Заходить сонце. Золотаві промені
Ув очі сиплють відблиски вогню.
Прекрасний світ, і сумувать чого б мені,
Та душу сум підточує на пню.

Людських облич потік пливе, хитаючись,
Лиш одного в потоці тім нема,
Того, що серце прагне, завмираючи,
Довкола літо. А в мені – зима.

І безнадія огортає хвилями,
І дням невтішним загубив я лік.
Ледь ворушу устами обважнілими,
Мов камінь в горлі, застрягає крик.

В очах мигтять примарливі видіння,
В душі шумує відчаю піна́,
Прибій журби жбурляє на каміння,
І біль ножем надвоє розтина.

Заходить сонце...