Я не знаю, як тобі сказати, і що, аби ти посунув уcі свої справи і захотів зустрічі зі мною.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стаюють нецікааими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.