Яка ж терпка, яка химерна -
як цівка світла в плазмі ночі;
як трем роси на шпилі терну,
що ось-ось викрапне й не верне
і тільки духом тихо-тихо
зашерехоче.

Заходить в окіл - як Селена-
ні, не самотня - одинока,
як пісні висотана вена,
в лилових досвіту пеленах...
вовки її спивають кроки
під оболоком.

Над косогорами розвита -
малює хмарами прийдешнє,
колише в обріях боліди,
кладе у жбани мрії гріти...
довкола люди подейкують,
що нетутешня,

в руках вилюлює обжинки
і п"є долонями колосся:
хто - буде в кінци...хто - у вінку...
хтось не вернеться з вОйни...синку!
..................................................
Якби не знали, що то жінка -
гадали б: Осінь.