І

У цьому світі доброти і зла,
де маються і праведні, і грішні,
ще є кому дожити до тепла
і є чого журитися невтішно
у серії комедії і сліз,
де іноді така тяжка наука,
як і раніше, запрягати віз,
аби тягнули лебідь, рак та щука
у цій фантасмагорії чудес,
де все тече, міняється й минає,
і поки долі кращої немає,
а білий світ у візії не щез
то у раю, а то й у пеклі десь
шукаємо собі хатину скраю.

ІІ

У цій периферії суєти,
де мало хто іде за тамадою,
нарциси, що пишаються собою,
не помічають інших з висоти,
коли ідуть за ними не тудою
у цьому світі сяєва і тьми,
де ще існують істини печальні,
є я і ...ви, які межи людьми
і досі ще поділені ментально
у цім краю мелодії і слів,
де і комар бере найвищі ноти,
усяка міль злітається на соти...
А хочеться почути журавлів.
А хочеться подихати весною,
коли летять із вирію птахи
і не летять осколки на дахи,
і не весна об’явлена війною
у цьому храмі ідолів брехні,
якої обійти немає сили,
де чорне облицьоване у біле -
єдине, що лишається мені,
курликати своїй самотині
як птаха, що у вирій не злетіла.

ІІІ

У цій юдолі туги і жалю,
де Кобзаря одспівують піїти,
куняй собі, здається, - люлі, лю...
Та як на горло пісні наступити,
коли на цьому березі добра,
де вища міра осуду – мовчання,
є ще у музи місія остання,
яка висить на кінчику пера -
єдина мить, коли мине жура
фатальної пори розчарування.

03.2018