Ох, мавочко, мавко,
Кохав тебе палко,
Сонце лягало,
Кохання палало,
Сонце прокидалось,
Серце калаталось...

Ой на полонині,
Не знаю, як нині,
А тоді, пам'ятаю,
Було як у раї.
Були, серденько, з тобою
Як дуб із вербою.
З усіма віталися,
Як справи, питалися,
Ходили до плаю
(Хто там був, той знає),
Вертались нагору
У вечірню пору,
Побіля багаття
Сіли зігрівацця.
Як ти пригорнулась,
Серце калатнулось,
Як поцілувала,
Душа заспівала...
Та минуло свято,
На траву зім'яту
Коні вогнегриві
Лягали ліниво.
Літо ж промайнуло
І нас обмануло.
На коні рудавім
Осінь прилітала,
З тихої галяви
Додому зганяла -
У міста шумливі,
У міста журливі.
Хтось у них раює,
Хтось у них горює,
А я в тому місті
Не на свому місці:
Домівки не маю,
Наче пес, блукаю.
Ой не будеш, мила,
Зі мною щаслива,
Бо я свою мрію
Забути не смію,
До неї ітиму
Поки попідтином
Не ляжу заснути -
Вже там мені й бути!
А ти ж, моя мила,
Тай будь же щаслива,
Знайди собі пару -
Хай про тебе дбає,
Хай кохає палко
Тебе, моя мавко.
Та тільки палкіше,
Та тільки ніжніше
Від милого тво́го
Хлопця молодого
Не буде кохати
Коханець багатий...

В сучасній оселі
Всі будуть веселі,
Ситі та одіті -
І сама, і діти.
А ти наодинці
О котрійсь годинці
Згадай молодого
Козаченька сво́го...