядно поможе стишити бісівське,
а там собі хоч біса закопти…

Дівчина

Вернувся друг.

Теодор Ловецький

Ми з ним не гурт, а військо,
кероване з небес. Усі чорти
боятимуться нас
(Кості Цимбалісту).
Монастиреві
здобуте злото в сонмі молитов
ховати до пори. Гієн і левів
в людській подобі, тих, у шалі, хто
шматує і тіла, і правду вічну,
спинити зможе скарб. Я знак подам…

Кость Цимбаліст

А гетьманові ждати? Пересічний,
таких зигзагів не збагну. Шкода…

Теодор Ловецький

Свої закони в злота… Тут не просто:
запізнення і поспіх – до гріха,
зі своєчасним – янголи у гості,
ще й доля у розмаї – не в мохах,
а головне – прокляття не вертають
на поклики смертельної злоби.

Кость Цимбаліст

Хай так.

Теодор Ловецький

Угору! В книгу небокраю
вписати розділ нашої ходьби.


(завіса)


Третя дія