Каюсь, боже, каюсь, милий, -
У дикій країні
Не питав мене, посіяв
Рости у провині.

Довго серцем я не слухав,
Розумом не бачив,
Наче напівсонна муха,
Світом одиначив.

Не було мені ні брата,
Ні від кого вчитись:
Усі знали тільки брати,
Брехати й божитись.

Мусив їхати шукати
Світ за очі долі,
Довелось попоблукати
Билиною в полі.

Своїм серцем скам'янілим
Зрозумів уроки,
Свою душу збур'янілу
Виполов за ро́ки.

Мудре слово по дещицях
Вичитав, наслухав,
З'їв пуд соли і гірчиці
У життєвих скрухах.

По пиячих і барижих
Квартирах тинявся,
Надививсь обличчів хижих,
Та йти не спинявся.

Трапились і друзі добрі
На моїй дорозі,
Душі щирі і хоробрі
Помагають досі.

Не глумилися з каліки,
А плечем підперли.
Дружба - то найкращі ліки,
Найдорожчі перли!

Перевчила мене доля
На живу людину,
В кожнім серці - добра воля,
Я свою прокинув!

Поможімо ж, добрі люди,
Хто у серці плачуть,
Освітити правду всюди,
Де її не бачать.

Бо немає правди в школі,
Ані в універі;
Всюди ходимо по колі
Від дверей у двері.

І не маємо ні книги,
Ні кіна, ні пісні -
Все виходить не до шмиги
На голому місці.

Це нам, люди, репресії,
Гено-, лінгвоциди.
Чого не молоти пресі,
Ніде правди діти.

Скільки ж будемо мовчати,
Слухати дурниці,
Коли хочеться кричати
Мало не щомиті?!

Не шукаймо на поверхні,
А зрімо у корінь! -
Де ж ми будемо не скверні
По такому горі?!..

Та тепер новеє врем'я,
Маємо надію,
Що збереться наше плем'я
Утілити мрію.

Возведе нові собори
На згарищі чорнім,
Заживе по добрій волі
Під небом свободним!