Якось на одній війні, де не цілком було зрозуміло, хто проти кого виступає і за що, взяли у полон групу ворожих снайперів. І ще дісталося більше десятка вишколених військових собак противника. Псів вирішили використовувати для своїх потреб. Снайперів розділили по одному і поставили умову: або – військовий суд, або – хай воюють на їхньому боці.
Ще до тижня шестеро з дев’яти снайперів погодилися. Троє з них відразу виявили готовність до співпраці. Ще троє – зажадали великої платні. Решта лише через місяць чи два все ж згодилися перейти на службу до противника на загальних умовах армії.
Тож їм почали давати бойові завдання, де були задіяні переважно по троє людей у групі, так, як самі поділилися. Одначе вони знали про інших. Через пів року зійшлися усі разом. Під час обіду за загальним столом той, хто погодився останнім, зауважив:
– Навіть собаки не відразу прийняли команди ворога. Їх довелося довго перевчати. А дехто з наших відразу на другий день згодився.
Інший, колупаючись виделкою у своїй тарілці, спідлоба глянув на того, що говорив і відповів:
– Звичайно, що я згодився відразу. Бо я – не собака. Собаці вистачає їжі і вольєра. А мені треба більше. Я погодився за платню, вдвоє вищу від тої, яку мав там. А ти погодився через безвихідь, як і собаки. – Запанувала мовчанка. Кожен обдумував почуте. А той провадив далі. – Але це не найгірше. Троє з нас першими побігли до ворога, щоби воювати безплатно.
Більшість з них злегка усміхнулися. Один із тих, кого стосувалася репліка, відповів:
– Коли я вирішив стати снайпером, то думав, що виводитиму зі строю терористів, електроніку і вибухові пристрої, прострілюватиму шини машинам, аби не допустити поширення агресії. Але прийшлося цілитися навіть у цивільних людей. І тоді зрозумів, що воюю не на тому боці, який справді захищає мирних жителів. Їх захищали ті, в кого я цілився. І що війна – взагалі не Божа справа. І тоді почав думати над тим, як це виправити.
Не планував перейти на бік ворога, я планував перейти на бік Бога. І тут, тепер, мене посилатимуть не на вбивства, а на випередження і ліквідацію можливих злочинів. Я досяг того, що хотів, на тому рівні, який мені зараз доступний.
А собаки – не люди, щоби на них рівнятися. Але й ними іноді можна захоплюватися. Не всі з цих собак піддалися на повторне дресирування. Одна настільки прив’язалася до попереднього господаря, що так і не прийняла нового. Її або присплять, або відпустять. Вона піднялася на вищий рівень: замість вольєра і їжі вибрала любов до людини. І що б з нею зараз не зробили, її собача душа залишиться спокійною. А ти свою продав за великі гроші. Твоя душа піде в пекло, а це нижче рівня собаки.
Кожен вибирає своє. Для одних війна – повільний і вимушений хід вперед, для інших – особистий ріст, а ще для когось – особисте падіння.
– Ми можемо загинути вже завтра, – не погоджувався військовий, який вибрав високу оплату. – Продавай своє вміння і насолоджуйся життям. А що буде по смерті – точно буде видно вже там. Живи нинішнім.
На що той відповів:
– Я живу нинішнім. Але для кращого майбутнього. А ти живеш для гіршого. Кожен помре, рано чи пізно. Бо вічність – не тут, вічність – там. Тому треба думати про те, куди підемо після цього життя.
Дев’ять ангелів, які невидимо стояли за правим плечем кожного чоловіка, усміхнувшись, переглянулися: їм наказують не оберігати від смертельних куль тих, перед якими – сама лише духовна деградація. Якщо троє інших із оцих задумаються, то є шанс, що виживуть. Не тільки для земного життя, але і для радості нового, чиїми працівниками є світлі ангели. І який чекає на всіх без винятку людей, котрі обирають світле майбутнє і борються задля нього.
02. 2017 р.