У падолисті вчаєно печаль,
Охра тьмяніє, памороззю скута.
На видноколі сонячна медаль
Ледь жевріє, немов остигла гута.

Долоні гладять гілку шерехку,
Намацують ножа глибокі міти.
Заснув мій сад. Втомився. На замку.
Зимі дерева листям платять мито.

Я теж колись додолу упаду,
Краплиною скочусь по мокрій шибці.
Одному жити гірко у саду –
Покинули його любові птиці.

Наполовину сплю, а не живу,
Упився одинокістю й одчаєм.
Зламалась груша. Впала у траву.
Як боляче! Невже я помираю?

05.12.2017р.