Циганка сказала: «Ти – Нобеля варта!»
Повірила клятій.
Чекала на варті.
Інсайди й інсайти творили загадки…
Несли і знеславили.
Хто на що падкий...

Даремно літала
Метеликом вранці -
Із неба упала в чудній маринарці
В країну далеку
Між стадо верблюдів.
Гадала, наснилося видиво-чудо.

Мара, не мара у піщаній пустелі -
Крокують двогорбі...
Мовчіть, пустомелі!
Не люди – людиська.
Вовки і ведмеді.
В горло вам – кістку, мені - хліба з медом.

Злостивці, страшніші за гадин отруйних,
І заздрі безумці – не тихі й не буйні,
Ви гірші циганки (збрехала навмисно -
Бодай молоко в неї в грудях би скисло!)


04.04.16