Тихо, тихо пливуть за дощами дощі
у свинцевій, далекій розчахнутій висі.
Та зростає відрадою щастя в душі -
ніч запалює свічі і помисли чисті.

Хвилі ніжності котяться, серце штормить,
в океані розлук ми човни безнадії.
Та в обіймах твоїх я пірнаю в блакить
сяйним протуберанцем під лагідні вії.

Очі дивляться щемно в очей оберіг,
скільки в них чарівного сузір'я любові.
Ти мене від кохання, таки не зберіг -
потонули у відчаї сни кольорові.

Не зумів захистити від грому заграв,
не писав вірші пристрасні власною кров'ю.
І вінчальну обітницю не дарував.
Затулив небеса, цілий всесвіт собою.
2019р