Затихли оплески... Ізнову
Аплодисментів чути шквал,
Коли пригадую розмови
Смішком забарвлений фінал.
Там, за кулісою, – гіпнозом
Ведуча млоїла мене
Тим, що любов зустріти можу,
Якщо вона не обмине.
Неначе зашморгом, руками
Її безвольну обнімав, –
Штовхав угору і до ями
Терзав, давив і умовляв.
Тьмянів і тлів собі помалу
В утомі грішній баламут,
Хоч ще сидів народ у залі
І не забився місяць в кут.
Любив покірно, тихо й марно
Вином наповнював рукав, -
Неначе запахи цвинтарні
Читав, розгадував, вдихав.
Потуги слів щеміли нудно
І набрякали в голові,
Бо утекти хотілось прудко
Хоч на хвилиину або дві
Від нетерплячої поваги
До наглих відсвітів краси
Туди, де вірш, неначе шлягер,
Шептали в залі голоси…
19.11.16