І) Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Задаватися ціллю вірогідно відтворити оточуючий світ—нонсенс; світ цей настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом вашим, хіба ні? Або: звірятися з Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонайменше на всіх, котрі мислили ще і після нього.

ІІ) Хоча я більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, але подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як виклик. Мають бути вимоги. І чим суб’єктивніш, чим протилежніш софістиці світу цього з найтиповішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх і нічиїх більше. Тож, наступний фрагмент пропонується прикладом того, як синтезуються особисті чуття, ані для чого, реально без натхнення, sapienti sat.


“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм. Тривалий час прошукав я, чимало хвилин провів оглядаючи розмаїтості від затемнено-кольорових до люстрово-амальгамових & зустріч омріяна, сповнення жадань моїх, як раз ось, що треба. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми отак, окриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного,—міг би зважитися зрештою на якийсь інший крам подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє із—, к бісу з нетребними цими думками далебі, кудись-інде. Але нині святково, і тепло мені за згадкою, що безхмарним взаєминам нашим минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. Що стільки часу ми подорожували поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. Безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали з’являлися, а сам я щонайменше двічі став іншим, як і надалі твердять біологи всякі, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, наче майстерний фінальний штрих до карнавалу буття, ідеалів мовби відлуння, або щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого—вряди-годи—бозна-як & аби— —”