Кохання океан – моя стихія.
Був шторм і стих. Безмежжя. Ісихія.
Я слідую одвічному уставу –
із піни вийшла, піною розтану.
Любов – Надія – Віра і Софія …
Приходжу в світ і знов у небо лину.
Дощем спадаю, в трунок із полину.

Євшан вбирає градус етинолу.
Хай нагадає зілля правду голу –
Кому була за ката, чи офіру.
Вдягаючись у руб’я, чи порфіру.
Століття проминають, я по колу
народжуюсь, росту, долаю школу,
лягаю в землю, лину до ефіру …

У вирі життєствердного азарту
нагадую Венеру і Астарту.
Мене не раз тримали за кохану –
Далілу, Есмеральду, Донну Анну,
Кармен, Манон Лєско і Маргариту,
Любов якої з чистого нефриту
Чуттєва пастка, лагідна омана
здолати ладна витримку титана,
хто у боях дістав такого гарту …
Чи хочеш душу ставити на карту?!