Усміхнена далеч зробила невпевнений порух,
Освітлена темінь соромилась бути собою,
Здавалось, що вічність минула уже відучора
І час половину життя відібрав у двобої.

Відкрита душа – то розчинена скринька Пандори,
А розум горланить святенником за аналоєм.
Та найголовніше зі мною, – навіки і поруч,
Хоча сьогодення іще й не такого накоїть.

Іде стрімголов, шкереберть очманіла епоха
І дати їй раду ніхто наодинці не зможе,
Бо їй наші прагнення – мовби об стіну горохом,

Її наші світлі пориви ніяк не тривожать.
Безцільно плетуться сміливці і страхополохи.
Хизується владою час – обважнілий вельможа.

2018