В нічнім саду під спілим гроном ягід манго
Максимільян танцює те, що стане танго.
Тінь па вертається точніше бумеранга,
температура, що у пахві, тридцять шість.

Мелькає білими єдвабами підкладка.
Од ласки танучи й жаги, мов шоколадка,
в обіймах мужеських посапує мулатка.
Де треба – пестить, де слід – шерстить.

В краю незайманих ліан і ніч темнезну,
Хуарес, діючи попихачем прогресу,
не вельми впевненим, які на вигляд песо,
пеонам по гвинтівці видава.

Затвори ляскають; в розміченій у клітку
Хуарес відомості звітну ставить мітку.
А рай-тропічних кольорів папуга вітку
облюбував, і так співа:

Зневага ближнім в усолоді трунком рози
чесніша гасла громадянського і пози.
І те, і се в собі несе і кров, і сльози.
Тим пак у тропіках у нас, де смерть людьми

чимдуж поширюється, як од мух зараза,
або кав’ярнею гуляти піде фраза,
і де у пампі черепів триоких маса.
І в кожнім оці – пучок трави.
1975