Як на білому камені в Чорному морі
У кістлявих руках незабутньої mori,
Тридцять років у вирві сирої могили
Козаки про свободу Пречисту молили.

Працювали затяжко в тенетах неволі,
Де писали припливи кристалами солі
Записки для відправи своїх проскомидій,
Омиваючи хвилями крихітки мідій.

Возглашали вітри про замучені душі
І лежали мов проскури стулені мушлі.
Та нарешті Марія спустилась до келій,
Що чорніли в провалині білої скелі.

Наче місяць шовками огорнену діву
Привернуло відлуння козачого співу.
Опалили єство баритонові струми,
Нагадали їй батька проникливі думи.

І зійшла наче в пекло у шатах серпанка
В розкіш вдягнена жінка - султанова бранка.
Подивитись на тих, що натягують луки,
Поціляючи в серце загострені звуки.

Гей мужі, запорожці, у чреві темниці!
Духом величні, тілом занедбані, ниці,
Чи не знаєте Ви, що за день в Україні
Що за свято іде, що розспівують нині?

Ми нічого не знаємо. Звідки нам знати?!
Що за день. Як там батько, чи поруч ще мати.
Чи збирають жнива. Може верба розквітла.
Нам щодень наче ніч, ми не бачимо світла.

Ти була ще під ребрами неньки закута,
Ми тягли вже неволі знедолення пута.
Нас ув’язнено тут довше, ніж тобі років,
І не матиме вирок ні краю, ні строків

Я скажу вам, мужі, нині вдома скорбота.
Бо сьогодні день страти, а завтра субота.
Не проста ця Субота. Велика Господня.
Всі чекають неділі, пісень Великодня

Проклинаємо, дівко! Щоб щастя не мала!
Ти знущатись прийшла, чи нам горя замало?!
Проміняла свій ґанок на мармур веранди.
Нам поверне Софію молитва Оранти!

І поцілить в катів постріл Божого гніву,
Залунають лади візантійського співу,
Розбіжиться гарем по кутках анфілади.
Хай не буде над нами ісламської влади!

Гей, мужі, запорожці, не треба прокльону!
Я в шовках не забула батьківського льону.
Як лунатиме спів з мінаретів мечетей,
Відімкну я засуви. І ви утечете…

Підіймайтеся тільки відкриється брама!
Помоліться Тому, хто помер за Адама,
Хто Різдвом розпочав відлік нашої ери,
Забирайте на пристані ваші галери!

І гребіть, ви гребці, на той бік цього моря!
Богуслав не минайте, хто буде з ним поряд.
Відшукайте там баню, високі колони
Що нагадують камінь цей біло-солоний.

Оспівайте на паперті вашу нескору.
Хай почує священник на хорах собору.
І дізнаються рідні - жива ще Маруся.
Я лелекою думи додому вернуся.

Заспіває кобзар, що попівна зробила.
Промайнуть над хрестом два сповідницькі крила.
Не відчує ніхто, крім невтішного тата,
Що була в Страсну П’ятницю ще одна страта.