Дощик падає, крапає-плаче,
Миє сонечко, небо й траву
Після дощику світ геть інакший,
Я до мрії своєї іду.
Он всміхається соняшник в полі,
Льон мені жовтим очком моргнув,
Мак схиливсь в шанобливім поклоні,
Вітерець тихо-тихо шепнув:
Поле наше, росою омите,
Споконвіку веселим було
Скільки воєн на нім відшуміло,
А воно відродилось, цвіло...
Вороги наші, дайте нам спокій!
Та зійдіть уже з наших полів
Україну та все українське
Шанувать сам Господь заповів.

15.12.2014.