Любов минула. Сірий смуток, ліг
На віти снів, похилені безсило...
...ти прихились, до мене притули
Своє вологе і жадане тіло!..

Ми знову поєднаємо серця,
Немов тоді, коли були щасливі,
Із потаємних виймемо дверцят
Минулої закоханості диво,

І згоримо, мов смолоскипи два,
Чи сірники, що дівчинку зігріли
У казці Андерсена... Знову ожива-
ють відчуття, які ми відпустили

До Вирію, куди лелечий клин
Летить згорілим попелом минулих
Казкових снів!.. І знову я... Один...
І ти одна... Все. Скінчено. Забули.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117092400620