Ой непокоїться серце,
Душа умліває,
Ой, кохана, не сердься,
Що мене немає,

Що немає мене поряд,
Не гань мене, люба, -
Заблукав мій кінь у полі,
Пристав коло дуба.

Товариш мій змучився,
Я його не лаю;
Під стовбуром засмучено
Навпочіпки сідаю.

Тихо в полі широкому:
Ні шамне, ні брязне,
Та немає спокою
У серці нещаснім.

Як подивлюся ліворуч
На ліси дрімучі,
Що я з милою не поруч,
Думка мене мучить.

Як погляну я направо,
На гори шпичасті,
То шкодую, що з мамою
Бачуся нечасто.

Як угорі в небі чистім
Сокола побачу,
Що я не на його місці,
Заледве не плачу.

Де ж, мій коню, нам з тобою
Бігти чи летіти?
Від цього щемкого болю
Де себе подіти?

За правічними лісами
Милої домівка,
Та незавершена справа
Не дає спочинку.

За безкраїми ланами
Мамина хатина,
Де чекає на появу
Мати свого сина.

Угорі в нічному небі
Козакові світять
Ясні зорі кришталеві,
Світять, та не гріють.

Із важкою головою
Ляжу попід дубом,
Накриюся з головою
Укривалом грубим.

Уві сні в одній хатині
Збереться родина,
Буде мати у хустині
Виглядати сина.

Той не сам, з невісткою,
Гарною, як квітка,
Та з гарною звісткою
Увійде у хвіртку.

Посідаємо до столу
У світлій світлиці,
Поговоримо розмову
Про усе на світі.

Похвалюся, що вивчився,
Вдосталь маю коштів,
Дівчині освідчився -
Заздрить мені кожний.

Усміхнеться моя ненька,
Сина приголубить,
І невістку молоденьку
Як доньку полюбить...