Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А що нам насниться – яві в помогу.
Ми полюбим всіх, а за це – вони нас.
Це найліпше із ліпшого: плюс на мінус.

Ми в дружини собі візьмем дів з очима
неполоханих ланей, а як ми є ними,
то струнких парубійків у мужі óзьмем
і віддані будемо одні óдним.

Позаяк у ляльок усміхнені лиця,
ми зробимо помилки сміючися.
І тоді зі спокоєм знакомиті
мудреці казатимуть: річ в освіті.

2
Наші роздуми довшими стануть згодом.
Ми усяку недугу вигоїм йодом.
Наші вікна завішані будуть тюлем,
а не забрані в чорні решітки тюрем.

Ми приємну роботу скінчимо рано.
Ми віч не зведемо в кіні з екрана.
Ми почепимо брошки важезні платтям,
коли хто без грошей, то ми оплатим.

Ми судно збудуєм з гвинтом і паром,
цілковито залізне і з повним баром.
Ми зійдем на борт і відкриєм візу,
і оглянем Акрополь і Мону Лізу.

Позаяк континентів число ми вірно
рік од року на четверо пір почвірно
перемножим, і баки пального повні,
двадцять місць оглядинам наготові.

3
Тьохне нам соловей у гаю зеленім.
Ми не хутче віри ймемо, що смертні,
аніж ворон опудалові за тином.
Завинивши, ми станем в кут самостійно.

Нашу старість ми стрінем у кріслі сидьма,
у оточенні внуків і внучок. Сі́м'ям
не утішеним, змогу дадуть сусіди
шпигунів витягати із телесіті.

Як нас учать книги, епоха, люди:
завтра так кепсько не має бути,
як вчора, і слово сіє писати
в tempi слідує нам passati.

Позаяк душа існуватиме в тілі,
заживемо ліпше, чим те хотіли.
Ми пиріг свій засмажим на чистім салі,
адже так смачніше: так нам казали.

___________________________


"Hear the voice of the Bard!"
W. Blake

1
Ми окрай села не чаркуєм в сіні.
Ми себе не дамо в женихи царівні.
Ми мочаєм в щі не постіл, а вуси.
Нам сміятись сором і нудні рюмси.

Ми з ведмедем дýги не зігнемо нігтем.
Ми на сіроманці вперед не їдем,
і він не зведеться, пирнутий шприцом,
чи в зударі об землю, чарівним принцом.

Мідяні чувши сурми, ми не сурмим в них.
Ми не любим подібних собі й осібних,
кого замісили на іншім тісті.
Ми не певні у часі, а частіш – місці.

Позаяк від півдня далеко північ,
млявіш наміри наші, неоковирніш.
Коли меркне солнце, то ми вмикаєм
ліхтар і чаюєм грузинским чаєм.

2
Ми не бачим сходів у ріллі нашій.
Жахний захисник наш, суддя не кращий.
Нам миліша швайка, чим гол воротам.
Вчастуйте обідом нас і компотом.

Нам у оці зоря, що сльоза – подушці.
Ми боїмся корони, що на ропусі,
бородавок на пальцях та решти трясці.
Подаруйте нам тюбик доброї мазі.

Нам миліше глупство, чим хитрість лиса.
Ми не відаєм, нащо деревам листя.
І, коли їх Борей обриває махом,
тамуємо подих, пройняті жахом.

Позаяк теплота переходить в холод,
піджак у латках наш, кожух в проколах.
То не глузд ослаб, а вічі нездалі
орла відрізнити бодай од чаплі.

3
Ми боїмось смерті і страт посмертно.
Ми знайомі з чином жахіть предметно:
порожня імовірніш, чим чани пекла.
Ми не знаємо, бідкатись кому: "леле…".

Наші лінії долі на крапку згідні.
В узголів’ї доні в нічній сорочині,
чи сина – в майці – нам не стати снами.
Наша тінь довша, чим ніч перед нами.

То не дзвін неугавний над хмурим вічем!
Ми в пітьму ідемо, де світити нічим.
Ми спускаєм стяги й палим бумаги.
Дайте нам хлебнути напослідок з фляги.

І чому так виходить? І гріх за долю
кивати на вдачу або Божу волю.
А чи повинна бути інакша?
Ми платили за всіх, от і решта ваша.


____________________________