Зацукроване голе гілляччя проштрикує сірий небесний плед.
Дрантя хмаряних ниток китицями висне на плечах дрімучої осені,
Що нервово стріпує їх дощем –
Вона не потрібує такої імітації погон,
Імітації дотику,
Імітації присутності.
Десь у паралельному світі прозорих душ
Перестрілись відьми-мольфарки: юна і стара.
Може і не стара, як древня у свої сорок,
Може і не юна, але вітряно-вільна у свої трохи за двадцять.
Стара відклала пензлі
І фарби мальованих картин розповзлись кракелюрним взором амальгами серця.
Вона так хотіла плакати, а сльози висхли до пісків Сахари,
Лишилась іно мотанка слів,
Хлипка мелодія приноворіччя:
«Чорнява красуне у кораловій сукні,
Виворожи мені орхідейне плетиво на гладкість кіс,
Бо душних цілунків лілії не дочекалась…
Золотаво-цитриновий пилок відлетів до Венеції
Ніжитись тихим плавом різьблених гондол,
Загравати з безіменними пальцями смаглих гондольєрів.
Темнокоса дівчино,
Ти носиш маски, а я лише приміряю їх карнавальність при святі.
Виколиши з пишного мережива рукава втрачені мною сподівання,
Завий гніздечками солов’їного співу у своє пружногруддя.
Між нас чортова дюжина сплаканих років:
Коли я вкотре хоронила надії –
Ти вчилась вив’язувати чоловічі серця морськими вузлами,
Бандажувала руки, тонкі щиколотки і дозволяла експерименти з ніжною квіткою плоті.
У тебе все життя попід черевички, чорноока циганко.
Бери повні пригорщі, засівай барвінок до весільних образів.
Виший сорочку тому, хто ніколи не був моїм навсправжки…»
Як багато спільного між молодою і іншою, що іде в горизонт!
Сигаретний дим і невдалі рими,
Попіл делітнутих фото і місяців, від яких відрікся ятаганним ударом.
Легко бути такою, як треба, коли ти на відстані пір’їни і новизна зріє паростком папороті…
Трирічна циклічність любові по фазі кров’яного оновлення.
Древня відьма пропускала між пальців кохання, розколене аметистом зради.
Скільком чоловікам відмовила заради того, котрий не тримав за талію.
Тримав, але не її.
Чесала руду хвилю волосся,
Множила сітку зморщок не від сміху.
До неї простягали руки, а було байдуже.
Горів пергамент з древніми рунами.
Такий невдалий аукціон вдалого знайомства,
Шал віденського вальсу сніговими вогниками перекрив рвучке танго,
Спокій і грація молодого тіла.
Древня відьма згорнула картини сувоями.
Хри…пко-гортанно крикнула зраненою галкою,
Стя…гнувши з венериного пальця дароване золоте кружало.
Тріпнула акуратною голівкою і скинула долу марудні нашарування років.
Її ноги довгі, її талія тонка, а колір очей змінює погоду у двох містах водночас.
Бійтесь, чоловіки і принци, бо тепер житиме лише заради втіх,
Заховавши спаплюжену довірливість у ковчег заХРИСТіЯ готичної катедри.
Amen.
1.01.2017