Я чую не те, що ти мені кажеш, а голос.
Я бачу не те, що ти зодягнула, а рівний сніг.
І це не кімната, де ми сидимо, а полюс;
плюс наші сліди – од нього й по різний бік.

Допіру я знав напам'ять всю гаму спектру.
Тепер ось обмежуюсь білим, і поготів.
І бодай далі в співанці ні куплету,
та лунає ще деякий час мотив.

Я б радо полежав з тобою, ба – не на часі.
Пак ляжу – урівні з дерном під деревце.
І пустять сльозу в халупці на курячій лапці,
і запечуть у фользі яйце.

Досі, як ставив пляму, засобом була сода.
Здебільше це помагало, як тальк прищу.
Тепер біля тебе в’ється ще та сволота.
Тобі личать світлі сукні. І я тужу…
<1993>