Дійові особи

Оксана, молода гуцулка
Петро Стахів, завідця
Настя, дружина завідці
Баба Євдокія
Стах Кавуляк, тесля
Іван Чекан, парубок
Федір Когут, парубок
Василь Качур, парубок
Шиммель, жид
Авраам, жид
Степан Ферко, війт
Гнат Рудзилович, присяжний
Карпо Дудик, присяжний,
Микола Луцько, секретар суду
Пані Мазуркевич
Пан Мазуркевич
Сільські гуцули і гуцулки


Дія перша

Окраїна гуцульського села. Видніються гори, потічок, який збігає вниз. Два береги з’єднує дерев’яний, з екзотичними перилами місток. Баба Євдокія з онукою Оксаною віддаляються від містка і наближаються до глядача. Зупиняються біля кам’яного хреста.

Оксана

Ой, докорами сита вже, бабуню!
Завідця – мій! Кохаю і грішу.
(з хитринкою)
Візьміть собі мою найкращу гуню,
але скажіть, рідненька, звідки шум
чи, може, шепіт чуєте таємно
про наші втішні зустрічі з Петром,
адже ніхто в селі…

Баба Євдокія

Той дар нестримний.
Заплющу очі. Сповниться нутро
якимсь вогнем і холодком – за хвилю.
А далі гейби в дзеркало дивлюсь,
на воду схоже… В ньому непомильно
упізнаю Петрів чоренний вус
або твою косу, онуко мила.

Оксана (соромлячись)

Усе вам відкривається… Ой-ой!

Баба Євдокія

А голоси напнуті, як вітрила…
А поглядами – вдаль, на берег той,
де начебто садок едемський, сивний,
що мав би вас ховати від усіх…

Оксана

Бабуню. Падку, він такий красивий!
Петро – мій янгол.

Баба Євдокія

Князем бути міг,
який тебе, княгиню…
(витираючи сльози)
плачу, плачу…
повів би під вінець, та оминув,
аби сакви лічити від багачки
з коштовностями.
(задумливо)
Хочеш буряну?..

Оксана (ображено)

Не називайте так його, благаю!
У чоловіка серце – в колючках.
Моє також – повірите? – навзаєм.

Баба Євдокія

Бгачка, дитино, ти іще бгачка.
Куди нахилять – там і усміхнешся…

Оксана (злякано)

Здається, нас підслухав Кавуляк…

Баба Євдокія

Це той, що тесля? Звісно, той, що тесля.

Оксана (вказуючи рукою)

Він генде був.

Баба Євдокія

То на лихе, однак.

Оксана

Кудись побіг, пугач витрішкуватий.

Баба Євдокія

Так джєху дав, аж п’яти – блискавки,
бо розпізнав мольфару… Покарати
війтівський суд злочинне – залюбки.

Оксана

Минулося давно середньовіччя.
Сімнадцяте сторіччя вже, а в нас
судом смішать, але й судом калічать,
чи на вогонь одразу!

Баба Євдокія

Глупство, сказ
присяжними та війтом верховодять.
Бомборосити навчені під ніс,
так обертають справи, що зі споду
скарби душі, а зверху темний ліс.

Оксана

Бабуню, мила, поспішайте в гори,
Бо геци з тим судом. Горіти вам!
Знайдуться свідки і лихих узорів
добавлять вашим зболеним вустам.

Баба Євдокія

А ти, кровинко? Почогом до суду
потягнуть за Петра чи з ним разом.
Терпітимете буки та огуду!
(бере внучку за руку)
Удвох втікаймо!

Оксана (вдивляючись у гори)

Ген за джерелом
скрадається татарське військо. Близько!

Баба Євдокія

Село рятуймо! Внучко – до дзвіниць,
а я грозу накличу велетенську,
щоб не помчали зайшлі навпростець,
потоками зустрінуті.
(наодинці)
Прокинься,
хто завше обирає бузину.
Біжи туди, де хутко зникли птиці.
(захоплено)
Прудкий! Авжеж. Так ніби не зі сну.
Назву тебе, маленький, годованцем.
Образився? Тоді фантазмом будь.
До мадригалу нам… Слідкуй за пальцем,
яким веду. Згадав, у чому суть?
Киваєш. Добре. Викопав рослину.
Ах, молодець! У воду корінь кинь.
Умийся, чемний. Ми тепер – єдине.
Ми клином вибиватимемо клин.
Угору ручки. Нас полюблять хмари.
Ади, слухняні – почорніли вмить.
(несамовито)
Грозо, почнися! Сій небесну кару,
з лихих голів змиваючи чалми.

Блискає. Гримить. Чути завивання вітру. В лютування негоди вплітаються звуки церковних дзвонів. Баба Євдокія повертається обличчям до тривожної музики дзвіниць, стоїть замислено, а потім подається в сторону гір. Гроза поволі даленіє, але ще довго заважатиме гучним відгомоном Іванові Чекану, Василеві Качуру та Федорові Когуту, що зупинилися біля містка.

Василь Качур

Та не тручайте! Я хіба повільний?
Під гору йти – як небеса нести.

Іван Чекан

Ти пер сюди спожите на застіллі.
Півсотні блюд у пузо умістив.

Федір Когут

Усім відомо: Качур – ненажера,
наїдками жонглює, аж сопе.

Василь Качур

Зате я вигляд маю! Не химера
і не якийсь там вузлуватий пень…

Іван Чекан

А трясця його матері… Василю,
це нас ти так файнезно зобразив?

Федір Когут

Огрій зухвальця! Ну а я підстелю,
де має впасти сей, що пре в тузи…

Василь Качур

Придзінькувалися з бідою, не забудьте.
На відстані поки що, бо гроза
на ноги тій біді – міцнющі пута.
Та ще й вузлом таким! Не розв’язав
татарин хижий, ласий до поживи.

Іван Чекан

Так ніби ту грозу відміряв хтось….

Федір Когут

Сповила гори, а в селі, на диво,
ні вітру, ані з неба не лилось.

Василь Качур

Громада вся, коли почула дзвони,
у сховки хутко від усіх зажут.

Іван Чекан

Оксані дяка, бо сторожа сонна
прогавила б назубрених мабуть…

Федір Когут

Пора принишкнути і нам, у горах
ловити зором голову орди.

Василь Качур

Бурлять потоки. Он де, он де ворог.
Відей, йому дорога не сюди.

Іван Чекан

До роздоріжжя повернув натужно.
На дибки коні, вершники – на діл.

Василь Качур

Услід я фівкну.
(голосно і протяжно свиснув)

Федір Когут (сміючись)

Ти, Василю, мужній,
як бульбашка миттєва на воді…

Іван Чекан (вдавано серйозно)

А що, героя війтом оберемо:
і лихові зарадити мастак.

Василь Качур (захоплено)

Я сего хочу, вам уклін доземно.
Я рахувати вмію аж до ста…

Федір Когут

Зосталися у справі цій дрібниці…
(загинаючи пальці правої руки)
Старому війту, звісно, – копняка!

Василь Качур

Скрутити роги мусимо п’яниці,
бо вже вартує менше мідяка…

Федір Когут

Премудрість осягнути б податкову,
коли в руці печатка і перо…

Василь Качур

Заставлю не брехати і корову,
а від газди з багатством – ні на крок!

Іван Чекан

Ретивий вельми, ніби перші півні…
Як липку, обдере такий усіх.
Зруйнує млин громадський та олійні,
зате вталує хвацько панський міх…

Федір Когут

Насамкінець – переконати б пана,
щоб дозвіл дав на владу голові.
Мовляв, не дурень і не безталанний,
а ще – в нового й погляди нові…
Ади, прославить понад гори граблю,
зміцнить вузлом приборканих доріг.

Василь Качур

О, я для цього й шатана приваблю,
аби лишень рогатий допоміг.

Поблизу з’являється постать у темному одязі, тупає чоботом. В цей час лунає гучний грім.

Іван Чекан

Іде! Іде! Почув розмову шатан
Ойой! Ойой! Така у нас біда!

Василь Качур

Мені пора додому – їсти, спати.
Рятуйте! Близько той, кого згадав!

Федір Когут (регочучи)

Штани, Василю, підозріло мокрі.
Хіба крізь них пробилось джерело?

Василь Качур

Та знаєте… зненацька все…
(опановуючи себе)
а окрик
знайомий ніби… А міцне чоло
нагадує… То він, завідця, хлопці.
З роботи, певно, – бартка на плечі.

Федір Когут

Його бесаги плавали в потоці.
Грязюка й на лиці…

Василь Качур (кумедно)

Йо-йо!

Іван Чекан

Мовчіть!
Хай чоловік розкаже про принежду,
якої вже покутався, відей.

Василь Качур (жалісливо)

Штани змокріли – знову буде нежить.

Федір Когут

То перший нежить, що не від води…

Поза тим підходить Петро Стахів, завідця. Втомлений і вкрай стурбований, сідає на колоду.

Петро Стахів

У горах ледь не вбили харцизяки.
Якби не ця гроза, якби не хмиз,
то не сховався б.

Іван Чекан

Глянь-но – переляком
відбулися й вони. Тепер – униз.

Федір Когут

Вертати їм, навіженим, додому!

Василь Качур

І нам пора, бо шлунок спорожнів.

Іван Чекан

Ох, я тобі…

Василь Качур

Погрожуй так худому,
а куснем сала можна і мені…

Іван Чекан (поплескуючи долонею по кишені)

Ага! Ага! Жбурну знічев’я салом…
Впіймаєш нині облизня!
(саркастично)
Йо-йо!

Федір Когут

Ех, товстуна халепа й тут спіткала…
Вже хлепче піт! Ну, гейби… мумійо.

Василь Качур

Облизуюся тільки… Сало пахне!
Чому й собі в кишеню не поклав?

Іван Чекан

Пішов у гори тлустий, верне – чахлим ,
такого не впізнає півсела.

Василь Качур (розпачливо)

Та не глузуйте! Не до сміху нині…
Родини заспокоїти пора!

Федір Когут

Гайда в село. А вузлик теревенів
розв’яжемо і там.

Петро Стахів

Мовчить гора,
котра мене сховала від ординців...

Іван Чекан

Немов свята, мовчить.

Федір Когут

Немов свята.

Петро Стахів

Ви, хлопці, йдіть. Побуду наодинці.
Бо знаєте… на серці – нагота…

Іван Чекан

Оговтуйся, а нам діжу котити
(вказує на Василя Качура)
бездонну цю – до тину Качурів.

Іван Чекан та федір Когут виходять, тягнучи за собою товстуна, що неабияк опирається.

Василь Качур

Гостинця дайте! І на цьому – квити!
Образи вибачу нові, старі,
усі майбутні – за поживу. Чесно!
(зітхаючи)
Удома в льосі ковбаса висить…

Федір Когут

Якби такому манну всю небесну,
чи вгамував би трохи апетит?

Петро Стахів

Пішли дозорці. Двоє невгамовних
завзято шиють бурки з товстуна
(задумливо)
А я свій дух вітрами нині сповнив.
Розтерзаний мій дух шукає дна…
Змалів… змалів… Поміститься в пуделку
з блискучими оздобами… Отак!
Спиваю щастя боязливо – деку,
То ж не хмелію.
(схвильовано)
В горах переляк
привів мене заблудлого до тями,
коли шептала смерть на вухо щось
про двох жінок і про коротку пам'ять,
з якою в долі ніби все вляглось,
але насправді добирає зросту
жалями і образами щодня.
Обманюю одну і гори-мости
наобіцяв я іншій… Поміняв
колишній спокій на таку рахубу,
з якою ні сюди, ані туди,
бо шлюбна жінка віднедавна – груба,
дитя під серцем шлюбній розбудив,
але жадаю ту, що наче повінь,
з човна життя не пустить, хоч умри.
І що покласти на вогонь жертовний?
Шкода всього…
(помітивши постаті біля містка)
Спустилися з гори
мої знайомці Авраам і Шиммель,
уперше піші, вперше голіруч.
Мабуть, життя відчули золотими,
втікаючи від зайдів біля круч…

Двоє знесилених чоловіків зраділи зустрічі з завідцею, пориваються обіймати його, але вгамовують порив.

Авраам

Вай-вай! Вай-вай! Хутро пропало, коні,
сімнадцять пар чобіт. Сімнадцять пар!
І лейбики, і панталони модні.
Сто кольок – в печінки лихих почвар,
яким добро дісталося жидівське!

Шиммель

Вай-вай! Вай-вай!
(криком)
Вай-вай! Вай-вай! Вай-вай!
Усе зерно забрало кляте військо,
обрус, намітки, плати – обривай
волосся з голови, бідовий жиде!
(невдоволено)
Ти, Аврааме, не зводи брови…

Авраам

Я шо перечу? Шиммель нині – злидень,
ну, звісно… звісно – з ніг до голови.
(охопивши руками голову)
Вай-вай! Вай-вай! У мене з воза згарди
поцупили ординці. Ту красу
ясновельможній пані мати варто.
І шо в палац тепер я понесу?

Шиммель

Мій бранзолєт для пані – в яничара.
Шикарний бранзолєт! Вай-вай! Вай-вай!
За шо, скажіть, мені ся Божа кара?

Авраам

Замкни в пащеці, Шиммелю, слова,
бо судять за такі…

Шиммель

Скажу простими,
якими править мудрість повсякчас:
як Шиммель мовчазний – не мертвий Шиммель.

Авраам

Не довезли ми й панові прикрас
настінних і настільних, і натільних.
А заплатив би щедро! Вай-вай-вай!
Такі утрати – кличе божевільня!
(невдоволено)
У Шиммеля окуплена брова?

Шиммель

Я шо перечу? Я собі краєчком.
Про кептарі задумався оті,
що пані личать і панянкам личать,
але… вай-вай… дісталися орді.

Авраам

І шо тепер жидівському пропасти?
В селі тепер жиди не як жиди?..

Шиммель (підходячи до завідці)

У тебе, Петре… Полонили Настю,
в неволю повели
(вказує рукою)
туди, туди,
де небозвід – багряно і полинно.
Комусь твою дружину продадуть.

Петро Стахів (в розпачі)

Жид виміряв біду свою аршином,
мою опісля ліктями, мабуть…

Авраам і Шиммель поспішно залишають завідцю на самотині.

О доле… річко грізна під палацом
моєї молодості…
(спохопившись)
Може й таланить…
Бо рабство – Насті, а мені – багатство
і право розлучитися.
(сердито)
Зрони
дрібну сльозу за шлюбною, невірний.
Хоча б таку. Не можеш. Сліз – катма.
Була весела і була покірна
у шлюбі нашім Настя надарма,
якщо душею завше був не з нею,
брехав і їй, і пильному комусь…
Уперше в горах вовком я завию
і… псом паршивим дома відізвусь –
на все село, аби мою утрату
носили довго люди на вустах…
О, прикро, прикро – шатан кличе братом
такого крутія.
(підводячись)
У небі птах…
Ні, не один. Здається, дві лебідки.
Сумна якась у небі дивина
з’явилася раптово і нізвідки,
де вітру, хмар і сяйва бистрина.
До сну подібні кола лебедині:
розкрилення і завмирання крил…
Невже впадуть лебідки безневинні?
(здивовано)
Немає… Зникли! Синь… Сріблястий пил…
Чи не пророцтва плин у тім видінні?
Якщо побачив, то воно – тобі…
В село вертаю: чую – в гомонінні.
Нестиму душу зібгану юрбі.

Завіса.

Картина друга

На сільському майдані розміщено стіл і лавку для війтівського суду. Навпроти – кілька лавок для пана та його родини. За столом – голова суду, місцевий війт Степан Ферко, присяжні Гнат Рудзилович і Карпо Дудик та секретар Микола Луцько. Голові суду нашіптує тесля Йосип Кавуляк. За ним пильно стежать парубки Іван Чекан, Федір Когут і Василь Качур. Трохи осторонь зупинилися Авраам і Шиммель, зацікавлено розглядаючи колоритні одежі гуцулів. З натовпу долинає невиразний гомін, але раптово обривається, коли присутні помічають пані Мазуркевич, що вмощується на лаві. Судді підводяться і кланяються пані. Вони не наважаться сісти доти, доки вона розмовлятиме з ними.

Пані Мазуркевич

Мій чоловік затримався в дорозі –
у власника села чимало справ.

Степан Ферко

Як голова, скажу, що ми не в змозі
без нього розпочати.

Василь Качур (парубкам)

Ух, мара…
не встигнуть завершити до обіду.
Через усяких бовдурів терпи!

Іван Чекан

Про пана так?

Василь Качур (злякано)

Забувся!

Федір Когут

Блідне… блідне…

Іван Чекан

І пахне – оглядаються хлопи…

Пані Мазуркевич

Поки немає пана, розказали б
про справи судові останніх літ.

Іван Чекан (Федору Когуту)

Подорожує пані ся чимало,
тому й знає про судівський слід
у нашому селі.

Федір Когут (Івану Чекану)

Бува безбожним
від імені Всевишнього у нас…

Степан Ферко (ніяковіючи)

Вельмишановній розповісти можна…

Пані Мазуркевич

Се не прохання, війте, а наказ!

Степан Ферко

О так! О так! Відколи я, відколи…

Пані Мазуркевич

Та не виляй же! Вироки які?

Степан Ферко

На смерть, було, за спалення стодоли
скарали двох тутешніх парубків.
Вони сусіду мстили за образу,
бо плюнув їм у вічі через тин.

Пані Мазуркевич

На смерть? На смерть? Карати так одразу…

Степан Ферко

Ні, пані. Ні! Вели ми слідство день.
Ну, свідків нам приводив потерпілий,
Ну, били, як належно, паліїв,
поки разів чотири не зомліли,
а умлівання, пані, - Божий гнів,
який хитає душу винувату…
Отож не помилився, пані, суд.

Пані Мазуркевич

Старалися і хутко, і завзято…
А чи придбали міхи для облуд?..

Степан Ферко

Сей вирок пан затвердив!

Іван Чекан (Федору Когуту)

Глухуватий…

Пані Мазуркевич

У нього свій – загублений талан…

Степан Ферко

Засуджених могли колесувати,
та пан велів спалити. Добрий пан!
(сміливіше)
А через місяць… хай присяжні скажуть…
дванадцять хат під горами – до тла.

Гнат Рудзилович

Тоді до свят село ковтало сажу
і кожному ввижалася зола.

Пані Мазуркевич

Кого судили? Доля винуватця?
Готова я почути про жахи…

Карпо Дудик

Була се жінка, ковалева Таця,
з вогнем у власний льох ішла і – пчхи!
Од сего – іскри на чужу копицю:
ух, понеслося полум’я тоді!

Гнат Рудзилович

Ми присудили: бити молодицю.
Десяток палиць їй та два – газді.

Федір Когут (Івану Чекану)

На тому й окошилось.

Іван Чекан (Федору Когуту)

І не дивно –
потрібна пану праця коваля…

Пані Мазуркевич

На сей раз у суді було не жнивно,
і пан на се поглянув так, здаля…

Степан Ферко

А ще судом караємо частенько,
коли кулак шукає манівці…
Ото зайшов у двір Данила Зенько
і на лице надбав собі синців,
бо п’яному газді чужий – завада,
якщо не має пляшки у руці…

Пані Мазуркевич (з іронією)

Гадаю, й на таке знайшлася рада,
бо судять, безумовно, молодці…

Степан Ферко

Аякже, пані! Буками Данила!
Якихось двісті буків – на добро.
Відтак і Зенька різками побили,
аби чужим не вештався двором.

Пані Мазуркевич

Недавно зарубали селянина…
Убивцю покарав належно суд?

Степан Ферко

Ну, пані, вбивця – то така людина,
в якої гроші й на сосні ростуть.
Присяжними узято до уваги
три сотні гривень, що вдові сплатив,
і каяття його…

Іван Чекан (Федору Когуту)

І бочку браги,
якою зігрівались животи,
п’яниць, готових брати на поруки
і шатана, і нечисть геть усю…

Степан Ферко

Були тут недоречні навіть буки
і поготів – кайдани чи ланцюг.

Федір Когут (Івану Чекану)

Ади, присяжні, як оті ворони,
що від поживи вельми мовчазні.

Степан Ферко

Якщо громада вбивцю відборонить,
то відпускаю – шана давнині…

Пані Мазуркевич

Хитруєте… Війтівський суд, мов дишло…

Іван Чекан (Федору Когуту)

У пані слово, начебто таран…
Як не проб’є стіну – сліди залишить…

Федір Когут (Івану Чекану)

Мовчатиме, коли припреться пан.

Василь Качур (парубкам)

Щось бубните, але мені не чути.
Про мене? Про борги всього села?

Іван Чекан

Василю, ти якось не добре взутий…
Який майбутній війт у постолах?

Василь Качур

Ой, не подумав… Підказали пізно.
Хто пам’ятає кепсько, той не друг!

Федір Когут (Івану Чекану)

У сего дурня логіка залізна –
орав би і скалу, якщо є плуг…

Поза тим погляди присутніх зупиняються на панові Мазуркевичу

Степан Ферко

Вітаю пана! Слава Богу, справи
закінчив пан і ощасливив суд
присутністю своєю.

Василь Качур (щодуху)

Браво! Браво!

Іван Чекан (Федору Когуту)
Підлещується Качур…

Федір Когут

Шалапут!

Степан Ферко

Дозвольте, пане, розпочати й нині
за звичаєм гуцульським.

Пан Мазуркевич (приклавши долоню до вуха)

А-а… Хто-хто?..

З-за столу виходить секретар суду Микола Луцько.

Микола Луцько

Присяжні повідомити повинні,
чи натщесерце тут, чи молитов
не забували мовити подячних,
чи не губили намірів благих…

Пан Мазуркевич

Втовкмачила все пані… Добрий зачин.
Щоб дійство не добавило нудьги…

Карпо Дудик

Клянуся: не згрішив я ні на йоту…
Бо звичай обійти – не добрий знак.

Гнат Рудзилович

Без сего, люди, знав би я скорботу
тай духу не зібрав би у кулак…

Шиммель (Аврааму)

І хто тут жид? Хто так виляє задом,
шо в голові туманиться селу?

Авраам (Шиммелю)

Під дудку війта сі – аж до упаду,
аби плекати розкіш чималу…

Степан Ферко

Кавулякові мовити дозволю,
бо вельми постарався тесля наш…
(виводячи теслю на чільне місце)
Суду і пану – тільки правду голу:
не розцяцьковуй, не вдягай у фальш…

Стах Кавуляк

Про відьом чули? То велике лихо,
коли така заводиться в селі.
Буває непомітною: ні пихи,
ні заздрощів, ні войовничих слів.
Таке собі ягнятко між вовками,
що й голови не зводить, поза тим
вишпортує в рові округлий камінь,
який не вітер – шатан прикотив.
Над каменем тихенько почаклує,
відьомства добираючи у зріст,
а згодом тих розшукує, хто всує
колючку на поріг її приніс…

Степан Ферко

Що Кавуляк філософ, знає кожен.
На хлопський розум, теслю, говори,
бо я дупля не б’ю, а се не гоже…

Гнат Рудзилович

На біса се?

Карпо Дудик

З якої се мари?..

Стах Кавуляк (криком)

Боюся відьми! Їй не догодити
бодай холодним поглядом – біда!

Степан Ферко

Присяжні, тесля геть несамовитий.
Якусь принежду тесля пригадав…

Стах Кавуляк

І ви усі, заможні, зубожілі,
діди і ті, у кого перший вус,
про болячки згадаєте на тілі,
про блуд, про страх, про вихори спокус.
Од неї се – гойдає кладку помсти,
з якої в прірву кожен – стрімголов.
Цурайтеся її!

Іван Чекан (Федору Когуту)

Сей тесля гострий,
як наконечник списа!

Федір Когут (Івану Чекану)

Уколов
якусь йому невгодну вельми жінку…

Іван Чекан (Федору Когуту)

Давненько цілив… аби не жила…

Степан Ферко

Лічи гріхи відьмацькі, теслю. Скільки?

Стах Кавуляк

Та дужо їх… Полічить їх зола…

Карпо Дудик

Ім’я безбожної назви присяжним.
Кого спалити маємо?

Гнат Рудзилович

Ім’я?

Пан Мазуркевич

У пані тут… недобрих кілька вражень…
Гадає: правду суд отут зім’яв…

Степан Ферко

Кажи-но, теслю, що ти, власне, бачив?
Про вилазку яку, відьмацьку, чув?

Стах Кавуляк

Боюся відьми!

Карпо Дудик

Всім нам дуже лячно…
Ади, у мене теж мокріє чуб.
Але для блага спільного сьогодні
страхи відкинь!

Гнат Рудзилович

Захистимо – відкинь!

Стах Кавуляк

Я змайстрував і ніс у гори бодню
знайомому відлюднику, а день –
рум’янився! То був небес дарунок,
що моці додає до мрій моїх…

Степан Ферко

А шлях би трафив*… Теслю, – про трафунок,
не розцяцьковуй, бо вхоплю батіг!

Стах Кавуляк

Приліг собі спочити в холодочку,
поїсти бринзи, випити кваску,
аж тут у вічі – білі дві сорочки
на нашому старезному містку.
Припильнував, підслухав гомоніння…

Гнат Рудзилович

Чиє?

Карпо Дудик

Чиє?

Степан Ферко

Ох, затріщить спина!..

Стах Кавуляк

Та баби Євдокії… Ну й каміння
у шатана позичила вона!..
Чаклунство так і лізе зі старої –
уміє наскрізь бачити людей.

Іван Чекан (Федору Когуту)

Не помилюся: блазня – у герої,
а добру жінку – в полум’я, відей.
Інакшого від суду не діждешся,
бо дишлом називають не дарма…

Федір Когут (Івану Чекану)

Тут інтерес прихований у теслі…
Ніколи дрова тесля не ламав…

Стах Кавуляк

Навчала відьма розуму онуку,
красуню і блудницю.

Степан Ферко

Нині суд
накаже кату: звабницю – під буки!..
І ще… і ще надумає покут…

Стах Кавуляк

Я буцімто утік тоді… З-за яру
почув таке... Аж волос дибки мій!

Степан Ферко (здивовано)

Ти ж лисий, теслю…

Стах Кавуляк

Я засвідчив кару
усім нам, люди!
Відьмі, бач, старій
село грозою змити закортіло,
не баченою досі в горах сих,
але орди злякалася і тіло,
і дух її ослабли. То ж на здвиг
не здатною була несамовита…

Карпо Дудик

В шаленстві геть міняються відьми…

Стах Кавуляк

О так! У сеї зблиснули копита,
коли затято злилися громи.

Федір Когут (Івану Чекану)

Брехун ще той! Потрібно Євдокію
якось порятувати від біди.

Іван Чекан (Федору Когуту)

Поглянь на натовп – ніби хтось навіяв
покірність односельцям.

Федір Когут (Івану Чекану)

Ти зажди…
До теслі придивлятимусь пильніше…
Чи він не душу власну змалював?..

Іван Чекан жестом стишує друга і крокує до війта та присяжних.

Іван Чекан

Благаю суд наш мудрий… наймудріший…
крізь сито пересіяти дива…
(перевівши подих)

Степан Ферко

Відьмацькі ті? Тепер відомо, звідки
бідосі всякі… Доказом – гроза…

Іван Чекан

Вона татарські смикала борідки!
(до присутніх односельців)
Чи не усім про се я розказав?

Федір Когут

Ходили ми у розвідку – з Іваном
та Василем, що звете товстуном.

Василь Качур

Я був тоді невиспаним і п’яним,
орди не бачив, бо ж міцне вино…

Федір Когут (Василю Качуру)

Еге ж, лакузо…
(Миколі Луцьку)
Свідчення дозору
хай занотує вчений секретар:
у день десятий травня, у вівторок
орда не оминула в горах кар
потоками, вогнем, деревопадом,
а сим було врятовано село.

На чільне місце пробираються жиди. З людської гущі долинають їхні голоси.

Вай-вай! Уклін од Шиммеля громаді.
І Авраам громаді б’є чолом.

Степан Ферко

Жидам – дорогу. Люди се важливі!
Не босяки якійсь там. Розійтись!

Шиммель

Вай-вай! Спинила фіри наші злива.

Авраам

Орді товар дістався наш увесь!

Шиммель

Вай-вай! У нас такі великі втрати,
а відьма – винуватиця… Вай-вай!

Авраам

Могли б її худібку ми забрати
і хату файну…

Степан Ферко

Баба ся вдова,
дочку і зятя розірвали звірі,
а внучка – грішниця… Тож кари жде…
Присяжні мовте, теслі хто не вірить?

Гнат Рудзилович

Шукали бабу, та нема ніде,
тож відьма – справжня.

Карпо Дудик

Так, поплутав сірий…

Степан Ферко

У мене вирок визрів.

Стах Кавуляк

Ну, нарешті!

Степан Ферко

Враховуючи теслі правоту,
я писарю диктую: щонайперше –
спалити Євдокію, відьму ту,
що духом злим наповнила утробу.
А в пункті другім вивести відтак:
жидам віддати відьмину худобу,
а хату – панові.

Гнат Рудзилович

Не проти.

Карпо Дудик

Так!

Судове дійство покидають парубки, що намагалися захистити бабу Євдокію.

Іван Чекан

Не оглядайся, Федоре, - помітить
поспішний наш відхід, а се – на зле.
Засуджену лишень ховають віти,
а війт на лови посіпак пошле…

Федір Когут

Знайти б хутчіш бабуню і – в печеру,
яку ніхто не зможе віднайти.

Іван Чекан

Ади, за нами рушив ненажера!

Федір Когут

Хіба се лихо? Губляться хвости…

Василь Качур зупиняється на місці, з якого щойно зникли парубки. Знизивши плечима, повертається туди, де стояв раніше. Поза тим війт підходить до подружжя Мазуркевичів і подає пану судову книгу та перо.

Степан Ферко

Сей документ, сей вирок бездоганний
затвердіть, пане, розчерком пера.
(з прихованою іронією)
Чи не хворіє милостива пані,
бо зблідла, мов засніжена гора?..

Пан Мазуркевич (підписуючи документ)

Хвалю! Хвалю! Як не хвалити війта,
якому суд вершити до снаги…
(дружині)
Ви геть бліді! О, пані, не зомлійте.
Вмирати мусять наші вороги…
Тому й пораду вашу я відкинув –
несвоєчасна, в протилежний бік…
(смикнувши за рукав Степана Ферка)
Наступна справа, війте, не рутинна?

Степан Ферко

Цікава для газдів і для… базік…

Пожвавлення присутніх спонукає війта поспішити до столу. І він, і присяжні повертають голови в сторону, звідки доносяться окрики односельців.
- Ведуть! Ведуть! Оксану та завідцю!
- Тримали в заперті! Тепер ведуть!
- У неї когутки* он, подивіться.
- А він ще й запишався, як когут…
Четверо дебелих чоловіків приводять і залишають підсудних на чільному місці.

Степан Ферко

Сю пару з цюпи* привели, гуцули!
Підозрюються в хтивому гріху
Петро, завідця, золотий працула…
і внучка відьми… Душно ж нині… Ху!
За звичаями нашої громади,
якщо засвідчать три чоловіки
спокусу тілом і подружню зраду,
то буде вирок грішникам таким,
аби відчули сором, біль, зневагу,
якої ще не звідали в житті…
Се так потрібно, се хлопам на благо,
ну а поріддю Єви – поготів!
Йому, хиткому, свідчити не можна!
І присягати, й боронити…

Пані Мазуркевич (невдоволено)

Мда…

Степан Ферко

Бо кожна жінка є бездушна. Кожна!
Шляхтянці тільки душу Бог подав…

Пані Мазуркевич

Спасибі хоч за се… Таки спасибі…
Коли вода – безмежна каламуть,
тоді на дні завмерти краще рибі,
бо запливти судилося в пітьму…

Пан Мазуркевич

Не чую, пані… Риби захотіли?
Я слугам упіймати накажу…
Якісь у мене вуха здичавілі:
В однім – «шу-шу», а в іншому – «жу-жу».

Степан Ферко

Вернімося до свідків… Першим тесля
про всі завулки грішних оповість…

Стах Кавуляк (вказуючи на Оксану)

Блудниця ся, було, мов крига, скресла
і розлилася річкою, де злість
виблискувала хвилями щомиті
там, за селом, у відьми на очах…

Степан Ферко

Чому так мовиш, теслю?

Стах Кавуляк

Відпустити
не здатна жертву… Ну, хііба що в – прах…

Степан Ферко

Здається, розумію… Ся бездушна,
геть на гірську подібна бистрину,
підхопить чоловіка, наче мушлю,
і все – гаплик: нещасний – служка дну,
з якого вже не вирветься довіку…
Та се міняє справу як не як…
Замовкни, теслю. Слово чоловіку,
що, може, не злочинець, а бідак.

Петро Стахів

Не знаю, війте… Дивна плетениця…
Се якось… наче душу обійти…

Оксана

Ти, Петре, боронися. Боронися!
Душі твоїй не зичу наготи…

Петро Стахів

Вона ж у мене… не така висока,
аби черпати сонце для близьких…
З такою добре постояти збоку,
коли не сварять і не б’ють під дих…

Оксана

Не муч себе! Не муч себе, коханий!
Я витерплю за двох… А ти згодись…

Степан Ферко

Сльоза осьо така велика в пані…
Осьо присяжні головами вниз…

Стах Кавулях

Хитрує ся… онука відьми злої.
Розчулити нас хоче, далебі…
Степан Ферко

То се Оксана розважалась грою?
Ну, се підсудна на біду собі…

Оксана

Сичання ваше, голово, зміїне
зміцнить мене. Карайте! Не боюсь!

Карпо Дудик

Не треба дір у звичаях незмінних –
одного свідка мало… Ще б комусь…

Шиммель

А шо, я можу… пригадати можу
ту хустку, що завідці я продав:
її, квітчасту, і для пані гожу,
носила ся підсудна молода.

Стах Кавуляк

Негідниця!

Степан Ферко

Негідниця!

Стах Кавуляк

Нахабна!

Степан Ферко

Нахабнішої я не зустрічав!

Авраам

Вай-вай! Вай-вай! Так дошкуляє зваба…

Степан Ферко

Кажи! З судом не грайся у квача…

Авраам

Заморські чобітки, міцні, червоні,
були у Мойше. Жид сей молодий
їх перепродав Герші, Герша – Моні,
а той до Бера на торги ходив.
Тут нагодився Айзік і подвоїв
ціну за сю красу і – з носом Бер!
До Айзіка на чай ходили троє
в неділю зранку, деколи – в четвер.
Патлатий Зусман, сей патлатий Зусман,
шо добре розуміється на всім…

Степан Ферко

Ей, Аврааме, зупинися – лусну!
Суду на біса сей жидівський лім?

Авраам

О так!.. О так!.. А шо буває з ліму?
Вогонь буває… До вогню веду…
Киває Зусман Айзіку: ходімо.
І в сінях обидва собі: ду-ду…
Погомоніли, повели носами
у сторону завідці – не скупий…

Степан Ферко

І де ж вогонь?

Авраам

Та ж на ногах Оксани!
Петро сю дорожнечу все ж купив…

Степан Ферко (роздратовано)

Пора мені завершувати справу –
як бубен, голова… Спітнів увесь.
Тай буки принесли уже і лаву…
Тай пану непереливки – стомивсь.
Підсудні, дозволяю покаяння…
Спочатку, як належно, - чоловік…

Петро Стахів (затримавши погляд на букових палицях)

У шлюбі з іншою, та безталанням
себе блукати долею прирік
за сею… за підсудною. Бентежний,
ще й досі переймаюся: коли
так легковажно, так необережно
жагою душу власну підпалив?
Було се… в юності, у когось на весіллі.
Тоді «Голубку» танцювали ми.
Такі в Оксани руки білі-білі…
Я їх торкнувся – янгол засурмив
над головою в мене… чи у мізках…
То райські звуки, війте, на роки…

Степан Ферко

Що пеклом обернулися…

Петро Стахів (опускаючи очі додолу)

Ну, звісно…

Карпо Дудик

Якесь прозріння пізнє… Невтямки!

Степан Ферко

Але прозрів! Коли – се діло п’яте…
Бо ж чоловік… Покаявся – і край…
Послухаємо краще винувату,
яка ж то їй нашіптує мара…

Оксана

Ви хочете судити, пане війте,
істоту без душі? Козу сюди!
Обидві ми – бездушні!
(помічаючи крок Степана Ферка)
Стійте! Стійте!
Судом козі не причиніть біди!
Що ж, зізнаюся: дуже я погана!
Та гіршого немає між горян,
ніж те, коли зліпити з діда пана…
Тремтять кальсони, але вуса – в тан…
На вус війтівський намотайте нині:
од сотворіння світу на віки
дано жінкам людське і лебедине,
що не спинити помахом руки…
Я покохала. В небо я злетіла!
І падати не хочу вам до ніг.
О, ви скривились – чом забула тіло,
якщо літаю? Натякніть на гріх,
який його тримає. Се доречно,
щоб суд одежі цноти – на показ.
Так, я губила цноту - ой, безпечна!.. –
з одним-єдиним. Бог забув про нас,
бо спокусився мій Петро багатством,
а я йому простила й віддалась…

Степан Ферко (з люттю)

Образила мене і святотатством –
усе село! Не захищати! Зась!
(перевівши подих)
Ей, писарю, записуй акуратно:
Оксану бити буками! П’ятсот…
Та ні! Для сеї стільки… не достатньо!
Добавлю двісті – хай на сім субот….
А щонеді в церкві їй лежати
хрестом на долі в гомоні відправ…
Ложіть на лаву грішну!
(вдаривши об поли руками)
Суд без ката!
Хворіє важко… Хто б тепер карав
за чималу платню?.. Ну, як ведеться…

Василь Качур

Я тут! Я згоден! Де товстіший бук?

Степан Ферко (розглядаючись)

Се голос чий? А, здогадався… Птиці?

Микола Луцько

Се – Качурів. Товстий товсте до рук…

Степан Ферко

Пиши, Миколо
(вказує пальцем у книгу)
чітко, в сьому місці:
за те, що спокусився, був у тьмі…
Петрові Стахову – ударів двісті.
Та з Богом хай іде собі домів.

Василь Качур

Вже вибрав бука. А кого ж на лаву?

Гнат Рудзилович

Присяжних не спитали…

Степан Ферко

Ну-ну-ну!

Карпо Дудик

Я згоден, війте! Вироки – на славу!

Гнат Рудзилович

Такої ж думки… Теж не обману…

Степан Ферко

Побігла пані… Пан – услід, в оселю.
Дружині вправить Мазуркевич мізки…
А вироки затвердити? Василю,
засуджену лупцюй!
(трясучи книгою)
Тут буде підпис!

Василь Качур прив’язує Оксану до лави і нещадно шмагає буковою палицею по спині. Зойки катованої заставляють здригатися всіх присутніх гуцулів. Петро Стахів відвертається…

Завіса

Словник старовинних гуцульських слів

Завідця – той що набирає на роботу лісорубів;
сивний – рясний;
князь – наречений;
княгиня – наречена;
бгачка – гнучка;
джєху дав – накивав п’ятами;
бомборосити – бурмотіти;
геци – злі жарти;
почогом – волоком;
чемний – добрий:
тручати – штовхати;
придзінькуватися – привітатися;
зажута – важке становище;
відей – мабуть;
фівкнути – свиснути;
грабля – титуловане панство;
шатан – чорт;
йо-йо – так-так;
принежда – лиха пригода;
покутатися – позбутися;
дека – десять грамів;
груба – вагітна;
згарди – жіночі нагрудні прикраси;
дупля не б’ю – нічого не розумію;
працула – роботящий;
лім – хмиз.

Дія третя