Тяжко у світі одному.
Та варіанти ще є.
Майже у сіно й солому
кличе до себе додому
щастя таємне моє.
Я ще у тому полоні.
Що то за зілля хмільне!
Місяць чарує уповні,
де у природи на лоні
ти обіймаєш мене.
Як же то файно буває
явно, а не уві сні,
бігти оазою раю...
Муза моя нагадає,
що́ оживе у мені.
Може, поезії крила?
Може, мета житія?
Може – яка полюбила?
Не забувай мене, мила
мріє й надіє моя.
01.2018