1
Речі та люди нам
застять світу. Що ті,
що інші взнаки очам.
Ліпше жить в темноті.

Я усівся собі
в парку, дивлюсь услід
чинним сім’ям в товпі.
Світ мені остогид.

Місяць січень. Зима.
Усе по календарю.
Коли остогидне тьма,
тоді я заговорю.

2
Пора. Ніяких але.
Удоста ба, свербежу
губ. Я мовчу незле.
Та ліпше, коли скажу.

За що? За день, або ніч
тощо. Або за ні-
що. Чи осяжну річ.
Ліпше речі, аніж

люд. Ці істоти мруть.
Всі ми. Така яса.
Дійсно, безплідний труд.
Як на вітрі – писать.

3
Кров моя стигне, й квит.
Холод сягнув костей,
буцім дна річки лід.
Я не люблю людей.

Млосно од них мені.
Вирази їх облич
никнуть у маячні
навіч і умлівіч.

Є у гримасах лиць
щось, огидне уму.
Чим їх пластає ниць
невідомо кому.

4
Речі приємніш. В них
ані зла, ні добра
зовні. Якщо проник
вглиб – в порохні нутра.

Під сподом предметів – пил.
Порох і шашіль-жук.
Стінки. Сухий мотиль.
Жодних відбитків рук.

Пил. Світло наугад
вихопить пил полиць,
як за них об заклад
непроникно не бийсь.

5
Зовні старий буфет,
вмісту його попри,
схожим стає умент
з Нотр-Дам де Парі.

В надрах буфету тьма.
Швабра, епітрахіль
пил не зітре. Сама
річ, що властиво, пил

не здужає побороть,
повести бровою мов.
Сказано: пил – це плоть
часу; і плоть, і кров.

6
З недавнього часу я
сплю удень взагалі.
Ніби це смерть моя
мені відмовляє в млі,

дзеркальцем біля уст
спитує, чи зітхну
засвітла, після трут,
чи виборсаюсь зі сну.

Я мов укляк. Взамін
остуда бере своє.
Кінцівок венозна синь
мармуром віддає.

7
Витіявши сюрприз
складчиною кутів
річ випадає із
речень. І, поготів,

річ вовтузню словес
нехтує, пак німа.
Річ – суто простір, без
якого її нема.

Річ можна пхати в піч,
кóпати, бить, ламать.
Нищить. Ніяка річ
не крикне : "Є… …на мать!"

8
Дерево. Тінь. Земля
для кореня. Корінні
вензелі, пліть, петля.
Глина. Ряд валунів.

Корені. Їх вузли.
Камінь, що геть угруз
в землю, спитує вглиб
дану систему уз.

Він непорушний. Ні
двинуть, ні скинуть скріп.
Тінь, що людино-дні
прийме, мов сіті – риб.

9
Річ. Коричневий грим
речі. Її погорд.
Сутінь. Оної крім
стерте все. Натюрморт.

Смерть увійде й узрить
тіло, що цей візит
смерті, як мимохіть
жінку, відобразить.

Це все – брéхні, плітки:
череп, скелет, коса.
Все, крім твого взнаки
погляду сам на сам.

10
Матір пита Христа:
син ти мені чи мій
Бог? Ти доніс хреста.
Як мені жить самій?

Матір, бодай, знемог
збавив би, врозумив:
син ти мені чи бог?
Мертвий ти, а чи жив?

Він їй рече: жоно,
мертвий я, чи живий,
далебі, все одно.
Син а чи Бог, я твій.
«1971»

* Прийде смерть, і у неї будуть твої очі (іт.). Ч. Павезе.