Шановне товариство!
Хочу внести деякі роз"яснення у нещодавню і трішки дивну, якщо поглянути зі сторони, дискусію між мною і Світланою-Майєю Залізняк, стосовно вжитого нею у певному контексті слова «вельбучний». (див. http://maysterni.com/publication.php?id=124685 ).

Саме слово «вельбучний» нічим не завинило ( я про це писала у одному зі своїх коментарів, що не маю нічого проти нього як такого). І якщо читати вірш пані Світлани «Бракне координат» http://maysterni.com/publication.php?id=124674 поза контекстом подій на «Поетичних майстернях» останнього часу, то справді може скластися враження, що моя заувага була надуманою.

Однак, якщо зважити, що після 02.05.2017 – дати опублікування мого допису про поховання нашого колеги* у с.Вельбівному на Рівненщині, на «ПМ» відбувалися певні поетичні баталії між деякими авторами-чоловіками*, а 9.05.2017 з»являється вірш «Бракне координат», у якому є деякі образи, що перегукуються з тими «батальними» (перша і друга строфи):

Ярмарку марнославства
Не обійти за день.
Поні бреде гривастий,
Злізе на нього пень...

Хвацько заткне за пояс
Лавровінець сухий.
Крекче: " ...були запої...".
Стоптані лопухи.

Читаючи третю строфу, у мене виникла асоціація з віршиком про мишеня однієї з авторок* на ПМ:

Миші гризуть папірчик.
Бавиться мишеня.
Віник мете - запічний.
Клаптики... реготня...

І так далі… асоціації, образи, лексика… впізнавання:) :) :

Ось королівни голі.
Шерехи тренів, рук...
Подіум - бараболі.
Тиша... прослави гук...

Де ж у юрмі хлоп`ятко,
Що прокричить крізь джаз,
Вилізши аж на ятку:
"Голі... соромлю вас!"...

Нащо пишнота цвілі
Сливці із-під поли?
Трони проіржавілі.
П`яти в цятках смоли.

Дотепно, іронічно, з гумором! Чудово!!!

Поки не спіткнулась об строфу:

Принци - слони вельбучні.
Завдано крайній мат.
Ховзько словесній тучі,
Бракне координат.

Перлів, єдвабу - гори.
Дятел римує... стриж...
Пагоном мандрагори
Хижо повзе престиж.

Мозок зразу видав асоціативне : ВЕЛЬБучні – ВЕЛЬБівне…
Згадалося, що 03.05.2017 друг* померлого колеги-поета з Вельбівного опублікував на ПМ вірш і статтю, де дуже тепло і високо оцінив талант покійного…
І тут це слово. Чомусь воно мене кольнуло…
Замислило мене: Чому саме тут і саме у цей час авторка його вжила? Адже останнє вживання його нею на цьому сайті датується ще 2009 роком:

«www.maysterni.com/publication.php?id=41149
5 груд. 2009 р. - Час...він - вельбучний дідо... Добрий. Суворий. Я про нього писала "Малево". Є на поезії орг. (якщо цікаво...) Час вручає скептику, але її ...»

ось таке посилання видає опція «пошук» на ПМ у віконечку у правому верхньому кутку екрану.

Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........

Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила.

Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.

Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»

Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано.

16.05.2017