За дорогою дорога,
За горами доли.
Б'ється річка об пороги,
П'ють воду корови.

Файно їхати по рейках
У зручнім вагоні -
Не доїдеш так скоренько
На найшвидших конях!

Відпочиньте, мої коні,
До весни ще трохи,
На останнім Рубиконі
Пришвидшите кроки.

Ну а поки мені служать
Зміюки залізні,
Свої сили надолужу,
Обміркую мислі...

Голова живе минулим,
А серце майбутнім;
Нас тоді не обмануло
Літо незабутнє!

Коли ми у листопаді
Бачились востаннє,
Я старався жартувати,
Але був не в стані.

Бо ця втома не фізична,
А радше моральна;
За світогляд аскетичний
Дуже не картай мене.

Та зима, нехай і люта,
Врешті відступає;
Оживе весна розкута -
Все порозтаває.

Оживає моє серце
Разом із весною
І душа моя несеться
До тебе стрілою.

Того тижня ти дзвонила,
Сказала "Я в місті".
Я позичив триста гривень
Та своїх мав двісті.

Ми гуляли, жартували,
Ходили по пабах,
По місцях, яких немає
На туриських мапах.

Всюди люди бенкетують,
Точать баляндраси;
На лиці моєму усміх,
А в серці образа.

Заховаю всі тривоги
Гли́боко-глибо́ко,
Не збентежу анітрохи
Нікого-нікого.

Ковзанку чекати довго -
Їдемо на Замок,
Маємо коньяк у торбі
Й "Корони" уламок.

Там на Замку різні люди:
Тихі й гамірливі,
Унизу мигтять усюди
Вогні чарівливі.

Пів на третю на пероні
Казав таку фразу:
"Хоча ми не завжди поряд,
Але завжди разом.

Щойно справи уладнаю,
Відразу приїду..."
Час іде, життя триває,
І ось я вже їду.

"Кицю, я вже скоро буду,
Цілую, кохана!.."
Ця весна розі́рве пута
І загоїть рани...